Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №520/8504/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 р.Справа № 520/8504/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., повний текст складено 21.07.26 по справі № 520/8504/25

за позовом ОСОБА_1

до Відділу обслуговування громадян №14 в особі начальника відділу Тертишної Анни Сергіївни

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу обслуговування громадян №14 в особі начальника відділу Тертишної Анни Сергіївни про зобов`язання вчинити певні дії.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч.3 ст.79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Вказує, що відповідач відзиву до суду разом з додатками до нього не надав. Звертає увагу, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч.9 ст.79 КАС України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Зауважує, що суд першої інстанції прийняв до уваги докази, які долучені до справи невідомо ким, без належних підстав, з порушенням норм чинного законодавства. Наголошує, що з метою приховування дійсних обставин справи вказано, що при визначенні середньомісячної заробітної плати, з якої обчислюється пенсія, автоматично виключно період з 01.07.2000 по 31.07.2005, у т.ч. і вересень 2004 року.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу обслуговування громадян №14 в особі начальника відділу Тертишної Анни Сергіївни, в якій просив суд зобов`язати органи пенсійного забезпечення здійснити перерахунок пенсійних виплат з дня призначання пенсії з 27.12.2009 для обчислення пенсійних виплат, виключити періоди роботи у вересні 2004 року, який зараховано до страхового стажу, виключити з місяців страхового стажу, на який нараховано коефіцієнт заробітної плати, суму недорахованої та невиплаченої пенсії за період 27.12.2009 нарахувати із застосуванням індексу інфляції, починаючи з 27.12.2009, згідно відомостей НБУ.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі №520/8504/25, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п.1 ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на дату призначення пенсії) для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.

За вибором особи, яка звернулася за пенсією, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключається період до 60 календарних місяців страхового стажу підряд за умови, що зазначений період становить не більше ніж 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим частини першої цієї статті, період, за який враховується заробітна плата, після виключення 10 відсотків тривалості страхового стажу, не може бути меншим ніж 60 календарних місяців.

Суд першої інстанції зазначив, що до розрахунку страхового стажу гр. ОСОБА_1 вересень 2004 року враховано на підставі даних персоніфікованого обліку, тому відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не погодившись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі №520/8504/25, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі №520/8504/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі №520/8504/25 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.

За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 18 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8, 9 і 14 статті 11 цього Закону та періоди страхового стажу під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з місяця запровадження карантину у 2020 році та шести календарних місяців після його завершення, періоди страхового стажу під час воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з місяця введення воєнного стану та протягом трьох календарних місяців після його припинення або скасування. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.

За цим, суд апеляційної інстанції зазначив, що до розрахунку страхового стажу гр. ОСОБА_1 вересень 2004 року враховано на підставі даних персоніфікованого обліку.

Отже, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, в якій просить суд період роботи у вересні 2004 року, під час якого ОСОБА_1 не підлягав загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню виключити з переліку обчисленого страхового стажу, який зарахований для нарахування пенсійних витрат та зобов`язати Відділ обслуговування громадян №14 здійснити перерахунок страхового стажу, який застосований для нарахування пенсійних витрат.

В обґрунтування заяви зазначено, що згідно з ч.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Зазначає, що відповідно до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за неповний місяць (вересень 2004 року) страхові внески не сплачувались.

За позицією позивача, нововиявленими обставинами є відомості Реєстру застрахованих осіб. В Реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості, що заявник за період роботи вересень 2004 року підлягав загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу обслуговування громадян №14 в особі начальника відділу Тертишної Анни Сергіївни про зобов`язання вчинити певні дії.

Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що у надісланих до суду письмових поясненнях Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомляло, що при визначенні середньомісячного заробітку з якого розраховується пенсія, автоматично виключено період з 01.07.2000 по 31.07.2005 відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі і вересень 2004 року, що свідчить про відсутність порушених прав позивача у спірних правовідносинах.

Суд першої інстанції прийняв до уваги пояснення пенсійного органу про те, що протягом 2009-2025 років на звернення ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області надавалися копії з матеріалів пенсійної справи позивача.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наведені в заяві обставини не є нововиявленими в розумінні положень ст.361 КАС України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч.1 ст.361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Положеннями ч.2 ст.361 КАС України передбачено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

Згідно з ч.4 ст.361 КАС України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:

1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;

2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

За змістом ст.362 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.363 КАС України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 361 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про існування таких обставин.

Колегія суддів зазначає, що нововиявлені обставини – це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №9901/819/18, істотними обставинами є фактичні дані (явища, події, факти або сукупність умов), що в установленому порядку спростовують факти, які були покладено в основу судового рішення. Тобто це обставини, які впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається, обізнаність суду стосовно яких у розгляді справи забезпечила б прийняття цим судом іншого рішення.

До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору.

При цьому, необхідними ознаками нововиявлених обставин є: існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи й ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду; істотність цих обставин для розгляду справи (внаслідок урахування цих обставин суд міг би прийняти інше рішення, ніж те, що було прийняте).

Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Тобто, нововиявлені обставини за своєю юридичною сутністю є фактичними даними, що спростовують свідчення, висновки які було покладено в основу рішення. Іншими словами, якби нововиявлена обставина була відома суду під час винесення судового рішення, то вона б обов`язково вплинула на остаточні висновки суду.

Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 у справі №820/1400/17 зазначав, що інститут перегляду судових рішень у адміністративних справах за нововиявленими обставинами є додатковою гарантією та можливістю реалізації основного завдання адміністративного судочинства, а саме – ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За своєю суттю він докорінно відрізняється від права на апеляційне або касаційне оскарження судових рішень. Інститут перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами спрямований на забезпечення додаткової можливості особі домогтися перегляду судового рішення з підстав наявності таких обставин навіть після використання права апеляційного та/або касаційного перегляду судових рішень, якими закінчено розгляд справи, і особа позбавлена можливості повторно звертатись до суду з таким самим позовом (до того самого відповідача, про той самий предмет спору і з тих самих підстав) і вимагати нового розгляду адміністративного спору з урахуванням нової обставини, яка має суттєве значення для його вирішення, але не була врахована судом при ухваленні судового рішення.

З урахуванням наведеного, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин, тому першочерговим обов`язком суду є встановлення відсутності або наявності нововиявлених обставин.

Здійснюючи процедуру перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом, а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, провадження № 12-158гс19, (пункти 7.4-7.5)).

Водночас не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. При цьому, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені процесуальним законом, відсутні, а також якщо ці обставини були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №127/10129/17, провадження №14-549зц18 (пункти 27, 28)).

Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, доказ, який підтверджує обставини, що виникли після рішення, або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову; не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судами у процесі розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №9901/819/18, провадження №11-430заі20 (пункт 6.38)).

Як зазначено вище, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі №520/8504/25 за нововиявленими обставинами позивач посилається на те, що згідно з ч.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Зазначає, що відповідно до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за неповний місяць (вересень 2004 року) страхові внески не сплачувались.

За позицією позивача, нововиявленими обставинами є відомості Реєстру застрахованих осіб. В Реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості, що заявник за період роботи вересень 2004 року підлягав загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Позивач вважає, що наявні підстави для перегляду рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі №520/8504/25 за нововиявленими обставинами та виключення періоду роботи у вересні 2004 року, під час якого ОСОБА_1 не підлягав загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, з переліку обчисленого страхового стажу, який зарахований для нарахування пенсійних витрат та, відповідно, здійснення пенсійним органом перерахунку страхового стажу, який застосований для нарахування пенсійних витрат.

Водночас колегія суддів зазначає, що наведені заявником мотиви з посиланням на відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за своєю суттю не доводять існування нововиявлених обставин, з якими пункт 1 частини другої статті 361 КАС України пов`язує можливість перегляду судового рішення.

Колегія суддів враховує, що Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування існував на момент виникнення спірних правовідносин та відомості з нього повинні бути відомими як позивачу, так і пенсійному органу, оскільки Реєстр застрахованих осіб формується та ведеться Пенсійним фондом України на основі закону про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а електронний облік та накопичення даних у його складі охоплюють період із 2000 року.

Як зазначено судом вище, при вирішенні питання про те, які обставини є нововиявленими, необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

При цьому, незгода заявника з наданою судом оцінкою при розгляді справи по суті не утворює передбаченої пунктом 1 частини другої статті 361 КАС України підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.05.2026 у справі №2а/0470/3175/11, в якій Суд звернув увагу, що наведені у заяві доводи по суті зводяться до незгоди із судовим рішенням, ухваленим не на користь позивача, та мають на меті відновлення судового провадження з тим, щоб інакше оцінити докази та обставини у справі, проте не доводять того, що під час її судового розгляду існували істотні обставини, які могли суттєво вплинути на результат вирішення спору і які суд не мав можливості врахувати, оскільки учасники справи не знали і не могли знати про їх існування та, відповідно, не могли надати суду про неї дані.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи заяви про перегляд судового рішення фактично є доповненням обґрунтування заявлених раніше позовних вимог, а не нововиявленою обставиною в розумінні статті 361 КАС України.

Враховуючи викладене, у межах наведених заявником доводів, передбачених пунктом 1 частини другої статті 361 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, немає, а тому суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення по справі.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ) процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя як така не суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) за умови відсутності зловживання (пункти 27-28 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії», заява № 69529/01 та пункт 46 рішення від 6 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови № 2» заява № 19960/04). Однак при цьому ЄСПЛ наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, потрібно тлумачити у світлі преамбули до Конвенції, яка проголошує принцип верховенства права як частину спільної спадщини держав-учасниць. Одним з аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» від 28 жовтня 1999 року, заява № 28342/95). Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду й нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (пункти 51-52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» від 24 червня 2003 року, заява № 52854/99; ухвала Суду щодо прийнятності заяви № 62608/00 «Агротехсервіс проти України»; пункти 42-43 рішення Суду у справі «Желтяков проти України» від 9 червня 2011 року, заява № 4994/04).

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення по справі, оскільки не є нововиявленими ті обставини (відповідно до вимог чинного процесуального законодавства), на які посилається позивач у заяві про перегляд вказаного рішення суду за нововиявленими обставинами.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення по справі.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 по справі № 520/8504/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий