Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №400/7060/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/7060/26

Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г. Дата і місце ухвалення: 20.07.2026р., м. Миколаїв

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної екологічної інспекції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. по справі №400/6412/21 щодо поновлення позивача на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області, за період з 15.03.2026р. по 11.06.2026р. в сумі 147 114,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. по справі №400/6412/21 визнано протиправним наказ Державної екологічної інспекції України від 20 липня 2021 року №94-тр/р та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області - головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області з 20 липня 2021 року. Однак, наразі судове рішення по справі №400/6412/21 Державною екологічною інспекцією України не виконано, позивача не поновлено на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області. За таких обставин, на підставі статті 236 КЗпП України, відповідач повинен нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення за період з 15.03.2026р. по 11.06.2026р. в сумі 147 114,88 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. в адміністративній справі №400/6412/21 про поновлення на посаді за період з 15.03.2026р. по 11.06.2026р. в сумі 147 114,88 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Державної екологічної інспекції України судовий збір у розмірі 1471,15 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Державна екологічна інспекція України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування судом обставин справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення від 20.07.2026р., з ухваленням по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при ухваленні судового рішення судом першої інстанції не враховано, що з метою виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. у справі №400/6412/21 листом від 08.08.2022р. №4088/6.2/16-22 Державною екологічною інспекцією України позивачу були запропоновані посади для поновлення його на роботі, однак ОСОБА_1 своєї згоди на призначення на будь-яку із запропонованих посад не надав, що унеможливлює своєчасне виконання рішення суду.

Також, апелянт посилається на те, що судом не враховано правову позицію Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 10.10.2019р. у справі №522/13736/15, відповідно до якої середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплати. На думку апелянта, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати. А відтак, за твердженнями апелянта, у ОСОБА_1 відсутнє право вимагати виплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.

Посилається апелянт і на те, що оскільки середній заробіток сплачується виключно у випадку перебування особи у вимушеному прогулі, то до спірних правовідносин у цій справі має бути застосована норма щодо сплати різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, про що у позивача необхідно витребувати докази. Апелянт стверджує, що ОСОБА_1 може перебувати у трудових правовідносинах з іншою юридичною особою або фізичною особою-підприємцем, тому зазначені обставини підлягають встановленню з метою повного та всебічного розгляду справи, враховуючи, що факт перебування позивача у трудових правовідносинах спростовує факт його перебування у вимушеному прогулі.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що Положенням про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженим наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020р. №230, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.04.2020р. за №350/34633, визначено, що Інспекція є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, емблему, власні бланки, рахунки в органах Казначейства, пункт 15 даного Положення. Отже, Державна екологічна інспекція України не здійснює виплати заробітної плати працівникам які є не її посадовими особами, а тому даний позов не підлягає задоволенню.

Крім того, апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не прийнято до уваги постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. по справі №400/6412/21, у якій вказано, що середній заробіток позивача за один день, виходячи з двох останніх місяців перед звільненням, складав 427,66 грн. Виходячи з цього, задоволена сума у розмірі 147 114,88 грн. за період з 15.03.2026р. по 11.06.2026р., яка розраховувалась позивачем з середньоденного заробітку 2298,67 грн., не підлягає задоволенню.

ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін. Позивач зазначає, що статтею 236 КЗпП України чітко визначено, що роботодавець, який не виконав рішення суду про поновлення на роботі, зобов`язаний сплатити працівнику середній заробіток за весь час затримки. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. При цьому, виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Лист від 08.08.2022р. №4088/6.2/16-22 з пропозиціями переведення на інші посади позивачу жодним чином не направлявся, а отже він не знав про його існування та не міг погодитись, або відмовитись від запропонованих посад. Відповідач не позбавлений можливості виконати судове рішення шляхом поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в установі, яка є правонаступником ліквідованої Державної екологічної інспекції у Миколаївській області. Середньоденний заробіток позивача складає 2298,67 грн. згідно довідки про доходи позивача від 01.04.2021р. №13/13-24-239, а не 427,66 грн., як про це вказує відповідач. За період з 15.03.2026р. по 11.06.2026р. минуло 64 робочих дні. Таким чином, розмір середнього заробітку за вказаний період складає 147 114,88 грн.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, наказом Держекоінспекції України від 20.07.2021р. №94-тр/р ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника Держекоінспекції України у Миколаївській області - головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області, відповідно до пункту 11 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» №889-VIII, у зв`язку з ліквідацією територіального органу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. по справі №400/6412/21 визнано протиправним та скасовано наказ Державної екологічної інспекції України від 20 липня 2021 року №94-тр/р про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної екологічної інспекції України у Миколаївській області - головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області - головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області з 20 липня 2021 року та стягнуто з Державної екологічної інспекції у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 липня 2021 року по 07 липня 2022 року в сумі 105 204,36 грн. з відрахуванням до бюджету обов`язкових платежів.

На виконання вказаного судового рішення Миколаївським окружним адміністративним судом видані виконавчі листи від 20.07.2022р.

В зв`язку з невиконанням Державною екологічною інспекцією України судового рішення в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду із позовами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, зокрема і з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. по справі №400/6412/21 за період з 15.03.2026р. по 11.06.2026р. в сумі 147 114,88 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не виконано постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р., тому ОСОБА_1 , відповідно до ст.236 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У силу ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Положеннями ст.236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Аналіз зазначених вище норм вказує на те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не залежить від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Так, стаття 236 КЗпП України передбачає обов`язок роботодавця, у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, виплатити працівнику середній заробіток за час затримки.

Таким чином, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, суду належить встановити, чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення з`ясуванню підлягає період цієї затримки, який обраховується від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі; та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Невиконання у період з 15.03.2026р. по 11.06.2026р. судового рішення по справі №400/6412/21 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді сторонами у справі не заперечується.

КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18, від 20 жовтня 2022 року у справі №160/12318/21.

В ході розгляду справи встановлено, що відповідачем у даній справі, як і у справі №400/6412/21, судовим рішенням у якій позивача було поновлено на посаді, є Державна екологічна інспекція України, яка є суб`єктом призначення, що згідно із визначенням, наданим у Законі України «Про державну службу», означає державний орган або посадову особу, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Державною екологічною інспекцією України, яка і була зобов`язана виконати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. у справі №400/6412/21, яка підлягає негайному виконанню, та видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі, вказане судове рішення виконано не було.

А відтак, згідно ст.236 КЗпП України, позивач набув право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не було враховано правову позицію Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 10.10.2019р. у справі №522/13736/15, відповідно до якої середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплати, а тому і підстави вимагати виплати середнього заробітку у позивача відсутні, колегія суддів зазначає наступне.

За сталою практикою Верховного Суду середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

При цьому, право особи на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення виникає у особи в силу положень ст. 236 КЗпП України та пов`язано лише з фактом затримки виконання роботодавцем судового рішення про поновлення на посаді.

Крім того слід звернути увагу на те, що предметом дослідження Верховного Суду у справі №522/13736/15 фактично було питання строку пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі та висновків щодо відсутності підстав для виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у зв`язку з тим, що вказана виплата не є заробітною платою вказане судове рішення не містить.

В апеляційній скарзі апелянт також посилається на те, що оскільки місцем роботи позивача була Державна екологічна інспекція у Миколаївській області, то і виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу покладається на установу, в якій особа працювала перед звільненням.

Колегія суддів вважає вказані доводи апелянта необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, при вирішенні питання належного відповідача, який в силу приписів статті 236 КЗпП має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді, суд має дослідити та установити: кому належать повноваження щодо вирішення питання поновлення позивача на посаді; на кого покладено обов`язок щодо виконання судового рішення про поновлення на роботі особи, і таким чином встановити, ким допущено затримку виконання судового рішення.

В даному випадку посада, яку обіймав позивач, з якої його було звільнено та в подальшому поновлено на підставі судового рішення, а саме: начальник Державної екологічної інспекції у Миколаївській області - головний державний інспектор з охорони навколишнього природнього середовища Миколаївської області згідно положень ст.6 Закону України «Про державну службу» відноситься до категорії "Б".

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну службу» повноваження керівника державної служби здійснюють в іншому, крім зазначеному у цій статті, центральному органі виконавчої влади - керівник відповідного органу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що керівник державної служби, зокрема, призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорій "Б" і "В", звільняє з таких посад відповідно до цього Закону.

Таким чином, з урахуванням положень п.7 ст.2 Закону України «Про державну службу», керівник Державної екологічної інспекції України є суб`єктом призначення стосовно позивача та саме він наділений повноваженнями на поновлення його на посаді.

В даному випадку керівник Державної екологічної інспекції України діє від імені органу державної влади - Державної екологічної інспекції України, а тому належним відповідачем у даній справі є саме відповідний орган (Державна екологічна інспекція України).

Крім того, слід зазначити, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. у справі №400/6412/21 було скасовано наказ Державної екологічної інспекції України від 20.07.2021р. №94-тр/р про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природнього середовища Миколаївської області та поновлено позивача на посаді. Судом у ході розгляду справи №400/6412/21 досліджувалась правомірність дій саме Державної екологічної інспекції України під час звільнення позивача з посади та надавалась оцінка рішенню цього органу про звільнення, а тому обов`язок щодо поновлення позивача на посаді згідно судового рішення покладено саме на Державну екологічну інспекцію України, як суб`єкта призначення.

Враховуючи викладене, посилання апелянта на ту обставину, що у фактичних трудових відносинах позивач перебував з Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області, якою і здійснювалось нарахування та виплата заробітної плати позивачу, а тому і виплата середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення повинна здійснюватися Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області є безпідставними, позаяк означені обставини не свідчать, що у цьому випадку виконання рішення суду у справі №400/6412/21 в частині поновлення позивача на посаді повинно здійснюватися саме цим органом.

При цьому, як зазначено вище, обов`язок щодо виконання судового рішення у справі №400/6412/21 в частині поновлення позивача на посаді покладено саме на суб`єкта призначення, яким в даному випадку є Державна екологічна інспекція України, а тому відповідальність за затримку виконання судового рішення має нести саме цей орган.

У поданій апеляційній скарзі апелянт вказував на те, що середній заробіток сплачується виключно у випадку перебування особи у вимушеному прогулі, а тому до спірних правовідносин у цій справі має бути застосована норма щодо сплати різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, про що у позивача необхідно витребувати докази.

З приводу вказаних тверджень колегія суддів зазначає наступне.

У постанові від 12.05.2022р. у справі №540/2186/21 Верховний Суд вказав, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. При цьому, вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

З огляду на зазначене, вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

В даному випадку позивачем пред`явлено позов про стягнення з Державної екологічної інспекції України не середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який є по суті неотриманою заробітною платою, а середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на роботі, правова природа якого є відмінною від середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Посилання Державної екологічної інспекції України на те, що з метою виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. у справі №400/6412/21 позивачу пропонувались посади для поновлення його на роботі, однак, позивач своєї згоди на призначення на будь-яку з вищевказаних посад не надав, що унеможливлює своєчасне виконання рішення суду, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на відсутність будь-яких доказів дійсного пропонування відповідачем будь-яких посад позивачеві та його письмової відмови від запропонованих посад.

В апеляційній скарзі Держекоінспекція не погоджується, також, і з правильністю визначеного судом до стягнення суми середнього заробітку за період з 15.03.2026р. по 11.06.2026р., який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за затримку виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. по справі №400/6412/21 щодо поновлення позивача на посаді. Зокрема, апелянт зазначає, що для здійснення розрахунку судом необґрунтовано враховано суму середньоденного заробітку позивача 2298,67 грн., яка зазначена в довідці про доходи від 01.04.2021р. №13/13-24-239. Просить суд апеляційної інстанції врахувати, що в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. по справі №400/6412/21 вказано, що середній заробіток позивача за один день, виходячи з двох останніх місяців перед звільненням, складав 427,66 грн.

Надаючи правову оцінку таким доводам апелянта колегія суддів звертає увагу на наступне.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державної екологічної інспекції України середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 15.03.2026р. по 11.06.2026р. в сумі 147 114,88 грн. Розрахунок суми середнього заробітку у даному випадку здійснювався судом першої інстанції виходячи з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, та з урахуванням довідки Державної екологічної інспекції у Миколаївській області від 01.04.2021р. №13/13-24/239.

Згідно положень ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок встановлений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі – Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно із пунктом 3 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Пунктом 4 Порядку №100 визначені конкретні види виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, а також установлено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно із приписами пунктів 5, 8 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи, при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення, суд в якості середньоденного заробітку позивача враховував суму 2298,67 грн., визначену у довідці Державної екологічної інспекції у Миколаївській області від 01.04.2021р. №13/13-24/239, та з якої розраховувався середньоденний заробіток ОСОБА_1 при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у рішенні П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. у справі №400/6412/21.

При цьому, як вбачається з наданої довідки про доходи від 01.04.2021р. №13/13-24/239, виданої Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області, в якій працював позивач, середній заробіток позивача розраховано виходячи із сум заробітної плати позивача за липень-серпень 2020 року, поділеної на число фактично відпрацьованих днів, що відповідає положенням п. 8 Порядку №100.

Так, згідно цієї довідки заробітна плата ОСОБА_1 за попередні два місяці роботи (липень – серпень 2020 року), становить 18389,39 грн.; середньоденна заробітна плата складає 2298,67 грн.. (18389,39 грн. / 8 - (кількість робочих днів, фактично відпрацьованих позивачем в ліпні-серпні 2020 року).

В свою чергу, заперечуючи правильність визначення середньоденної заробітної плати позивача, визначеної у довідці від 01.04.2021р. №13/13-24/239, виданої Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області, в якій працював позивач, відповідач не надав суду жодного доказу у підтвердження власних доводів що невірності проведених розрахунків, не надав жодних доказів у підтвердження іншої суми середньоденного заробітку позивача, яка повинна враховуватись при визначенні середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, розрахованої згідно положень Порядку №100.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що згідно постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. по справі №400/6412/21 середній заробіток позивача за один день, виходячи з двох останніх місяців перед звільненням, складав 427,66 грн., оскільки у довідці від 01.04.2021р. №13/13-24/239 чітко зазначено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за період липень-серпень 2020 року складає 2298,67 грн. Будь-яких відомостей про неправильність інформації, зазначеної у вказаній довідці, або ж щодо допущенних помилок в ній, матеріали справи не містять.

На підставі викладеного у сукупності колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та їх задоволення.

Доводи апеляційної скарги Державної екологічної інспекції України не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення скарги відповідача колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 28 вересня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук