Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №400/9856/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/9856/26

Суддя першої інстанції - Мороз А. О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Дегтярьової С.В.,

суддів – Крусяна А.В., Яковлєва О.В.,

розглянув в порядку письмового провадження у місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі №400/9856/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 квітня 2026 року №60597-2410-1408-UA48080090000029942 і вимоги від 24 липня 2026 року №0021320-1308-1429, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 21 квітня 2026 року №60597-2410-1408-UА48080090000029942;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 24 липня 2026 року №0021320-1308-1429;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Миколаївській області провести перерахунок податкового зобов`язання з плати за землю (орендної плати) для ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4823982600:02:000:0527 на 2026 рік на підставі офіційних Витягів з технічної документації про НГО Держгеокадастру від 26 січня 2026 року та від 06 липня 2026 року (виходячи з НГО у розмірі 31 344,52 грн та ставки 12%);

- зобов`язати Головне управління ДПС у Миколаївській області виключити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відомості про податковий борг у сумі 114 642,61 грн.

10 серпня 2026 року позивач подала заяву про забезпечення позову, в якій просила суд забезпечити позов шляхом:

- зупинення дії податкової вимоги Головного управління ДПС у Миколаївській області від 24 липня 2026 року №0021320-1308-1429 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;

- заборонити Головному управлінню ДПС у Миколаївській області та його посадовим особам вживати будь-яких заходів щодо стягнення податкового боргу, опису майна у податкову заставу або арешту рахунків ОСОБА_1 на підставі податкової вимоги від 24 липня 2026 року №0021320-1308-1429 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, задоволено частково.

Зупинено дію податкової вимоги Головного управління ДПС у Миколаївській області від 24 липня 2026 року №0021320-1308-1429 на суму 114 642,61 грн до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

У задоволенні заяви про забезпечення позову в іншій частині, відмовлено.

До П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга Головного управління ДПС у Миколаївській області на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі №400/9856/26, в якій апелянт просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі №400/9856/26.

22 вересня 2026 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року – без змін.

22 вересня 2026 року матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

25 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшов.

Колегія суддів перевірила матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, та дійшла висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цим Кодексом заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За приписами частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечений, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, а також забороною відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому, відповідно до частини другої статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову, однак такі заходи мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Отже, інститут забезпечення позову є процесуальним засобом тимчасового захисту прав та інтересів позивача до вирішення спору по суті і застосовується лише за наявності визначених законом підстав. При цьому, факт звернення особи до суду з позовом не є безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Суд при вирішенні відповідного питання має встановити не лише існування суб`єктивного припущення заявника щодо можливості настання негативних наслідків, а й наявність конкретних обставин та належних доказів, які свідчать про реальну, а не абстрактну загрозу утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення або ефективного захисту прав позивача.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, в якому просила, зокрема, визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 квітня 2026 року №60597-2410-1408-UA48080090000029942 та податкову вимогу від 24 липня 2026 року №0021320-1308-1429, а також зобов`язати відповідача вчинити певні дії.

Одночасно, позивач подала заяву про забезпечення позову, в якій просила зупинити дію податкової вимоги від 24 липня 2026 року №0021320-1308-1429 до набрання законної сили судовим рішенням у справі, а також заборонити відповідачу та його посадовим особам вчиняти будь-які заходи щодо стягнення визначеної цією вимогою суми, опису майна у податкову заставу або арешту рахунків.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву в цій частині, виходив із того, що податкова вимога є виконавчим документом, а її виконання до вирішення спору по суті може призвести до фактичного стягнення з позивача суми податкового боргу та, як наслідок, ускладнити ефективний судовий захист.

Колегія суддів із таким висновком не погоджується з огляду на наступне.

Насамперед, суд першої інстанції не врахував специфіку спірних правовідносин та правові наслідки оскарження податкового повідомлення-рішення, на підставі якого сформовано податкову вимогу.

Відповідно до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили та в примусовому порядку стягнуте бути не може.

Таким чином, після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 квітня 2026 року №60597-2410-1408-UA48080090000029942 визначене ним грошове зобов`язання набуло статусу неузгодженого до набрання законної сили судовим рішенням у відповідній справі.

За таких обставин, саме лише існування податкової вимоги від 24 липня 2026 року не свідчить про наявність реальної та безпосередньої загрози її примусового виконання у спосіб, про який зазначає позивач.

Більш того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що після відкриття провадження у справі Головне управління ДПС у Миколаївській області фактично вчинило конкретні дії, спрямовані на примусове стягнення з позивача суми 114 642,61 грн. Посилання позивача лише на можливість вчинення таких дій у майбутньому не є достатнім для висновку про існування реальної загрози, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2022 року у справі №640/31301/21, у якій також вирішувалося питання щодо забезпечення позову у спорі про оскарження податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та заходів, пов`язаних із податковою заставою.

У зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має пересвідчитися, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у його виконанні. При цьому, самі лише припущення щодо можливого вчинення контролюючим органом відповідних дій не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Верховний Суд також звернув увагу на необхідність встановлення наявності або відсутності узгодженого грошового зобов`язання та статусу відповідних сум, як податкового боргу, у тому числі, з урахуванням відкриття провадження у справі щодо оскарження податкових повідомлень-рішень.

Ця правова позиція є релевантною для спірних правовідносин у цій справі.

Крім того, колегія суддів враховує, що податкова вимога від 24 липня 2026 року була сформована після прийняття податкового повідомлення-рішення від 21 квітня 2026 року, правомірність якого є предметом судового спору.

Правова можливість примусового погашення податкового боргу безпосередньо пов`язана з наявністю узгодженого грошового зобов`язання та наявністю податкового боргу в розумінні Податкового кодексу України.

Звернення позивача до суду з позовом щодо податкового повідомлення-рішення, яке є підставою для визначення відповідного грошового зобов`язання, має значення для оцінки можливості здійснення контролюючим органом подальших заходів стягнення.

Саме тому висновок суду першої інстанції про те, що існування податкової вимоги автоматично створює загрозу її фактичного виконання до вирішення спору по суті, є передчасним.

Крім того, колегія суддів бере до уваги доводи апелянта щодо положень пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України.

Як убачається з матеріалів справи, податкову вимогу сформовано 24 липня 2026 року, тоді як із заявою про забезпечення позову позивач звернулась 10 серпня 2026 року. Такі дії свідчать про те, що на момент звернення із заявою про забезпечення позову тридцятиденний строк, після спливу якого відповідно до статті 95 ПК України можливе застосування передбачених законом заходів стягнення, не закінчився.

Ця обставина має істотне значення для оцінки доводів заявника про невідкладну та реальну загрозу примусового стягнення коштів.

Колегія суддів наголошує, що забезпечення адміністративного позову не може ґрунтуватися виключно на припущенні про можливість порушення прав позивача у майбутньому. Такий захід має застосовуватися лише тоді, коли заявником доведено існування конкретної та реальної загрози, усунення якої без застосування відповідного заходу є необхідним для забезпечення ефективного судового захисту.

У цьому випадку таких обставин позивачем не доведено.

Не встановлено їх і судом першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову переважно на підставі припущення про можливу поведінку відповідача, що не відповідає критеріям, встановленим статтею 150 КАС України.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції — скасуванню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 2, 5, 242-244, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області задовольнити, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити у повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Суддя доповідач С.В. Дегтярьова

Судді А.В. Крусян

О.В. Яковлєв