Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №161/6681/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/6681/26

Провадження № 2/161/4349/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Присяжнюк Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Ващук В.В.,

представника позивача - Карпука А.С.,

представника відповідача - Ходачинської Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Луцьк за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Карпук Андрій Сергійович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинська Ніна Іванівна, про визнання недійсним договору дарування,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач, через свого представника, звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання договору дарування недійсним.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 23 грудня 2021 року між ОСОБА_1 (Позикодавцем), та ОСОБА_4 (Позичальник) був укладений договір позики на суму 447 200 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань Позичальником, 23 грудня 2021 року було укладено договір поруки, згідно з умов якого ОСОБА_2 виступила Поручителем перед Позикодавцем за Позичальника - ОСОБА_5 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 400700 доларів США.

Після відкриття виконавчого провадження ОСОБА_2 16 грудня 2025 року уклала договір дарування квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинською Н.І., реєстраційний номер 1653.

Вказаний договір посвідчено Дарувальником відразу після ухвалення рішення Луцьким міськрайонним судом Волинської області щодо солідарного стягнення заборгованості.

Позивач вважає, що відчуживши (подарувавши) належне нерухоме майно на користь своєї доньки, відповідач намагається будь-яким чином унеможливити виконання зобов`язань, як Поручителя з повернення позики, відтак договір дарування має бути визнаним недійсним в судовому порядку, оскільки має очевидні ознаки фраудаторності.

Також просить застосувати правові наслідки недійсності правочину - скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 березня 2026 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_3 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 82419450 від 16.12.2025. Застосовано заходи зустрічного забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_1 протягом десяти днів з дня постановлення даної ухвали внести на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалою суду від 31 березня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 17 червня 2026 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

14 травня 2026 представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Ходачинською Ю.Ю. подано відзив, згідно з яким зазначає, що предметом даного позову є оскарження укладання договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний об`єкт нерухомості не входить до меж відповідальності майнового поручителя відповідача ОСОБА_2 , а отже не може вважатися предметом звернення стягнення.

Згідно п. 10 Договору поруки, Поручитель ( ОСОБА_2 ) зобов`язується виступити Майновим поручителем Позичальника.

23 грудня 2021 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, який був посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського районного нотаріального округу Волинської області Велимченицею А.І., зареєстровано в реєстрі за №1931. Пунктом 1.3 Договору іпотеки визначено, що загальна заставна вартість Предмету іпотеки визначається Сторонами в сумі 5460000, 00 (п`ять мільйонів чотириста шістдесят тисяч) гривень, що в доларовому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України гривні до долара США на момент укладання договору становить 200000 (двісті тисяч) доларів США.

Згідно п. 1.2 Договору іпотеки, Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю, в якості забезпечення виконання зобов`язань за Договором Позики, нерухоме майно, а саме:

- приміщення складу ГСМ, загальною площею 22,0 кв.м, яке розташовано на АДРЕСА_3 ;

- земельну ділянку, площею 0,2659 гектара цільове призначення - для обслуговування придбаного складу паливно-мастильних матеріалів, яка розташована по АДРЕСА_3 , кадастрвий номер: 0721885801:01:001:1651.

Отже, сторонами (позивачем і відповідачем ОСОБА_2 ) при укладанні договору поруки, було визначено, що поручитель за цим договором зобов`язаний виступити майновим поручителем, відповідно до чого був укладений договір іпотеки. Тому вважає межі відповідальності ОСОБА_2 як майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов`язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку у зв`язку із чим збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя неможливе.

Квартира, що належала відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності та була відчужена нею на користь доньки ОСОБА_3 шляхом дарування, який оскаржується стороною позивача, не була включена до предмету іпотеки, не була визначена як обтяжене майно та не перебувала у складі іпотечного забезпечення виконання основного зобов`язання. Наявність судового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики з боржника ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_2 встановлює грошовий обов`язок сторін зі сплати боргу. Однак судове рішення не змінює правовий режим іпотеки, не змінює і не розширює предмет забезпечення, та не встановлює обтяження на майно, яке не є предметом іпотеки.

Саме по собі відчуження майна відповідачем не є підставою для недійсності правочину. Обов`язковою умовою є наявність порушеного права позивача щодо конкретного майна. В даному випадку така умова відсутня.

У зв`язку з наведеним, просить у позові відмовити.

Пояснення учасників справи у судовому засіданні.

Представник позивача ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, зазначених у позові, просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_7 заперечила проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, просила у позові відмовити повністю.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила, а тому розгляд справи відбувався у її відсутності.

Третя особа - ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що підстав для визнання спірного правочину недійсним нема.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Суд, вислухавши сторони, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

23.12.2021 ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) уклали договір позики, за умовами якого (пункт 1) позикодавець передає позичальнику грошові кошти в сумі 447 200 $, що в національній валюті станом на 23.12.2021 згідно середньоденного курсу комерційних банків становить 12 074 400 грн., а позичальник забов`язується повернути позику у визначений договором строк. (а.с 12 - 14).

З метою забезпечення виконання цих зобов`язань між сторонами укладено договір застави рухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом. Предметом застави є 5 транспортних засобів (вантажні автомобілі та напівпричепи), загальна вартість яких сторонами визначена в розмірі 546 000,00 грн (що еквівалентно 20 000 доларів США). (а.с. 151-158).

23.12.2021 ОСОБА_1 (позикодавець), ОСОБА_4 (позичальник) та ОСОБА_2 (поручитель) уклали договір поруки, за умовами якого (пункти 1, 2, 4) поручитель поручається перед позикодавцем за виконання позичальником свого обов`язку за договором позики від 23.12.2021 в повному обсязі і солідарно відповідає перед позикодавцем за порушення зазначеного зобов`язання позичальником (боржником) (а.с.15-16).

23 грудня 2021 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, який був посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського районного нотаріального округу Волинської області Велимченицею А.І., зареєстровано в реєстрі за №1931. Згідно п.1.1. Договору, він забезпечує виконання зобов`язань Іпотекодавця та вимог Іпотекодержателя, що випливають із Договору Позики, укладеного між Іпотекодержателем та Позичальником 23.12.2021 року, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.

Згідно п. 1.2 Договору іпотеки - за даним договором, Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю, в якості забезпечення виконання зобов`язань за Договором Позики, нерухоме майно, а саме:

- приміщення складу ГСМ, загальною площею 22,0 кв. м, яке розташовано на АДРЕСА_3 ;

- земельну ділянку, площею 0,2659 гектара цільове призначення - для обслуговування придбаного складу паливно-мастильних матеріалів, яка розташована по АДРЕСА_3 , кадастрвий номер: 0721885801:01:001:1651.

На даній земельній ділянці розташовані резервуари для нафтопродуктів в кількості 5 штук об`ємом 75 кубічних метрів кожний, та резервуари для нафтопродуктів в кількості 2 штук, об`ємом 10 кубічних метрів кожний, паливні башти наливу нафтопродуктів в кількості 2 штук, паливно розподільчі колонки - 2 штуки, електродвигуни - 3 штуки, паливні електронасоси - 3 штуки, електрощитова з пультом управління, пожежні резервуари - 2 штуки об`ємом 10 кубічних метрів, очисні споруди -1 штука, об`ємом 10 кубічних метрів, а також збірна металоконструкція гаража, площею 72 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , які належать Іпотекодавцю на праві приватної власності і передаються в заставу разом з предметом іпотеки.

Пунктом 1.3 Договору іпотеки визначено, що загальна заставна вартість Предмету іпотеки визначається Сторонами в сумі 5460000, 00 (п`ять мільйонів чотириста шістдесят тисяч) гривень, що в доларовому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України гривні до долара США на момент укладання договору становить 200000 (двісті тисяч) доларів США (а.с. 136 – 139).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2025 у справі №

161/6640/25

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 400700 $ (чотириста тисяч сімсот доларів США). Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 6 056 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 6 056 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн (а.с. 23 -30).

Постановою Волинського апеляційного суду від 17.02.2026 рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2025 року у цій справі залишити без змін (а.с. 31 -39).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, власником квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 . Підстава внесення відомостей до реєстру: договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинською Н.І., реєстраційний номер 1653 від 16.12.2025 (а.с. 42).

Копія договору дарування наявна в матеріалах справи (а.с.148 – 150).

Через невиконання боржником умов договору позики, Луцьким міськрайонним судом Волинської області було видано виконавчий лист № 161/6640/25 від 17.03.2026, згідно з яким зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто: заборгованість за договором позики в розмірі 400 700 доларів США, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 доларів США, судовий збір у розмірі 6 056 грн.

24.03.2026 на підставі виконавчого листа приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Шульженком Ігорем Сергійовичем було відкрито виконавче провадження № 80595005, про що винесена відповідно постанова.

У межах виконавчого провадження, з метою забезпечення виконання рішення суду, приватним виконавцем 20.05.2026 винесено постанову про арешт майна боржника та складено акт опису й арешту майна, зокрема на приміщення складу ГСМ, загальною площею 22,0 кв. м, яке розташовано на АДРЕСА_3 ; земельну ділянку, площею 0,2659 гектара цільове призначення - для обслуговування придбаного складу паливно-мастильних матеріалів, яка розташована по АДРЕСА_3 , кадастрвий номер: 0721885801:01:001:1651.

14.04.2026 приватним виконавцем винесена постанова про розшук майна боржника, зокрема транспортні засоби, що є предметом застави.

Застосовані норми права та мотиви суду.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року в справі №520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина 2 статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі №463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), від 19 лютого 2024 року в справі №567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року №2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі №747/306/19).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі №761/12692/17).

Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі №201/3274/21, від 22 листопада 2023 року в справі №128/1878/20).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі №523/17429/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі №369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №755/17944/18, від 26 квітня 2023 року в справі №644/5819/20).

За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням релевантних джерел права суд дійшов таких висновків.

Так, 16.12.2025 року ОСОБА_2 подарувала своїй матері ОСОБА_3 квартиру квартири АДРЕСА_1 . Договір дарування був укладений в період, коли проти неї за ініціативою ОСОБА_1 було розпочате судове провадження про стягнення боргу.

ОСОБА_2 зробила достатньою мірою обгрунтоване припущення (твердження) про те, що договір дарування був укладений на шкоду кредитору, з метою уникнення сплати боргу.

Перевіривши аргументи позивача, суд погоджується з тим, що договір дарування носить фраудаторний характер. Фраудаторні правочини - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

При цьому, суд сукупно врахував такі обставини: безоплатність договору, момент укладення договору (під час розпочатого проти відповідачки судового провадження про стягнення боргу), контрагента, з яким укладено договір (обдаровувана є матір`ю дарувальника), недоведеність наявності фактичної мети або розумної причини для укладення договору (відсутня необхідність дарування нерухомого майна), недоведення наявності у боржника (дарувальника) іншого майна, в тому числі грошових коштів, достатнього за вартістю для виконання грошового зобов`язання перед кредитором (неплатоспроможність дарувальника) тощо.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Відповідачі всупереч принципу змагальності не надали доказів, які б спростовували встановлені реальні ознаки фраудаторності договору дарування. Викладені у відзиві аргументи висновку суду не спростовують.

Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Обрана позивачем вимога про визнання недійсним договору дарування є ефективним способом захисту, оскільки недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що перебуває в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Щодо вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, то така не є належною, оскільки для повернення майна боржнику оспорювання реєстраційних дій (рішень, записів) щодо цього майна не вимагається, а вимоги про повернення майна боржнику позивач не заявляв (див. постанови Верховного Суду від 04.10.2024 у справі №932/18757/19 та від 05.02.2025 у справі №757/52379/21).

Отже, позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування слід задовольнити. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту прав.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Карпук Андрій Сергійович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинська Ніна Іванівна, про визнання недійсним договору дарування – задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який укладений 16 грудня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинською Н.І., реєстраційний номер 1653.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач 1: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст рішення складено та підписано 23 вересня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК