Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №420/442/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/442/26

Головуючий в 1 інстанції: Хлімоненкова М.В. Дата і місце ухвалення: 21.07.2026р., м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які виразилися у прийнятті рішення щодо відмови у звільнені ОСОБА_1 на підставі рапорту, який був зареєстрований у системі вхідної кореспонденції військової частини НОМЕР_1 за №31/12468/25-Вн 11.02.2025 від 11.02.2025р., про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи ІI групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорту, який був зареєстрований у системі вхідної кореспонденції військової частини НОМЕР_1 за №31/12468/25-Вн 11.02.2025 від 11.02.2025р., про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). 11.02.2025р. ним було подано до військової частини рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - у зв`язку з хворобою батька, який потребує постійного стороннього догляду. До рапорту на звільнення ОСОБА_1 додано усі необхідні, належним чином посвідчені документи, що підтверджують його право на звільнення з військової служби. Однак, військова частина відмовила в задоволенні його рапорту про звільнення з посиланням на те, що висновок №30 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 20.01.2025р. не є належним та допустим доказом необхідності здійснення «постійного догляду» за ОСОБА_3 , оскільки не містить таких рекомендацій. Таку відмову ОСОБА_1 вважає незаконною та зазначав, що військова частина не прийняла до уваги той факт, що до рапорту була додана копія Висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ЛКК (лікарсько-консультативної комісії) форми №080-4/о від 20.01.2025р. Відповідний висновок форми №080-4/о, який був виданий ОСОБА_3 (батько позивача) містить в собі наявність в нього потреби у постійному сторонньому догляді. Також, позивач посилався на те, що ним надано відповідачу документи, які підтверджують відсутність у його батька інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б і зобов`язані здійснювати догляд за ОСОБА_3 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування судом обставин справи, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення від 21.07.2026р., з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення його позову у повному обсязі.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що надані ОСОБА_1 медичні документи нібито не підтверджують потребу його батька у постійному догляді, оскільки у висновку лікарсько -консультативної комісії за формою №080-4/о відсутнє буквальне формулювання «потребує постійного стороннього догляду». При цьому, суд у мотивувальній частині рішення детально навів правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові у справі №520/21316/23, відповідно до якої саме висновок лікарсько-консультативної комісії є належним документом для підтвердження потреби особи у постійному догляді, та одночасно в подальшому дійшов протилежного висновку, зазначивши, що висновок ЛКК за формою №080-4/о не може підтверджувати потребу у постійному догляді лише через відсутність у ньому певного словосполучення. При цьому, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» не містить вимоги про те, що у висновку лікарсько-консультативної комісії обов`язково повинні бути зазначені саме слова «потребує постійного стороннього догляду». Норма закону встановлює виключно необхідність наявності висновку лікарсько-консультативної комісії про потребу особи у догляді, однак не визначає жодної конкретної форми його словесного викладення чи обов`язкового тексту.

Також, апелянт посилається на те, що після закінчення строку дії попереднього висновку його батьку було видано новий висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, від 27.01.2026р., складений за формою №080-4/о. У пункті 4 зазначеного висновку ЛКК від 27.01.2026р. прямо та недвозначно зазначено: «Визначено потребу особи в постійному сторонньому догляді». В оскаржуваному рішенні суд констатує наявність зазначеного висновку від 27.01.2026р. в матеріалах справи, однак надалі доходить висновку про те, що у жодному з наданих позивачем документів нібито не зазначено про необхідність постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю.

Посилається апелянт і на необґрунтованість висновку суду першої інстанції, що позивачем не доведено відсутність інших осіб, які відповідно до закону можуть здійснювати догляд за його батьком, зокрема інших дітей, братів, сестер, онуків чи інших членів сім`ї. Зазначає, що саме військова частина НОМЕР_1 була зобов`язана довести наявність обставин, які виключають право ОСОБА_1 на звільнення з військової служби, у тому числі наявність інших осіб, які відповідно до вимог закону зобов`язані або можуть здійснювати постійний догляд за його батьком. Разом із тим, відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу існування таких осіб. Матеріали справи не містять жодних відомостей про наявність інших дітей, які могли б здійснювати догляд, не містять інформації про існування інших осіб, на яких законом покладено відповідний обов`язок, а також будь-яких доказів того, що такі особи фактично здійснюють або можуть здійснювати догляд. Натомість, суд першої інстанції фактично переклав цей обов`язок на позивача, поставивши відсутність таких доказів у провину саме йому.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що суд першої інстанції фактично вийшов за межі перевірки правомірності рішення відповідача та підмінив собою суб`єкта владних повноважень, самостійно сформувавши додаткові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог. З посиланням на положення ч.2 ст.2 КАС України апелянт зазначає, що суд мав перевірити правомірність рішення військової частини НОМЕР_1 саме з огляду на ті фактичні та правові підстави, якими відповідач обґрунтовував відмову позивачу на момент її прийняття.

Апелянт зазначає, що у спірних правовідносинах відсутні дискреційні повноваження військової частини щодо вирішення питання про звільнення військовослужбовця за наявності всіх установлених законом умов. Саме тому ОСОБА_1 просив суд не лише визнати протиправною бездіяльність відповідача, а й зобов`язати останнього прийняти рішення про його звільнення з військової служби. Більше того, спірні правовідносини вже були предметом судового контролю у справі №420/11848/25, судовим рішенням у якій військову частину НОМЕР_1 було зобов`язано повторно розглянути питання щодо звільнення позивача з військової служби з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Однак, застосований судом спосіб захисту фактично не призвів до поновлення порушеного права позивача. Після набрання рішенням законної сили військова частина НОМЕР_1 здійснила повторний розгляд рапорту, проте за його результатами знову відмовила ОСОБА_1 у звільненні.

Військова частина НОМЕР_1 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що для звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивачу необхідно надати: документи, які підтверджують необхідність постійного догляду за особою з інвалідністю І або ІІ групи; документи, які підтверджують відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення. Сама по собі наявність інвалідності ІІ групи у батька позивача не надає право на звільнення за сімейними обставинами, оскільки має бути взаємозв`язок між інвалідністю ІІ групи та необхідністю здійснення постійного догляду за такою особою. До рапорту долучений Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 20.01.2025р., який не є належним та допустим доказом необхідності здійснення «постійного догляду» за ОСОБА_3 , оскільки не містить таких рекомендацій. Даним висновком визначена рекомендована соціальна послуга «догляд вдома». Саме по собі поняття «догляд вдома» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком. Натомість, висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (ЛКК - лікарсько консультативна комісія) форми №080-4/ о від 27.01.2026р. під час прийняття рішення відповідачем не враховувався, оскільки не був долучений до рапорту, отже не може враховуватися судом при оцінці оспорюваного позивачем рішення відповідача. В жодному із долучених позивачем документів не міститься прямої вказівки щодо необхідності ОСОБА_3 у «постійному догляді». Крім того, до рапорту додатково не надані документи, які б свідчили про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 . Відповідачу не відомо, а до рапорту та до позову не долучені докази щодо наявності або відсутності у ОСОБА_3 , інших рідних дітей, братів, сестер, онуків. Позивач виявив бажання звільнитись за підставою, передбаченою пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», тому саме на військовослужбовця покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами необхідність звільнення за обраною підставою.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.07.2024р. №639 ОС «Про особовий склад», зарахований у списки особового складу та всі види забезпечення.

Згідно наказу начальника загону від 17.02.2025р. №182-ОС «Про особовий склад» позивач призначений на посаду офіцера (старшого оператора) групи управління та координації відділу організації повітряної розвідки та застосування ударних безпілотних авіаційних комплексів штабу першої прикордонної комендатури швидкого реагування розвідувательно - ударних безпілотних авіаційних комплексів Головного відділу безпілотних авіаційних систем.

11.02.2025р. ОСОБА_1 звернувся із рапортом на ім`я начальника загону про припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби у зв`язку з хворобою батька, який потребує постійного догляду, на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Вказаний рапорт був зареєстрований у системі вхідної кореспонденції військової частини НОМЕР_1 за № 31/12468/25-Вн 11.02.2025р.

До рапорту позивачем були додані наступні документи:

копію витяг з реєстру територіальної громади №2025/000966678 від 23.01.2025р.;

копію паспорту громадянина України ОСОБА_3 № НОМЕР_2 від 14.01.2025р.;

копію довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №08/08/94 від 28.01.2025р.;

копію листа Ізмаїльського відділу ГУ ДМС в Одеській області №П-3/6/5119-25/5119/100-25 від 23.01.2025р.;

копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;

копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5 від 01.04.2022р.;

копію довідки до акту огляду МСЕК №888606 від 06.11.2024р.;

копію індивідуальної програми реабілітації інваліда (МСЕК) №952 від 06.11.2024р.;

копія висновку ЛКК форми №080-4/о від 20.01.2025р.;

додаток до форми №080-4/о, протокол №9 (ЛКК).

Листом від 27.03.2025р. №08/22169/25-Вн позивачу надана відповідь, що документи долучені до рапорту, не підтверджують необхідності здійснення постійного догляду за батьком та не підтверджують, що батько позивача потребує постійного догляду. Одночасно, не долучені документи, які підтверджують відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення які можуть здійснювати у разі необхідності такий догляд.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року по справі №420/11848/25, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2025р., визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 , який був зареєстрований у системі вхідної кореспонденції військової частини НОМЕР_1 за №31/12468/25-Вн 11.02.2025р., про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , який був зареєстрований у системі вхідної кореспонденції військової частини НОМЕР_1 за №31/12468/25-Вн 11.02.2025р., про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що уповноваженою особою відповідача, до компетенції якої належить вирішення питання про звільнення позивача, рішення по суті рапорту щодо відмови в задоволенні або задоволення наведеного в ньому питання прийнято не було. Суд зазначив, що за результатом розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. У даному випадку, за висновками суду, уповноваженою особою відповідача не було надано оцінку наданим позивачем документам та викладеним у рапорті обставинам щодо звільнення його з військової служби, які були підставою для подання рапорту.

На виконання судового рішення по справі №420/11848/25 військовою частиною НОМЕР_1 було здійснено повторний розгляд рапорту позивача.

Листом від 07.12.2025р. №08/92716/25-Вн військова частина повідомила ОСОБА_1 про прийняття рішення про відмову у його звільненні з військової служби за рапортом від 11.02.2025р. №31/12468/25-Вн.

У вказаній відповіді відповідач зазначив про:

- ненадання доказів на підтвердження відсутності у ОСОБА_3 інших дітей або повнолітніх онуків, наприклад витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо підтвердження тієї чи іншої обставини; на підтвердження відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення;

- недотримання обов`язкової вимоги, визначеної статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у вигляді не підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи - батьком позивача.

Зокрема, відповідач зазначив, що на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду позивач долучив листа без номера, без дати та без підпису. Звертаючись з рапортом від 11 лютого 2025 року №31/12468/25-Вн, у додатках до рапорту позивач зазначив цей лист, як «додаток до форми №080-4/0, протокол №9». В свою чергу, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021р. №407 не визначено надання будь-яких додатків до форми №080-4/0. У зв`язку, з чим листом від 02 березня 2025 року № 08/4781-25-Вих зроблений запит, щодо підтвердження надання вказаного листа. Відповідь на запит не надійшла. Відтак, вказаний лист без номера, без дати та без підпису (зазначений як додаток до форми №080-4/0, протокол №9) доданий позивачем як підтвердження необхідності здійснення постійного догляду не може бути взятий до уваги, оскільки вказаний лист не містить обов`язкових реквізитів, а саме: дата та номер документа, підпис посадових осіб, назва юридичної особи, назва документа, як належний та допустимий доказ необхідності здійснення постійного догляду. Окрім того, інформація відображена в листі, не знайшла свого підтвердження. Відтак, довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 888606 від 06.11.2024р. підтверджує лише наявність II групи інвалідності у ОСОБА_3 . Доказів необхідності здійснення постійного догляду не надано. Сама по собі наявність інвалідності II групи у батька позивача не надає право на звільнення за сімейними обставинами, оскільки має бути взаємозв`язок між інвалідністю II групи та необхідністю здійснення постійного догляду за такою особою. Відтак, не дотримана обов`язкова вимога, визначена статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Також, відповідач зазначив, що ступені спорідненості визначаються Податковим кодексом України (пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 розділу І). Членами сім`ї першого ступеня споріднення вважаються батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені. Членами сім`ї другого ступеня споріднення вважаються рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки. На підтвердження відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення, а саме дружини ОСОБА_3 надане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 01.04.2022р. При цьому, не надано жодного документа, який свідчив би про відсутність у ОСОБА_3 інших дітей або повнолітніх онуків, наприклад витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо підтвердження тієї чи іншої обставини.

Вважаючи протиправною таку відмову відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , визнав обґрунтованими посилання відповідача на те, що у жодному із наданих позивачем документів не вказано про необхідність постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю ІІ групи - батьком позивача ОСОБА_3 . Суд зазначив, що сама по собі наявність інвалідності ІІ групи у батька позивача не дає право на звільнення зі служби за сімейними обставинами, позаяк у розумінні пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону підставою для звільнення з військової служби є саме необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, тобто обов`язковим має бути також необхідність постійного догляду за особою з інвалідністю, що в спірному випадку позивачем не доведено жодним належним та достатнім доказом. Також, суд першої інстанції встановив, що позивачем до рапорту не надано документів, що підтверджують відсутність у його батька інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків). Матеріали справи містять лише докази проживання позивача з батьком за однією адресою, проте не містять доказів на підтвердження відсутності у батька позивача інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати за ним постійний сторонній догляд, як того вимагає норма абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність протиправності у рішенні відповідача про відмову у звільненні з військової служби ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ.

За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.

Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції станом на час надання спірної відмови відповідача) передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

Згідно п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Отже, підставою для звільнення військовослужбовців з військової служби на період дії воєнного стану є, зокрема, необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи.

При цьому, необхідність постійного догляду повинна підтверджуватися відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 (далі - Інструкція).

Додатком до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (Додаток 19).

Підпунктом 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009р. №170, визначено перелік документів, що подаються при поданні про звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Таким чином, для звільнення позивача з військової служби з цих підстав має бути необхідна одночасна сукупність належним чином підтверджених наступних обставин:

- наявність у військовослужбовця когось із його батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи та потребує постійного догляду;

- у такої особи мають бути відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення цієї особи самі повинні потребувати постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії, або висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Сторонами у справі не заперечується, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , який згідно довідки до акта МСЕК серії 12 ААГ №888606 від 06.11.2024р. є особою з інвалідністю ІІ групи (загальне захворювання, безстроково).

Як вже зазначалося колегією суддів, позивач надав разом із рапортом висновок лікарсько-консультативної комісії від 20.01.2025р. за формою №080-4/о про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, в якому зазначено, що ОСОБА_3 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду вдома. Висновок дійсний до 20 січня 2026 року.

Спірним у даній справі, серед іншого, є те, чи підтверджує наданий ОСОБА_1 висновок ЛКК, що його батько ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного догляду.

При вирішенні питання допустимості висновку ЛКК від 20.01.2025р. на підтвердження необхідності здійснення військовослужбовцем постійного догляду за батьком та можливості його звільнення із військової служби за сімейними обставинами, колегія суддів виходить з такого.

В абзаці 8 статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005р. №2961-IV (в редакції чинній до 31.12.2024р.), було визначено поняття медико-соціальної експертизи - це встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Згідно ч.1 ст.7 Закону (в названій редакції) медико-соціальна експертиза щодо осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначалася Положенням про медико-соціальну експертизу, яка була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р. №1317.

Постанова Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р. №1317 втратила чинність з 01.01.2025р.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» від 19.12.2024р. №4170-IX (чинний з 31.12.2024р.), абз.8 ч.1 ст.1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» викладено в новій редакції, якою визначено, що медико-соціальна експертиза дитини - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, підгрупи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Також, Законом України від 19.12.2024р. №4170-IX статтю 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» викладено в новій редакції зокрема: дітям інвалідність встановлюється лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я у порядку, визначеному законодавством.

Отже, з аналізу зазначених приписів вбачається, що медико-соціальна експертна комісія мала повноваження визначати потребу хворим, що досягли повноліття у сторонньому нагляді, догляді або допомозі в межах процедури проведення медико-соціальної експертизи, тобто під час встановлення (чи перегляду) інвалідності або ступеня обмеження життєдіяльності до 01.01.2025р.

Стосовно висновку лікарсько-консультативної комісії (ЛКК), який може бути поданий у складі пакета документів для підтвердження наявності підстав для звільнення відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень частин першої, десятої статті 7 Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я.

Лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров`я:

- визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем;

- складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;

- надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю;

- забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров`я та дітей з інвалідністю.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013р. №917 затверджено Положення про лікарсько-консультативну комісію, яке визначає механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності.

Підпункт 1 пункту 7 Положення передбачає, що лікарсько-консультативні комісії, з-поміж іншого, визначають:

- наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем;

- категорію "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А", причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві ;

- потребу дитини з інвалідністю у забезпеченні її технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань;

- потребу дитини з інвалідністю у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини з інвалідністю до реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування.

Також, повноваження лікарсько-консультативної комісії визначає Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008р. №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021р. №1066) (далі - Порядок №189).

Так, відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку №189 при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються лікарсько-консультативні комісії.

Пункт 3 розділу ІІІ Порядку №189 визначає, що до основних завдань лікарсько-консультативних комісій належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до медико-соціальної експертної комісії для встановлення інвалідності;

3) надання до медико-соціальної експертної комісії документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021р. №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено, зокрема, форму первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення.

Так, відповідно до затвердженої Інструкції висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____» (пункт 3) та надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020р. №859 (пункт 4). У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 7).

Зміст висновку за формою №080-4/о та його складові елементи загалом найбільшою мірою відповідають суті документа, передбаченого пунктом 5 Переліку, проте мають істотні відмінності - зокрема щодо суб`єкта його складання (лікарська комісія, а не лікарсько-консультативна комісія), цільового призначення (використовується для отримання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі), а також через відсутність у ньому відомостей про потребу особи в постійному догляді.

У постанові від 31.08.2026р. по справі №120/7887/24 Верховний Суд зазначив, що відсутність уніфікованого зразка висновку про потребу в постійному догляді та повноважень лікарсько-консультативної комісії для його прийняття свідчить про наявність прогалини та неузгодженості нормативно-правового регулювання, що спричиняє правову невизначеність у реалізації права особи на звільнення з військової служби за відповідною підставою.

Верховний Суд зауважив, що підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду. У свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.

Також, у названій справі Суд зазначив, що право у військовослужбовця на звільнення згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ виникає лише у разі встановлення того факту, що висновок ЛКК містить інформацію про потребу саме постійного догляду за членом сім`ї.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, наданий ОСОБА_1 висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі форми №080-4/о від 20.01.2025р. не визначає, що ОСОБА_3 потребує постійного догляду.

Що ж до наданого позивачем додатку до форми №080-4/0 (протокол №9 від 20.01.2025р.) то колегія суддів звертає увагу, що вказаний документ не містить жодного підпису осіб, зазначених у ньому (гол.ЛКК, лікаря), їх печаток (які між тим проставлені у висновку за формою №080-4/о), а тому правомірно не був взятий до уваги відповідачем при розгляді рапорту позивача, як доказ необхідності постійного стороннього догляду за батьком позивача.

Більше того, у висновку ЛКК від 20.01.2025р. не зазначено про наявність додатків, як і в протоколі №9 від 20.01.2025р. не міститься відомостей, що він являється саме додатком до відповідного висновку ЛКК.

Колегія суддів звертає увагу, що сама по собі наявність інвалідності ІІ групи у батька позивача не дає право на звільнення зі служби за сімейними обставинами, позаяк у розумінні пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону підставою для звільнення з військової служби є саме необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, тобто обов`язковим має бути також необхідність постійного догляду за особою з інвалідністю, що в спірному випадку позивачем не доведено жодним належним та достатнім доказом.

Що ж до посилання ОСОБА_1 на висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (ЛКК - лікарсько-консультативна комісія) форми №080-4/ о від 27.01.2026р., в якому міститься інформація про потребу ОСОБА_3 у постійному сторонньому догляді, то колегія суддів зазначає, що відповідний висновок не надавався позивачем разом із рапортом відповідачу та не враховувався останнім при розгляді такого рапорту, в т.ч. який відбувся 07.12.2025р. на виконання судового рішення по справі №420/11848/25.

При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до військової частини із рапортом про звільнення, до якого додати відповідний висновок.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про ненадання ОСОБА_1 до військової частини належних доказів на підтвердження відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його батька або доказів, що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Як вже зазначалося колегією суддів, на підтвердження вказаної обставини, у відповідності до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009р. №170, має бути надано: один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Документів, визначених підпунктом 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції №170, ОСОБА_1 до військової частини не надав.

До рапорту та до матеріалів справи позивач надав лише довідку про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 28.01.2025р., свідоцтво про своє народження та свідоцтво про смерть матері.

18.09.2025р. ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати в Ізмаїльського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відомості з Державного реєстру актів цивільного стану громадян та наявних архівних актових записів про народження, в яких ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначений батьком дитини, а саме: повідомити кількість виявлених актових записів про народження, у яких ОСОБА_3 зазначений батьком; повідомити прізвище, ім`я, по батькові та дату народження кожної дитини, а також номер, дату і місце складання відповідного актового запису про народження; у разі відсутності таких актових записів, крім запису про народження ОСОБА_1 , письмово повідомити про це суд; на підставі актового запису про народження ОСОБА_3 встановити відомості про його батьків та перевірити наявність інших актових записів про народження, у яких ті самі особи або одна з них зазначені батьком чи матір`ю дитини; повідомити, чи має ОСОБА_3 рідних повнорідних або неповнорідних братів і сестер, а в разі наявності - зазначити їхні прізвища, імена, по батькові, дати народження, а також номери, дати та місця складання відповідних актових записів про народження; у разі відсутності актових записів, які підтверджують наявність у ОСОБА_3 рідних повнорідних або неповнорідних братів чи сестер, письмово повідомити про це суд.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки предметом спору у даній справі є правомірність відмови військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту, який був зареєстрований у системі вхідної кореспонденції військової частини НОМЕР_1 за №31/12468/25-Вн 11.02.2025 від 11.02.2025р.

При вирішенні даного спору колегія суддів надає правову оцінку правомірності відповідної відмови, яка була наслідком розгляду поданих позивачем документів на підтвердження його права на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». А відтак, колегія суддів не може досліджувати документи, які позивач не надавав військовій частині разом із рапортом.

Правомірність спірної відмови суд перевіряє за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України.

Що ж до посилань апелянта на судове рішення у справі №420/11848/25, то, як вже зазначалося, вказаним судовим рішенням суд не встановлював наявність/відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби. У названому рішенні суд констатував, що уповноваженою особою відповідача, до компетенції якої належить вирішення питання про звільнення позивача, рішення по суті рапорту щодо відмови в задоволенні або задоволення наведеного в ньому питання прийнято не було. Оскільки уповноваженою особою відповідача не було надано оцінку наданим позивачем документам та викладеним у рапорті обставинам щодо звільнення його з військової служби, які були підставою для подання рапорту, тому судом зобов`язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , який був зареєстрований у системі вхідної кореспонденції військової частини НОМЕР_1 за №31/12468/25-Вн 11.02.2025р., про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону.

На підставі викладеного у сукупності колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відмову в їх задоволенні.

Доводи апеляційної скарги позивача таких висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги колегія суддів не вбачає.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 28 вересня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук