Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №296/3081/26 — Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/3081/26

2/296/2885/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

"10" вересня 2026 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючої судді Пилипюк Л. М.

за участю секретаря судового засідання Бартащук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Корольовського районного суду м. Житомира із вказаною позовною заявою, відповідно до змісту якої просить стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь громадянки України ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 150 000 доларів США, що еквівалентно 6 579 405 гривень згідно офіційним курсом НБУ станом на 11.03.2026.

Позов обґрунтовано тим, що позивач ОСОБА_1 народилась у 1981 році в Маріуполі, де постійно проживала, навчалась та працювала. Вранці 24 лютого 2022 року почалась збройна агресія російської федерації на територію України. Місто Маріуполь почали обстрілювати зі сторони Новоазовськ військові рф та військові так званої «донецької народної республіки», яка була «прийнята до складу» російської федерації. Починаючи з 24 лютого 2022 року, все місто обстрілювалось. Вона чекала про оголошення дати «зеленого коридору» для можливості евакуації з міста Маріуполь, однак також можливості фактично не було через сильні авіаудари. 16 квітня 2022 року вона вирішила самостійно виїхати з Маріуполя, оскільки в неї є малолітня дитина з інвалідністю, яка потребувала ліків та медичного огляду. Вони покидали місто пішки, дійшли до селища Приазовське, де їх підібрали інші люди та довезли автівкою до м. Бердянськ, де їй житло надали волонтери. Від знайомих їй стало відомо, що будинок, в якому вона проживала, зруйнований через влучання реактивного снаряду «Град». Факт належності позивачу на праві власності будинку за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

15 травня 2022 року позивач та її сім`я покинули ОСОБА_2 за допомогою евакуаційних автобусів та планували здійснити евакуацію до м. Запоріжжя. Позивач з сім`єю доїхали до с. Василівка, де опинились в колоні автобусів та автомобілів. Далі проїхати не було можливості через активні бойові дії. В цій колоні вони провели добу без їжі та води. Через нестачу місць позивач всю дорогу в автобусі була змушена стояти. 16 травня 2022 року серце її матері не витривало всіх навантажень, адже навколо лунали вибухи, та в неї стався серцевий напад. Матір терміново відвезли в реанімацію в с. Василівка, однак врятувати її не вдалось. 16 травня 2022 року вона звернулась до моргу м. Дніпрорудне Запорізької області. Оскільки оформлення документів зайняло багато часу, с. Василівка було окуповане, то поховання матері позивач була змушена здійснити там. А тому, наразі вона не має можливості відвідати могилу матері, що спричиняє їй глибокі моральні страждання.

Після поховання матері та оформлення усіх необхідних документів, за допомогою волонтерів позивач з сім`єю переїхали до міста Запоріжжя в першочерговий пункт прийому переселенців, де були вимушені спати хто на підлозі, хто на дитячих ліжках. Через день, їх відвезли на вокзал до евакуаційних потягів і так позивач приїхала в м. Житомир до родичів. З червня 2022 року до 2 лютого 2023 року позивач проживала у родичів в АДРЕСА_2 . З 02.02.2023 і по цей час постійно проживає у м. Житомир, і зареєстрована як внутрішньо переміщена особа.

ОСОБА_1 зазначає, що до 24.02.2022 вона мала власне житло, постійну роботу, безпечні умови для життя та праці, можливість лікуватися, була повноцінним членом суспільства, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Однак, з початком збройної агресії російської федерації проти України вона втратила всі ці можливості. Після переїзду їй довелось пристосовуватись до нових життєвих умов, шукати житло для оренди та відновлювати прийнятий для себе рівень життя. Вказала, що вимушено, з вини російської федерації, позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, також можливості повернення додому, так як м. Маріуполь по теперішній час знаходиться під окупацією російської федерації. Ці обставини відобразились на її моральному та фізичному стані. Вважає, що діями відповідача їй завданий душевний невгамовний біль та безперервні страждання, які досі тривають, та які привели до проблем зі здоров`ям, підвищенням тиску, поганого сну та кошмарів. Наведене зумовлює необхідність звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 21 квітня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 26 травня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 заявою від 08 вересня 2026 року просить розгляд справи здійснювати за її відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, своїм правом на подання відзиву не скористався. Про розгляд справи відповідач повідомлений належним чином шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, що відповідає вимогам ч. 10 ст. 187, ч. 11 ст. 128 ЦПК України.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

01 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23.12.2022, яким передбачено: - зупинення у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР; - вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР , та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Згідно з повідомленням, розміщеним 25.02.2022 на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинила поштове співробітництво з поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

За наведених обставин, відповідача про відкриття провадження у даній справі, а також про дати, час і місце судових засідань було повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Враховуючи наявність всіх умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про здійснення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши наявні справі докази, суд установив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд установив, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта № НОМЕР_1 .

Відповіддю № 2470077 від 17 березня 2026 року щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери підтверджено, що ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання - АДРЕСА_3 .

На підставі договору купівлі-продажу будинку від 26.05.2018 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.05.2018 року, посвідчених приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Ніколаєнко Т.І., ОСОБА_1 належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка АДРЕСА_1 кадастровий номер 1412300000:01:011:0068.

З копії трудової книжки серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 з 2000 до 2018 року працювала в місті Маріуполі на різних підприємствах, а з 10.09.2017 по 16.06.2018 перебувала на обліку в Маріупольському міському центрі зайнятості.

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 є законним представником дитини з інвалідністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Василівка Запорізької області.

Згідно довідки № 1827-5002554200 від 02.02.2023 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та відповіді № 2470077 від 17.03.2026 щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери ОСОБА_1 , визнано внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання якої: АДРЕСА_3 .

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивачки, за захистом якого вона звернулася до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би російська федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду російської федерації.

02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Починаючи з 2014 року, відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).

Таким чином, звернення позивачки до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Аналогічні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291 св 21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925 св 21).

Загальновідомим є факт постійних артилерійських та ракетних обстрілів міста Маріуполь, Донецької області, військовими формуваннями російської федерації починаючи з 24 лютого 2022 року, а тому вказане не підлягає доказуванню.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Стаття 23 ЦК України визначає, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям ( усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 6 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації росією окремих територій Української держави, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на державу, що здійснює окупацію (російську федерацію), а держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 вся територія Маріупольського району Донецької області з 05 березня 2022 року є тимчасово окупованою територією.

Водночас вказаний факт не є беззаперечним підтвердженням знищення або пошкодження належного позивачу майна, яке знаходиться на вказаній окупованій території.

Позивач на підтвердження обставин знищення належного їй житлового будинку надала роздруковані світлини. Однак, такі світлини не можуть бути належними та достовірними доказами на підтвердження знищення/пошкодження належного саме ОСОБА_1 житлового будинку, вказані світлини не дозволяють ідентифікувати об`єкт нерухомого майна, його адресу місцезнаходження.

Судом встановлено, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни ОСОБА_1 вимушена була залишити місце свого постійного проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , яке знаходиться на тимчасово окупованій території та виїхати до іншого регіону України - АДРЕСА_3 , як внутрішньо переміщеної особи. Внаслідок чого позивач втратила житло, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, у зв`язку з чим зазнала моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя й безпеки. З наведеного слідує наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та фактом завдання моральної шкоди позивачу.

Вирішуючи питання про визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що згідно із підпунктом 15 пункту 3 Правил Суду ЄСПЛ щодо справедливої сатисфакції, заявник, який вважає себе потерпілим від порушення прав, має право зазначити суму, яку вважає справедливою, а у разі декількох порушень вимагати як одну одноразову суму, так і окремі суми щодо кожного порушення.

При визначенні розміру компенсації моральної шкоди суд бере до уваги, що завдана позивачці моральна шкода зумовлена вимушеною та небезпечної для життя евакуацією з м. Маріуполь. Під час виїзду з населених пунктів, де велись бойові дії, позивач поховала матір на території, яка наразі є окупованою. Смерть рідної людини є невідновлюваною втратою, що об`єктивно спричиняє істотні душевні страждання, порушує нормальні життєві зв`язки та тягне тривалі негативні зміни у житті позивача, з урахуванням неможливості усунення наслідків такої втрати.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що внаслідок необхідності евакуації з рідного міста позивач зазнала надзвичайного психологічного стресу, її звичний побут та рівень життя змінився. Внаслідок подій, які довелось пережити позивачці, їй безумовно завдана моральна шкода, яка підлягає грошовій компенсації за рахунок відповідача, оскільки наявний причинний зв`язок між протиправними діями держави-агресора та завданою позивачці моральною шкодою.

Визначаючи розмір компенсації заподіяної моральної шкоди, суд ураховує, що позивач не підтвердила доказами обсяг заподіяних їй моральних страждань, а також належним чином не обґрунтувала заявлений розмір моральної шкоди.

Разом з тим, суд ураховує характер завданої шкоди; тривалість та інтенсивність душевних страждань; істотні вимушені зміни у житті позивача; неможливість усунення наслідків; ступінь вини відповідача як держави, що вчинила збройну агресію проти України.

Враховуючи засади розумності та справедливості, конкретні обставини цієї справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача в користь позивача компенсації за завдану моральну шкоду в розмірі 3 000 000 гривень.

Розподіл судових витрат.

Позивач у цій справі звільнена від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з положеннями ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, ураховуючи законодавчо визначені ставки судового збору, часткове задоволення позову, беручи до уваги, що позивач звільнена від сплати судового збору, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь держави Україна 7 587,84 гривень судового збору.

Керуючись ст. 10, 12, 13, 81, 258,263-265,268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 3 000 000 (три мільйони) гривень на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь держави Україна 7 587 (сім тисяч п`ятсот вісімдесят сім) гривень 84 копійки.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно-процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справ

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації, місцезнаходження за адресою: 119049, рф, ГСП-1, м. Москва, вул. Житна, 14, будівля 1, ІНН 7077211418

Дата складення повного рішення суду 28 вересня 2026 року.

Суддя Корольовського районного суду

міста Житомира Лілія ПИЛИПЮК