Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №420/42597/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42597/25

Суддя першої інстанції - Токмілова Л.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Дегтярьової С.В.,

суддів - Крусяна А.В., Яковлєва О.В.,

розглянув в порядку письмового провадження у місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року у справі №420/42597/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 14 червня 2022 року по 11 листопада 2022 року включно - без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30 серпня 2017 року №704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 14 червня 2022 року по 11 листопада 2022 року включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити всі належні доплати, з урахуванням раніше проведених виплат;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 12 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року включно - без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30 серпня 2017 року №704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 12 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити всі належні доплати, з урахуванням раніше проведених виплат.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року відкрите провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, які охоплюють період з 19 липня 2022 року по 11 листопада 2022 року (в межах позовних вимог до Військової частини НОМЕР_2 ) та з 12 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року (в межах позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 ) залишено без розгляду. Продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії (в іншій частині позовних вимог).

До П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року у справі №420/42597/25, в якій апелянт просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року в частині позовних вимог щодо періодів з 19 липня 2022 року по 11 листопада 2022 року та з 12 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року у справі №420/42597/25.

23 вересня 2026 року матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

25 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшов.

Колегія суддів перевірила матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, та дійшла висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частинами першою та другою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позовні вимоги в частині періоду з 19 липня 2022 року по 11 листопада 2022 року до Військової частини НОМЕР_2 та з 12 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року до Військової частини НОМЕР_1 , виходив із того, що позивач пропустив встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України строк звернення до суду та не навів поважних причин його пропуску.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його передчасним з огляду на таке.

Матеріалами справи встановлено, що позивач був призваний на військову службу 14 червня 2022 року та проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 до 11 листопада 2022 року, після чого 12 листопада 2022 року був зарахований для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_3 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .

Заявлені позивачем вимоги стосуються правильності визначення розміру його грошового забезпечення за період з 14 червня 2022 року по 19 травня 2023 року, зокрема, застосування при його обчисленні величини прожиткового мінімуму 1762 грн, замість встановленої величини, визначеної законом на відповідний рік.

Так, спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами другою та третьою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

При цьому часовий проміжок, за який позивач просить перерахувати грошове забезпечення частково охоплений дією статті 233 КЗпП України у редакції, чинній як до 19 липня 2022 року, так і після цієї дати.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином:

- правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції);

- у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.

Крім того, 06.04.2023 Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».

Аналогічний підхід щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України застосований Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 27.04.2023 у справі №300/4201/22, від 28.09.2023 у справі №140/2168/23, від 20.11.2023 у справі №160/5468/23.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України).

Верховний Суд неодноразово зауважував, що згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 карантин, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, скасовано 30.06.2023.

Спірні правовідносини в частині нарахувань після 18 липня 2022 року регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

На переконання колегії суддів, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу у період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року). Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постановах від 25.09.2025 у справі №440/9690/24, від 11.12.2025 у справі №420/3504/25, від 23.12.2025 у справі №240/4729/24 та інших.

Колегія суддів вважає такий підхід застосовним до спірних правовідносин.

Із матеріалів справи вбачається, що 17 вересня 2025 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із заявою про надання відповідної інформації та проведення перерахунку грошового забезпечення.

У відповідь на зазначене звернення Військова частина НОМЕР_2 надала позивачу письмову відповідь, датовану 23 вересня 2025 року, у якій вперше конкретно зазначила, що за період з 14 червня 2022 року по 11 листопада 2022 року його грошове забезпечення, у тому числі, посадовий оклад та оклад за військовим званням, розраховувалися із застосуванням величини 1762 грн - прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.

Таким чином, саме зазначеним документом позивачу було надано конкретну документально підтверджену інформацію про порядок фактичного обчислення його грошового забезпечення за відповідний період.

Щодо періоду з 12 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року, матеріалами справи також підтверджується, що на адвокатський запит від 11 грудня 2025 року Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь, датовану 18 грудня 2025 року, до якої долучила, зокрема, довідку від 15 грудня 2025 року про нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу.

У цій відповіді Військова частина НОМЕР_1 прямо зазначила, що за період з 12 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року посадовий оклад, оклад за військовим званням та відповідні додаткові виплати були нараховані та виплачені із застосуванням величини 1762 грн.

Отже, щодо другого спірного періоду конкретна інформація про застосований відповідачем механізм розрахунку та відповідні суми була документально надана лише у грудні 2025 року.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що позивач знав або повинен був знати про порушення свого права раніше, лише з огляду на його посаду у фінансовому підрозділі, є припущенням та не підтверджений належними доказами.

Факт проходження позивачем служби на посаді, пов`язаній із фінансово-економічною діяльністю, не свідчить про його обізнаність щодо правильності нарахування саме його особистого грошового забезпечення та не може замінити доказів отримання ним документів, які містили конкретні відомості про складові, розміри та порядок обчислення належних йому виплат.

При цьому, суд першої інстанції не встановив, який саме документ був отриманий позивачем, коли він його отримав та чи містив такий документ достатню інформацію для висновку про порушення права.

Відтак, суд першої інстанції фактично визначив початок перебігу строку звернення до суду на підставі припущення про обізнаність позивача, а не на підставі встановленої дати отримання ним відповідної достовірної та документально підтвердженої інформації.

Таким чином, звернення позивача до суду у грудні 2025 року відбулося безпосередньо після отримання ним відповідної інформації, а тому висновок про очевидний пропуск ним тримісячного строку є необґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно з частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин, саме відповідачі повинні надати докази того, що позивач був належним чином поінформований про складові та розміри нарахованого йому грошового забезпечення у спосіб, який дозволяв йому встановити можливе порушення свого права раніше.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції передчасно застосував наслідки пропуску строку звернення до суду, не встановивши фактичної дати, з якої такий строк міг розпочати свій перебіг, та не надавши належної оцінки документам, отриманим позивачем у вересні та грудні 2025 року.

За таких обставин оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині.

За правилами ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись статтями 2, 5, 242-244, 308, 311, 312, 321, 322, 325 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року скасувати в частині залишення без розгляду позовних вимог за періоди з 19 липня 2022 року по 11 листопада 2022 року та з 12 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року.

В іншій частині ухвалу залишити без змін.

Справу №420/42597/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, направити для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Суддя доповідач С.В. Дегтярьова

Судді А.В. Крусян

О.В. Яковлєв