Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №620/1433/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/1433/26 суддя першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 620/1433/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач, апелянт, Головне управління), в якому просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження з 01.01.2026 розміру його пенсії граничним (максимальним) розміром та шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» (далі - постанова № 1778), а також зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з 01.01.2026 без обмеження її максимальним розміром і без застосування зазначених коефіцієнтів, зберігаючи відсоткове значення розміру пенсії 90 відсотків грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію по 3 групі інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, у розмірі 90 відсотків грошового забезпечення відповідно до статті 23 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII). Згідно з протоколом перерахунку пенсії позивача станом на 01.01.2026 підсумковий її розмір з надбавками становив 37 875,60 грн, з урахуванням максимального розміру - 38 702,88 грн, однак до виплати, з урахуванням понижуючих коефіцієнтів, застосованих на підставі постанови № 1778, визначено лише 30 813,86 грн.

На звернення позивача про виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів відповідач листом від 03.02.2026 повідомив, що здійснення виплати пенсії без урахування постанови № 1778 суперечить законодавству України.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року позов задоволено повністю: визнано протиправними дії Головного управління щодо обмеження позивачу з 01.01.2026 розміру пенсії максимальним розміром та застосування понижуючих коефіцієнтів, установлених постановою № 1778; на відповідача покладено обов`язок здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2026 без обмеження її максимальним розміром та без застосування зазначених коефіцієнтів, зберігаючи відсоткове значення розміру пенсії 90 відсотків грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум; за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 1-1 Закону № 2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з чим стаття 30 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі - Закон № 4695-IX) та постанова № 1778, якими запроваджено додаткові підстави для обмеження розміру пенсій шляхом застосування коефіцієнтів до суми перевищення, суперечать спеціальному закону, а тому до спірних правовідносин не застосовуються.

Суд також послався на неодноразово висловлену правову позицію Конституційного Суду України щодо неприпустимості внесення законом про Державний бюджет України змін до інших законів та на висновки Верховного Суду щодо непоширення на пенсії, призначені за Законом № 2262-XII, будь-яких обмежень їх максимального розміру.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що право на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України, не належить до переліку прав і свобод, які згідно з частиною другою статті 64 Конституції України не можуть бути обмежені в умовах воєнного або надзвичайного стану, а тому запроваджені на період воєнного стану у 2026 році статтею 30 Закону № 4695-IX та постановою № 1778 понижуючі коефіцієнти до частини пенсії, яка перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є правомірним і пропорційним заходом, обумовленим обмеженими фінансовими можливостями держави в умовах воєнного стану, що узгоджується з правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними в рішеннях від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012, згідно з якими передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними, а Кабінет Міністрів України вправі визначати порядок і розміри виплат, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Апелянт також посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України», яким зменшення розміру пенсії заявниці внаслідок законодавчих змін визнано таким, що не суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, Головне управління звертає увагу на те, що посилені гарантії соціального захисту, викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022, на яке фактично орієнтувався суд першої інстанції, поширюються на осіб, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації, розпочатої в лютому 2014 року, до якої категорії позивач не належить, у зв`язку з чим здійснення виплати пенсії позивачу з 01.01.2026 без урахування постанови № 1778 суперечить чинному законодавству України.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління, встановлено строк для подання відзиву та витребувано матеріали справи з Чернігівського окружного адміністративного суду.

ОСОБА_1 скористався своїм процесуальним правом та подав відзив на апеляційну скаргу. Водночас встановити його зміст суд апеляційної інстанції не має можливості, оскільки відзив викладено рукописним текстом, який через нерозбірливий почерк фактично не піддається прочитанню.

Разом із тим зазначена обставина не є перешкодою для здійснення апеляційного перегляду справи, позаяк суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за матеріалами справи та з урахуванням доводів апеляційної скарги, а неможливість встановити зміст поданого відзиву не перешкоджає здійсненню такої перевірки.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Головного управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, а пенсії та інші види соціальних виплат, що є основним джерелом існування особи, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктами 1 і 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються права і свободи людини і громадянина та гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до першого речення частини третьої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та є чинним станом на час розгляду цієї справи.

Статтею 3 Указу № 64/2022 визначено вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово, на період дії воєнного стану, можуть обмежуватися, а саме права, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що передбачене статтею 46 Конституції України право на соціальний захист не входить ані до переліку прав, обмеження яких допускається частиною другою статті 64 Конституції України в умовах воєнного стану загалом, ані до переліку прав, фактично обмежених на підставі Указу № 64/2022, яким і введено воєнний стан в Україні.

За таких обставин посилання апелянта на воєнний стан як на самостійну підставу для обмеження права позивача на соціальний захист не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, оскільки жодним актом, яким запроваджено чи продовжено воєнний стан, обмеження права, гарантованого статтею 46 Конституції України, не встановлено.

Відносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб урегульовано Законом № 2262-XII, преамбулою якого передбачено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом установлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, перерахунку призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення та вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частинами першою і третьою статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення зазначеної категорії осіб базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, а зміна умов і норм такого пенсійного забезпечення здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Обчислення пенсії особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-XII, визначено статтею 43 цього Закону, а перерахунок раніше призначених пенсій - статтею 63, частиною четвертою якої передбачено, що такий перерахунок здійснюється на умовах, у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, однак виключно у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Статтею 30 Закону № 4695-IX установлено, що у 2026 році в період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1778, пунктом 1 якої визначено конкретні розміри понижуючих коефіцієнтів залежно від величини перевищення пенсії над десятьма прожитковими мінімумами, а пунктом 2 - коло осіб, на пенсії яких зазначені коефіцієнти не поширюються.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в контексті наведеного нормативного регулювання, колегія суддів враховує усталену практику Верховного Суду, сформовану у справах цієї категорії.

Так, у постанові від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 Верховний Суд дійшов висновку, що Кабінету Міністрів України надано право лише на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій, призначених за Законом № 2262-XII, тоді як зміна умов чи норм пенсійного забезпечення, зокрема визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій, підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.

Аналогічну правову позицію висловив Конституційний Суд України в Рішенні від 13.05.2015 № 4-рп/2015, вказавши, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців, тоді як Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.

У Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України прямо зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення їх соціального захисту, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, - висновок, який Верховний Суд послідовно застосовує у справах щодо оскарження дій органів Пенсійного фонду України, пов`язаних з обмеженням пенсій, призначених за цим Законом.

Також колегія суддів враховує усталену практику Конституційного Суду України, відповідно до якої законом про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни до інших законів, зупинятися їх дія чи скасовуватися їх положення, оскільки це призводить до виникнення суперечностей у законодавстві. У разі необхідності зміни правового регулювання, встановленого спеціальним законом, такі зміни мають вноситися безпосередньо до відповідного закону (рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 30.11.2010 № 22-рп/2010).

Зазначений підхід Конституційний Суд України розвинув у Рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020, зазначивши, що предмет закону про Державний бюджет України визначений Конституцією України, а тому такий закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав, пільг, компенсацій і гарантій, визначених іншими законами. Аналогічний підхід викладено у Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020, у якому наголошено на неприпустимості встановлення Бюджетним кодексом України іншого або додаткового правового регулювання відносин, що є предметом спеціального регулювання іншими законами.

При цьому Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили порівняно з іншими законами. Відтак у разі колізії між загальним і спеціальним нормативним регулюванням застосуванню підлягають норми спеціального закону (lex specialis derogat generali). Такий підхід узгоджується і з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, відповідно до якого у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України чи закону суд застосовує акт, який має вищу юридичну силу.

Наведені правові позиції безпосередньо стосуються й спірних у цій справі правовідносин. Так, законодавчі зміни до Закону № 2262-XII в частині встановлення підстав для обмеження розміру пенсій цієї категорії осіб або застосування до них понижуючих коефіцієнтів не вносилися, а стаття 30 Закону № 4695-IX та постанова № 1778 фактично запровадили додаткове, відмінне від передбаченого спеціальним законом, правове регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, чим порушили пряму законодавчу заборону, встановлену частиною третьою статті 1-1 Закону № 2262-XII.

Крім того у постанові Верховного Суду від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25 уже було сформульовано аналогічний правовий висновок щодо неправомірності застосування у 2025 році до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, понижуючих коефіцієнтів, установлених аналогічним на той час правовим регулюванням. Верховний Суд виходив із того, що запровадження таких коефіцієнтів є недопустимим заміщенням спеціального законодавчого регулювання підзаконним нормативно-правовим актом.

Цей підхід отримав подальше підтвердження Верховного Суду безпосередньо щодо правового регулювання 2026 року. Так, у справі № 580/1002/26 колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду залишила без змін рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, якими застосування до пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, коефіцієнтів, передбачених статтею 30 Закону № 4695-IX та постановою № 1778, визнано протиправним. Суд зазначив, що запровадження таких коефіцієнтів фактично встановлює інше, додаткове правове регулювання пенсійних відносин, не передбачене спеціальним законом, тоді як зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, має здійснюватися шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2262-XII або Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, Верховний Суд наголосив, що відповідно до частини третьої статті 7 КАС України адміністративний суд не застосовує нормативно-правовий акт, якщо дійде висновку про його невідповідність Конституції України або закону України, незалежно від того, чи втратив такий акт чинність у встановленому порядку. Отже, формальна чинність нормативно-правового акта сама по собі не є перешкодою для його незастосування судом у разі встановлення його невідповідності акту вищої юридичної сили.

Колегія суддів також ураховує, що Пленум Верховного Суду постановою від 15.05.2026 № 10 звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України статті 30 Закону № 4695-IX та постанови № 1778 саме в частині обмеження розміру пенсії особам, яким така пенсія призначена відповідно до Закону № 2262-XII, дійшовши, за результатами системного аналізу статей 8, 19, 46 та 92 Конституції України, висновку про наявність ознак невідповідності зазначених норм Конституції України.

Той факт, що конституційне провадження за цим поданням на час розгляду цієї справи не завершено, не звільняє суд від обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 8 Конституції України та частиною третьою статті 7 КАС України, застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії та надавати перевагу спеціальному закону перед таким, що суперечить йому підзаконним і бюджетним регулюванням, а лише додатково підтверджує обґрунтованість висновків, до яких дійшов суд першої інстанції.

З цих же підстав колегія суддів не вбачає підстав для зупинення апеляційного провадження до ухвалення Конституційним Судом України рішення за наведеним конституційним поданням. Передбачена пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншого провадження у цьому випадку відсутня, оскільки зібрані у справі докази дозволяють повно і всебічно встановити та оцінити всі обставини, що мають значення для вирішення спору, а спірне питання застосовності статті 30 Закону № 4695-IX і постанови № 1778 до пенсій, призначених за Законом № 2262-XII, вже вирішено Верховним Судом по суті у справі № 580/1002/26 без очікування рішення Конституційного Суду України.

Доводи апеляційної скарги про те, що право на соціальний захист може бути обмежене в умовах воєнного стану, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наведені рішення стосуються повноважень Кабінету Міністрів України щодо визначення порядку та розмірів соціальних виплат у межах відповідних бюджетних програм, реалізація яких прямо делегована йому законом. Водночас ці правові позиції не можуть бути застосовані до правовідносин, у яких спеціальним законом безпосередньо врегульовано умови та норми конкретного виду пенсійного забезпечення і прямо встановлено, що їх зміна можлива виключно шляхом внесення змін до такого закону. Саме таке імперативне правило закріплене в частині третій статті 1-1 Закону № 2262-XII, що виключає можливість зміни визначених ним умов і норм пенсійного забезпечення підзаконним нормативно-правовим актом.

Так само не спростовує викладеного висновку посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України», позаяк застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що втручання у право на мирне володіння майном повинно, насамперед, відповідати вимозі законності за національним правом. Разом з цим саме ця передумова - відповідність оскаржуваного регулювання вимогам національного законодавства - за наслідками наведеної вище практики Конституційного Суду України та Верховного Суду щодо статті 30 Закону № 4695-IX і постанови № 1778 не дотримана, а тому наведений прецедент ЄСПЛ, ухвалений за інших фактичних і юридичних обставин, до спірних правовідносин не може бути застосований.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що посилені гарантії соціального захисту, сформульовані в Рішенні Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022, поширюються виключно на осіб, які безпосередньо брали участь у збройному захисті суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України з лютого 2014 року, до яких позивач не належить.

Як уже зазначалося, підставою для визнання протиправним застосованого до позивача регулювання є не його належність до певної пільгової категорії чи обсяг особистих заслуг, а неможливість зміни Кабінетом Міністрів України або законом про Державний бюджет України встановлених спеціальним законом умов і норм пенсійного забезпечення поза межами внесення змін безпосередньо до цього закону.

Зазначена правова підстава має загальний характер і поширюється на всіх осіб, пенсія яким призначена або перерахована відповідно до Закону № 2262-XII, незалежно від підстав набуття права на пенсію. Тому посилання апелянта на відсутність у позивача статусу особи, яка безпосередньо брала участь у збройному захисті України, не спростовує висновків суду щодо неправомірності застосованого до нього регулювання.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач отримує пенсію по інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби. Отже, його право на пенсійне забезпечення також безпосередньо пов`язане з проходженням військової служби та виконанням відповідного конституційного обов`язку. За таких обставин позивач не може розглядатися як особа, яка перебуває поза сферою соціальних гарантій, спрямованих на забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та врегульованих Законом № 2262-XII.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 29.03.2024 у справі № 440/3321/23 також не спростовує наведеного висновку, оскільки в зазначеній справі йшлося про інші за змістом правовідносини, пов`язані з оцінкою заходів, вжитих суб`єктами владних повноважень безпосередньо у сфері оборони держави в умовах воєнного стану, а не про правомірність обмеження розміру пенсій, призначених за спеціальним законом, підзаконним актом.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування відповідачем до пенсії позивача, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, понижуючих коефіцієнтів та обмеження її максимальним розміром на підставі статті 30 Закону № 4695-IX і постанови № 1778 є протиправним, а спосіб захисту порушеного права позивача, обраний судом першої інстанції у вигляді зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії без застосування зазначених обмежень із збереженням відсоткового значення розміру пенсії 90 відсотків грошового забезпечення, є ефективним та відповідає вимогам частини другої статті 5 КАС України, оскільки безпосередньо поновлює порушене право позивача без необхідності його додаткових звернень.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених належними доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення згідно з пунктом 4 частини першої статті 317 КАС України є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки за результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції всебічно і повно встановив фактичні обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, передбачених статтею 317 КАС України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області є необгрунтованими, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишення без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 620/1433/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 620/1433/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова