Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №520/7733/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 р. Справа № 520/7733/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/7733/26

за позовом ОСОБА_1

до Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799) яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.02.2019 року по 24.03.2026 року;

- зобов`язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.02.2019 року по 24.03.2026 року;

- визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799) яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 11.02.2019 року по 24.03.2026 року;

- зобов`язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 11.02.2019 року по 24.03.2026 року;

- стягнути з відповідача правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 задоволено частково позов.

Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.02.2019 року по 24.03.2026 року.

Стягнуто з Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Сумська, буд. 77/79, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61023, код ЄДРПОУ 24980799) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі з 11.02.2019 по 24.03.2026 у розмірі 14 848 (чотирнадцять тисяч вісімсот сорок вісім) грн 67 коп.

Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 11.02.2019 року по 24.03.2026 року.

Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Сумська, буд. 77/79, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61023, код ЄДРПОУ 24980799) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 11.02.2019 року по 24.03.2026 року.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Сумська, буд. 77/79, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61023, код ЄДРПОУ 24980799) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судовий збір 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Сумська, буд. 77/79, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61023, код ЄДРПОУ 24980799) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що норми ст. 116, 117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у процесі виконання судового рішення про присудження заробітної плати (іншого доходу, надбавки, доплати тощо). Звертає увагу, що Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 22.12.1999 №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” зазначив, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з військовими підприємствами (установами, організаціями тощо) та не отримують заробітну плату, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Щодо компенсації втрати частини доходу у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, відповідач зазначає, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Позивач не звертався до Університету із заявою стосовно виплати компенсації втрати частини доходу у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, яка є предметом даного позову. До матеріалів справи відповідну відмову або запит не долучив. Таким чином, Університет вважає позовні вимоги стосовно виплати компенсації втрати частини доходу у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні – передчасними.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідачем оскаржується рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в оскаржуваній частині позовних вимог.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, що підтверджується витягом із Наказу від 11.02.2019 №38.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2025 по справі №520/24120/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, яка полягає у не застосуванні при встановленні та обчисленні ОСОБА_1 надбавки за науковий ступінь кандидат наук починаючи з 01.03.2018 по 11.02.2019 рік включно, положення ч.2 ст.59 Закону України "Про вищу освіту", протиправною.

Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба перерахувати, нарахувати та здійснити виплату ОСОБА_1 з 01.03.2018 по 11.02.2019 рік доплату за вчене звання старшого дослідника та за науковий ступінь кандидат наук з урахуванням положення ч. 2. ст. 59 Закону України "Про вищу освіту".

Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба перерахувати, нарахувати та здійснити виплату ОСОБА_1 частину недоплачених видів грошового забезпечення та грошової допомоги при звільнення з урахуванням доплати за вчене звання старшого дослідника - 25 % посадового окладу та за науковий ступінь кандидат наук -15 % від посадового окладу відповідно до положення ч.2 ст.59 Закону України "Про вишу освіту".

На виконання вищезазначеного рішення відповідачем виплачено кошти у розмірі 47142,06 грн., що підтверджується скріншотом із застосунку "ПриватБанк".

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням принципу справедливості балансу інтересів сторін та співмірності заявленої до стягнення суми відшкодування, виплаченими сумами на день звільнення та із простроченою заборгованістю, яка сплачена відповідачем, прийшов до висновку про визначення розміру середнього заробітку, як відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, у сумі 14848,67 грн., а також з протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 11.02.2019 року по 24.03.2026 року та зобов`язання Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 11.02.2019 року по 24.03.2026 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини 1 статті 92 Конституції України).

Частиною 1 статі 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Спірні правовідносини склалися щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Так, позивачу при звільненні зі служби 11.02.2019 не було виплачено грошове забезпечення у повному обсязі. Нарахування та виплату грошового забезпечення присуджено судовим рішенням у справі №520/24120/21, яке набрало законної сили та на виконання якого відповідачем здійснено відповідні виплати 24.03.2026.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України).

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Проте на час проведення з позивачем повного розрахунку – 14.11.2025 та на день звернення до суду із цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком – у шість місяців.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX – 19 липня 2022 року – положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV (далі – Закону № 3248-IV), втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.

Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року – підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX.

Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Верховний Суд указав, що у зв`язку із набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19 липня 2022 року, є неможливим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами ...але не більш як за шість місяців.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій період затримки (прострочення), установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик нескінченної відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття обмеження максимального строку та досягнення співмірності не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58, 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції мав присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, абз. 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, суд виходить з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (11.02.2019) здійснений відповідачем лише від 24.03.2026 на виконання судового рішення у справі №520/24120/21, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 12.02.2019 (з дня, наступного за датою звільнення (11.02.2019) по 24.03.2026.

В свою чергу, як вже зазначалось, згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню ст. 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

Мають місце правові відносини, які виникли та припинили дію під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється у період з 19.07.2022 та підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX), тобто обмежені шістьма місяцями.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).

Колегія суддів зазначає, що спірний період тривав з 12.02.2019 (наступний день за датою звільнення ) по 24.03.2026. Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19.07.2022 року.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та визначаючи розмір належного до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить із такого.

Як установлено судом, при звільненні позивача 11.02.2019 відповідачем не проведено повного розрахунку, а саме не виплачено належне позивачу грошове забезпечення забезпечення в сумі 47142,06 грн., яка фактично виплачена лише 24.03.2026 на виконання судового рішення.

Так, позивачу у процедурі звільнення виплачено 407061,06 грн.

З урахуванням правових висновків Верховного Суду, до правовідносин за період до 19.07.2022 підлягає застосуванню редакція статті 117 КЗпП України без обмеження строку, тоді як за період після 19.07.2022 – із обмеженням шістьма місяцями.

Отже, загальна кількість днів, що підлягає врахуванню при визначенні середнього заробітку, становить: 1254 - календарних днів за період з 12.02.2019 по 18.07.2022 та 184 календарних дні (шестимісячне обмеження) за період з 19.07.2022 по 24.03.2026.

Враховуючи, що позивача звільнено зі служби 11.02.2019, тобто останніми двома календарними місяцями, що передували звільненню є грудень 2018 року, січень 2019 року.

Відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача заробітна платала позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню, становить: за грудень 2018 року - 18895,50 грн., за січень 2019 року - 27751,50 грн. Середньоденна заробітна плата складає 777,45 грн.

Таким чином, за період затримки розрахунку з 12.02.2019 по 18.07.2022 (1254 днів) та з 19.07.2022 по 24.03.2026 (184 днів) середній заробіток склав 143050,80 грн. (184 (час затримки) * 777, 45 грн.

При цьому, загальна сума належних позивачу виплат при звільненні мала становити 454203,12 грн. (407061,06 грн. виплачено у день звільнення + донарахована на виконання рішення суду у розмірі 47142,06 грн.).

Питома вага несвоєчасна виплачена сума грошового забезпечення відносно належного середнього заробітку становить 10,38% (47142,06 грн. х 100 / 454203,12 грн.).

Разом з тим, відповідно до правових висновків Велика Палата Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, має компенсаційний характер, а тому його розмір підлягає визначенню з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

З урахуванням вищенаведених висновків суду, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає (777, 45 грн. х 184 календарних дня). Сума, з урахуванням істотності частки 10,38 % становить 14848,67 грн.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виплати позивачеві індексації грошового забезпечення, колегія суддів враховує те, що впродовж проходження військової служби (до звільнення зі служби 11.02.2019) грошове забезпечення в повному обсязі не отримував, а звернувся з цього питання вперше в листопаді 2021 року до Харківського окружного адміністративного суду із позовом – більше ніж через 2 роки з дня його звільнення. Зазначена обставина, на переконання колегії суддів, є достатньою для застосування принципу співмірності під час обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 11.02.2019 року по 24.03.2026.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 та від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що справедливим, співмірним та таким, що відповідає обставинам справи, є визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 14848,67 грн.

Враховуючи незначний розмір заборгованості у порівнянні із розрахованим середнім заробітком, стягнення більшої суми призвело б до непропорційного втручання у майнову сферу відповідача.

Доводи апеляційної скарги щодо непоширення на спірні правовідносини положень статей 116, 117 КЗпП України з огляду на те, що відносини, пов`язані з грошовим забезпеченням осіб рядового і начальницького складу військової служби регулюються спеціальним законодавством, а не нормами Кодексу законів про працю України колегія суддів відхиляє зважаючи на наступне.

Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Колегія суддів зазначає, що спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби не містить норм щодо регулювання виплати звільненому працівнику середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.

Подібні правові висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні до осіб, проходження служби яких регулюється спеціальним законодавством неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 27.07.2023 у справі №420/436/22, від 25.04.2024 у справі №460/49364/22.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо безпідставності застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України не знайшли свого підтвердження.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доходу.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до ст.1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно зі ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні норми також викладені у Порядку №159.

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Відповідно до п.4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зі змісту вказаних норм випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Основною умовою для виплати позивачу, передбаченої ст.2 Закону України № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Верховний Суд неодноразово розглядав справи за подібними правовідносинами і у постанові від 15 серпня 2018 року у справі №653/3356/17 дійшов висновку, що наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Судом встановлено, що під час проходження позивачем служби, останньому не в повному обсязі нараховувалась та виплачувалась доплату за вчене звання старшого дослідника та за науковий ступінь кандидат наук з урахуванням положення ч. 2. ст. 59 Закону України "Про вищу освіту", грошове забезпечення та грошова допомоги при звільнення з урахуванням доплати за вчене звання старшого дослідника - 25 % посадового окладу та за науковий ступінь кандидат наук -15 % від посадового окладу відповідно до положення ч.2 ст.59 Закону України "Про вишу освіту", виплата здійснена на виконання рішення суду від 09.11.2022 у справі №520/24120/21 лише 24.03.2026, що підтверджується скріншотом із застосунку "ПриватБанк".

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

Саме тому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 13 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-58цс11, справі №21-2003а16, та Верховним Судом у справах №336/4675/17, №523/1124/17, №521/940/17.

Таким чином, оскільки грошового забезпечення, тобто дохід позивачу остаточно нараховано та виплачено лише 24.03.2026, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про порушення роботодавцем встановлених строків виплати нарахованих доходів та, як наслідок, наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до ч.2 ст.2 Закону №2050-III.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 по справі №520/7733/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк