Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №420/10372/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10372/26

Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.

Дата ухвалення рішення: 02 червня 2026 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі № 420/10372/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач), у якому просив:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії без обмеження її максимального розміру з 01 березня 2025 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 та з 01 березня 2026 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимального розміру з 01 березня 2025 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 та з 01 березня 2026 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд першої інстанції визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимального розміру з 01 березня 2025 року та з 01 березня 2026 року.

Зобов`язав ГУ ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 01 березня 2025 року та з 01 березня 2026 року без обмеження її максимального розміру та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії.

У задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповною мірою дослідив обставини справи та не врахував положень законодавства, якими врегульовано порядок виплати пенсій у період дії воєнного стану.

Зокрема, апелянт наголошує, що статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено застосування у 2025 році в період дії воєнного стану обмежувальних коефіцієнтів до пенсій, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність. На виконання зазначеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 03 січня 2025 року № 1, якою визначено порядок застосування відповідних коефіцієнтів. На думку відповідача, зазначена постанова прийнята Урядом у межах наданих йому повноважень та є обов`язковою для виконання органами Пенсійного фонду України.

Крім того, апелянт посилається на статтю 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанову Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778, якими передбачено застосування у період дії воєнного стану у 2026 році обмежувальних коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсій, призначених (перерахованих) за окремими законами, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідач зазначає, що перерахунок пенсії позивача здійснено відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення права на такий перерахунок, а її виплата здійснюється з урахуванням установлених законодавством обмежень. У зв`язку із цим апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Також апелянт посилається на положення статей 46, 64, 113, 116, 117 Конституції України, рішення Конституційного Суду України та судову практику, обґрунтовуючи повноваження Кабінету Міністрів України щодо визначення порядку та розмірів соціальних виплат з урахуванням фінансових можливостей держави та особливостей правового режиму воєнного стану.

ОСОБА_1 не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.

З 01 березня 2025 року та з 01 березня 2026 року відповідач здійснює виплату пенсії позивачу з обмеженням її максимального розміру та із застосуванням коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період дії воєнного стану» та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 відповідно.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії з 01 березня 2025 року та з 01 березня 2026 року з обмеженням її максимального розміру та застосуванням відповідних коефіцієнтів, зокрема передбачених пунктом 1 постанови № 1778, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що обмеження максимального розміру пенсії позивача та застосування коефіцієнтів до сум перевищення відповідних граничних розмірів пенсії є протиправними, оскільки такі обмеження не передбачені спеціальним законодавством, що регулює пенсійне забезпечення осіб, на яких поширюється дія Закону № 2262-XII.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що положення статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та прийнятих на їх виконання постанов Кабінету Міністрів України № 1 і № 1778 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. На обґрунтування такого висновку суд зазначив, що Закон № 2262-XII не передбачає можливості обмеження пенсійного забезпечення позивача шляхом застосування відповідних коефіцієнтів, а зміна умов та норм пенсійного забезпечення осіб, на яких поширюється дія цього Закону, має здійснюватися шляхом внесення змін до нього.

За таких обставин суд першої інстанції визнав протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії позивачу з 01 березня 2025 року та з 01 березня 2026 року з обмеженням її максимального розміру та зобов`язав відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії без застосування такого обмеження та відповідних коефіцієнтів до сум перевищення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частиною третьою статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому введення воєнного стану саме по собі не припиняє дію конституційних гарантій соціального захисту та не звільняє органи державної влади від обов`язку дотримуватися встановлених законом умов пенсійного забезпечення.

Як убачається з матеріалів справи, позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 06 червня 2022 року в розмірі 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

Спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01 березня 2025 року та з 01 березня 2026 року без обмеження її максимальним розміром, а також без застосування понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії.

Отже, предметом апеляційного перегляду є правомірність застосування до пенсії позивача максимального обмеження та понижуючих коефіцієнтів під час її виплати за відповідні періоди, а також відповідність визначеного судом першої інстанції способу захисту порушеного права вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII максимальний розмір пенсії, з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Разом із тим рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, з 20 грудня 2016 року положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, яким установлювалося обмеження максимального розміру пенсії, втратило чинність та не підлягає застосуванню.

При цьому рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 визнано неконституційними положення статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» у частині поширення встановленого нею обмеження максимального розміру пенсії на пенсії, призначені відповідно до Закону №2262-XII.

Таким чином, посилання апелянта на чинність Закону №3668-VI загалом не спростовує правових наслідків рішення Конституційного Суду України, яким відповідне законодавче регулювання визнано неконституційним у частині, що стосується пенсій, призначених за Законом №2262-XII.

Визнання неконституційними відповідних положень законодавства не означає втрати чинності Законом №3668-VI в цілому, однак виключає можливість застосування його положень у тій частині, в якій вони визнані неконституційними.

Правова позиція щодо неприпустимості обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII, неодноразово висловлювалася Верховним Судом.

Зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 20 липня 2022 року у справі №340/2476/21, від 25 липня 2022 року у справі №580/3451/21, від 30 серпня 2022 року у справі №440/994/20 та від 17 березня 2023 року у справі №340/3144/21 Верховний Суд виходив із того, що під час призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016, а встановлене законодавством обмеження максимального розміру таких пенсій не підлягає застосуванню.

Наведені правові висновки стосуються правовідносин щодо пенсійного забезпечення осіб, пенсії яким призначені за Законом №2262-XII, та підлягають урахуванню при вирішенні цього спору.

При цьому колегія суддів зазначає, що предметом розгляду цієї справи є правомірність дій відповідача під час перерахунку та виплати пенсії позивачу з 01 березня 2025 року та з 01 березня 2026 року.

Отже, правові наслідки рішень Конституційного Суду України щодо неконституційності законодавчих положень про максимальне обмеження пенсій поширюються на спірні правовідносини, які виникли після ухвалення цих рішень.

Посилання апелянта на те, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у справі №420/20446/24 вже було зобов`язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача без обмеження максимальним розміром, саме по собі не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Водночас зазначене судове рішення не підміняє собою судового розгляду правомірності дій відповідача за наступні періоди, які є предметом розгляду цієї справи. Питання щодо виплати пенсії з 01 березня 2025 року та з 01 березня 2026 року підлягає самостійній оцінці з урахуванням правового регулювання, чинного у відповідні періоди, та фактичних обставин справи.

Саме по собі посилання апелянта на визначений ним розмір пенсії позивача станом на 01 березня 2024 року не свідчить про правомірність застосування максимального обмеження під час її подальшої виплати та не спростовує висновків суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування до пенсії позивача максимального обмеження, установленого статтею 2 Закону №3668-VI, під час її перерахунку та виплати з 01 березня 2025 року та з 01 березня 2026 року.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо правомірності застосування до пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 46 Закону України від 19 листопада 2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» передбачено застосування у 2025 році понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсій, призначених, зокрема, відповідно до Закону №2262-XII.

Зазначене регулювання передбачало застосування коефіцієнтів до частини пенсійної виплати, що перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, залежно від розміру такого перевищення.

Водночас питання правомірності застосування зазначених положень до пенсій осіб, яким пенсію призначено відповідно до Закону №2262-XII, вже було предметом розгляду Верховного Суду.

Так, у постанові від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25 (провадження №К/990/23102/25) Верховний Суд дійшов висновку, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-XII, положень статті 46 Закону №4059-IX та постанови Кабінету Міністрів України №1, якими передбачено виплату таких пенсій із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, є протиправним та таким, що обмежує гарантоване статтею 46 Конституції України право на належний соціальний захист.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що Законом №2262-XII визначено спеціальне правове регулювання пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, а зміна умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб здійснюється шляхом внесення відповідних змін до цього Закону.

Застосування положень бюджетного законодавства та підзаконного нормативно-правового акта, якими запроваджується додаткове обмеження виплати пенсій, призначених за Законом №2262-XII, не узгоджується зі спеціальним законодавчим регулюванням пенсійного забезпечення цієї категорії осіб.

Верховний Суд також зазначив, що у випадку суперечності норм підзаконного нормативно-правового акта нормам закону застосуванню підлягають норми закону, який має вищу юридичну силу.

Отже, у постанові від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25 Верховний Суд сформулював правовий висновок саме щодо застосування понижуючих коефіцієнтів, передбачених статтею 46 Закону про Державний бюджет України на 2025 рік та постановою КМУ №1, до пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII.

Наведений висновок є безпосередньо релевантним до спірних правовідносин у цій справі, оскільки позивач отримує пенсію за Законом №2262-XII, а відповідач застосував до неї обмежувальні коефіцієнти під час виплати пенсії у 2025 році.

За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, застосування відповідачем до пенсії позивача з 01 березня 2025 року понижуючих коефіцієнтів, передбачених статтею 46 Закону №4059-IX та постановою Кабінету Міністрів України №1, не відповідає наведеному правовому висновку Верховного Суду та не може вважатися правомірним.

Доводи апеляційної скарги про те, що застосування таких коефіцієнтів зумовлено необхідністю забезпечення збалансованості державного бюджету та справедливого розподілу суспільного багатства, не спростовують зазначеного висновку.

Саме по собі посилання на фінансові можливості держави та особливості бюджетного регулювання не є достатньою правовою підставою для обмеження пенсійних прав, гарантованих Конституцією України та спеціальним законом, з урахуванням обов`язкових до врахування правових висновків Верховного Суду.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо застосування до пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів у 2026 році, колегія суддів ураховує, що статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» запроваджено механізм застосування понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсій, призначених, зокрема, відповідно до Закону №2262-XII.

Разом із тим питання правомірності застосування зазначених положень до пенсій осіб, звільнених з військової служби, вже вирішене Верховним Судом.

Так, постановою Верховного Суду від 17 червня 2026 року у справі №580/1002/26 (провадження №К/990/22326/26) сформульовано правовий висновок щодо застосування понижуючих коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України №1778.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-XII, положень статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України №1778, якими передбачено виплату таких пенсій із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, є протиправним та таким, що обмежує гарантоване статтею 46 Конституції України право на належний соціальний захист.

Верховний Суд виходив із того, що встановлення бюджетним законодавством та урядовою постановою додаткового механізму зменшення виплати пенсій, призначених за Законом №2262-XII, фактично змінює умови пенсійного забезпечення відповідної категорії осіб, визначені спеціальним законом.

При цьому Закон №2262-XII є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, а зміна встановлених ним умов пенсійного забезпечення має здійснюватися у визначений законом спосіб.

Отже, Верховний Суд у постанові від 17 червня 2026 року у справі №580/1002/26 сформулював правовий висновок щодо правомірності застосування саме статті 30 Закону про Державний бюджет України на 2026 рік та постанови Кабінету Міністрів України №1778.

З огляду на те, що спірні правовідносини у цій справі виникли з 01 березня 2026 року та стосуються виплати пенсії, призначеної за Законом №2262-XII, наведений висновок Верховного Суду є безпосередньо релевантним до обставин справи.

За таких обставин застосування відповідачем понижуючих коефіцієнтів до пенсії позивача з 01 березня 2026 року також не відповідає правовому висновку Верховного Суду та не може вважатися правомірним.

Посилання апелянта на необхідність застосування статті 30 Закону про Державний бюджет України на 2026 рік та постанови №1778 як чинних нормативно-правових актів не спростовує наведеного висновку.

Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах вирішальним є не лише факт формальної чинності відповідних нормативно-правових актів, а й можливість їх застосування до конкретної категорії пенсій з урахуванням спеціального законодавства та правових висновків Верховного Суду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо правомірності застосування понижуючих коефіцієнтів у 2026 році не спростовують висновків суду першої інстанції.

Посилання апелянта на проведення індексації пенсії позивача у 2025 та 2026 роках і нарахування відповідних сум індексації не спростовують висновків суду першої інстанції щодо неправомірності застосування максимального обмеження та понижуючих коефіцієнтів.

Індексація пенсії та застосування максимального обмеження або понижуючих коефіцієнтів є різними за правовою природою механізмами пенсійного забезпечення.

Індексація спрямована на підвищення розміру пенсійних виплат з урахуванням визначених законодавством показників, тоді як застосування максимального обмеження та понижуючих коефіцієнтів призводить до зменшення фактичного розміру пенсії, що підлягає виплаті.

Отже, проведення індексації саме по собі не свідчить про правомірність відмови у виплаті пенсії без максимального обмеження та без застосування коефіцієнтів, правомірність яких є предметом спору.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 та постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року №236, на які посилається позивач у контексті проведення індексації, регулюють питання індексації пенсій, тоді як питання застосування понижуючих коефіцієнтів у 2025 році врегульовувалося постановою КМУ №1, а у 2026 році - постановою КМУ №1778.

Отже, правова оцінка індексації пенсії не підміняє собою оцінки правомірності застосування понижуючих коефіцієнтів, яка в цій справі здійснюється з урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду.

Колегія суддів ураховує, що суд першої інстанції зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії.

Оскільки апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в повному обсязі, колегія суддів перевіряє правильність висновків суду також у частині визначеного ним способу захисту порушеного права.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог, однак може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на наведене, питання щодо застосування судом першої інстанції понижуючих коефіцієнтів у резолютивній частині рішення підлягає оцінці з урахуванням змісту заявлених позовних вимог, установлених обставин справи та необхідності забезпечення ефективного захисту порушеного права позивача.

У цій справі застосування відповідачем понижуючих коефіцієнтів безпосередньо впливало на фактичний розмір пенсії, яка підлягала виплаті позивачу за спірні періоди, а питання правомірності такого застосування є складовою спору щодо належного розміру пенсійної виплати.

Водночас наведені вище правові висновки Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25 та від 17 червня 2026 року у справі №580/1002/26 підтверджують протиправність застосування відповідних коефіцієнтів до пенсій, призначених за Законом №2262-XII, у спірні періоди.

За таких обставин, якщо з матеріалів справи вбачається, що застосування коефіцієнтів було складовою оскаржуваної відмови відповідача у виплаті пенсії в належному розмірі, а усунення такого порушення є необхідним для ефективного поновлення права позивача, визначений судом першої інстанції спосіб захисту відповідає завданням адміністративного судочинства та вимогам статті 9 КАС України.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідач, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, не навів належних доводів, які б спростовували висновки щодо протиправності застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсії позивача з огляду на наведені правові висновки Верховного Суду.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне визначення судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача.

Посилання відповідача на положення Бюджетного кодексу України, повноваження Кабінету Міністрів України у сфері соціальної політики та необхідність урахування фінансових можливостей держави також не є самостійною правовою підставою для обмеження пенсійних прав позивача всупереч установленим Конституцією України гарантіям, спеціальному законодавству та правовим висновкам Верховного Суду.

Інші доводи апеляційної скарги також не містять обґрунтувань, які б свідчили про неправильне встановлення судом першої інстанції обставин справи або порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело чи могло призвести до неправильного вирішення спору.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі №420/10372/26 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування чи зміни, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.

Отже, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задоволенню не підлягає, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі №420/10372/26 належить залишити без змін.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі №420/10372/26 - без змін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук