Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №280/1639/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/1639/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.04.2026 ( суддя Батрак І.В.) в адміністративній справі №280/1639/26 за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Бюро економічної безпеки України (далі - БЕБ України, відповідач), в якому просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення позивача без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2498,00 грн, у 2023 році у розмірі 2684,00 грн, у 2024 році у розмірі 3028,00 грн, у 2025 році у розмірі 3028,00 грн, у 2026 році у розмірі 3328,00 грн, а також при формуванні грошового атестату для призначення пенсії позивачу;

зобов`язати відповідача нарахувати та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум на користь позивача:

- грошове забезпечення у 2022 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 01.12.2021 №1928-ІХ у розмірі 2481,00 грн;

- грошове забезпечення у 2023 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 №2710-ІХ у розмірі 2684,00 грн;

- грошове забезпечення у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 №3460-ІХ у розмірі 3028,00 грн;

- грошове забезпечення у 2025 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 №4059-ІХ у розмірі 3028,00 грн;

- грошове забезпечення у 2026 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 №4695-ІХ у розмірі 3328,00 грн;

зобов`язати відповідача видати позивачу грошовий атестат для призначення пенсії з розрахунку грошового забезпечення позивача, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 №4695-ІХ у розмірі 3328,00 грн;

визнати протиправними дії відповідача щодо визначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачу без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2026 році у розмірі 3328,00 грн;

зобов`язати відповідача нарахувати позивачу одноразову грошову допомогу, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 №4695-ІХ у розмірі 3328,00 грн, та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані ним дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані ним дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 11.02.2026;

визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані ним 03 календарні дні щорічної основної відпустки та 01 календарний день щорічної додаткової відпустки за 2026 рік без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2026 році у розмірі 3328,00 грн;

зобов`язати відповідача нарахувати позивачу грошову компенсацію за невикористані ним 03 календарні дні щорічної основної відпустки та 01 календарний день щорічної додаткової відпустки за 2026 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 №4695-ІХ у розмірі 3328,00 грн, та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 22.11.2022 по 11.02.2026 проходив службу у БЕБ України. Вказує, що під час проходження служби у період відповідач нараховував йому грошове забезпечення (у т.ч.: одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані ним 03 календарні дні щорічної основної відпустки та 01 календарний день щорічної додаткової відпустки за 2026 рік) у заниженому розмірі, а саме виплачував посадовий оклад, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102,00 грн. На думку позивача, грошове забезпечення мало виплачуватись з урахуванням ч. 3 ст. 31 Закону України "Про бюро економічної безпеки України" та п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 №1068 "Деякі питання організації діяльності Бюро економічної безпеки України" - шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу. Крім того, вказує, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено йому грошову компенсацію за невикористані ним дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки. Вважаючи дії БЕБ України протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.04.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Бюро економічної безпеки України, які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 22.11.2022 по 11.02.2026, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2023 (2481,00 грн), Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 (2684,00 грн), Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 (3028,00 грн), Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 (3028,00 грн) та Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 (3328,00 грн).

Зобов`язано Бюро економічної безпеки України здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення та премії, у т.ч.: одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані ним 03 календарні дні щорічної основної відпустки та 01 календарний день щорічної додаткової відпустки за 2026 рік), за період з 22.11.2022 по 11.02.2026 включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 (2481,00 грн) за період з 22.11.2022 по 31.12.2022; встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 (2684,00 грн) за період з 01.01.2023 по 31.12.2023; встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 (3028,00 грн) за період з 01.01.2024 по 31.12.2024; встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 (3028,00 грн) за період з 01.01.2025 по 31.12.2025; встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 (3328,00 грн) за період з 01.01.2026 по 11.02.2026.

Визнано протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані ним дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки.

Зобов`язано Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 11.02.2026.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. В апеляційній скарзі зазначає, що Законами про Державний бюджет на відповідні роки визначено спеціальний прожитковий мінімум у розмірі 2102,00 грн, який застосовується для розрахунку посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що поширюється і на працівників БЕБ. З огляду на чинність зазначених норм та відсутність їх неконституційності, застосування відповідачем фіксованого розміру прожиткового мінімуму 2102 грн при визначенні посадових окладів є правомірним, відповідає принципам спеціального регулювання, юридичної визначеності та обов`язковості виконання чинного законодавства. Щодо грошової компенсації за не використані дні відпусток пояснює, що пунктом 67 Положення № 1333, який є спеціальною нормою у спірних правовідносинах, передбачено право на виплату грошової компенсації за невикористану відпустку виключно в році звільнення.

У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в БЕБ України з 22.11.2022 по 11.02.2026.

Так, відповідно до наказу БЕБ від 22.11.2022 № 583-к позивача прийнято на службу до БЕБ України та призначено на посаду детектива Головного підрозділу детективів БЕБ України з посадовим окладом згідно зі штатним розписом у розмірі 44 142,00 грн на місяць, як переможець конкурсу.

Наказом БЕБ від 30.12.2022 № 28-к/ДСК-УП ОСОБА_1 було призначено з 02.01.2023 на посаду заступника керівника підрозділу детективів керівника відділу Головного підрозділу детективів БЕБ України з посадовим окладом у розмірі 49397,00 грн на місяць.

Наказом БЕБ від 02.03.2023 № 54-к/ДСК-ДП позивача переведено з 20.03.2024 на рівнозначну посаду заступника керівника підрозділу детективів - керівника першого відділу Головного підрозділу детективів БЕБ України з посадовим окладом у розмірі 49397,00 грн.

Наказом БЕБ від 01.12.2022 № 606-к позивачу присвоєно спеціальне звання "лейтенант БЕБ України", наказом від 28.11.2024 № 456-к/ДСК-ДП - "старший лейтенант БЕБ України" та наказом від 05.02.2026 № 69-к - "Майор БЕБ України".

Відповідно до наказу БЕБ від 11.02.2026 № 28-к/ДСК-ДП, ОСОБА_1 , заступника керівника Підрозділу детективів керівника першого відділу детективів Головного підрозділу детективів, звільнено зі служби в БЕБ України 11 лютого 2026 року за власним бажанням.

Позивач вважає, що з період проходження служби у БЕБ України з 22.11.2022 по 11.02.2026 відповідачем проводилось нарахування йому грошового забезпечення (у т.ч.: одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані ним 03 календарні дні щорічної основної відпустки та 01 календарний день щорічної додаткової відпустки за 2026 рік) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а також не нараховано та не виплачено йому грошову компенсацію за невикористані ним дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки, чим грубо порушено його соціальні права, що підтверджується довідками про нараховане та виплачене грошове забезпечення та інших додаткових виплат за вказаний період.

Листом від 17.02.2026 №11/11.1/1791-26 БЕБ України повідомлено представника позивача, що під час проходження служби в БЕБ України ОСОБА_1 використав: за 2023 рік - 14 календарних днів щорічної основної відпустки; за 2024 рік - 30 календарних днів щорічної основної відпустки; за 2025 рік - 15 календарних днів щорічної основної відпустки. При звільненні ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію відповідно до п. 67 Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, затвердженого постановою КМУ від 29.11.2022 № 1333, пропорційно відпрацьованому часу за 2026 рік за 03 календарні дні щорічної основної відпустки та за 01 календарний день щорічної додаткової відпустки. Зазначено, що Положенням не передбачено облік не використаних відпусток звільнених працівників.

Відповідачем не заперечувався факт того, що за спірний період грошове забезпечення нараховувалось позивачу без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення з спірних питань, зазначає.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-ІХ (далі - Закон №1150-ІХ, у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Частинами 1, 2 статті 1 Закону №1150-ІХ зафіксовано, що Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.

Згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону №1150-ІХ незалежність Бюро економічної безпеки України гарантується визначеними цим Законом та іншими законами України, зокрема, належною оплатою праці та соціальними гарантіями працівників Бюро економічної безпеки України.

Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління. Територіальні управління Бюро економічної безпеки України є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Територіальні управління Бюро економічної безпеки України утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Кабінетом Міністрів України.

Структура Бюро економічної безпеки України може включати підрозділи детективів, інформаційно-аналітичні, оперативно-технічні та інші підрозділи.

Структура, штатний розпис Бюро економічної безпеки України, положення про структурні підрозділи центрального апарату та територіальних управлінь, посадові інструкції працівників Бюро економічної безпеки України затверджуються Директором Бюро економічної безпеки України (ч. 1 ст. 14 Закону №1150-ІХ).

Статтею 19 Закону №1150-ІХ врегульовано статус працівників Бюро економічної безпеки України. Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 19 цього Закону до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.

Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що порядок проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

На осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Грошове забезпечення та оплата праці працівників Бюро економічної безпеки України регулюються ст. 31 Закону №1150-ІХ.

Так, цією статтею, зокрема, передбачено, що заробітна плата працівників Бюро економічної безпеки України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.

Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про Бюро економічної безпеки України» №1068 від 06.10.2021 затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки, які визначають особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників БЕБ (далі - Умови №1068)

Згідно з п. 2 Умов №1068 посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.

З огляду на викладене, розмір посадового окладу, осіб, які мають спеціальні звання БЕБ визначається ч. 3 ст. 31 Закону України №1150-ІХ та п. 2 Умов №1068.

При цьому, спеціальним законом, котрий врегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У даному випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Така позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справа №120/1196/19-а.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постановах від 29.01.2019 у справі №807/257/14 та від 25.05.2022 у справі №120/1 196/19-а. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п. 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії», заява №7888/03; п. 15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії», заява №10519/03).

Отже, розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 за №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).

Приписами статті 1 Закону України „Про прожитковий мінімум" №966-XIV визначено дефініцію прожиткового мінімуму як вартісної величини набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини та збереження її здоров`я, а також мінімального набору непродовольчих товарів і послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Водночас положеннями зазначеної статті імперативно встановлено, що прожитковий мінімум розраховується нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також диференційовано - окремо для кожної з основних соціальних і демографічних груп населення, до яких законодавець відніс: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Системний аналіз змісту наведених правових норм свідчить про те, що Закон №966-XIV закріплює виключний (вичерпний) перелік основних соціальних і демографічних груп населення, щодо яких здійснюється нормативне визначення прожиткового мінімуму, що унеможливлює його розширене тлумачення або застосування непередбачених цим Законом категорій».

У ст. 4 Закону №966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Вказане свідчить про те, що Закон України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV не передбачає такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Окрім того, вказана категорія працівників за змістом Закону №966-XIV не виокремлена в самостійну соціально-демографічну групу населення, стосовно якої прожитковий мінімум підлягає окремому встановленню.

Водночас положеннями ст. 7 Законів України «Про Державний бюджет України» на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки, поряд із затвердженням прожиткового мінімуму для працездатних осіб (який станом на 01.01.2022 становив 2481,00 грн; на 01.01.2023 становив 2684,00 грн; на 01.01.2024 та 01.01.2025 - 3028,00 грн, , а на 01.01.2026 - 3328,00 грн), запроваджено окрему величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого встановлено на рівні 2102,00 грн

Слід зазначити, що зміни до Закону №1150-ІХ в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання у спірному періоді, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Законом №1150-ІХ закріплено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про Бюро економічної безпеки України», а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.

Водночас, приписи Законів України «Про Державний бюджет України» на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена частиною першою статті 5 Закону №1150-ІX.

Закони України «Про Державний бюджет України» на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22.

Підсумовуючи викладене у сукупності, грошове забезпечення позивача за період з 22.11.2022 по 11.02.2026 повинно було бути обчисленим, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленим абз. 4 ч. 1 ст. 7 Законів України «Про Державний бюджет України» на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки, якими було визначено величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн, з 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн, з 01.01.2024 та з 01.01.2025 у розмірі 3028 грн, з 01.01.2026 у розмірі 3328 грн.

Вказане свідчить про протиправність дій відповідача при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення за відповідний період, оскільки такі вчинені без врахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2024, на 01.01.2025 та на 01.01.2026, встановлених абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України» на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки, оскільки виплата такого здійснювалася, виходячи із розміру прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн.

Натомість положення законів про Державний бюджет щодо застосування величини 2102 грн стосуються окремої розрахункової категорії, яка не передбачена ні Законом №1150-ІХ, ні Законом України «Про прожитковий мінімум».

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність його дій щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення, без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2022 році у розмірі 2481,00 грн, у 2023 році у розмірі 2684,00 грн, у 2024 та 2025 роках у розмірі 3028 грн, у 2026 році у розмірі 3328 грн, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України» на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки, виходячи із встановлених вище судом обставин даної справи та аналізу чинного законодавства, не надав.

Щодо застосування судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 25.02.2025 у справі №240/9028/24, то суд апеляційної інстанції зауважує, що у зазначеній справі предметом судового розгляду були правовідносини щодо визначення суддівської винагороди, які врегульовані Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і мають особливий конституційно-правовий характер.

Натомість спір у цій справі виник щодо визначення розміру грошового забезпечення осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, що регулюється іншим спеціальним Законом України «Про Бюро економічної безпеки України».

При цьому наведені правовідносини відрізняються як за суб`єктним складом, так і за нормативним регулюванням.

Сам по собі висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 7 Закону про Державний бюджет при визначенні суддівської винагороди не свідчить про необхідність аналогічного застосування такого підходу до правовідносин щодо проходження служби в Бюро економічної безпеки України без урахування особливостей спеціального законодавства.

Крім того, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №240/9028/24 не містить висновків щодо застосування ст. 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», а тому не є таким, що безпосередньо регулює спірні правовідносини.

Також варто зазначити, що погодження штатного розпису не може підміняти або змінювати норму спеціального закону. Затвердження штатного розпису Директором бюро економічної безпеки України не може легалізувати визначення окладів у спосіб, що суперечить ч. 3 статті 31 Закону №1150-ІХ та п. 2 Умов №1068.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки апеляційним судом встановлено протиправність дій відповідача щодо нарахування грошового забезпечення позивача у період 2022-2026 років, то апеляційний суд вважає наявними підстави для задоволення похідних вимог позивача шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення та премії, у т.ч.: одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані ним 03 календарні дні щорічної основної відпустки та 01 календарний день щорічної додаткової відпустки за 2026 рік), за період з 22.11.2022 по 11.02.2026 включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 (2481,00 грн) за період з 22.11.2022 по 31.12.2022; встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 (2684,00 грн) за період з 01.01.2023 по 31.12.2023; встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 (3028,00 грн) за період з 01.01.2024 по 31.12.2024; встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 (3028,00 грн) за період з 01.01.2025 по 31.12.2025; встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 (3328,00 грн) за період з 01.01.2026 по 11.02.2026.

Щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій КЗпП України.

Особливості організації трудових відносин в умовах цього стану визначено Законом України від 15 березня 2022 року №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Положеннями абзацу четвертого частини першої статті 12 вказаного Закону встановлено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 19 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» трудові відносини працівників Бюро економічної безпеки України регулюються цим Законом, законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами. На державних службовців Бюро економічної безпеки України поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Бюро економічної безпеки України відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України №1333 від 29.11.2022 було затверджено Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України (далі - Положення №1333).

Розділом «Відпустки» Положення №1333 визначено, що особам, які мають спеціальні звання БЕБ, надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Положенням.

Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток надаються відповідно до законодавства про відпустки.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, становить 30 календарних днів. Під час визначення тривалості щорічної основної відпустки, що надається особам, які мають спеціальні звання БЕБ, святкові та неробочі дні не враховуються.

За кожний повний календарний рік вислуги років, який обчислюється відповідно до вимог пункту 35 цього Положення, після досягнення п`ятирічного стажу служби особі, яка має спеціальні звання БЕБ, надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року.

Щорічна відпустка на прохання особи, яка має спеціальні звання БЕБ, може бути поділена на частини за умови, що основна її безперервна частина становить не менше 10 календарних днів.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між особою, яка має спеціальне звання БЕБ, і відповідним керівником, який зобов`язаний письмово повідомити такій особі про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком строку.

Тривалість щорічної основної відпустки у році початку служби обчислюється з розрахунку 1/12 тривалості відпустки, на яку має право особа, яка має спеціальне звання БЕБ, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року.

За не використану в році звільнення відпустку особі, яка має спеціальне звання БЕБ, яка звільняється з БЕБ, виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні:

щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського;

щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Спеціальним законодавством - Законом №1150-ІХ та Положенням №1333, не врегульовано питання компенсації невикористаної частини відпустки за минулі роки, а тому при вирішені спору треба застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України та Закону №504/96-ВР, якими передбачено право працівника у разі звільнення на виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки, що підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб).

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку, адже це суперечить суті та гарантіям, як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов`язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін. Невиконання роботодавцем цього обов`язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.

З огляду на відсутність в спеціальному законодавстві, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, Верховний Суд у постановах від 14.11.2024 у справі №420/3971/23 та у справі №380/16768/22 підтримав застосування до спірних правовідносин загальних норм трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону №504/96-ВР.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 29.11.2024 у справі №560/19513/23, від 05.12.2024 у справі №160/13485/23, від 21.01.2025 у справі №400/11565/23.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, що Положення № 1333 повністю врегульовує питання компенсації невикористаних відпусток за попередні роки, а норми загального трудового законодавства не можуть застосовуватися при вирішенні цих правовідносин, є необґрунтованими.

За таких обставин, апеляційний суд вважає правильними висновку суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.04.2026 в адміністративній справі №280/1639/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 15 вересня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 21 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко