Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №520/21855/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 р.Справа № 520/21855/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., повний текст складено 24.07.26 по справі № 520/21855/26

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

про скасування постанови суб`єкта владних повноважень

ВСТАНОВИВ

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якій просять суд: скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №69-ДПС і закрити справу про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю факту порушення законодавства про працю; зобов`язати закінчити виконавче провадження внаслідок визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд: зупинити дію постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №69-ДПС від 22.05.2026; зупинити стягнення на підставі виконавчих документів, виданих у виконавчому провадженні №81417655.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 заяву ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову по адміністративній справі задоволено. Зупинено дію постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №69-ДПС від 22.05.2026. Зупинено стягнення на підставі виконавчих документів, виданих у виконавчому провадженні №81417655.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 та відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що постанова за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 22.05.2026 №69-ДПС стосується порушення трудових прав працівників, допуск до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порушення трудових прав працівників є недопустимими, тим більше під час воєнного стану. Зазначає, що до заяви про забезпечення позову позивачем не додано доказів, з яких вбачалося б, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду. Вказує, що фактична правомірність чи протиправність оспорюваної постанови підлягає встановленню судом за наслідками розгляду та вирішення адміністративного позову по суті заявлених позовних вимог. Вважає, що відсутні підстави, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, які є обов`язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав до суду письмові пояснення по справі, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, ухвалу суду першої інстанції вважає законною та обґрунтованою, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 без змін. Зазначає, що наслідки вжитих у межах виконавчого провадження №81417655 заходів мають не формальний, а безпосередній майновий характер. Арешт накладено на грошові кошти на всіх відкритих рахунках, а також на кошти, які надійдуть на рахунки після винесення відповідної постанови. Для фізичної особи - підприємця це означає блокування поточної господарської діяльності: неможливість здійснення розрахунків з контрагентами, виконання зобов`язань за укладеними договорами, сплати податків, єдиного внеску та інших обов`язкових платежів. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову створює загрозу не лише стягнення спірної суми, а й настання додаткових, похідних негативних наслідків, усунення яких у разі задоволення позову буде неможливим або надмірно ускладненим.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції задовольнити вимоги скарги в повному обсязі.

Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 22.05.2026 Першим заступником начальника Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Алієвим Ельманом Шавгатовичем на підставі акту, складеного за результатами позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці від 26.03.2026 №13140/20/30/РРО/ НОМЕР_1 щодо порушень ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю було винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №69-ДПС, за якою, на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП накладено штраф в розмірі 86 470 (вісімдесят шість тисяч чотириста сімдесят) гривень за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), що є порушенням вимог статті 24 КЗпП України.

Постановою старшого державного виконавця Лиманського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 06.07.2026 відкрито виконавче провадження №81417655 з примусового виконання оскаржуваної у даній справі постанови.

Постановою старшого державного виконавця Лиманського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про арешт майна боржника від 14.07.2026 ВП №81417655 накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику: у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 95317 грн.

Не погодившись з постановою про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 22.05.2026 №69-ДПС, позивач звернувся до суду з позовною заявою, до якої додав заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивачем вказано, що оскільки стягнення відбувається на підставі виконавчого документа, який було прийнято для примусового виконання постанови про накладення штрафу №69-ДПС, яка є оспорюваним актом індивідуального характеру, залишення постановою №69-ДПС своєї дії унеможливлює ефективне використання позивачем своїх оспорюваних прав до винесення рішення судом. Вважає, що якщо буде зупинено дію постанови від 22.05.2026 №69, будуть відсутні належні підстави для залишення в дії стягнення на підставі виконавчого документа, арешт майна на підставі відповідного виконавчого документа.

Задовольняючи заяву ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення адміністративного позову не скасовує оскаржувану постанову, не змінює обсягу прав та обов`язків сторін у спорі та зацікавлених осіб. Застосування заходів забезпечення позову у цій справі матиме наслідком відтермінування стягнення штрафу із позивача, накладеного спірним рішенням відповідача, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні позову. Водночас, невжиття таких заходів, може спричинити для позивача негативні наслідки щодо втрати активів та необхідності вжиття ряду заходів із метою їх повернення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст.150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.

Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до ч.2 ст.151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частинами 1, 4, 5 та 6 ст.154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, заборони відповідачу вчиняти певні дії.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Колегія суддів враховує те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі №640/6840/20, яка враховуються судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

За цим, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №826/14951/18 та від 28.10.2020 року у справі № 140/2474/20.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що оскільки стягнення відбувається на підставі виконавчого документа, який було прийнято для примусового виконання постанови про накладення штрафу №69-ДПС, яка є оспорюваним актом індивідуального характеру, залишення постановою №69-ДПС своєї дії унеможливлює ефективне використання позивачем своїх оспорюваних прав до винесення рішення судом. Зазначив, що якщо буде зупинено дію постанови від 22.05.2026 №69, будуть відсутні належні підстави для залишення в дії стягнення на підставі виконавчого документа, арешт майна на підставі відповідного виконавчого документа.

У цій справі постанова про накладення штрафу від 22.05.2026 №69-ДПС прийнята на підставі статті 265 КЗпП України.

Пунктом 1 ч.1 ст.26 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі по тексту – Закон №1404-VIII) передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Пунктом 6 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі по тексту – Порядок №509).

Пунктом 9 Порядку №509 передбачено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Відповідно до абз.4 п.11 Порядку №509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Отже, Порядок №509 встановлює місячний строк на добровільне виконання рішення органу Держпраці та сплату штрафу, у разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.

Згідно зі ст.10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною 1 ст.12 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Отже, оскаржувана у цій справі постанова є самостійним виконавчим документом, примусове виконання якого здійснюється у порядку, встановленому Законом №1404-VIII.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.34 Закону №1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Частиною 1 ст.35 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті.

Тобто, у Законі №1404-VIII відсутній механізм зупинення виконання оскаржуваної позивачем постанови до ухвалення судового рішення по суті.

Зважаючи на те, що постанова відповідача, законність та обґрунтованість якої є предметом спору у цій справі є виконавчим документом та за цим виконавчим документом відкрито виконавче провадження, колегія суддів вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі, у разі задоволення такого позову, призведе до не ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки позивачу доведеться докласти значних зусиль для відновлення того становища, яке він мав до виконання в порядку виконавчого провадження постанови.

Оскільки у Законі №1404-VIII відсутній механізм зупинення виконання постанови про накладення штрафу до ухвалення судового рішення по суті, на переконання колегії суддів, обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та водночас вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16.07.2024 у справі №240/40188/21.

Також, колегія суддів зазначає, що судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.06.2022 у справі №380/4273/21 уточнила правовий підхід при розгляді питань забезпечення позову у справах про оскарження постанов органів Держпраці, прийнятих на підставі ст.265 КЗпП України, зазначивши наступне.

«…суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.

Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

З аналізу наведених процесуальних норм випливає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти».

Оскільки виконавцем вже відкрито виконавче провадження з виконання спірної у справі постанови відповідача від 22.05.2026 №69-ДПС та у межах виконавчого провадження №81417655 прийнято постанову про арешт коштів боржника в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 95317 грн, з надісланням копії постанови банкам, небанківським надавачам платіжних послуг, емітентам електронних грошей, іншим фінансовим установам на виконання, колегія суддів вважає обґрунтованою заяву позивача про зупинення дії постанови від 22.05.2026 №69-ДПС та зупинення стягнення на підставі виконавчих документів, виданих у виконавчому провадженні №81417655, оскільки у разі задоволення позовних вимог буде неможливим або ускладненим повернення позивачу виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів.

Враховуючи вищенаведене, з метою запобігання негативних наслідків для позивача, до ухвалення рішення по цій справі, суд вбачає підстави для забезпечення позову, передбачені статтею 151 КАС України, шляхом зупинення дії постанови від 22.05.2026 №69-ДПС та зупинення стягнення на підставі виконавчих документів, виданих у виконавчому провадженні №81417655.

Верховний Суд в постанові від 06.03.2025 у справі №640/5228/22 зазначив, що виконання оскаржуваної постанови до вирішення питання про її законність та обґрунтованість істотно ускладнить виконання рішення суду та ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Колегія суддів зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті, і не свідчить про неправомірність рішення контролюючого органу про стягнення коштів.

Зазначена позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 13.12.2023 у справі №520/12248/22.

При цьому, колегія суддів зазначає, що забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 22.05.2026 №69-ДПС до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі не призведе до порушень прав держави.

За наведених обставин та враховуючи, що позивач навів обґрунтовані підстави для вжиття відповідних заходів з урахуванням приписів статті 150 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 по справі № 520/21855/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко