Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №640/20972/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/20972/22 суддя першої інстанції: Перепелиця А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 640/20972/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - апелянт, відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), у якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням до страхового стажу періодів роботи з 03.12.1996 по 31.12.1997, з 01.11.1998 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 31.07.1999, з 01.12.1999 по 31.01.2000, з 01.03.2000 по 28.02.2001, з 01.05.2001 по 31.11.2004, з дня звернення за призначенням пенсії, тобто з 08.06.2022.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року позовну заяву задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 14.06.2022 № 262340014195 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, зобов`язано відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком з урахуванням до страхового стажу періодів роботи з 03.12.1996 по 31.12.1997, з 01.11.1998 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 31.07.1999, з 01.12.1999 по 31.01.2000, з 01.03.2000 по 28.02.2001, з 01.05.2001 по 31.11.2004, з дня звернення за призначенням пенсії, тобто з 08.06.2022, а також стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 992,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, а неналежне її ведення роботодавцем, зокрема виправлення в даті наказу про звільнення, як і несплата підприємством-страхувальником страхових внесків, не можуть бути підставою для позбавлення особи права на зарахування періодів роботи до страхового стажу. Водночас суд виходив з того, що за принципом екстериторіальності дії зобов`язального характеру має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, який розглянув заяву позивача та прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що страховий стаж позивача за наданими документами становить 25 років 02 місяці 05 днів при необхідних 29 роках, а період з 03.12.1996 по 01.11.2004 не зараховано до страхового стажу правомірно з огляду на наявність виправлення в даті наказу на звільнення та часткову відсутність інформації про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу, що свідчить про недотримання вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Київського окружного адміністративного суду.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 25.01.2022 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначену заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, рішенням якого від 31.01.2022 № 262340014195 позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Згодом, 08.06.2022 позивач повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком, для розгляду якої засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 14.06.2022 № 262340014195 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості.

Як убачається зі змісту рішення, вік заявника становить 60 років 04 місяці 26 днів, необхідний страховий стаж - 29 років, наявний страховий стаж - 25 років 02 місяці 05 днів. При цьому, до страхового стажу не зараховано період з 03.12.1996 по 01.11.2004 через виправлення в даті наказу на звільнення та часткової відсутності інформації про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу, а стаж з 01.01.1998 враховано згідно з даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , 03.12.1996 її зараховано на посаду бухгалтера спільного українсько-австрійського підприємства «Форум ЛТД» (наказ від 03.12.1996 № 13-П), а 01.11.2004 звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (наказ від 01.11.2004 № 03). Водночас у записі про звільнення порядковий номер місяця в даті звільнення та в даті наказу виправлено з « 10» на « 11» і таке виправлення засвідчене застереженням про його правильність, підписом керівника та печаткою підприємства, на якій зазначено ідентифікаційний код 14348735.

Після цього, 09.12.2004 позивача призначено на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (наказ від 08.12.2004 № 1155-о).

Як убачається зі змісту індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), сформованих 12.09.2022, страхувальником позивача з 1998 року зазначено спільне українсько-австрійське підприємство «Форум ЛТД» (код 14348735), яким подано відомості про заробіток і сплату страхових внесків за січень - жовтень 1998 року, травень, серпень - листопад 1999 року, лютий 2000 року та березень 2001 року - квітень 2002 року.

За листопад - грудень 1998 року, січень - квітень, червень, липень, грудень 1999 року, січень і березень 2000 року в реєстрі відображено кількість днів трудових відносин без позначки про сплату страхових внесків, за квітень 2000 року - лютий 2001 року та травень 2002 року - жовтень 2004 року відомості про трудові відносини і сплату внесків відсутні, а з грудня 2004 року страхувальником позивача є Державна податкова інспекція у Деснянському районі м. Києва, яка відобразила 23 дні трудових відносин у грудні 2004 року зі сплатою страхових внесків, що узгоджується з відображеним у реєстрі спеціальним стажем державної служби за 2004 рік тривалістю 23 дні.

Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії, ОСОБА_1 звернулася до суду і, за результатами розгляду справи позовну заяву було задоволено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також з урахуванням частини другої статті 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, а згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), статтею 8 якого передбачено, що право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою цієї статті визначено порядок обчислення страхового стажу: за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а щодо періодів до впровадження такої системи - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Водночас частиною четвертою цієї статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, які до набрання чинності цим Законом зараховувалися до стажу роботи для призначення пенсії, включаються до страхового стажу в порядку та на умовах, установлених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, прямо передбачених цим Законом.

Статтею 20 Закону № 1058-IV визначено, що обчислення страхових внесків здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника, а в разі несвоєчасної або неповної їх сплати до страхувальників застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть відповідальність згідно із законом.

За приписами частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, визначених цією нормою, зокрема, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки Закон № 1058-IV набрав чинності з 01 січня 2004 року, до періодів роботи, що передували цій даті, підлягає застосуванню Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), статтею 56 якого визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а статтею 62 - що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічно статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а пунктом 3 цього Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Порядок ведення трудових книжок у спірний період визначався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), яка покладає обов`язок внесення записів до трудових книжок на власника або уповноважений ним орган, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок - на керівника підприємства, установи, організації, а виправлення неправильних чи неточних записів про роботу - на власника або уповноважений ним орган, яким було внесено відповідний запис.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), який у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 передбачає, що заява про призначення пенсії подається до територіального органу Пенсійного фонду України (пункт 1.1), реєструється в електронному журналі звернень (пункт 4.1), після чого засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує електронну пенсійну справу (пункт 4.2), а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) особи для здійснення виплати пенсії (пункт 4.10).

Отже, зміст наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що право на пенсію за віком у 2022 році виникає за сукупності двох умов - досягнення 60-річного віку та наявності страхового стажу не менше 29 років. При цьому періоди роботи до 01.01.2004 зараховуються до страхового стажу за правилами законодавства, що діяло раніше, на підставі записів трудової книжки як основного документа, а інші документи для підтвердження стажу приймаються лише за відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній або у разі, коли такі записи є неправильними чи неточними.

Водночас обов`язок нарахування та сплати страхових внесків покладено на страхувальника, а пенсійний орган наділений повноваженнями перевіряти достовірність поданих відомостей, тож у разі виникнення обґрунтованих сумнівів саме він має вжити передбачених законом заходів для їх усунення, а не перекладати негативні наслідки неналежного виконання обов`язків роботодавцем на застраховану особу.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в контексті наведеного нормативного регулювання, колегія суддів враховує усталену практику Верховного Суду, сформовану у справах цієї категорії.

Так, у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 та від 11 листопада 2020 року у справі № 677/831/17 Верховний Суд дійшов висновку, що на особу не може покладатися тягар доведення достовірності даних, зазначених у її трудовій книжці. Неналежне ведення або заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист. При цьому не кожен недолік у записах трудової книжки може зумовлювати неврахування відповідного періоду роботи, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідній роботі, а не безумовна відповідність таких записів установленим вимогам щодо їх оформлення.

Разом з тим, у постанові від 28 січня 2025 року у справі № 300/8132/23 Верховний Суд наголосив, що у разі, якщо трудова книжка містить неправильні чи неточні записи, тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку № 637, а суди, встановивши обставини, що об`єктивно суперечать записам трудової книжки, повинні перевірити достовірність таких записів на підставі належних і допустимих доказів.

У постанові від 31 січня 2025 року у справі № 120/8471/23, вирішуючи спір щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи у зв`язку з наявністю виправлень у записах трудової книжки та відсутністю відповідних відомостей у реєстрі застрахованих осіб, Верховний Суд зазначив, що частина третя статті 44 Закону № 1058-IV надає органам Пенсійного фонду України право витребовувати від підприємств необхідні документи та перевіряти достовірність поданих відомостей. Водночас у цій справі пенсійний орган, відмовляючи у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу, не вжив передбачених законом заходів для перевірки відповідних відомостей. Верховний Суд також наголосив, що спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечувати реальне поновлення цього права, у тому числі шляхом недопущення в подальшому протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

З приводу наслідків несплати страхувальником страхових внесків Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 638/5795/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 683/1814/16-а, від 23 березня 2020 року у справі № 535/1031/16-а та від 02 серпня 2022 року у справі № 560/4616/20 дійшов висновку, що обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків і відповідальність за його невиконання покладено на страхувальника, а тому застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання страхувальником цього обов`язку, і невиконання роботодавцем обов`язку зі сплати внесків не може позбавляти працівника пенсійного стажу за час роботи на відповідному підприємстві.

Стосовно визначення органу, який має вчинити дії зобов`язального характеру в умовах екстериторіального опрацювання заяв, Верховний Суд у постановах від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23 та від 24 травня 2024 року у справі № 460/17257/23 виснував, що такі дії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, який вирішував питання про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову в її призначенні.

Крім того, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 580/6600/24 Верховний Суд, установивши наявність у особи всіх передбачених законом умов для призначення пенсії, зобов`язав пенсійний орган призначити та здійснити нарахування і виплату пенсії, що підтверджує допустимість такого способу захисту за відсутності у суб`єкта владних повноважень дискреції.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, на час звернення до пенсійного органу 08.06.2022 позивач досягла 60-річного віку, що відповідачем не заперечується та відображено в оскаржуваному рішенні, а єдиною підставою для відмови в призначенні пенсії за віком стала відсутність страхового стажу тривалістю 29 років унаслідок незарахування періоду роботи з 03.12.1996 по 01.11.2004, відображеного у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .

Надаючи оцінку підставам незарахування спірних періодів, колегія суддів враховує, що переважна їх частина припадає на час до 01.01.2004, а тому в силу частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV вони підлягають зарахуванню до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених Законом № 1788-XII, тобто на підставі записів трудової книжки як основного документа, що підтверджує стаж роботи.

При цьому виправлення, на яке послався відповідач, стосується лише порядкового номера місяця в даті звільнення та в даті наказу про звільнення, не стосується факту прийняття позивача на роботу, найменування роботодавця чи підстав припинення трудових відносин і засвідчене застереженням про його правильність, підписом керівника та печаткою підприємства, тобто здійснене роботодавцем, який вніс відповідний запис, що узгоджується з вимогами Інструкції № 58.

Будь-яких обставин, які б об`єктивно суперечили записам трудової книжки, зокрема припинення діяльності роботодавця до дати звільнення чи розбіжності у відомостях про роботодавця, пенсійний орган не навів.

Більше того, виправлення не має визначального значення для права позивача на пенсію, оскільки стосується одного місяця трудового стажу, і навіть у разі врахування первісної дати звільнення (01.10.2004) тривалість страхового стажу позивача перевищувала б необхідні 29 років.

Також колегія суддів зауважує на тому, що записи трудової книжки узгоджуються з відомостями реєстру застрахованих осіб, адже ідентифікаційний код підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення, збігається з кодом страхувальника, який з 1998 року подавав щодо позивача відомості до реєстру, у тому числі із зазначенням кількості днів трудових відносин за місяці, за які страхові внески не сплачено, а відомості реєстру про страхування позивача новим роботодавцем з грудня 2004 року (23 дні трудових відносин) відповідають запису трудової книжки про призначення на посаду 09.12.2004.

Отже, відомості персоніфікованого обліку не спростовують, а підтверджують безперервність трудової діяльності позивача у спірний період, тоді як відсутність у реєстрі відомостей за окремі місяці зумовлена неподанням страхувальником звітності та несплатою ним страхових внесків, тобто невиконанням обов`язків, покладених законом саме на страхувальника.

За таких обставин, колегія суддів робить висновок про те, що записи трудової книжки позивача щодо спірних періодів не є неправильними чи неточними у розумінні пункту 3 Порядку № 637, які б зумовлювали необхідність їх підтвердження іншими документами, а наявне виправлення без будь-яких інших обставин, що викликали б обґрунтований сумнів у достовірності записів, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні стажу.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 січня 2025 року у справі № 300/8132/23, однак зазначає, що в тій справі сумнів у достовірності записів трудової книжки ґрунтувався на встановленій об`єктивній розбіжності між датою звільнення працівника та датою ліквідації роботодавця, тоді як у справі, що розглядається, відповідач таких обставин не навів, а наявні в справі докази, навпаки, взаємно узгоджуються.

Крім того, маючи згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV право витребувати від роботодавця чи архівних установ документи та перевірити достовірність поданих відомостей, відповідач, ухваливши оскаржуване рішення на шостий день після звернення позивача, жодних заходів для такої перевірки не вжив, що з урахуванням частини другої статті 77 КАС України, яка покладає обов`язок доведення правомірності рішення на суб`єкта владних повноважень, свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення у розумінні пункту 3 частини другої статті 2 КАС України.

Щодо посилання відповідача на часткову відсутність відомостей про сплату страхових внесків колегія суддів зазначає, що для періодів роботи до 01.01.2004 стаття 56 Закону № 1788-XII пов`язує зарахування до стажу з виконанням роботи на підставі трудового договору, а обов`язок нарахування та сплати внесків на соціальне страхування лежав на роботодавцеві, тоді як для періоду з 01.01.2004 по 01.11.2004, до якого застосовується частина перша статті 24 Закону № 1058-IV, обов`язок нарахування і сплати страхових внесків та відповідальність за його невиконання статтею 20 цього Закону покладено на страхувальника.

Отже, з урахуванням сталої практики Верховного Суду у справах № 490/12392/16-а, № 638/5795/17, № 683/1814/16-а, № 535/1031/16-а та № 560/4616/20 ненарахування, несплата чи неповна сплата роботодавцем страхових внесків, як і неподання ним відомостей до реєстру застрахованих осіб, не може бути підставою для незарахування відповідних періодів до страхового стажу позивача, яка не мала можливості контролювати виконання роботодавцем таких обов`язків.

Посилання апелянта на положення Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162, а також на періоди роботи позивача з 11.03.1986 по 16.08.1986 та з 01.12.1988 по 31.07.1994 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі періоди не були підставою для відмови в призначенні пенсії та не є предметом спору, а спірні періоди роботи припадають на 1996- 2004 роки, коли діяла Інструкція № 58.

Крім того, навіть порушення роботодавцем правил ведення трудових книжок, на яке посилається апелянт, з огляду на наведені висновки Верховного Суду не може мати негативних наслідків для працівника за відсутності доказів недостовірності відомостей про його роботу.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 03.12.1996 по 31.12.1997, з 01.11.1998 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 31.07.1999, з 01.12.1999 по 31.01.2000, з 01.03.2000 по 28.02.2001, включив до резолютивної частини рішення також період з 01.05.2001 по 31.11.2004, проте допустив щодо цього періоду такі недоліки: у мотивувальній частині рішення не навів щодо нього жодних мотивів; не співставив його з відомостями трудової книжки та реєстру застрахованих осіб; зазначив його кінцеву дату у вигляді неіснуючої календарної дати (« 31.11.2004»), що не відповідає вимогам статей 242, 246 КАС України.

Зазначені недоліки мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки без урахування останнього спірного періоду страховий стаж позивача становив би 28 років 01 місяць 04 дні, тобто був би меншим за необхідний. У зв`язку з цим колегія суддів, керуючись частиною другою статті 308 КАС України, надає власну оцінку вказаному періоду з урахуванням наявних у справі трудової книжки позивача та індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), виокремивши в його межах такі складові:

1) періоди з 03.12.1996 по 31.12.1997, з 01.11.1998 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 31.07.1999, з 01.12.1999 по 31.01.2000, з 01.03.2000 по 28.02.2001 повністю збігаються з місяцями, за які в реєстрі відсутні відомості про сплату страхових внесків, а тому підлягають зарахуванню до страхового стажу;

2) період з 01.05.2001 по 30.04.2002 охоплює місяці, за які сплата страхових внесків підтверджена даними реєстру і які, як зазначено в оскаржуваному рішенні, вже враховані відповідачем до страхового стажу, а тому права позивача щодо цього періоду не порушені, а покладення на відповідача обов`язку повторно врахувати його позбавлене правових підстав;

3) період з 02.11.2004 по 30.11.2004 не є періодом роботи позивача, оскільки трудові відносини з підприємством «Форум ЛТД» припинено 01.11.2004, а нові трудові відносини виникли лише з 09.12.2004, а тому цей період не може бути зарахований до страхового стажу на підставі записів трудової книжки, що свідчить про невідповідність висновку суду першої інстанції обставинам справи у цій частині;

4) період з 01.05.2002 по 01.11.2004 залишається не зарахованим відповідачем до страхового стажу, охоплюється позовними вимогами, є частиною того самого періоду роботи на посаді бухгалтера, підтвердженого записами у трудовій книжці, та не був зарахований з тих самих підстав, що й періоди, зазначені у підпункті 1) цього абзацу, а тому з огляду на наведені вище мотиви підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Отже, за результатами наведеного аналізу позовні вимоги про зарахування до страхового стажу періоду з 01.05.2002 по 01.11.2004 підлягають задоволенню, а вимоги про зарахування періодів з 01.05.2001 по 30.04.2002 та з 02.11.2004 по 30.11.2004 - залишенню без задоволення.

Відмова у задоволенні позову в зазначеній частині не суперечить згаданим сталим висновкам Верховного Суду, відповідно до яких несплата страхувальником страхових внесків не позбавляє особу права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, оскільки ці висновки стосується періодів, упродовж яких особа фактично перебувала у трудових відносинах, однак внески за неї не були нараховані чи сплачені, і саме з цих підстав зараховуються до стажу позивача решта спірних періодів.

Натомість період з 01.05.2001 по 30.04.2002 вже зарахований відповідачем до страхового стажу позивача, тож її право щодо цього періоду не порушене, а з 02.11.2004 по 08.12.2004 позивач у трудових відносинах не перебувала, що підтверджується записами трудової книжки та відомостями реєстру застрахованих осіб. Тобто, питання про наслідки несплати страхових внесків щодо цього проміжку взагалі не виникає.

Отже, загальна тривалість періодів, які підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, становить 5 років 04 місяці 30 днів, а з урахуванням визнаного відповідачем страхового стажу тривалістю 25 років 02 місяці 05 днів страховий стаж позивача перевищує 30 років, тобто є більшим за необхідні 29 років навіть без урахування періоду з 01.01.2004 по 01.11.2004.

Оскільки позивач звернулася із заявою про призначення пенсії 08.06.2022, тобто пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, що підтверджується зазначеним у рішенні відповідача віком заявника (60 років 04 місяці 26 днів), пенсія за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 45 Закону № 1058-IV підлягає призначенню з дня звернення, тобто з 08.06.2022.

При цьому помилкове відтворення судом першої інстанції змісту пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV, який стосується звернення не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, на правильність визначення дати призначення пенсії не вплинуло, однак потребує виправлення мотивів рішення.

Враховуючи що на день звернення позивач досягла пенсійного віку та мала страховий стаж, більший за визначений частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, а інших підстав для відмови відповідач не навів, прийняття рішення про призначення пенсії не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у зв`язку з чим, відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд першої інстанції обґрунтовано обрав спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком, який є ефективним та виключає необхідність повторного звернення до суду.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина третя статті 317 КАС України), а зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції по суті правильно вирішив спір щодо протиправності рішення відповідача та наявності у позивача права на пенсію за віком з 08.06.2022, однак неповно з`ясував обставини щодо останнього спірного періоду роботи, не співставив його з відомостями трудової книжки та реєстру застрахованих осіб, унаслідок чого безпідставно зобов`язав відповідача врахувати до страхового стажу вже зарахований період з 01.05.2001 по 30.04.2002 та період після звільнення позивача, зазначив неіснуючу календарну дату, а також неправильно відтворив зміст пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV, що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача вчинити дії та ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення зазначеної позовної вимоги. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 139, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 640/20972/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 640/20972/22 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням до страхового стажу періодів роботи з 03.12.1996 по 31.12.1997, з 01.11.1998 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 31.07.1999, з 01.12.1999 по 31.01.2000, з 01.03.2000 по 28.02.2001, з 01.05.2002 по 01.11.2004, з дня звернення за призначенням пенсії, тобто з 08.06.2022.

У задоволенні інших позовних вимог про зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова