Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №280/5339/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/5339/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Ясенової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року (суддя М.С. Лазаренко) у справі № 280/5339/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення з 16.03.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі №280/622/25 за весь час затримки виплати - за період з 16.03.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення з 01.08.2022 по 29.04.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі № 280/622/25 за весь час затримки виплати - за період з 01.08.2022 по 29.04.2026;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у некомпенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення,

грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за період з 16.03.2022 по 31.07.2022 року у відповідності до рішення суду у справі № 280/622/25;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 компенсувати позивачу суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за період служби з 16.03.2022 по 31.07.2022 року у відповідності до рішення суду у справі №280/622/25;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у некомпенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за період з 01.07.2022 по 19.05.2023 року у відповідності до рішення суду у справі № 280/622/25;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 компенсувати позивачу суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за період служби з 01.07.2022 по 19.05.2023 року у відповідності до рішення суду у справі № 280/622/25;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 04.12.2024 в сумі 128 669, 60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення суду у справі №280/622/25 несвоєчасно здійснено виплату належного позивачу грошового забезпечення, у зв`язку з чим у позивача виникло право на отримання середнього грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення. Також позивач вказує, що не було нараховано та виплачено компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійснені позивачу нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму виплаченого грошового забезпечення 29.04.2026 за весь час затримки виплати по день фактичної виплати.

Судом першої інстанції зазначено, що у спірному випадку належним роботодавцем у розумінні положень статей 116, 117 КЗпП України є військова частина НОМЕР_2 , в якій проходив військову службу позивач, оскільки на неї було покладено обов`язок з повного та своєчасного розрахунку при звільненні з позивачем, незалежно від місця перебування на фінансовому забезпеченні.

За таких обставин, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити нове рішення задоволення цих позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що суду першої інстанції було відомо, що військова частина НОМЕР_2 , де проходив службу позивач, перебувала на фінансовому забезпеченні зокрема у військової частини НОМЕР_1 , а отже суд першої інстанції мав залучити військову частину НОМЕР_2 до справи згідно ст.48 КАС України. Зауважує, що в спірному випадку наявні підстави для застосування відповідальності згідно ст.117 КЗпП України, однак суд першої інстанції відмовив позивачу у захисті його прав виключно через питання визначення належного відповідача. Вважає, що обов`язок правильно нарахувати і своєчасно виплатити грошове забезпечення позивачу нормативно та фактично покладався на військову частину НОМЕР_1 . Вказує, що рішення про стягнення середнього заробітку з військової частини НОМЕР_2 не могло бути виконано, адже ця частина не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів.

ІНФОРМАЦІЯ_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у період з 16.03.2022 по 04.12.2024 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_3 з 16.03.2022 до 31.07.2022 включно. З 01.08.2022 по 28.02.2024 фінансове забезпечення Військової частини НОМЕР_2 здійснювалось Військовою частиною НОМЕР_1 , та з 01.03.2024 по 04.12.2024 здійснювалось Військовою частиною НОМЕР_3 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.12.2024 №340, старшого солдата позивача звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – за віком – у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі). З 04 грудня 2024 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі №280/622/25, яке набрало законної сили 05.08.2025, було зокрема:

- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити виплату позивачу з 16.03.2022 по 31.07.2022 включно грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату позивачу з 01.08.2022 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

На виконання вищевказаного рішення ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснив нарахування різниці грошового забезпечення позивача, розмір якої склав 39 485,78 грн. Доказів виплати таких сум позивачу матеріали справи не містять.

Військова частина НОМЕР_1 на виконання вищевказаного рішення 29.04.2026 здійснила виплату позивачу грошового забезпечення у розмірі 70 711,12 грн. Даними реєстру № 1 від 27.04.2026 про перерахування сум грошового забезпечення на виконання рішень судів визначено, що позивачу на підставі дозволу про неоскарження КВМС від 28.11.2025 № 154/181/1-3583 було нараховано: 71 787,94 грн, з них: ПДФО: 12 921,83 грн; військовий збір: 1 076,82 грн; утримано 13 998,65 грн; компенсація ПДФО 12 921,83 грн.

Вважаючи, що наявні підстави зокрема стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 04.12.2024 в сумі 128 669, 60 грн., позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Так, визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем, оскаржено в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду першої інстанції, на предмет його законності та обгрунтованості, в цій частині незадоволених позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, в якому визначені основні трудові права працівників.

Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.

Таким чином, до підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Положеннями ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд враховує, що у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Апеляційний суд звертає увагу, що згідно ст.117 Кодексу законів про працю України передбачено застосування наслідків саме до роботодавця.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок №260) затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.

Згідно пункту 8 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Згідно Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, що затверджені наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (далі Правила № 280), виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).

Зі змісту матеріалів справи вбачається та позивачем не заперечується, що він у період з 16.03.2022 по 04.12.2024 включно проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Отже, згідно Порядку №260 та Правил №280, виплата позивачу грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування позивача на грошовому забезпеченні, тобто військовою частиною НОМЕР_2 .

Матеріалами справи не підтверджено, що позивач перебував на фінансовому (грошовому) забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .

За цих обставин, колегія суддів дійшла висновку, що військова частина НОМЕР_1 не є роботодавцем позивача згідно ст.117 КЗпП України, а отже відсутні підстави для застосування до військової частини НОМЕР_1 наслідків, які визначені у ст.117 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги цей висновок суду не спростовують.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду.

Оскільки військова частина НОМЕР_1 не є роботодавцем позивача згідно ст.117 КЗпП України, позовні вимоги про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 04.12.2024 в сумі 128 669, 60 грн. не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд зауважує, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом.

За змістом ч.3 ст.48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача (ч. 4 ст. 48 КАС).

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 48 КАС заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не повинна і не може відповідати за пред`явленим позовом. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, учасником спірних відносин та зобов`язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред`явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні. У такому випадку суд з метою забезпечення захисту порушеного (оспорюваного, невизнаного) права особи повинен замінити неналежного відповідача належним або залучити до участі у справі співвідповідача, однак на це потрібна згода позивача.

В свою чергу, оскільки суд апеляційної інстанції за приписами статті 48 КАС України не наділений повноваженнями щодо здійснення заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає про існування самостійної підстави для відмови у задоволенні позову в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як такого, що поданий до неналежного відповідача.

Рішення суду першої інстанції в іншій частині не оскаржується та згідно положень ч.1 ст.308 КАС України апеляційним судом не переглядається.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року у справі № 280/5339/26 –без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя І.Ю. Добродняк

суддя Т.І. Ясенова