Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №320/24145/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/24145/25 суддя першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 320/24145/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, апелянт, ГУ ПФУ в м. Києві), в якій просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови проводити позивачу виплату пенсії з 01 березня 2022 року з урахуванням індексації, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з 01 березня 2023 року - з урахуванням індексації, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168, з 01 березня 2024 року - з урахуванням індексації, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185, та з 01 березня 2025 року - з урахуванням індексації, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», без обмеження пенсії максимальним розміром;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу таку виплату пенсії за наведені періоди без обмеження пенсії максимальним розміром.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що йому призначено та виплачується пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII), однак відповідач, здійснюючи перерахунок його пенсії на виконання наведених вище постанов Кабінету Міністрів України, після нарахування відповідної індексації обмежував фактичну виплату пенсії її максимальним розміром, що позивач вважає протиправним та таким, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року позов задоволено повністю, визнано протиправними дії відповідача щодо відмови проводити позивачу виплату пенсії з урахуванням наведеної вище індексації без обмеження максимальним розміром; відповідача зобов`язано здійснити таку виплату; на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, у цьому Законі відсутнє положення, яке встановлювало б обмеження пенсії максимальним розміром, тоді як стаття 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI) формально продовжує містити таке обмеження, у зв`язку з чим існує колізія між цими законодавчими актами, яку суд, керуючись практикою Європейського суду з прав людини та Великої Палати Верховного Суду щодо тлумачення норм права на користь особи, вирішив на користь позивача, застосувавши до спірних правовідносин норми Закону № 2262-XII без обмеження пенсії максимальним розміром.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ГУ ПФУ в м. Києві звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що перерахунок пенсії позивача у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), є неможливим, оскільки рішенням окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18 пункти 1, 2 цієї постанови визнано протиправними та нечинними, а нового нормативно-правового акта щодо умов, порядку та розмірів перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, після набрання законної сили вказаним судовим рішенням не приймалося, у зв`язку з чим виплата пенсії продовжується у раніше встановлених розмірах.

Крім того, апелянт зауважує на тому, що частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII та статтею 2 Закону № 3668-VI встановлено обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, а оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 не скасовує наведеного обмеження на майбутнє і не змінює порядку нарахування пенсії позивачу, у зв`язку з чим дії відповідача щодо обмеження виплати пенсії максимальним розміром є правомірними.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву та витребувано матеріали справи з Київського окружного адміністративного суду.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Головного управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 2262-XII.

Здійснюючи з 01 березня 2022 року, з 01 березня 2023 року, з 01 березня 2024 року та з 01 березня 2025 року перерахунок пенсії позивача на виконання постанов Кабінету Міністрів України № 118, № 168, № 185 та № 209 і нарахувавши до складу пенсії відповідну індексацію, відповідач фактичну виплату пенсії позивачу водночас обмежував її максимальним розміром.

Не погоджуючись з таким обмеженням, ОСОБА_1 звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Преамбулою Закону № 2262-XII визначено, що цей Закон спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення відповідної категорії громадян, а держава гарантує їм гідне пенсійне забезпечення.

Частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-XII передбачено, що всі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців на умовах, у порядку та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Статтею 64 Закону № 2262-XII у редакції Закону України від 15 лютого 2022 року № 2040-IX, яка застосовується з 01 березня 2022 року, установлено, що якщо пенсії, призначені військовослужбовцям та іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На виконання наведених приписів Кабінетом Міністрів України прийнято постанови від 16 лютого 2022 року № 118, від 24 лютого 2023 року № 168, від 23 лютого 2024 року № 185 та від 25 лютого 2025 року № 209, якими з 01 березня відповідного року встановлено коефіцієнти збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні у розмірах 1,14, 1,197, 1,0796 та 1,115 відповідно, із застосуванням яких підвищуються розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-XII, «у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом».

Одночасно частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII у редакції, що діяла до 20 грудня 2016 року, було передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, індексації та інших доплат) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Аналогічне за змістом обмеження закріплено статтею 2 Закону № 3668-VI, якою також установлено, що максимальний розмір пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до низки законів, у тому числі Закону № 2262-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України, оскільки норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, є пріоритетними та мають безумовний характер, а обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть відповідних конституційних гарантій.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення визнані неконституційними положення втратили чинність з дня його ухвалення, тобто з 20 грудня 2016 року, а тому, починаючи із зазначеної дати, у Законі № 2262-XII відсутнє положення, яке встановлювало б обмеження пенсії її максимальним розміром.

Наступні законодавчі зміни, якими вносилися редакційні правки до слів і цифр частини сьомої статті 43 цього Закону, стосуються положення, що вже втратило юридичну чинність, а тому не можуть вважатися такими, що відновлюють його дію.

У подальшому Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12 жовтня 2022 року № 7-р(ІІ)/2022 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приписи статті 2 Закону № 3668-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України, в тій частині, в якій вони поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, оскільки не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини вказаного Рішення визнані неконституційними приписи статті 2 Закону № 3668-VI, з огляду на воєнний стан, втратили чинність через шість місяців із дня ухвалення цього Рішення, тобто з 13 квітня 2023 року.

Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України та статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції чи законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони формально чинними на момент розгляду справи, оскільки такі акти не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони не втратили чинності у визначеному законом порядку (постанови Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 520/2098/19).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що в разі, коли національне законодавство припускає неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Аналогічну позицію неодноразово висловлювала Велика Палата Верховного Суду, зазначаючи, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, від 13 лютого 2019 року у зразковій справі № 822/524/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а).

Застосовуючи наведені норми та юридичні позиції до спорів, пов`язаних з обмеженням максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, Верховний Суд у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21, від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21, від 30 серпня 2022 року у справі № 440/994/20, від 17 березня 2023 року у справі № 340/3144/21 та в подальших постановах, зокрема від 15 липня 2025 року у справі № 160/6306/25, послідовно й однозначно доходив висновку, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону № 2262-XII норми цього Закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, у зв`язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру таких пенсій, незалежно від формальної правової підстави, на яку посилається пенсійний орган, є протиправним.

Ця правова позиція залишається усталеною й послідовно застосовується Верховним Судом. Зокрема, у постанові від 15 липня 2025 року у справі № 160/6306/25 Верховний Суд окремо наголосив на відсутності підстав для зупинення провадження в подібних справах до вирішення пов`язаних касаційних проваджень, оскільки суд, установивши невідповідність застосовного нормативно-правового акта Конституції України, зобов`язаний не застосовувати такий акт незалежно від результатів перегляду інших справ.

Колегія суддів також ураховує, що Пленум Верховного Суду постановою від 23 січня 2026 року № 5 звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» в частині обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, у період воєнного стану.

Оскільки предметом цього спору є виключно правомірність застосування коефіцієнтів індексації, установлених постановами № 118, № 168, № 185 та № 209, а не застосування статті 46 Закону про Державний бюджет України на 2025 рік чи постанови № 1, розгляд зазначеного конституційного подання стосується іншого нормативного механізму обмеження пенсій і не впливає на висновки колегії суддів у цій справі.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що самі постанови Кабінету Міністрів України № 118, № 168, № 185 та № 209 обумовлюють застосування підвищення пенсії «у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом», тобто пов`язують обмеження виплати не із самостійним приписом підзаконного акта, а з наявністю чинного законодавчого положення, яким установлено такий максимальний розмір.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що станом на 01 березня 2022 року і до 12 квітня 2023 року включно приписи статті 2 Закону № 3668-VI формально залишалися чинними, оскільки Рішення Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2022 ухвалено лише 12 жовтня 2022 року, а визнані неконституційними приписи цієї статті відповідно до його резолютивної частини втратили чинність не з дня ухвалення цього Рішення, а через шість місяців після нього.

Однак сама по собі формальна чинність зазначеного припису в цей період не є підставою для його застосування до спірних правовідносин, оскільки, як зазначено вище, суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції України, незалежно від їх формальної чинності на момент розгляду справи, а норма статті 2 Закону № 3668-VI визнавалася такою, що не підлягає застосуванню у спорах, пов`язаних із призначенням та перерахунком пенсій за Законом № 2262-XII, задовго до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2022 - починаючи з постанов Верховного Суду 2018-2019 років, наведених вище.

Отже, для періоду з 01 березня 2022 року до 12 квітня 2023 року відсутність підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром обумовлена не відсутністю формально чинного законодавчого припису, а обов`язком суду не застосовувати статтю 2 Закону № 3668-VI до цих правовідносин з огляду на її невідповідність Конституції України, тоді як з 13 квітня 2023 року - також і безпосередньо відсутністю такого чинного припису, оскільки на цю дату вже втратили чинність і положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII (з 20 грудня 2016 року), і приписи статті 2 Закону № 3668-VI у частині їх поширення на Закон № 2262-XII (з 13 квітня 2023 року).

Відтак за жоден з періодів, охоплених предметом спору, посилання постанов № 118, № 168, № 185 та № 209 на обмеження «у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом» не могло слугувати правовою підставою для обмеження виплати позивачу проіндексованої пенсії.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що частина сьома статті 43 Закону № 2262-XII та стаття 2 Закону № 3668-VI встановлюють чинне обмеження максимального розміру пенсії, оскільки такі доводи ґрунтується на формальному, а не змістовному тлумаченні наведених законодавчих приписів і не враховує наслідків визнання їх неконституційними.

Посилання апелянта на статтю 58 Конституції України щодо відсутності зворотної дії законів у часі є помилковим, адже незастосування судом до спірних правовідносин (перерахунків пенсії у 2022-2025 роках) норми права, яка на момент їх виникнення вже не відповідала Конституції України та відповідно до усталених висновків Верховного Суду не підлягала застосуванню, не є наданням зворотної дії Рішенням Конституційного Суду України, а є прямим наслідком дії частини другої статті 152 Основного Закону України та обов`язку суду не застосовувати неконституційні положення до правовідносин, які виникають після дня втрати ними чинності.

З приводу доводів апеляційної скарги про неможливість проведення перерахунку пенсії позивача з підстав визнання протиправними та нечинними пунктів 1, 2 Постанови № 103, колегія суддів зазначає, що незалежно від того, у якій частині та з яких підстав визнано нечинними окремі положення Постанови № 103, ця постанова в будь-якому разі регулює порядок перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців на підставі частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII, тоді як предметом цього спору є нарахування та виплата позивачу індексації пенсії на підставі статті 64 Закону № 2262-XII та постанов Кабінету Міністрів України № 118, № 168, № 185 і № 209 - самостійного й відмінного від перерахунку за Постановою № 103 механізму підвищення розміру пенсії, який застосовується саме тоді, коли перерахунок у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення не здійснювався.

За таких обставин наведені доводи апеляційної скарги не стосується предмета спору в цій справі та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо обмеження виплати позивачу пенсії з урахуванням індексації, установленої постановами Кабінету Міністрів України № 118, № 168, № 185 та № 209, максимальним розміром не відповідають критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, у зв`язку з чим є протиправними, а позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії без такого обмеження є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 320/24145/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 320/24145/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова