Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №520/20849/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 р. Справа № 520/20849/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., повний текст складено 30.07.26 по справі № 520/20849/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо застосування до пенсії у зв`язку з втратою годувальника, призначеної ОСОБА_1 з 12.06.2025 по 31.12.2025 коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 та починаючи з 01.01.2026 коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника, призначеної з 12.06.2025, у розмірі, визначеному відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991, без застосування за період з 12.06.2025 по 31.12.2025 коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 та починаючи з 01.01.2026 коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Надано позивачці термін для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.

На виконання ухвали суду представником позивачки надіслано заяву, в якій зазначено, що про порушення свого права з приводу невірного проведення індексування пенсії, позивачка дізналась після отримання відповіді від відповідача від 23.06.2026, відтак строк звернення до суду не вважає пропущеним.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачці.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 та направити справу до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що предметом даного спору є не саме призначення пенсії, а правомірність застосування до неї понижуючих коефіцієнтів та обмежень індексації після виконання відповідачем рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2026 у справі №200/9797/25. До виконання зазначеного судового рішення спірні правовідносини, які є предметом цього позову, об`єктивно не існували. Предметом попередньої судової справи були інші правовідносини, а саме незаконне неврахування довідки про заробітну плату та обмеження пенсії максимальним розміром. Лише після виконання рішення суду відповідач здійснив новий перерахунок пенсії та застосував понижуючі коефіцієнти і механізм обмеження індексації, що є предметом цього спору. Отже, за позицією позивачки, висновок суду про те, що позивачка повинна була знати про порушення свого права ще у червні 2025 року, не відповідає фактичним обставинам справи. Вказує, суд першої інстанції сам навів правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а та Верховного Суду у справах №340/1019/19 і №240/12017/19, відповідно до яких особа може дізнатися про порушення свого права після отримання відповіді органу Пенсійного фонду України, якщо вона без зайвих зволікань звернулася до пенсійного органу із заявою про надання відповідної інформації. Саме така ситуація мала місце у даній справі. Стверджує, що після проведення перерахунку пенсії позивачка без будь-яких зволікань звернулася до відповідача із заявою від 26.05.2026 про надання повного розрахунку пенсії та роз`яснення порядку застосування обмежень індексації та понижуючих коефіцієнтів. Звертає увагу, що лише листом від 23.06.2026 відповідач повідомив правові підстави застосування постанов Кабінету Міністрів України №1 та №1778, навів детальний розрахунок зменшення пенсії та зазначив, що рішення суду виконано повністю. Незважаючи на це, суд першої інстанції не надав оцінки зазначеним обставинам та фактично не мотивував, чому вони не можуть бути застосовані саме до цієї справи. Зауважує, що суд першої інстанції лише формально зазначив, що наведені причини є неповажними, не навівши жодних мотивів, з яких він відхиляє доводи заявника та надані ним докази. Наголошує, що також суд першої інстанції зазначив, що позивачкою не сплачено судовий збір. Разом із тим в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд першої інстанції не встановлював такого недоліку, не визначав розміру судового збору, який необхідно сплатити, та не надавав строку для його усунення. Навпаки, єдиним недоліком позовної заяви суд визнав неподання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та запропонував усунути саме цей недолік. Отже, посилання в ухвалі про повернення позовної заяви на несплату судового збору суперечить статтям 123 та 169 КАС України, оскільки позивачка не могла усунути недолік, про існування якого суд першої інстанції не повідомив в ухвалі про залишення позову без руху.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, ст.312 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що про порушення своїх прав позивачка мала дізнатися ще з 12.06.2025 та з 01.01.2026 відповідно, а до суду звернулась лише 15.07.2026, тобто з порушенням шестимісячного строку, встановленого ч.2 ст.122 КАС України.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що обставини, якими позивачка обґрунтовує поважність пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав є неповажними. Позивачка не надала доказів існування об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали їй звернутись до суду з дня, коли вони дізналась, що її права були порушені відповідачем. Позивачкою також не було надано доказів існування інших обставин або труднощів, які унеможливили дотримання позивачкою строків звернення до суду, встановлених законом.

З огляду на що суд першої інстанції зазначив, що обставини причин пропуску строку звернення до суду з зазначеним позовом, викладені в заяві позивачки, є неповажними, а також позивачкою не сплачено судовий збір у сумі, визначеній в ухвалі суду про залишення позову без руху, а отже недоліки позовної заяви усунуті не були, що є підставою для повернення позовної заяви.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства (далі по тексту - КАС України), частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною 1 ст.168 КАС України встановлено, що позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Згідно з п.п. 3, 5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Положеннями статей 160 та 161 КАС України визначено форму та зміст позовної заяви, а також визначено документи, що до неї додаються.

Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Частинами 1, 2 ст.169 КАС України встановлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Частиною 1 ст.118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Колегія суддів звертає увагу, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

За цим, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

У безпосередньому зв`язку з цим суд наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулася до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа може вважатися такою, що дізналася про порушення своїх прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану заяву.

Зазначений правовий висновок неодноразово знаходив своє застосування у справах щодо визначення моменту виникнення у особи права на звернення до суду у справах, які стосувалися перерахунку пенсійних виплат, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі №420/23756/24, від 10.02.2026 у справі № 560/1868/24, від 28.07.2026 у справі № 420/38374/24 тощо.

Як встановлено судовим розглядом, позивачка є вдовою особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника, призначену відповідно до статті 37 та обчислену згідно зі статтею 54 Закону України №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Пенсію призначено позивачці у розмірі 50% пенсії померлого годувальника, обчисленої відповідно до законодавства на підставі довідки про його заробітну плату за роботу в зоні відчуження. Виплата здійснювалась із обмеженням максимальним розміром – десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Станом на серпень 2025 року фактичний розмір виплати становив 23 610 грн.

Розпорядженням від 08.09.2025 на підставі рішення №914210176504 від 12.09.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснило перерахунок пенсії позивачки, зменшивши її розмір з 01.09.2025 до 12776,65 грн.

Як зазначає позивачка, з метою досудового врегулювання спору 10.10.2025 вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зі скаргою на протиправне зменшення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 54 Закону №796-XII, у зв`язку із проведенням перерахунку з 01.09.2025, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. У скарзі зазначалось, що пенсія позивачки призначена у розмірі 50% пенсії за віком померлого годувальника, визначеної на підставі довідки про заробітну плату за роботу в зоні відчуження, яка містилась у матеріалах його пенсійної справи, а тому втрата зазначених документів не може бути підставою для зменшення розміру пенсії.

Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо здійснення з 01.09.2025 перерахунку пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 , призначеної відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01.01.2021, відповідно до пункту 9 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210, позивачка подала позовну заяву до суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2026 року у справі №200/9797/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо здійснення з 01.09.2025 перерахунку та виплату пенсії ОСОБА_1 без врахування довідки про заробітну плату №2650-07 від 16.10.2007, виданої ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і К» коксохімічного виробництва «Фенольний завод».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01.09.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції змін, внесених на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2021 №1307), на підставі довідки про заробітну плату №2650-07 від 16.10.2007, виданої ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і К» коксохімічного виробництва «Фенольний завод» з урахуванням проведених виплат.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 з 12.06.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з 12.06.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2026 року у справі №200/9797/25 набрало законної сили 05.05.2026 після перегляду в апеляційному порядку Першим апеляційним адміністративним судом, яким апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

У позовній заяві позивачка вказує, що 20.05.2026 вона ознайомилась у своєму електронному кабінеті на вебпорталі Пенсійного фонду України з розпорядженням від 22.01.2026 про перерахунок пенсії на підставі рішення №914210176504 від 18.05.2026, відповідно до якого розмір пенсії з 01.03.2026 становить 43082,64 грн. У зазначеному розпорядженні також містився розрахунок «розшифровка сум на виплату згідно ПКМУ №1778 від 30.12.2025», зміст якого був незрозумілим для позивачки.

У зв`язку з цим, 26.06.2026 позивачка звернулась до відповідача із заявою, в якій просила надати роз`яснення щодо проведеного перерахунку, у тому числі щодо всіх понижуючих коефіцієнтів, застосованих при нарахуванні пенсії з 01.01.2026, нормативних підстав їх застосування та порядку їх розрахунку.

Листом №41127-33486/К-02/8-0500/26 від 23.06.2026 відповідач надав повний розрахунок перерахованої позивачці пенсії з 12.06.2025 та повідомив про правові підстави для застосування постанов Кабінету Міністрів України №1 та №1778, вказавши, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2026 року у справі №200/9797/25 виконано повністю.

За цим, колегія суддів приймає як належні посилання позивачки на те, що саме з листа відповідача від 23.06.2026, розміщеного у веб-порталі Пенсійного фонду України 24.06.2026, їй стало відомо про фактичне застосування до призначеної відповідно до статті 54 Закону №796-XII пенсії у зв`язку з втратою годувальника понижуючих коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 та постановою Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2025.

При цьому, колегія суддів враховує, що предметом даного спору є не саме призначення пенсії, а правомірність застосування до неї понижуючих коефіцієнтів та обмежень індексації після виконання відповідачем рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2026 у справі №200/9797/25, яке набрало законної сили 05.05.2026.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позивачка повинна була знати про порушення свого права ще у червні 2025 року, колегія суддів вважає безпідставним та такими, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції враховує, що після проведення перерахунку пенсії позивачка без будь-яких зволікань звернулася до відповідача із заявою від 26.05.2026 про надання повного розрахунку пенсії та роз`яснення порядку застосування обмежень індексації та понижуючих коефіцієнтів.

Як зазначено вище, листом від 23.06.2026 відповідач повідомив правові підстави застосування постанов Кабінету Міністрів України №1 та №1778, навів детальний розрахунок зменшення пенсії та зазначив, що рішення суду у справі №200/9797/25 виконано повністю.

Враховуючи дату ознайомлення позивачки з розрахунком зменшення пенсії, перерахованої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2026 у справі №200/9797/25 (23.06.2026) та дату звернення до суду з адміністративним позовом (15.07.2026), колегія суддів зауважує, що позивачкою не пропущено шестимісячний строк звернення до суду.

Враховуючи наведене вище у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для залишення позову без руху та, в подальшому, його повернення у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Щодо посилання суду першої інстанції в ухвалі про залишення позову без руху на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а та Верховного Суду у справах №340/1019/19 і №240/12017/19, то колегія суддів їх враховує та зауважує, що висновки суду у даній справі не суперечать їм.

Також колегія суддів зауважує, що в оскаржуваній ухвалі про повернення позову суд першої інстанції зазначив, що позивачкою не сплачено судовий збір.

Разом із тим в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд першої інстанції не встановлював такого недоліку, не визначав розміру судового збору, який необхідно сплатити, та не надавав строку для його усунення.

Навпаки, єдиним недоліком позовної заяви суд визнав неподання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та запропонував усунути саме цей недолік.

Отже, посилання в ухвалі про повернення позовної заяви на несплату судового збору суперечить статтям 123 та 169 КАС України, оскільки позивачка не могла усунути недолік, про існування якого суд її не повідомив.

За цим, доводи апеляційної скарги позивачки про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, приймаються колегією суддів в якості належних.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали про повернення позовної заяви, дійшов помилкових висновків, допустивши порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За цим, апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню.

Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 по справі № 520/20849/26 скасувати.

Справу № 520/20849/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло