Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №520/22136/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 р.Справа № 520/22136/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: П`янової Я.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 29.06.26 по справі № 520/22136/25

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

третя особа: Головне управління ДПС у Івано-Франківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Харківській області, третя особа: Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, в якій просив:

- скасувати податкове повідомлення-рішення №0034630707 від 20.06.2025 про нарахування штрафних санкцій у сумі 4 047 124,00 грн за порушення пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимог Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі доповідної записки ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 06.05.2025 №170/09-19-07-06 було прийнято наказ від 08.05.2025 №1346-5 щодо необхідності проведення фактичної перевірки магазину «Symbol», розташованого за адресою - м. Івано-Франківськ, вулиця Шевченко, 65, керуючись яким видано направлення на перевірку від 08.05.2025 №2476 та фахівцями Головного управління ДПС в Івано-Франківській області проведено фактичну перевірку господарської одиниці: чоловічого магазину «Symbol», розташованого за адресою - м. Івано-Франківськ, вулиця Шевченко, 65.

За результатами проведеної перевірки складено акт фактичної перевірки від 16.05.2025 за №11050/09/15/РРО/ НОМЕР_1 , яким зафіксовано порушення позивачем п.12 ст.3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Посадовим особами контролюючого органу в ході проведення фактичної перевірки позивача виявлено наступні порушення. Зокрема, порушення встановленого порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товару, який необлікований за встановленою формою в установленому законом порядку, відсутність електронної чи паперової форми обліку, первинних документів (їх копій), які підтверджують облік та походження товарів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Під час проведення перевірки у місці продажу в реалізації згідно опису ТМЦ знаходився товар, необлікований в установленому законом порядку, загальна вартість якого, становить 4 047 123,62 грн (у реалізації - 3 346 931,00 грн та згідно накладної про отримання товару на комісію, постачальником якого є ТОВ "Експрес мета" №194 від 01.03.2025 - на загальну суму 700 199,62 грн). Крім того, відповідно до електронних копій розрахункових документів, перевіркою встановлено, що у магазині здійснюється реалізація подарункових сертифікатів різної номінальної вартості, власники яких здійснюють обмін на товари, що знаходяться у магазині у продажі.

Згідно звітності, поданої позивачем встановлено, що у період з 01.01.2025 та станом на 08.05.2025 обсяг продажу товару з використанням програмних реєстраторів розрахункових операцій становить 9 948 591,30 грн.

У подальшому, на підставі вказаного акту перевірки Головним управлінням ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.06.2025 №0034630707, яким за порушення позивачем п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 4 047 124,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення направлено на адресу позивача засобами поштового зв`язку 20.06.2025. Згідно з поштовим повідомленням (довідка про причини повернення/досилання), яке міститься на конверті, лист, яким надсилалось вказане податкове повідомлення-рішення, був повернутий на адресу контролюючого органу, у зв`язку із закінченням терміну його зберігання 08.07.2025.

Не погодившись із рішенням відповідача позивач звернулась до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені законодавством України.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульовано статтею 80 ПК України, пунктом 80.1 якої передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

80.2.4. неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;

80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;

80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Відповідно до пункту 81.1 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Колегія суддів наголошує, що наказ про проведення перевірки є не лише внутрішнім організаційним документом контролюючого органу, а насамперед юридичним актом індивідуальної дії, який спрямований на породження правових наслідків для конкретного платника податків. Саме з моменту пред`явлення належно оформленого наказу виникає процесуальна підстава для допуску посадових осіб до перевірки, а відтак розпочинається реалізація заходів податкового контролю, які можуть впливати на майнову та правову сферу суб`єкта господарювання.

У зв`язку з цим наказ виконує, зокрема, гарантійну функцію, оскільки сприяє забезпеченню балансу між публічними інтересами держави у сфері податкового контролю та правами платника податків. Його зміст має бути достатньо визначеним і зрозумілим, таким, що дає можливість ідентифікувати особу, обсяг та межі перевірки без обґрунтованих сумнівів. Саме через наказ платник податків отримує можливість завчасно ознайомитися з підставами перевірки.

З огляду на це вимоги пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення найменування платника податків, його реквізитів, об`єкта перевірки, виду та підстав перевірки мають імперативний характер і спрямовані на забезпечення належної індивідуалізації акта контролю. Відсутність такої індивідуалізації або її заміна узагальненими позначеннями фактично нівелює правову визначеність наказу як підстави для втручання у сферу господарської діяльності.

Із матеріалів справи встановлено, що підставою проведення перевірки магазину "Symbol", розташованого за адресою - м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 65, став наказ Головного управління ДПС в Івано-Франківській області «Про проведення фактичної перевірки магазину "SYMBOL" від 08.05.2025 №1346-п, згідно з яким на підставі п.п. 80.2.2, п.п. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, наказано провести фактичну перевірку платника податку/об`єкту з метою здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій та дозвільних документів, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки), дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками. Дата початку перевірки визначена – 08.05.2025, тривалість проведення – відповідно до ст. 82 Податкового кодексу України 10 діб.

Судом встановлено, що в наказі про проведення перевірки як об`єкт визначено «магазину «Symbol», розташованого за адресою - АДРЕСА_1 , тобто використано комерційне найменування торговельного об`єкта, яке не є суб`єктом податкових правовідносин і не може самостійно нести обов`язки платника податків. Водночас фактичні перевірочні дії були здійснені щодо конкретної фізичної особи-підприємця – ФОП ОСОБА_1 , на яку й були складені документи за результатами перевірки.

При цьому, судом першої інстанції не перевірено чи дозволяє наказ про проведення перевірки забезпечити належну індивідуалізацію об`єкта перевірки.

Такий підхід підтриманий Верховним Судом у постанові від 06.08.2026 у справі №340/3794/25.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що для призначення та проведення фактичної перевірки мають існувати вказані в пунктах 80.2.2. та 80.2.7 ПКУ фактичні обставини та передумови , які дозволяють податковому органу керуватись вказаними правовими нормами при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у наказі № 1346-п від 08 травня 2025 року підставою для призначення перевірки зазначено п.п.80.2.2, 80.2.7 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, якості фактичної підстави для призначення перевірки 3-тя особа вказала на отримання інформації з електронних баз даних ГУ ДПС в Івано-Франківській області щодо упередження можливих порушень вимог чинного законодавства.

В якості письмового доказу відповідач долучив до справи Доповідну записку начальника відділу планових перевірок управління податкового аудиту від 6.05.2025 р., в якій відсутня інформація щодо наявності виявлених порушень податкового законодавства фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що Доповідна записка начальника відділу планових перевірок управління податкового аудиту від 6.05.2025 р. не є законною підставою для призначення фактичної перевірки у позивача на підставі пунктів 80.2.2., 80.2.7 ПКУ.

Крім того, зі змісту наказу № 1346-п від 08 травня 2025 року також слідує, що однією з підстав проведення перевірки контролюючим органом визначено п.п. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК України, яким передбачено проведення фактичної перевірки на підставі рішення керівника у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Втім, матеріали справи не містять та представником податкового органу у ході розгляду справи не наведено жодних доказів чи обґрунтувань щодо отримання такої інформації стосовно позивача.

Таким чином, саме лише посилання у наказі на п.п. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК України за відсутності реальних фактичних підстав, не свідчить про обґрунтованість призначення перевірки.

Оскільки наказ про проведення перевірки не забезпечував належної індивідуалізації платника податків, щодо якого прийнято рішення про проведення перевірки, подальше здійснення перевірочних заходів стосовно ФОП ОСОБА_1 не відповідало вимогам законності, що є самостійним підтвердженням неправомірності спірних дій контролюючого органу.

Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 за № 265/95-ВР, колегія суддів зазначає таке.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06 липня 1995 року (далі - Закон №265/95-ВР).

Розділ ІІ Закону №265/95-ВР врегульовує питання порядку проведення розрахунків суб`єктами господарювання. У статті 3, яка міститься у зазначеному розділі, перелічено низку обов`язків, які висуваються законодавцем до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Згідно зі статтею 20 Закону № 265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Так, виключення становлять обставини здійснення продажу технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.

Під час проведення фактичної перевірки встановлено, що позивачем здійснено продаж виробу BRUNELLO CUCINELLI за ціною 36 692,00 грн. з відтиском, схожим на пробу, на якому вказано "Ag 925" (назва товару відповідно до фіскального чеку, копія якого міститься у матеріалах справи, "Біжутерія жін BCMCOW9LA27"). У документах, що йшли разом з виробом, вказано: "Данное ожерелье выполнено из серебра 925 пробы" (мова оригіналу на документі). Зазначене, а саме - реалізація товару зі срібла 925 проби, який відповідно до чинного законодавства України є ювелірним виробом, на переконання відповідача, створює обов`язок виконання позивачем вимог п.12 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Так, Закон України від 18.11.1997р. №637/97-ВР «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» та Інструкція про порядок здійснення клеймування ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, про проведення випробування та експертиз дорогоцінних металів, виробів з них, вставок дорогоцінного каміння, музейних предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, відбитків державних пробірних клейм (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999р. №244 у редакції наказу Міністерства фінансів України від 07.09.2020р. №547, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.12.1999р. за №874/4167, не містять поняття «ювелірний виріб», а лише поняття «вироби із дорогоцінних металів».

До дорогоцінних металів відносяться золото, серебро, паладій, платина. Поняття ювелірний виріб та виріб з дорогоцінних металів не є тотожними.

За ДСТУ 3375-96 «Вироби золотарські. Терміни та визначення» «ювелірний виріб це виріб культурно побутового призначення з коштовних металів; з застосуванням коштовних металів; виріб з не коштовних металів у разі застосування різних видів художнього оздоблення, таких як скань, зернь, чернь, фініфть, ритування, карбування, кування, алмазне гранування; виріб зі сплавів, що імітують коштовні метали, за умови високохудожнього його виконання в поєднанні з коштовними, напівкоштовними і кольоровими каменями природного чи штучного походження, перлами, коралами, бурштином, перламутром, склом, кришталем, рогом, кістю; високохудожній виріб з каменю, бурштину, рогу, костю.

Відповідно Закону України від 18.11.1997р. №637/97-ВР «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» Державне пробірне клеймо - знак установленого єдиного зразка, що засвідчує цінність виробів із дорогоцінних металів і ставиться на вироби з дорогоцінних металів.

Опис державного пробірного клейма та його форма затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Проба – це державний стандарт, що визначає цінність сплаву, з якого виготовлено виріб. Клеймування виробів не здійснюється у разі встановлення невідповідності проби сплаву, з якого виготовлено виріб, стандарту.

Відповідно Інструкції №244 клеймування виробів з дорогоцінних металів державним пробірним клеймом передбачає здійснення операції випробування , яка є перевіркою відповідності сплаву дорогоцінного металу заявленій виробником пробі в частині вмісту в ньому основного дорогоцінного металу. Пробірне клеймо представляє собою знак або набір знаків , які за допомогою букв, чисел або стилізованих зображень, докладно визначали вміст основного дорогоцінного металу в ювелірному сплаві, тобто пробу металу, на якому воно вибите.

Головним розпорядником відносно державних пробірних клейм відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2000 р.№732 "Про утворення Державної пробірної служби і казенних підприємств пробірного контролю" є Державна пробірна служба, яка розробляє форми державних пробірних клейм, забезпечує їх виготовлення і здійснює експертизу відбитків цих клейм. Основні пробірні клейма букви Б для виробів зі срібла мають вигляд прямокутника з опуклими горизонтальними сторонами, з емблемою стилізованим зображенням тризубця або каштанового листка, шифром відповідною буквою підприємства-користувача клейма і однією зі встановлених проб.

Обов`язкові клейма виробів із срібла згідно із законодавством Італії повинні мати такі клейма:- клеймо виробника;- пробірне клеймо. Клеймо виробника є порядковим номером виробника, що присвоюється Районною інспекцією пробірного нагляду, і абревіатуру регіону, в якому знаходиться компанія.

Пробірне клеймо (проба металу) в Італії проба срібла вказує на кількість частин срібла в тисячі вагових одиниць сплаву з міддю (для більшої міцності та твердості), Відбиток є цифрою, укладеною в еліпс.

Як зазначає позивач, на фотографіях придбаного посадовими особами ГУ ДПС в Івано Франківській області 15.05.2025 року виробу, долучених третьою особою до матеріалів справи, взагалі відсутнє будь-яке пробірне клеймо на виробі.

Фактично склад матеріалу, з якого виготовлений виріб "Біжутерія жін BCMCOW9LA27", спеціалістами Державної пробірної служби і казенних підприємств пробірного контролю не досліджувався.

Колегія суддів зауважує, що в Акті фактичної перевірки перевіряючі вказали свої припущення, а не встановлені факти того, що проданий виріб є ювелірним виробом з дорогоцінного металу. Відповідачем не долучено до справи жодного належного доказу на підтвердження того, що придбаний перевіряючими виріб виготовлений із дорогоцінного металу.

Так, Інструкція №244 визначає також порядок проведення випробування та експертиз дорогоцінних металів, виробів з них, вставок дорогоцінного каміння, музейних предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, відбитків державних пробірних клейм.

Колегія суддів погоджується з апелянтом, що єдиним достовірним (належним) доказом належності виробу до ювелірного виробу з дорогоцінного металу мав би бути висновок експертизи дорогоцінних металів, проведеної Українським Казеним підприємством пробірного контролю. Проте, такий доказ в матеріалах справи відсутній

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено, що придбаний перевіряючими 15 травня 2025 року під час проведення фактичної перевірки виріб виготовлений із дорогоцінного металу, а тому суд першої інстанції за відсутності належних доказів безпідставно зробив висновок про віднесення виробу BRUNELLO CUCINELLI за ціною 36 692,00 грн. (назва товару відповідно до фіскального чеку, копія якого міститься у матеріалах справи, "Біжутерія жін BCMCOW9LA27" ) з відтиском, схожим на пробу, на якому вказано «Ag 925», до ювелірного виробу з дорогоцінного металу.

Отже, встановлене контролюючим органом порушення не знайшло підтвердження під час розгляду справи.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення №0034630707 від 20.06.2025 про нарахування штрафних санкцій у сумі 4 047 124,00 грн за порушення пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Натомість, суд першої інстанції не прийняв до уваги наведених вище обставин, неповно дослідив обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову..

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 по справі № 520/22136/25 скасувати.

Прийняти постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0034630707 від 20.06.2025 про нарахування штрафних санкцій у сумі 4 047 124,00 грн за порушення пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Я.В. П`янова О.В. Присяжнюк

Повний текст постанови складено 28.09.2026 року