Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №620/4048/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/4048/26 суддя першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 620/4048/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - Головне управління, відповідач, апелянт), в якому просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні з 07.10.2025 перерахунку та виплати пенсії по інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, у розмірі не нижче шести мінімальних пенсій за віком, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, а також зобов`язати відповідача здійснити такий перерахунок і виплату із врахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Головного управління щодо непроведення з 07.10.2025 перерахунку пенсії позивачу у розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) у редакції Закону України № 230/96-ВР, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 цього ж Закону в тій самій редакції; на відповідача покладено обов`язок здійснити відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що встановлений статтею 54 та статтею 50 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є досягнутим рівнем гарантій, знижувати який держава не має права, а норми цих статей у більш пізніх редакціях (Закону № 1584-ІХ щодо статті 54 та Закону № 76-VIII і Порядку № 1210 щодо статті 50), якими фактично зменшено раніше гарантовані розміри виплат, визнані Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України, а тому не підлягають застосуванню судом під час вирішення спору незалежно від формально відстроченого моменту втрати ними чинності.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 у справі № 620/4048/26 і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що частина третя статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-ІХ, визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024, і відповідно до цього Рішення втрачає чинність лише через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, а тому в спірний період підлягає застосуванню саме в цій, ще формально чинній редакції.

Крім того, апелянт звертає увагу на те, що передбачена статтею 50 Закону № 796-XII додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, не є складовою права на соціальний захист, гарантованого статтею 46 Конституції України, а є додатковою соціальною пільгою, порядок і розміри якої Верховна Рада України правомірно делегувала визначати Кабінету Міністрів України, а положення Закону № 76-VIII та затвердженого на його виконання Порядку № 1210 в цій частині неконституційними не визнавалися та є чинними, у зв`язку з чим правові підстави для перерахунку додаткової пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком відсутні.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, встановлено строк для подання відзиву, матеріали справи витребувано з Чернігівського окружного адміністративного суду.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Головного управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію по III групі інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому належить до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, щодо яких у визначеному законодавством порядку встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою.

У зв`язку з ухваленням Конституційним Судом України Рішення від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 позивач звернувся до Головного управління із заявою про перерахунок пенсії з 07.10.2025, на яку листом від 24.03.2026 отримав відмову з посиланням на те, що пенсія призначена та виплачується відповідно до чинного законодавства.

Не погоджуючись з такою відмовою, ОСОБА_1 звернувся до суду і за результатами розгляду справи, позов було задоволено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності та в інших випадках, передбачених законом, а згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Метою Закону № 796-XII, визначеною частиною першою статті 1 цього Закону, є захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, а державна політика в цій сфері базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я цих осіб та повного відшкодування завданої їм шкоди.

Частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України № 230/96-ВР установлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по III групі інвалідності - шести мінімальних пенсій за віком.

Законами України № 76-VIII від 28.12.2014 та № 79-VIII від 28.12.2014 повноваження щодо визначення порядку, умов та мінімальних розмірів цієї пенсії делеговано Кабінету Міністрів України, який Порядком № 1210 установив розміри, істотно нижчі за раніше гарантовані законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 таке делегування визнано неконституційним із приписом Верховній Раді України протягом трьох місяців привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України, а на випадок його неприведення - застосуванню підлягала частина четверта статті 54 Закону № 796-XII саме в редакції Закону № 230/96-ВР.

На виконання цього Рішення прийнято Закон України № 1584-ІХ, яким частину третю статті 54 Закону № 796-XII викладено в новій редакції, що встановила для III групи інвалідності розмір пенсії 3 700 грн, тобто нижчий за розмір, гарантований редакцією Закону № 230/96-ВР.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 частину третю статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 1584-ІХ вкотре визнано такою, що не відповідає Конституції України, з відстроченням втрати нею чинності через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022.

Аналогічним чином складалося правове регулювання і щодо додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю: якщо статтею 50 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР для осіб з інвалідністю III групи цю пенсію встановлено в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, то внесеними згодом змінами (Законом № 107-VI від 28.12.2007, визнаним неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008, а відтак Законом № 76-VIII від 28.12.2014) повноваження щодо визначення порядку й розмірів цієї виплати також делеговано Кабінету Міністрів України, який пунктом 13 Порядку № 1210 установив для III групи інвалідності фіксовану суму 284,70 грн, істотно нижчу за 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України та частини першої статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Водночас можливість відстрочення в часі формальної втрати чинності неконституційною нормою (застосована Конституційним Судом України і в Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, і в Рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024) зумовлена виключно потребою уникнути прогалини в правовому регулюванні на період, необхідний законодавцю для приведення регулювання у відповідність із Конституцією України, а не є підтвердженням правомірності чи легітимності самої визнаної неконституційною норми.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони формально чинними на момент розгляду справи, адже такі акти не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони не втратили чинності (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Саме на цих засадах у постановах Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 460/20412/23 та від 03.07.2024 у справі № 460/13832/23 сформульовано висновок про застосування до спірних правовідносин щодо перерахунку пенсії за статтею 54 Закону № 796-XII норм саме в редакції Закону № 230/96-ВР, оскільки держава, змінюючи законодавче регулювання соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їхніх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережений.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановою від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24 не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку.

Стосовно додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та ж судова палата постановою від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24 відступила від раніше сформованої практики (постанови Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 193/877/16-а, від 08.08.2019 у справі № 813/5002/17, від 16.06.2022 у справі № 644/8266/17), відповідно до якої ця виплата підлягала нарахуванню в порядку та розмірах, визначених Порядком № 1210, і сформулювала нову правову позицію, згідно з якою додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, за своєю суттю є невід`ємною складовою позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи посилений соціальний захист, обмеження якого є неприпустимим, а тому, оскільки і стаття 54, і стаття 50 Закону № 796-XII закріплюють соціальні гарантії для однієї й тієї самої категорії громадян у межах одного закону, підхід до тлумачення та застосування цих норм має бути єдиним, унаслідок чого додаткова пенсія особам з інвалідністю III групи підлягає нарахуванню та виплаті в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону № 796-XII саме в редакції Закону № 230/96-ВР.

Принципова відмінність цього висновку від висновку щодо статті 54 Закону № 796-XII полягає в тому, що жодного рішення Конституційного Суду України про неконституційність статті 50 цього Закону в редакції Закону № 76-VIII на момент ухвалення постанови від 04.11.2025 не існувало, а тому Верховний Суд дійшов наведеного висновку самостійно, реалізувавши повноваження, надані частиною четвертою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд, дійшовши висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, не застосовує такий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, після чого звертається до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання про конституційність відповідного акта.

Реалізуючи цей обов`язок, Пленум Верховного Суду постановою від 15.05.2026 ухвалив рішення звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України статті 50 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII. Згадане подання зареєстровано Конституційним Судом України 02.06.2026 за № 4/309(26), ухвалою колегії суддів відкрито конституційне провадження у справі, а судове рішення по суті на час апеляційного перегляду цієї справи не ухвалено.

Зазначені обставини не спростовують, а, навпаки, підсилюють обґрунтованість наведеної правової позиції Верховного Суду, оскільки звернення найвищої судової інстанції з відповідним поданням саме по собі засвідчує наявність обґрунтованих підстав вважати чинне підзаконне регулювання додаткової пенсії таким, що не відповідає Конституції України.

Застосовуючи наведені норми права та наведені висновки Верховного Суду до встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Посилання апелянта на те, що частина третя статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-ІХ формально зберігає чинність до спливу трьох місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану і тому підлягала застосуванню в спірний період, колегія суддів відхиляє, оскільки встановлений Рішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 відстрочений порядок утрати чинності зумовлений виключно потребою уникнути прогалини в правовому регулюванні на час, необхідний законодавцю для усунення неконституційності, і не може тлумачитися як підстава для застосування судом визнаної неконституційною норми до спірних правовідносин.

Такий підхід узгоджується з наведеними вище висновками Верховного Суду, згідно з якими суди не застосовують положення, що не відповідають Конституції України, незалежно від формальної дати втрати ними чинності, а також із тим, що досягнутий у 2015 році (за редакцією Закону № 230/96-ВР) рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не може бути знижений повторним, хоч і формально відмінним за текстом, регулюванням.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, не охоплюється гарантіями статті 46 Конституції України, а є лише додатковою соціальною пільгою, розмір якої Кабінет Міністрів України визначив правомірно, реалізуючи делеговані йому Законом № 76-VIII повноваження.

Хоча ця виплата дійсно має допоміжний і стимулюючий характер, однак вона встановлена тим самим Законом № 796-XII для тієї самої категорії осіб, що й пенсія за статтею 54 цього Закону, є складовою єдиної системи посиленого соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та реалізує визначений статтею 1 цього Закону принцип повного відшкодування завданої їм шкоди, а тому її розмір не може довільно знижуватися законодавцем чи підзаконним актом нижче раніше досягнутого рівня.

Саме такого підходу послідовно дотримався Верховний Суд у постанові від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24, від висновків якої колегія суддів не вбачає підстав відступати, а те, що положення Закону № 76-VIII та Порядку № 1210 в частині статті 50 Закону № 796-XII формально не визнавалися неконституційними, саме по собі не спростовує наведеного висновку, оскільки, як зазначено вище, повноваження надати таку оцінку прямо закріплене частиною четвертою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України і вже реалізоване Верховним Судом з одночасним ініціюванням конституційного подання, яке перебуває на розгляді Конституційного Суду України.

Колегія суддів також враховує, що сама по собі наявність відкритого в Конституційному Суді України за конституційним поданням Пленуму Верховного Суду від 15.05.2026 (№ 4/309(26) від 02.06.2026) провадження щодо конституційності статті 50 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII не є підставою для зупинення апеляційного провадження в цій справі. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України зупинення провадження допускається лише за об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, а суд не вправі зупиняти провадження, якщо зібрані докази дозволяють встановити й оцінити всі обставини, необхідні для вирішення спору.

За змістом частин першої - третьої статті 7 цього Кодексу суд зобов`язаний застосовувати акт вищої юридичної сили в разі невідповідності підзаконного нормативно-правового акта Конституції чи закону України незалежно від того, чи є такий акт предметом перегляду в іншому провадженні. Аналогічний правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду від 15.07.2025 у справі № 160/6306/25.

Оскільки зібраних у цій справі доказів достатньо для встановлення й оцінки всіх обставин спору, об`єктивна неможливість її розгляду до вирішення Конституційним Судом України питання про конституційність статті 50 Закону № 796-XII відсутня, а підстави для зупинення апеляційного провадження не встановлені.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення також і в тій частині, що виходить за межі доводів апеляційної скарги, як це передбачено частиною другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, не встановила, а обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача - шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та покладення на нього обов`язку вчинити конкретні дії з перерахунку й виплати пенсії з урахуванням раніше виплачених сум - визнає ефективним, пропорційним та таким, що узгоджується з вимогами статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав їм належну оцінку та правильно застосував норми матеріального права з урахуванням актуальної на час розгляду справи практики Верховного Суду, а наведені в апеляційній скарзі доводи цих висновків не спростовують і не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в розумінні статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 316 цього Кодексу суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 7, 236, 242, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 620/4048/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 620/4048/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова