Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №440/8123/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р.Справа № 440/8123/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2026, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/8123/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2

про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – В/ч НОМЕР_1 , відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі – В/ч НОМЕР_2 , відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2026 № 139ад «Про результати службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 № 176 «Про притягнення військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 до повної матеріальної відповідальності» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 виключити відомості щодо ОСОБА_1 з книги грошових стягнень та нарахувань, внесені на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 № 176;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 повернути ОСОБА_1 грошові кошти, утримані з його грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 № 176.

Разом із позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив:

- зупинити дію наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 №176 «Про притягнення військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 до повної матеріальної відповідальності» в частині, що стосується ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у даній справі;

- заборонити Військовій частині НОМЕР_2 та її посадовим особам здійснювати утримання із грошового забезпечення ОСОБА_1 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 № 176 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

В обґрунтування заяви позивач вказав, що на момент звернення до суду наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 № 176 перебуває на виконанні та вже реалізовується шляхом щомісячного утримання коштів із грошового забезпечення позивача - з грошового забезпечення позивача вже утримано 7842,36 грн, що підтверджується довідкою фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_2 від 11.06.2026 № 1798/102/7/387/пс. Водночас відповідно до вимог оскаржуваного наказу подальші утримання продовжуватимуться щомісячно до повного відшкодування визначеної суми шкоди, у зв`язку з чим розмір майнових втрат позивача постійно збільшується. У разі невжиття заходів забезпечення позову оскаржуваний наказ і надалі виконуватиметься протягом усього часу судового розгляду, що призведе до подальшого утримання коштів із грошового забезпечення позивача ще до перевірки судом законності такого рішення. За таких обставин навіть у разі задоволення позову та скасування оскаржуваного наказу для повного поновлення порушених прав позивача виникне необхідність у поверненні значних сум коштів, утриманих під час розгляду справи, що істотно ускладнить ефективний захист та поновлення його прав.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на істотне порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про забезпечення позову, просить ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у справі № 440/8123/26 скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не дотримався правового стандарту розгляду заяви про забезпечення позову, визначеного статтями 150-151 КАСУ та практики Верховного Суду. Зазначив, що суд повинен надати оцінку конкретним доводам заявника, дослідити подані на їх підтвердження докази, перевірити їх зв`язок із предметом спору та мотивовано пояснити, чому такі доводи і докази підтверджують або не підтверджують існування ризиків, передбачених статтею 150 КАСУ. Однак при постановлені оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначеного правового стандарту не дотримався. Суд першої інстанції не навів жодного мотиву, з якого відхилив доводи позивача про те, що наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 № 176 уже перебуває на виконанні, а утримання із його грошового забезпечення фактично здійснюються та відповідно до змісту цього наказу продовжуватимуться щомісячно до повного відшкодування визначеної ним суми шкоди.

Також суд не надав оцінки поданому позивачем доказу, який підтверджував фактичне здійснення таких утримань, не перевірив, чи свідчить їх триваючий характер про існування ризику істотного ускладнення ефективного захисту прав позивача, та не пояснив, чому зазначені обставини не мають правового значення при вирішенні питання про забезпечення позову.

Крім того, суд першої інстанції не здійснив оцінки співмірності заявлених заходів забезпечення позову, не встановив балансу інтересів сторін та не перевірив, чи відповідають заявлені заходи характеру спірних правовідносин і предмету позову. За таких обставин висновок суду про відсутність підстав для забезпечення позову є передчасним, оскільки зроблений без виконання тих процесуальних дій, які відповідно до статей 150-151 Кодексу адміністративного судочинства України та постанови Верховного Суду від 21.05.2026 у справі № 520/25813/25 суд був зобов`язаний здійснити.

Таким чином, на думку апелянт, суд першої інстанції формально навів положення процесуального закону та окремі висновки Верховного Суду, однак фактично не застосував їх до конкретних обставин цієї справи, що призвело до постановлення необґрунтованої ухвали про відмову у забезпеченні позову.

Висновок суду першої інстанції про те, що можливість повернення коштів відповідно до частини третьої статті 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» сама по собі виключає необхідність забезпечення позову, фактично підміняє інститут забезпечення позову механізмом виконання майбутнього судового рішення. Проте такі правові інститути мають різну правову природу та переслідують різну мету. Метою забезпечення позову є недопущення подальшого порушення прав особи до вирішення спору по суті, тоді як процедура повернення коштів у разі задоволення позову спрямована виключно на виконання майбутнього судового рішення. Сам по собі факт існування законодавчо визначеного механізму повернення коштів не усуває необхідності оцінки того, чи створює подальше виконання оскаржуваного наказу ризик істотного ускладнення ефективного захисту прав позивача саме на період судового розгляду.

В/ч НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що вимоги ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, є незаконними, безпідставними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню. Наведені позивачем у заяві про забезпечення позову аргументи не дають підстав вважати, що невжиття перелічених у такій заяві заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Всі зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову аргументи стосуються безпосередньо предмету позову - оскаржуваних наказів та дій військових частин, однак заява не містить обґрунтувань того, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав. Також позивачем до заяви про забезпечення позову не додано беззаперечних доказів у підтвердження ознак протиправності спірних дій та рішень відповідачів, які б у сукупності із зазначеними обставинами надавали змогу прийняти рішення про забезпечення позову в спосіб, визначений позивачем.

З огляду на зазначене, відповідач 1 просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 по справі № 440/8123/26 без задоволення, ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 по справі № 440/8123/26 залишити без змін.

В/ч НОМЕР_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

У судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача 1 та представник відповідача 2 проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідача 1, представника відповідача 2, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла таких висновків.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих позивачем документів не вбачається підстав, за яких суд може, відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України, вжити заходів забезпечення позову - позивачем не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки його можливі тимчасові майнові втрати, відповідно до закону, будуть повністю компенсовані у разі задоволення позову. Суд зазначив, що у даному випадку наслідки є юридичними, тобто зворотними - тимчасові фінансові втрати позивача, які можуть бути компенсовані, не можуть бути підставами для застосування заходів забезпечення позову, оскільки у разі визнання судом наказу військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 №176 «Про притягнення військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 до повної матеріальної відповідальності» в частині, що стосується позивача, протиправним, утримані суми грошового забезпечення будуть повернуті позивачу відповідно до процедури, визначеної ч. 3 ст. 14 ЗУ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», що виключає незворотність наслідків у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності.

Надаючи оцінку оскаржуваній ухвалі, колегія суддів виходить з такого.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За змістом ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:

- зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Статтею 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 09 січня 2025 року по справі № 600/1928/24-а, від 14 січня 2025 року у справі № 280/9045/24.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не навів мотивів відхилення доводів позивача про реальне виконання наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 № 176 щодо утримання коштів із його грошового забезпечення, які продовжуватимуться щомісячно до повного відшкодування визначеної ним суми шкоди, та не надав оцінки поданому позивачем доказу, який підтверджував фактичне здійснення таких утримань, не перевірив, чи свідчить їх триваючий характер про існування ризику істотного ускладнення ефективного захисту прав позивача, та не пояснив, чому зазначені обставини не мають правового значення при вирішенні питання про забезпечення позову, не здійснив оцінки співмірності заявлених заходів забезпечення позову, не встановив балансу інтересів сторін та не перевірив, чи відповідають заявлені заходи характеру спірних правовідносин і предмету позову.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що в ході розгляду заяви позивача суд першої інстанції встановив, що предметом позову у цій справі є наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2026 № 139ад «Про результати службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1 та наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 №176 «Про притягнення військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 до повної матеріальної відповідальності» в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 № 176 «Про притягнення військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 до повної матеріальної відповідальності» притягнуто до повної матеріальної відповідальності підполковника ОСОБА_1 у розмірі 283 288,74 грн відповідно до п. 13 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2026 № 139ад, наказано начальнику служби - головному бухгалтеру фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_2 здійснювати щомісячне стягнення сум завданої шкоди із грошового забезпечення підполковника ОСОБА_1 розмірі 20% місячного грошового забезпечення до повного відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 11.06.2026 № 1798/102/7/387/пс у червні 2026 з грошового забезпечення позивача було утримано 7842,36 грн відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 № 176.

Колегія суддів враховує докази факту виконання наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 № 176 та посилання апелянта на те, що відповідні утримання будуть здійснюватися щомісячно до повного відшкодування шкоди, однак зауважує, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується залежно від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.

Норми КАС України чітко визначають, що заходи забезпечення можуть бути вжиті лише у таких випадках:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 посилався на те, що невжиття таких заходів істотно ускладнить ефективний захист його прав, яке пов`язував з тим, що у разі задоволення позову та скасування оскаржуваного наказу для повного поновлення його порушених прав виникне необхідність у поверненні значних сум коштів, утриманих під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що позивачем жодним чином не доведено реальної загрози невиконання або істотного ускладнення виконання майбутнього судового рішення. Сам факт здійснення відрахувань із грошового забезпечення відповідно до наказу, який оскаржується, не свідчить про неможливість подальшого відновлення порушених прав у разі задоволення позову.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Отже, у випадку задоволення позовних вимог та визнання наказів протиправними та їх скасування, утримані суми будуть повернуті позивачу у встановленому законом порядку, що виключає незворотність наслідків.

Тимчасові фінансові втрати, які можуть бути компенсовані, не можуть бути підставами для застосування заходів забезпечення позову, адже не формують тієї шкоди, яка відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України є такою, що унеможливлює чи істотно ускладнює захист прав.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 травня 2026 року у справі № 520/25813/25 та від 29.07.2026 у справі № 520/25811/25, який відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом в межах цього апеляційного провадження.

Щодо посилання апелянта на те, що сам по собі факт існування законодавчо визначеного механізму повернення коштів не усуває необхідності оцінки того, чи створює подальше виконання оскаржуваного наказу ризик істотного ускладнення ефективного захисту прав позивача саме на період судового розгляду, колегія суддів зазначає, що судом було надано оцінку зазначеним фактам і встановлено, що тимчасові майнові втрати, про які вказує позивач, в силу закону будуть йому повністю компенсовані у разі задоволення позову. При цьому ним не надано доказів на підтвердження ризику реальної незворотної шкоди чи значного утруднення виконання рішення у випадку задоволення його позовних вимог.

Також колегія суддів зауважує, що однією з позовних вимог, яку заявив позивач, є зобов`язання військової частини НОМЕР_2 повернути йому грошову кошти, утримані з його грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 № 176.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року по справі № 440/8123/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов

Повний текст постанови складено 28.09.2026.