Вирок від 27 вересня 2026 р. у справі №357/7403/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/7403/26

1-кп/357/892/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.09.2026 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 5 у місті Біла Церква обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12026111030000669 від 24.04.2026відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки Улан-Батор, Монголія, громадянки України, із середньою спеціальною освітою, розлученої, не працюючої, не депутат, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , абонентський номер телефону НОМЕР_1 , раніше не судимої,

обвинуваченої у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

захисник – адвокат ОСОБА_5 ,

обвинувачена ОСОБА_3 ,

установив :

1. Формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України ведено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, та після його затвердження Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» цей Указ набрав чинності, у зв`язку з чим в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» розпочався воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.

Встановлено, що 22 березня 2026 року близько 18 години 00 хвилин ОСОБА_3 перебувала в квартирі АДРЕСА_3 , яка перебуває в користуванні ОСОБА_6 , де разом з останнім розпивали алкогольні напої. В цей час у ОСОБА_3 виник умисел на таємне викрадення чужого майна, яке знаходиться в приміщенні зазначеної квартири.

Реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_3 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, у вказаному місці та у вказаний час, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, користуючись тим, що потерпілий пішов до магазину та ніхто не спостерігає за її діями, усвідомлюючи незаконний характер своїх дій, діючи в умовах воєнного стану, таємно від оточуючих, зі столу, що в спальній кімнаті вказаної квартири, вчинила крадіжку мобільного телефону марки «Redmi A5» моделі 25028RN03Y, ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з корпусом блакитного кольору, який належить потерпілому ОСОБА_6 , вартістю 4139 гривень 10 копійок.

Після цього, ОСОБА_3 з місця вчинення кримінального правопорушення зникла, викраденим майном розпорядилася на власний розсуд, чим спричинила потерпілому ОСОБА_6 майнової шкоди на загальну суму 4139 гривень 10 копійок.

Таким чином, суд кваліфікує дії обвинуваченої ОСОБА_3 за ч. 4 ст.185 КК України за кваліфікуючими ознаками, а саме як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.

2.1. Позиція сторони захисту та сторони обвинувачення.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України визнала повністю, підтвердивши обставини, а саме час, місце, мотив та спосіб вчинення нею інкримінованого злочину, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності.

2.2. Обсяг доказів.

Судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст фактичних обставин, встановлених в обвинувальному акті.

Судом було поставлено на обговорення питання щодо доцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Судом роз`яснено обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку.

Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстав вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.185 КК України.

Це узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, врахувавши, що обвинувачена ОСОБА_3 не оспорює фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185 КК України, і як встановлено судом, правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності її позиції, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів по справі, обмежившись допитом обвинуваченої ОСОБА_3 , дослідженням письмових матеріалів щодо речових доказів, процесуальних витрат та матеріалів, що характеризують особу обвинуваченої.

2.3. Показання обвинуваченого.

Обвинувачена ОСОБА_3 вину визнала в повному обсязі, підтвердила обставини, викладені в обвинувальному акті.

2.4. Дослідження доказів.

До матеріалів справи надано документи, зокрема витяг з ЄРДР за № 12026111030000669 від 24.04.2026, з якого вбачається факт реєстрації кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, постанови про визнання та приєднання до матеріалів провадження речових доказів від 25.04.2026, 27.04.2024.

2.5. Дослідження матеріалів, які характеризують обвинуваченого.

До матеріалів справи надано копію паспорту ОСОБА_3 на підтвердження особи обвинуваченого та документи, які свідчать, що обвинувачений у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра медичну допомогу не отримує, раніше не судима.

3.Кваліфікація дій обвинуваченої судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, в тому числі ті, що характеризують особу обвинуваченого, щодо речових доказів, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 , поза розумним сумнівом, у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а саме у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненого в умовах воєнного стану.

4. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченої ОСОБА_3 , суд визнає визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставинами, які передбачені ст. 67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_3 , судом не встановлено.

5. Мотиви призначення покарання.

5.1. Позиції учасників провадження щодо покарання.

Прокурор зазначив, що у судовому засіданні достеменно встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинено обвинуваченою, просила призначити обвинуваченому за ч.4 ст.185 КК України покарання у виді позбавлення волі строком 5 років та застосуванням ст. 75 КК України.

Обвинувачена ОСОБА_3 та її захисник просили призначити покарання, яке не пов`язане з позбавленням волі, оскільки зробив для себе висновки, розкаюється у вчиненому.

5.2. Висновки суду щодо покарання.

Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 , покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

Згідно з приписами ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст.ст.65-67 КК України, роз`ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», та враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання, як втручання держави в приватне життя особи, повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, воно має бути законним, тобто несвавільним, пропорційним, тобто не становити надмірного тягаря для особи, виходити з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Отже, призначаючи обвинуваченійОСОБА_3 , покарання, суд, на підставі ст. 65 КК України, ураховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів та наслідки вчинення злочину, а саме, що завдана шкода власникам відшкодована в повному обсязі, про що свідчить відсутність претензій морального та матеріального характеру, а також вид майна та його вартість, а також обставини що пом`якшують та обтяжують покарання.

Також, суду враховує особу обвинуваченої, яка має постійне місце проживання та реєстрації, її вік, сімейний стан, непрацевлаштована, медичну допомогу у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не отримує, раніше не судима.

З урахуванням викладених обставин, характеру та виду вчиненого злочину, його наслідків, особи обвинуваченої, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наявності обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченої, та відсутність обтяжуючих обставин, його відношення до вчиненого та поведінку обвинуваченої після вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення, суд вважає, що відповідно до вимог ст. 50 КК України, обвинуваченій необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в мінімальній межі санкції ч. 4 ст. 185 КК України, оскільки покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років, ураховуючи вид та вартість майна, які викрала обвинувачена, у сумі, яка є в рази вищою ніж прожитковий мінімум для працездатної особи, порівняно із суворістю покарання, пов`язаного із введенням воєнного стану, не дають підстав суду для призначення більш суворого покарання, також суд вбачає можливість виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільства, таким чином щодо наявні підстави для застосування ст. 75 КК України, яка передбачає звільнення від відбування основного покарання з випробуванням, та з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Призначення ОСОБА_3 , саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду». Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети, визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Підстав для застосування положень статі 69 КК України судом не встановлено.

6. Вирішення питання про долю речових доказів, процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження, інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Питання про долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні відсутній.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 7, 100, 124, 128, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, ст.185 КК України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років.

На підставі статті 75 КК України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити від відбування покарання з випробуванням строком 1 (один) рік.

Згідно зі статтею 76 КК України покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обов`язки, що передбачені пунктами 1, 2 частини 1 статті 76 КК України, а саме:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Згідно з ч.1 ст.165 КВК України іспитовий строк ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обчислювати з моменту ухвалення вироку.

Нагляд за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 доручити уповноваженому органу з питань пробації за місцем мешкання засудженої.

Речові докази:

-Мобільний телефон, а марки «Redmi A5» моделі 25028RN03Y, ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з корпусом блакитного кольору, який належить потерпілому ОСОБА_6 , фіскальний чек, коробка з мобільного телефону – вважати повернутим потерпілому.

Запобіжний захід не обирався.

На вирок суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_9