Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №160/3744/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/3744/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Ніколайчук С.В.) в адміністративній справі №160/3744/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, третя особа: Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

17.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача 1: Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, відповідача 2: Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, 3-тя особа: Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 05.09.2025 №97 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Кот- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 08.09.2025 року №8010130100019262.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав про незгоду з рішеннями відповідачів про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, про відкликання дозволу на імміграцію в Україну. Так підставою для прийняття рішення від 08.09.2025 №8010130100019262 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства відносно громадянина Квадіо ОСОБА_3 став лист Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області, відповідно до якого, на підставі пункту 2 частини 1 статті 12 Закону України “Про імміграцію” було прийнято рішення №97 від 05.09.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Кот- ОСОБА_2 . Вважає спірні рішення необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції при розгляді справи не надав належної оцінки доводам позивача та не встановив належним чином обставини справи. Так суд визнав доведеними обставини лише на підставі припущень та узагальнених тверджень, що суперечить принципам доказування в адміністративному судочинстві. Проте жодна норма Закону України «Про імміграцію» та Постанови КМУ «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень» від 26.12.2002 №1983, не містить вимог щодо відмови заявникам у разі негативних рекомендацій Регіональних органів Служби безпеки України, Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. На думку позивача, висновки СБУ ґрунтуються переважно на припущеннях, та відсутності доказів щодо протиправної поведінки або вчинених дій ним. У поданні не зазначено жодних фактів. Позивач також вказав на неналежне використання відповідачами дискреційних повноважень, недотримання принципів обґрунтованості, пропорційності та належного урядування, а також на те, що суд першої інстанції фактично не перевірив достатність доказів, покладених в основу рішень СБУ та ДМС. Судом також не надано оцінку про можливе зловживання повноваженнями працівниками СБУ, які були наведені позивачем. Крім того, не були належним чином враховані його тривале проживання в Україні, шлюб із громадянкою України, наявність дітей - громадян України, участь у їх вихованні, офіційна підприємницька діяльність.

Відповідачі подали відзиви на апеляційну скаргу в яких просять відмовити у її задоволенні.

У відзивах зазначили, що питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України “Про імміграцію”. У разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12 Закону України “Про імміграцію”, надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл. Спірні рішення прийняти враховуючи наявність подання СБУ, а органи міграційної служби не наділені повноваженнями роз`яснювати або тлумачити подання чи висновки СБУ.

Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно матеріалів міграційної справи позивача, він є громадянином Республіки Кот-д`Івуар, ІНФОРМАЦІЯ_1

07.03.2018 позивач звернувся до Васильківського районного сектору ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України “Про імміграцію”, оскільки він є батьком громадянина України (син – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , довідка про реєстрацію особи громадянином України № 305/18, видана 05.03.2018 ГУ ДМС України в Дніпропетровській області).

Після проведення визначених законодавством перевірок, у зв`язку із не встановленням підстав для відмови у надання дозволу на імміграцію, 12.06.2018 Васильківським РС ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийнято рішення про надання вищезазначеному громадянину дозволу на імміграцію в Україну № 8 на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України “Про імміграцію” та документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 09.07.2018.

У зв`язку з непридатністю посвідки на постійне проживання в Україні для подальшого використання ОСОБА_1 09.05.2025 був документований посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 , орган видачі 8011.

03.09.2025 вхідним листом № 8.1/2400-25 до ГУ ДМС у Дніпропетровській області надійшло подання Департаменту контррозвідки Служби безпеки України щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Кот- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до інформації, зазначеної у поданні Департаменту контррозвідки Служби безпеки України, за результатами виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки, отримано інформацію стосовно громадянина Республіки Кот- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за наявними оперативними даними, має відношення до функціонування транснаціональних злочинних угруповань, які за завданням спецслужб рф та її сателітних держав (у т.ч. країн Африки), здійснюють розвідувально-підривну, а також іншу протиправну діяльність на шкоду державній безпеці України.

Зокрема ОСОБА_1 здійснює координацію злочинних механізмів, діяльність яких полягає у незаконній легалізації іноземців на території України шляхом виготовлення фіктивних (підроблених) документів. Крім того, зазначений іноземець, отримав дозвіл на імміграцію відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України “Про імміграцію”, як батько громадянина України (син – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , акт про народження № 1587).

Відповідач вказує, що в свідоцтві про народження, зазначені персональні дані дитини: прізвище – ОСОБА_5 , ім`я ОСОБА_6 , графа “по батькові” відсутня.

Також відповідач зазначив, що позивач фактично не мешкає разом зі своєю дружиною за місцем реєстрації, спільного побуту не веде, за кордон разом не виїжджали.

Таким чином, діяльність громадянина Республіки Кот- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить загрозу національним інтересам і безпеці України.

З метою попередження та недопущення вчинення ОСОБА_1 розвідувальних, терористичних, екстремістських або інших протиправних дій на території нашої держави, забезпечення національної безпеки України та захисту інтересів громадян, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про імміграцію”, підпунктом 1 п. 64 Порядку № 321, Департамент контррозвідки Служби безпеки України просить розглянути питання щодо відкликання дозволу на імміграцію та скасування посвідки на постійне проживання громадянину Республіки Кот- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі подання Департаменту контррозвідки Служби безпеки України ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийняло рішення № 97 від 05.09.2025 про відкликання дозволу на імміграцію громадянину республіки Кот- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до відповіді УОМІРМП ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області встановлено, що громадянин Республіки Кот-Дівуар ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 03.09.2025 зареєстрований по посвідці на постійне проживання № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про відкликання посвідки на постійне проживання та рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 08.09.2025 року №8010130100019262 Республіки Кот-д`Івуар ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач вважаючи протиправними рішення прийняті відповідачами, звернувся до суду із цим позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову дійшов висновку, що відповідачі діяли на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі – Закон № 3773-VI) закріплено, що іноземець – це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Статтею 3 названого Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 5 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині 1 статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для оформлення посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства є дозвіл на імміграцію в Україну.

Відповідно до абз. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 13 Закону №3773-VI, в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, в інтересах забезпечення національної безпеки України та запобігання іншим протиправним діям, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, або боротьби з організованою злочинністю. За наявності підстав, зазначених в абзацах 2, 7 і 8 частини 1 цієї правової норми, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України. Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Відповідно до ст. 26 Закону № 3773-VI, примусове повернення іноземця є передбаченим законом заходом реагування, який може бути застосований уповноваженим органом за наявності встановлених законом підстав, зокрема якщо перебування особи в Україні суперечить інтересам забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку. При цьому прийняте рішення має бути належним чином обґрунтованим, містити конкретні правові та фактичні підстави його прийняття, визначати строк добровільного виїзду та роз`яснювати порядок його оскарження. Отже, сама лише наявність повноважень щодо примусового повернення не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку довести наявність передбачених законом підстав для такого втручання та забезпечити його законність і обґрунтованість.

Умови і порядок надання права на постійне проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства, підстави і порядок отримання дозволу на імміграцію в Україну та його скасування, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань щодо надання дозволу на імміграцію та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, порядок оскарження рішень з питань імміграції, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначає Закон України "Про імміграцію" (далі – Закон №2491-ІІІ).

Статтею 3 Закону № 2491-ІІІ визначено, що правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україн.

Відповідно до чч.ч. 1 – 3 ст. 13 Закону №2491-ІІІ, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону. Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення. Якщо за цей час особа не виїхала з України і не оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, вона підлягає примусовому видворенню в порядку, передбаченому законом України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 "Деякі питання у сфері імміграції" затверджено, зокрема, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі – Порядок №1983).

Згідно з пунктом 21 Порядку №1983, дозвіл на імміграцію відкликається або визнається недійсним органом, що його надав. Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону № 2491-III або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону № 2491-III.

Згідно з пунктом 22 Порядку №1983, для прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію в разі, коли ініціатором такого відкликання або визнання дозволу недійсним є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону № 2491-III, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону № 2491-III, яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл.

Пункт 23 Порядку № 1983 визначає процедурний механізм прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, зокрема проведення необхідних перевірок, отримання додаткової інформації та оформлення рішення уповноваженою посадовою особою ДМС.

Також встановлено обов`язок належного повідомлення особи та ініціатора про прийняте рішення шляхом його вручення або надсилання рекомендованим листом. Таким чином, норма забезпечує процедурну визначеність, документальне оформлення рішення та належне повідомлення заінтересованих осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 затверджено, зокрема, Порядок оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі – Порядок №321).

Відповідно до пунктів 1, 3 Порядку №321, посвідка на постійне проживання (далі – посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну.

Відповідно до підпункту 1 пункту 64 Порядку №321, посвідка відкликається ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі, зокрема, відкликання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України № 2491-III.

Пункти 65-66 Порядку № 321 визначають порядок та строки прийняття рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки. Таке рішення приймається уповноваженою посадовою особою ДМС протягом п`яти робочих днів з дня отримання відповідних відомостей та оформлюється засобами Реєстру.

Відповідно до пункту 68 Порядку №321, іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 або підпункті 1 пункту 641 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 затверджено Інструкцію про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі – Інструкція №353/271/150).

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції №353/271/150, іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Відповідно до абзаців третього, четвертого пункту 5 розділу І Інструкції №353/271/150, підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є, зокрема, дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України

У цій справі спірні рішення ґрунтуються на поданні СБУ, відповідно до якого перебування позивача в Україні та діяльність громадянина Республіки Кот-д`Івуар Квадіо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить загрозу національним інтересам і безпеці України. Відповідно до інформації, зазначеної у поданні Департаменту контррозвідки Служби безпеки України, за результатами виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки, отримано інформацію стосовно громадянина Республіки Кот- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за наявними оперативними даними, має відношення до функціонування транснаціональних злочинних угруповань, які за завданням спецслужб рф та її сателітних держав (у т.ч. країн Африки), здійснюють розвідувально-підривну, а також іншу протиправну діяльність на шкоду державній безпеці України. Зокрема ОСОБА_1 здійснює координацію злочинних механізмів, діяльність яких полягає у незаконній легалізації іноземців на території України шляхом виготовлення фіктивних (підроблених) документів.

Водночас позивач заперечує зазначені обставини та факт вчинення ним будь-яких протиправних дій. Отже, позивач зазначає про недоведеність обґрунтованості та достатності відомостей, покладених СБУ в основу оспорюваних рішень, а також правомірність застосування до позивача відповідних міграційно-правових заходів.

Враховуючи зазначене, колегія суддів зазначає наступне. Так у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 823/1499/17 Верховний Суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну за пунктом 3 частини 1 статті 12 Закону № 2491-III є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку в Україні. При цьому, суд касаційної інстанції підкреслив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу, як доведення вини іммігранта у кримінальному чи адміністративному провадженні.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 3 Закону України "Про національну бещпеку України" (далі Закон № 2469-VIII), фундаментальними національними інтересами України є державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України.

Частиною 5 цієї правової норми передбачено, що загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.

Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020 (далі – Стратегія національної безпеки України).

За змістом ч. 2 ст. 12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Державна міграційна служба України, Служба безпеки України.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 2469-VIII Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Службу безпеки України" (далі – Закон № 2229-XII) Служба безпеки України – державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Статтею 2 Закону № 2229-XII визначено, що на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Згідно з п. 13 ст. 24 Закону № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Слід врахувати, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України з 3 лютого 2026 року строком на 90 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на момент розгляду справи. У вказаний період Україна також неодноразово зазнавала прихованих атак з боку країни-агресора та її союзників, спрямованих на підривну діяльність в Україні з метою її внутрішньої дестабілізації. Вказані умови покладають на органи державної безпеки України додаткові обов`язки з метою захисту національної безпеки України та протидії підривної діяльності.

Отже, саме Служба безпеки України наділена компетенцією надавати оцінку наявності у діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також повноваженнями щодо вжиття заходів превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану.

Окрім того, в контексті вказаного слід звернути увагу на тому, що СБУ як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Таким чином, з огляду на наведені правові норми, направлення Службою безпеки України подань до Державної міграційної служби України та її територіальних підрозділів щодо відкликання дозволів на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, дії яких можуть становити загрозу національній безпеці України, належить до дискреційних повноважень СБУ.

Відтак, подання СБУ є належною правовою підставою для ініціювання процедури відкликання дозволу на імміграцію, якщо наведені в ньому відомості свідчать про наявність загрози національній безпеці України. У поданні зазначено, що в межах контррозвідувальних заходів СБУ отримано інформацію про діяльність позивача, яка, за оцінкою компетентного органу, може бути пов`язана з поширенням радикальних ісламістських ідей та залученням осіб до діяльності терористичних організацій.

При цьому слід зазначити, що ДМС не може формально залишати без оцінки подання СБУ, а зобов`язана у встановленому законодавством порядку перевірити та проаналізувати отриману інформацію. За результатами такого аналізу ДМС має право прийняти рішення про відкликання дозволу на імміграцію, якщо встановлені обставини відповідають передбаченим законом підставам.

Відкликання дозволу на імміграцію, у свою чергу, тягне відповідні правові наслідки щодо посвідки на постійне проживання, оскільки така посвідка була видана саме на підставі дозволу на імміграцію. За наявності встановленої законом загрози національній безпеці також допускається застосування до іноземця примусового повернення та заборони подальшого в`їзду в Україну.

Щодо доводів позивача про нездійснення скасування посвідки, то вони є безпідставними. Так Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області у листі від 11.09.2025, направленого до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, зазначало про прийняття рішення про відкликання посвідки. Це рішення було направлено на адресу іноземця/позивача 08.09.2025 (матеріали електронної справи, міграційна справа ОСОБА_1 ).

Також є безпідставними доводи позивача про ненадання судом оцінки доводів можливого зловживання повноваженнями співробітниками СБУ, оскільки адміністративний суд не наділений такими повноваженнями. Так позивач звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів, які уповноважені встановити певні факти і обставини.

Щодо доводів позивача про порушення його права на сімейне життя та необхідність проживання в Україні разом із родиною, суд фактично виходив із пріоритетності публічного інтересу у сфері національної безпеки. Сам факт наявності сімейних зв`язків в Україні, не створює безумовного права іноземця на подальше перебування в Україні та не перешкоджає застосуванню передбачених законом міграційних заходів, якщо для цього існують законні підстави.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 343/2242/16, від 10 жовтня 2019 року у справі № 2340/2910/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 755/14023/17, від 13 жовтня 2021 року у справі № 263/14519/20, від 13 квітня 2021 року у справі № 211/1113/18 (2-а/211/91/18), від 26 січня 2022 року у справі № 200/9761/20-а).

З огляду на зазначене, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Розподіл судових витрат здійснюється не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року в адміністративній справі №160/3744/26 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак