Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №520/16357/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Тітов О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 р. Справа № 520/16357/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/16357/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) , в якому просив суд:

- визнати протиправною відмову НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , оформлену листом № 09/11615-25-Вих від 13.06.2025 «Про надання інформації», у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрат доходів з виплачених на виконання судового рішення по справі № 520/32509/24 коштів у якості доплати до допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки, у порядку Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;

- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), ЄДРПОУ НОМЕР_4 , здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрат доходів з виплачених на виконання судового рішення по справі № 520/32509/24 сум коштів з моменту виникнення відповідного обов`язку по 15.04.2025 включно – дата виплати, у порядку Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;

- визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , щодо утримання з ОСОБА_1 5 відсотків військового збору в розмірі 460,25 грн. з нарахованих на виконання судового рішення по справі № 520/32509/24 сум коштів;

- стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 різницю військового збору в сумі 322,18 грн. утриманого понадміру з нарахованих на виконання судового рішення по справі № 520/32507/24 сум коштів.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що на виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування складових грошового забезпечення, водночас протиправно утримав військовий збір за ставкою 5% та відмовив у виплаті компенсації втрати частини доходів.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрат доходів з виплачених на виконання судового рішення по справі № 520/32509/24 коштів у якості доплати до допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки, у порядку Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації втрат доходів з виплачених на виконання судового рішення по справі № 520/32509/24 сум коштів з моменту виникнення відповідного обов`язку по 15.04.2025 включно – дата виплати, у порядку Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми виплаченої ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення, виплаченої на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025 по справі № 520/32507/24.

Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) повернути надлишково утриманий військовий збір у розмірі в сумі 322,18 (3,5%) утриманого понадміру з нарахованих на виконання судового рішення по справі № 520/32507/24 сум коштів.

У частині інших позовних вимог – відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що до доходів (їх частини), які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку у вигляді заробітної плати за податкові періоди до 01 грудня 2024, застосовується ставка військового збору 1,5% незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), відтак суд вважав, що відповідач безпідставно надмірно утримав 3,5 відсотки військового збору (5% замість 1,5%) з виплаченого грошового забезпечення позивача.

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, суд першої інстанції встановив, що на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025 по справі № 520/32509/24 відповідачем проведено перерахунок та виплату позивачу допомоги на оздоровлення за 2016 рік та 2017 рік та виплачено 8744,69 грн., тому дійшов висновку, що вказані обставини свідчать про порушення встановлених законодавством строків виплати грошового забезпечення в належному розмірі, та є підставою для виникнення у позивача права на компенсацію втрати частини доходів.

Суд першої інстанції вважав, що належним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрат доходів з виплачених на виконання судового рішення по справі № 520/32509/24 коштів у якості доплати до допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки, у порядку Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації втрат доходів з виплачених на виконання судового рішення по справі № 520/32509/24 сум коштів з моменту виникнення відповідного обов`язку по 15.04.2025 включно – дата виплати, у порядку Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/16357/26 від 03.08.2026, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до НОМЕР_2 прикордонного загону.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що індексація грошового забезпечення відповідно до вищевказаних нормативно-правових актів не входить до складу грошового забезпечення, на яке мав право позивач та не відноситься до інших грошових доходів, які підлягають компенсації відповідно до Закону №2050 ІІІ та Порядку 159, тому вважає, що вимога позивача нарахувати та виплатити йому компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення є цілком не обгрунтованою та безпідставною.

Зауважує, що індексація грошового забезпечення здійснюється лише в межах бюджетних асигнувань. Вказує, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції .

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету учасників справи.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у відповідача. Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 28.10.2024 № 812-ОС «Про особовий склад» підполковника ОСОБА_1 звільненого з військової служби в запас.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025 по справі № 520/32509/24 визнано протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу у якості складової до допомоги на оздоровлення за 2016 рік та 2017 рік додаткової грошової винагороди, виплата якої була встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій; зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплатити позивачу допомогу на оздоровлення за 2016 рік та 2017 рік, з урахуванням до її складу щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» із урахуванням раніше виплачених сум коштів.

15.04.2025 на картковий рахунок позивача відповідач виплатив 8744,69 грн.

Відповідно до довідки про перерахунок згідно рішення суду сума доплати - 9204, 94 грн, утримано військовий збір 460, 25 грн. До виплати 8744, 69 грн.

На звернення представник позивача листом № 09/11615-25-Вих від 13.06.2025 «Про надання інформації» відповідач повідомив про виконання ним судового рішення по справі № 520/32509/24, а також зазначив, що в резолютивній частині вказаного рішення відсутні дані щодо виплати компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, таким чином підстави для компенсації відсутні.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційних скаргах, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Питання, пов`язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульоване України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі – Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону).

Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20), та зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Судова палата Верховного Суду дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2020 у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Тому, у випадку ненарахування та невиплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум.

Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної невиплати позивачу сум, які стягнуті на виконання постанови суду у справі №52032509/24, колегія суддів вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати складових грошового забезпечення.

При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

В аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі №804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №360/3359/19.

Як встановлено судовим розглядом на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025 по справі № 520/32509/24 відповідач 15.04.2025 року виплатив позивачу перерахунок допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки в розмірі 8744, 69 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльность відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу з виплачених на виконання судового рішення по справі № 520/32509/24 коштів у якості доплати до допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки, у порядку Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу з виплачених на виконання судового рішення по справі № 520/32509/24 сум коштів з моменту виникнення відповідного обов`язку по 15.04.2025 включно – дата виплати, у порядку Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Щодо утримання військового збору у розмірі 460, 25 грн (5%) з виплаченого позивачу на виконання постанови суду у справі № 520/32509/24 перерахунку допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки в розмірі 8744, 69 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 “Інші перехідні положення” розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Як слідує з підпункту 163.1.1 пункту 163.1 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Так, відповідно до Закону України № 4015-IX від 10.10.2024 “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану” (набрав чинності 01.12.2024) збільшено ставку військового збору з 1.5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

При цьому, Законом України № 4113 від 04.12.2024 “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні” уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1.5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 “Інші перехідні положення” розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4113 від 04.12.2024 зміни до пунктів 16-1 і 25 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України застосовуються з дня набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану” від 10.10.2024 № 4015-IX.

З огляду на те, що Закон України № 4015-IX від 10.10.2024 набрав чинності 01.12.2024, то зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України внесені Законом України № 4113 від 04.12.2024 щодо ставки військового збору у розмірі 1.5 відсотка застосовуються з 01.12.2024.

Як вже було встановлено судом, на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025 по справі № 520/32509/24 відповідач 15.04.2025 року здійснив виплату позивачу перерахунку допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки в розмірі 8744, 69 грн, з утриманням з нарахованого доходу військового збору за ставкою 5% у розмірі 460, 25 грн.

Однак, до такого доходу позивача, в силу положень Податкового кодексу України, має застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1.5 відсотка.

За таких обставин, дії відповідача щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченої індексації грошового забезпечення є протиправними.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 10.10.2024 № 4015-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану” встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

За таких обставин, відповідач безпідставно надмірно утримав 3.5 відсотки військового збору (5% замість 1.5%), що складає 322, 18 грн (460, 25 грн : 5 * 3,5) з виплаченої компенсації допомоги на оздоровлення позивача.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми виплаченої ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення, виплаченої на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025 по справі № 520/32507/24 та зобов`язання НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) повернути надлишково утриманий військовий збір у розмірі в сумі 322,18 (3,5%) утриманого понадміру з нарахованих на виконання судового рішення по справі №520/32507/24 сум коштів.

Посилання апелянта на обмежене фінансування апеляційний суд відхиляє та зазначає, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Такий правовий висновок також міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17, від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а. Більш того, відсутність фінансування не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку здійснити нарахування та виплату у належному розмірі та у встановленому законом порядку складових грошового забезпечення позивача за спірний період.

Колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги відповідача в частині індексації грошового забезпечення не стосуються спірних правовідносин, оскільки у межах справи, що розглядається, відсутній спір щодо перерахунку та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, тому з урахуванням наведеного, вказані в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником обставин справи та норм права.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 328, т329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 по справі № 520/16357/25 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко