Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №520/20830/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 р.Справа № 520/20830/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 03.07.26 по справі № 520/20830/25

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Харківській області, в якій просила:

- скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 24.06.2025 №00308910707 про нарахування штрафних санкцій у сумі 3 389 906,00 грн за порушення пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 №265/95-ВР;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 29.07.2025 реєстраційний №4555/20- 40-24-03-05 про виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 з 01.07.2025;

- зобов`язати відповідача внести ФОП ОСОБА_1 до реєстру платників єдиного податку з 01.07.2025.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимог Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями Головного управління ДПС у Дніпропетровській області проведена фактична перевірка господарської одиниці: магазину «Symbol», розташованого за адресою - АДРЕСА_1 .

За результатами проведеної перевірки складено акт від 16.05.2025 №2261/04/36/ж5/07/08/РРО/ НОМЕР_1 , яким зафіксовано порушення позивачем п. 291.6 ст. 291 Податкового кодексу України, п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Посадовим особам контролюючого органу в ході проведення фактичної перевірки позивача виявлено наступні порушення, зокрема, ненадання контролюючому органу під час проведення перевірки документів в паперовій або електронній формі, що підтверджують облік та походження товарів, а саме: документів щодо інвентаризації товарних запасів, документів про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання, та/або документів на внутрішнє переміщення товарів, які на момент проведення перевірки знаходились у місці продажу. На момент проведення перевірки у місці продажу згідно опису знаходилось товару на загальну суму 3 389 906,00 грн. Також встановлено здійснення розрахунку за товар в негрошовій формі, а саме 12.05.2025 проведено контрольно-розрахункову операцію з продажу браслету SW5707200 за ціною 10 856,00 грн, за який розрахунок здійснено подарунковим сертифікатом, який не є грошовою формою оплати.

Магазин за адресою АДРЕСА_1 , де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 відноситься до мережі магазинів «Symbol», де здійснюється продаж логотипів та подарункових сертифікатів, пакетів, що підтверджується відповідними фото.

У подальшому, на підставі вказаного акту Головним управлінням ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення №00308910707 від 24.06.2025, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 3 389 906,00 грн за порушення п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Крім того, контролюючим органом 29.07.2025 прийнято рішення №4555/20-40-24-03-05 про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку з 01.07.2025.

Не погодившись із рішеннями відповідача позивач звернулась до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені законодавством України.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульовано статтею 80 ПК України, пунктом 80.1 якої передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

80.2.4. неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;

80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;

80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Відповідно до пункту 81.1 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Колегія суддів наголошує, що наказ про проведення перевірки є не лише внутрішнім організаційним документом контролюючого органу, а насамперед юридичним актом індивідуальної дії, який спрямований на породження правових наслідків для конкретного платника податків. Саме з моменту пред`явлення належно оформленого наказу виникає процесуальна підстава для допуску посадових осіб до перевірки, а відтак розпочинається реалізація заходів податкового контролю, які можуть впливати на майнову та правову сферу суб`єкта господарювання.

У зв`язку з цим наказ виконує, зокрема, гарантійну функцію, оскільки сприяє забезпеченню балансу між публічними інтересами держави у сфері податкового контролю та правами платника податків. Його зміст має бути достатньо визначеним і зрозумілим, таким, що дає можливість ідентифікувати особу, обсяг та межі перевірки без обґрунтованих сумнівів. Саме через наказ платник податків отримує можливість завчасно ознайомитися з підставами перевірки.

З огляду на це вимоги пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення найменування платника податків, його реквізитів, об`єкта перевірки, виду та підстав перевірки мають імперативний характер і спрямовані на забезпечення належної індивідуалізації акта контролю. Відсутність такої індивідуалізації або її заміна узагальненими позначеннями фактично нівелює правову визначеність наказу як підстави для втручання у сферу господарської діяльності.

Із матеріалів справи встановлено, що підставою проведення перевірки магазину “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, розташованого за адресою – АДРЕСА_1 став наказ Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 3097-П від 08.05.2025 “Про проведення фактичних перевірок”, згідно з яким з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), керуючись ст. 191, ст. 20, пп. 69.22 п. 69 підрозділу 10 розділу XX, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, на підставі пп. 80.2.3 п. 80.2 ст.80 Податкового кодексу України, наказано провести фактичну перевірку суб`єкта господарювання, який здійснює діяльність у магазині «Symbol» за адресою: м. Дніпро, бульвар Кельнський, 1 щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Судом встановлено, що в наказі про проведення перевірки як об`єкт визначено «магазину «Symbol», розташованого за адресою - АДРЕСА_1 , тобто використано комерційне найменування торговельного об`єкта, яке не є суб`єктом податкових правовідносин і не може самостійно нести обов`язки платника податків. Водночас фактичні перевірочні дії були здійснені щодо конкретної фізичної особи-підприємця – ФОП ОСОБА_1 на яку й були складені документи за результатами перевірки.

При цьому, судом першої інстанції не перевірено чи дозволяє наказ про проведення перевірки забезпечити належну індивідуалізацію об`єкта перевірки.

Такий підхід підтриманий Верховним Судом у постанові від 06.08.2026 у справі №340/3794/25.

Оскільки наказ про проведення перевірки не забезпечував належної індивідуалізації платника податків, щодо якого прийнято рішення про проведення перевірки, подальше здійснення перевірочних заходів стосовно ФОП ОСОБА_1 не відповідало вимогам законності, що є самостійним підтвердженням неправомірності спірних дій контролюючого органу.

Дана позиція відповідає висновкам Верховного суду у постанові від 19.09.2026 у справі № 520/20470/25.

Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 за № 265/95-ВР, колегія суддів зазначає таке.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06 липня 1995 року (далі - Закон №265/95-ВР).

Розділ ІІ Закону №265/95-ВР врегульовує питання порядку проведення розрахунків суб`єктами господарювання. У статті 3, яка міститься у зазначеному розділі, перелічено низку обов`язків, які висуваються законодавцем до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Згідно зі статтею 20 Закону № 265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Так, виключення становлять обставини здійснення продажу технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.

Під час проведення фактичної перевірки встановлено, що у ході проведення фактичної перевірки встановлено, що позивачем здійснено продаж ювелірного виробу IZOTYS з відтиском, на якому зазначено "Ag 925" (назва товару відповідно до фіскального чеку "Біжутерія жін IZP3404AR"), що, як зазначено відповідачем, створює обов`язок виконання вимог пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" щодо ведення обліку товарних запасів та здійснення продажу лише тих товарів, що відображені в такому обліку.

Так, Закон України від 18.11.1997р. №637/97-ВР «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» та Інструкція про порядок здійснення клеймування ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, про проведення випробування та експертиз дорогоцінних металів, виробів з них, вставок дорогоцінного каміння, музейних предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, відбитків державних пробірних клейм (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999р. №244 у редакції наказу Міністерства фінансів України від 07.09.2020р. №547, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.12.1999р. за №874/4167, не містять поняття «ювелірний виріб», а лише поняття «вироби із дорогоцінних металів».

До дорогоцінних металів відносяться золото, серебро, паладій, платина. Поняття ювелірний виріб та виріб з дорогоцінних металів не є тотожними.

За ДСТУ 3375-96 «Вироби золотарські. Терміни та визначення» «ювелірний виріб це виріб культурно побутового призначення з коштовних металів; з застосуванням коштовних металів; виріб з не коштовних металів у разі застосування різних видів художнього оздоблення, таких як скань, зернь, чернь, фініфть, ритування, карбування, кування, алмазне гранування; виріб зі сплавів, що імітують коштовні метали, за умови високохудожнього його виконання в поєднанні з коштовними, напівкоштовними і кольоровими каменями природного чи штучного походження, перлами, коралами, бурштином, перламутром, склом, кришталем, рогом, кістю; високохудожній виріб з каменю, бурштину, рогу, костю.

Відповідно Закону України від 18.11.1997р. №637/97-ВР «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» Державне пробірне клеймо - знак установленого єдиного зразка, що засвідчує цінність виробів із дорогоцінних металів і ставиться на вироби з дорогоцінних металів.

Опис державного пробірного клейма та його форма затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Проба – це державний стандарт, що визначає цінність сплаву, з якого виготовлено виріб. Клеймування виробів не здійснюється у разі встановлення невідповідності проби сплаву, з якого виготовлено виріб, стандарту.

Відповідно Інструкції №244 клеймування виробів з дорогоцінних металів державним пробірним клеймом передбачає здійснення операції випробування , яка є перевіркою відповідності сплаву дорогоцінного металу заявленій виробником пробі в частині вмісту в ньому основного дорогоцінного металу. Пробірне клеймо представляє собою знак або набір знаків , які за допомогою букв, чисел або стилізованих зображень, докладно визначали вміст основного дорогоцінного металу в ювелірному сплаві, тобто пробу металу, на якому воно вибите.

Головним розпорядником відносно державних пробірних клейм відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2000 р.№732 "Про утворення Державної пробірної служби і казенних підприємств пробірного контролю" є Державна пробірна служба, яка розробляє форми державних пробірних клейм, забезпечує їх виготовлення і здійснює експертизу відбитків цих клейм. Основні пробірні клейма букви Б для виробів зі срібла мають вигляд прямокутника з опуклими горизонтальними сторонами, з емблемою стилізованим зображенням тризубця або каштанового листка, шифром відповідною буквою підприємства-користувача клейма і однією зі встановлених проб.

Обов`язкові клейма виробів із срібла згідно із законодавством Італії повинні мати такі клейма:- клеймо виробника;- пробірне клеймо. Клеймо виробника є порядковим номером виробника, що присвоюється Районною інспекцією пробірного нагляду, і абревіатуру регіону, в якому знаходиться компанія.

Пробірне клеймо (проба металу) в Італії проба срібла вказує на кількість частин срібла в тисячі вагових одиниць сплаву з міддю (для більшої міцності та твердості), Відбиток є цифрою, укладеною в еліпс.

Судом встановлено, що в матеріалах справи має місце фотографія застібки невідомого виробу, з відбитком цифр 925., проте на доданих до відзиву на позов фотографіях, немає жодної фотографії виробу з відтиском, на якому зазначено "Ag 925".

Колегія суддів зауважує, що в Акті фактичної перевірки перевіряючі вказали свої припущення, а не встановлені факти того, що проданий виріб є ювелірним виробом з дорогоцінного металу. Відповідачем не долучено до справи жодного належного доказу на підтвердження того, що придбаний перевіряючими виріб виготовлений із дорогоцінного металу.

Так, Інструкція №244 визначає також порядок проведення випробування та експертиз дорогоцінних металів, виробів з них, вставок дорогоцінного каміння, музейних предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, відбитків державних пробірних клейм.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що оскільки відтиск з цифрами "925" не є пробірним клеймом України або Італії (місце виготовлення товару), а отже не підтверджує наявність у складі виробу, придбаного посадовою особою ГУ ДПСУ у Дніпропетровській області 15.05.2025 р., дорогоцінного металу.

Колегія суддів погоджується з апелянтом, що єдиним достовірним (належним) доказом належності виробу до ювелірного виробу з дорогоцінного металу мав би бути висновок експертизи дорогоцінних металів, проведеної Українським Казеним підприємством пробірного контролю. Проте, такий доказ в матеріалах справи відсутній.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено, що придбаний перевіряючими 15 травня 2025 року під час проведення фактичної перевірки виріб виготовлений із дорогоцінного металу, а тому суд першої інстанції за відсутності належних доказів безпідставно зробив висновок про віднесення виробу IZOTYS з відтиском, на якому зазначено "Ag 925" (назва товару відповідно до фіскального чеку "Біжутерія жін IZP3404AR", до ювелірного виробу з дорогоцінного металу.

Враховуючи викладене колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 24.06.2025 №00308910707 про нарахування штрафних санкцій у сумі 3 389 906,00 грн за порушення пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 №265/95-ВР.

Щодо позивних вимог позивача у частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 29.07.2025 №4555/20-40-24-03-05 про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку з 01.07.2025, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач перебуває на податковому обліку у ГУ ДПС з 02.03.2015 та включений до Реєстру платників єдиного податку з 27.02.2015 платником третьої групи.

ГУ ДПС у Дніпропетровській області складено акт фактичної перевірки від 16.05.2025 №2261/04/36/ж5/07/08/РРО/2806713364 магазину з реалізації непродовольчих товарів, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, бульвар Кельнський, будинок 1, суб`єкт господарської діяльності - ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно зазначеного акту встановлено, що розрахунок за товар було здійснено подарунковим сертифікатом.

Згідно з підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 ПК України до платників єдиного податку, що відносяться до третьої групи, належать фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Відповідно до підпункту 1 пункту 292.1 статті 292 ПК України доходом платника єдиного податку для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292 ПК України. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності (пункт 292.1 стаття 292 ПК України).

Згідно з пунктом 291.6 статті 291 ПК України платники єдиного податку першої – третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі – готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей).

Пунктом 292.6 статті 292 ПК України визначено, що датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПК України, зокрема у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.6 статті 291 ПК України (крім платників єдиного податку третьої групи – електронних резидентів (е резидентів), – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків.

Згідно з пунктом 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу, зокрема, у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у п. 291.6 ст. 291 ПК України, – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, підставою для виключення з реєстру платників єдиного податку було порушення позивачем вимог п. 4 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України.

Згідно з п.4 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України, платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.6 статті 291 цього Кодексу (крім платників єдиного податку третьої групи - електронних резидентів (е-резидентів), - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків.

Отже, відповідно до пп.3 п. 299.10 ст. 299 ПК України, реєстрація платником єдиного податку може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу, зокрема, у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.6 статті 291 цього Кодексу, що передбачено п.4 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України.

Згідно з п. 299.11 ст. 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Зміст наведеної правової норми дає підстави для висновку, що контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку першої-третьої групи шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку у разі встановлення під час проведення перевірки факту застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.6 статті 291 цього Кодексу, що повинно бути зафіксовано у відповідному акті перевірки. При цьому, реєстрація платника єдиного податку анулюється з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.

Аналіз вказаних вище норм свідчить про те, що виявлення порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених Главою1розділуXIV Податкового кодексу України можливе лише під час проведення перевірок.

З матеріалів справи слідує, що підставою для прийняття рішення Головного управління ДПС у Харківській області про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку від 29.07.2025 реєстраційний №4555/20- 40-24-03-05 були акт камеральної перевірки ГУ ДПС у Харківській області від 25.06.2025 року №290/20-40-24-03-05 та акт фактичної перевірки ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 19.05.2025 року №2261/04/36/ж5/07/08/РРО/ НОМЕР_1 .

Так, з матеріалів справи слідує, що на підставі наказу від 08.05. 2025 року №3097-П ГУ ДПС в Дніпропетровській області була проведена фактична перевірка магазину “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, розташованого за адресою – АДРЕСА_1 ., де здійснює діяльність з продажу непродовольчих товарів ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно до пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

За наслідками фактичної перевірки складено акт від 19.05.2025 року №2261/04/36/ж5/07/08/РРО/ НОМЕР_1 , яким встановлено, на думку відповідача, факт здійснення розрахунків за непродовольчі товари сертифікатами, що призвело до порушення позивачем п. 291.6 статті 291 ПК України.

При цьому, порушень позивачем як платником єдиного податку вимог, установлених пп. 298.2.3 п. 298.2 ст.298 ПК України, що стало підставою для виключення з реєстру платників єдиного податку, фактичною перевіркою не встановлено.

За результатами фактичної перевірки, оформленої актом від 19.05.2025 року №2261/04/36/Ж5/07/08/РРО/ НОМЕР_1 , контролюючим органом було проведено камеральну перевірку.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО, даних Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах.

Відповідно до пп.14.1.278 п. 14.1 ст.14 ПК України система обліку даних реєстраторів розрахункових операцій (далі - СОД РРО) - інформаційна система, призначена для збору, зберігання, використання даних реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій (у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених реєстраторами розрахункових операцій та програмними реєстраторами розрахункових операцій), перевірки справжності та достовірності розрахункових документів.

Таким чином, інформація даних СОД РРО (у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених реєстраторами розрахункових операцій та програмними реєстраторами розрахункових операцій) може бути предметом камеральної перевірки.

Відповідно до п.86.2 ст.86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт.

Камеральною перевіркою, оформленою актом від 25.06.2025 року №290/20-40-24-03-05, було встановлено порушення позивачем вимог, установлених п.4 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України, що стало підставою для виключення позивача з реєстру платників єдиного податку.

В акті камеральної перевірки контролюючий орган, посилаючись на висновки акту фактичної перевірки, згідно яких ФОП ОСОБА_1 здійснено продаж товарів за сертифікатами, дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 через застосування іншого способу розрахунків, ніж зазначено у п. 291.6 статті 291 ПК України, порушено вимоги п.4 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України та самостійно не здійснено перехід на сплату інших податків і зборів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що акт камеральної перевірки на підставі якого прийнято спірне рішення, взагалі не відображає зміст та суть встановлених контролюючим органом порушень. З описової частини акта перевірки не зрозуміло в чому, на думку податкового органу, полягає склад вчиненого правопорушення.

В свою чергу, неповнота висновків акта камеральної перевірки виключає можливість стверджувати про застосування позивачем іншого способу розрахунків, ніж зазначено у п. 291.6 статті 291 ПК України.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що неповнота висновків акта камеральної перевірки фактично унеможливлює здійснення аналізу правових норм в межах конкретних правовідносин.

Отже, контролюючим органом в межах камеральної перевірки не доведено порушення позивачем п. 291.6 статті 291 ПК України, що стало підставою для висновків відповідача про порушення позивачем вимог п.4 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України.

Крім того, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 291.6 статті 291 ПК України платники єдиного податку першої - третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі - готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей).

Сертифікат- документ, що засвідчує право його держателя придбати в особи, яка випустила сертифікат, товари, роботи або послуги на суму, що дорівнює номінальній вартості цього сертифіката.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частин першої та третьої статті 656 ЦК предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що при сплаті за сертифікат та його отримання покупцем відбувається укладення і виконання договору купівлі-продажу права вимоги.

Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду наведеній у постанові від 10 квітня 2024 року по справі № 135/205/23.

Отже, сертифікат є документом, що підтверджує право вимоги його власника на товар в межах номінальної вартості такого сертифіката, сплаченої під час придбання самого сертифікату.

Пред`явленням покупцем сертифікату при отриманні товару з асортименту магазину фактично підтверджується право покупця на отримання вже оплаченого товару.

Таким чином, сертифікат не є платіжним або розрахунковим документом, а є документом, що підтверджує право вимагати передачу вже оплаченого товару у власність покупця.

Отже, у спірних правовідносинах відсутнє порушення позивачем п. 291.6 статті 291 ПК України.

Колегія суддів зазначає, що відсутність порушення позивачем приписів п. 291.6 статті 291 ПК України свідчить про неправомірність висновку відповідача про порушення позивачем вимог п.4 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України, що стало підставою для виключення позивача з реєстру платників єдиного податку.

З поміж іншого колегія суддів зазначає, що відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд при розгляді подібних адміністративних справ сформував наступні висновки: реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках. При цьому, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (постанова від 04 травня 2023 року у справі № 320/1040/19).

Судовим розглядом встановлено, що матеріали справи не містять доказів проведення документальної перевірки позивача.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій є проведення документальної перевірки, на підставі якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), як наслідок прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників цього податку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 18.03.2025 по справі № 160/21398/24.

При цьому, для прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи мають бути виконані всі вимоги передбачені Податковим кодексом України.

Повертаючись до обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що доказів проведення документальної перевірки позивача матеріали справи не містять, а в акті камеральної перевірки, за результатами якої прийняте спірне рішення, відповідач обмежився лише констатацією факту порушення позивачем способу розрахунків за товари, при цьому такий акт взагалі не відображає зміст та суть встановлених контролюючим органом порушень.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення.

У постанові від 1 серпня 2023 року у справі № 813/4414/16 Верховний Суд погодився з позицією судів передніх інстанцій про те, що юридичним наслідком скасування судом рішення контролюючого органу про призначення та проведення невиїзної документальної перевірки є визнання відсутнім податкової перевірки як юридичного факту, наслідком чого є визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результати такої перевірки. У випадку визнання документальної позапланової невиїзної перевірки протиправною її висновки не повинні оцінюватись по суті, оскільки протиправне призначення та/або проведення контролюючим органом такої перевірки є достатньою та безумовною підставою скасування прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень.

Як указав Верховний Суд у постанові від 16 травня 2023 року у справі №810/2060/16 враховуючи те, що набрало законної сили судове рішення, яким скасовано наказ, що слугував підставою для проведення перевірки, та встановлено відсутність підстав для проведення перевірки позивача, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що всі наступні дії податкового органу, зокрема, щодо проведення перевірки, складання за її результатами акта перевірки та, відповідно, прийняття на його підставі податкових повідомлень-рішень є неправомірними, адже вони прийняті та вчинені на підставі недійсного розпорядчого акта.

Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що порушення процедури проведення перевірки, її підстав має наслідком визнання протиправними її результатів, протиправність прийнятих за наслідками її проведення індивідуальних актів.

Таким чином, враховуючи наведене вище колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача не було правових підстав для прийняття рішення від 29.07.2025 реєстраційний №4555/20- 40-24-03-05 про виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 з 01.07.2025.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача внести ФОП ОСОБА_1 до реєстру платників єдиного податку з 01.07.2025, колегія суддів зазначає наступне.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з п.19-3.1 ст. 19-3 ПК України, до функцій державних податкових інспекцій належать: здійснення сервісного обслуговування платників податків; здійснення реєстрації та ведення обліку платників податків та платників єдиного внеску, об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб, реєстрів, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу; виконання інших функцій сервісного обслуговування платників податків, визначені законом.

Відповідно до п.299.1 ст.299 ПК України, реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

З оскаржуваного рішення від 29.07.2025 реєстраційний №4555/20-40-24-03-05 слідує, що позивач як платник єдиного податку виключений з реєстру з 01.07.2025 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки оскаржуване рішення відповідача від 29.07.2025 реєстраційний №4555/20-40-24-03-05 про анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку та виключення з реєстру є протиправним, то ефективним засобом порушеного права позивача є зобов`язання відповідача поновити реєстрацію позивача як платника єдиного податку з дати виключення.

Отже, встановлене контролюючим органом порушення не знайшло підтвердження під час розгляду справи.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Натомість, суд першої інстанції не прийняв до уваги наведених вище обставин, неповно дослідив обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 по справі № 520/20830/25 скасувати.

Прийняти постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 24.06.2025 №00308910707 про нарахування штрафних санкцій у сумі 3 389 906,00 грн за порушення пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 №265/95-ВР.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 29.07.2025 реєстраційний №4555/20- 40-24-03-05 про виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 з 01.07.2025.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області внести ФОП ОСОБА_1 до реєстру платників єдиного податку з 01.07.2025.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Я.В. П`янова

Повний текст постанови складено 28.09.2026 року