Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №280/7123/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/7123/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.10.2025 в адміністративній справі №280/7123/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вільнянська виправна колонія (№ 20)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи “Вільнянська виправна колонія (№20)”, в якій позивач просить суд:

Визнати протиправними дії Державної установи “Вільнянська виправна колонія (№20)” щодо нарахування та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” за період з 24.02.2022 року по 08.07.2022 року включно;

зобов`язати Державну установу “Вільнянська виправна колонія (№20)” нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, за період з 24.02.2022 року до 08.07.2022 року, у розмірі 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, з урахуванням фактично сплачених сум.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.10.2025 в адміністративній справі №280/7123/25 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи “Вільнянська виправна колонія (№20)” (вул. Каштанова буд.1, м. Вільнянськ, Запорізька область, 70002) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено повністю.

Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Спірним у цій справі є питання щодо наявності у позивачки права на отримання додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 за період з 24 лютого 2022 року по 08 липня 2022 року та правильності визначення відповідачем її розміру.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у первинній редакції було встановлено, що на період дії воєнного стану відповідним категоріям військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн щомісячно, а особам, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують здійснення відповідних заходів безпосередньо в районах їх проведення, розмір такої винагороди збільшується до 100 000 грн пропорційно часу участі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350 до пункту 1 постанови №168 внесено зміни, якими, зокрема, поширено її дію на осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

При цьому такі зміни застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України за наявності визначених законодавством умов набули право на відповідну додаткову винагороду.

Разом із тим сам факт належності особи до відповідної категорії суб`єктів не є достатнім для визначення конкретного розміру належної до виплати винагороди, оскільки розмір такої виплати має визначатися з урахуванням установленого нормативного регулювання та фактичних обставин проходження служби.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у справі №260/3564/22.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі №260/3564/22 зазначено, що внесення постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 змін до постанови №168 у частині визначення додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про зменшення встановленого розміру такої винагороди.

Верховний Суд виходив із того, що за загальним правилом грошове забезпечення виплачується за фактично відпрацьований час, а визначена Урядом пропорційність із прив`язкою до місячного періоду передбачає виплату 30 000 грн за умови відпрацювання норми часу відповідного місяця.

Водночас зазначена правова позиція не означає, що кожній особі рядового чи начальницького складу за будь-який календарний період автоматично належить фіксована сума 30 000 грн без установлення фактичного часу проходження служби та інших обставин, що впливають на розмір виплати.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, зокрема, за який саме час позивачка фактично проходила службу, який розмір додаткової винагороди їй мав бути нарахований відповідно до нормативного регулювання та які суми фактично були нараховані і виплачені.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач здійснював нарахування позивачці додаткової винагороди відповідно до фактичного часу проходження нею служби.

Зокрема, згідно з наказом начальника Державної установи «Вільнянська виправна колонія (№20)» від 31 травня 2022 року №87/ОС-22 позивачці було призначено виплату додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 25 квітня 2022 року пропорційно фактично відпрацьованому часу.

За цим періодом відповідач визначив 347 годин фактично відпрацьованого часу та нарахував позивачці 14 253 грн 63 коп., з яких після утримання військового збору до виплати визначено 14 039 грн 83 коп.

Надалі наказом відповідача від 16 серпня 2022 року №133/ОС-22 визначено виплату додаткової винагороди за період з 26 квітня 2022 року по 10 червня 2022 року пропорційно фактично відпрацьованому часу.

Таким чином, всупереч твердженням апелянтки, відповідачем не заперечувалося саме право позивачки на отримання додаткової винагороди за постановою №168. Спір стосується розміру такої винагороди та правильності її обчислення.

Отримання грошового забезпечення підтверджує факт його нарахування та виплати, однак саме по собі не свідчить про те, що позивачка протягом усього відповідного місяця несла службу у повному обсязі норми часу, яка є необхідною для визначення додаткової винагороди у повному місячному розмірі.

Зі свого боку апелянтка не навела конкретного розрахунку, який би свідчив, що з урахуванням фактичного часу проходження нею служби та здійснених відповідачем виплат за періоди, за які додаткова винагорода була нарахована, відповідачем залишилася невиплаченою певна конкретна сума.

Колегія суддів також звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі №260/3564/22 йшлося про правове регулювання виплати додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони. Вказана правова позиція підлягає врахуванню при застосуванні відповідних положень постанови №168, однак не звільняє суд від необхідності встановлення фактичних обставин саме у конкретній справі, зокрема щодо часу проходження служби та вже здійснених виплат.

Доводи апелянтки про те, що відповідач повинен був виплатити їй 30 000 грн за кожний місяць спірного періоду без урахування фактично відпрацьованого часу, не ґрунтуються на наведеній нею ж правовій позиції Верховного Суду, оскільки остання передбачає врахування норми фактично відпрацьованого часу.

Колегія суддів також враховує, що спірний період охоплює час до та після внесення змін до постанови №168, а тому при визначенні права та розміру виплати необхідно застосовувати нормативне регулювання, чинне у відповідний період.

Водночас апелянтка не навела обґрунтованих доводів та не надала належних доказів, які б спростовували наведені відповідачем розрахунки фактичного часу несення нею служби.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.10.2025 року в адміністративній справі №280/7123/25- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя А.О. Коршун

суддя Д.В. Чепурнов