Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №520/9223/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Бабаєв А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 р. Справа № 520/9223/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Мінаєвої К.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/9223/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області) в якій, урахуванням уточнень, просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 17.10.2025 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 17.10.2025 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2021, 2022 та 2023 роки, з урахуванням раніше виплачених сум;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1064,96 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем, на думку позивача, вчинено протиправні дії щодо нарахування та виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 17.10.2025 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 17.10.2025 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2021, 2022 та 2023 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, з висновками, які не відповідають обставинам справи. Наводить обставини справи, вказує на їх неврахування судом першої інстанції. Зазначає про відсутність правових підстав для застосування показника середньої заробітної плати за 2022-2024 роки для обчислення розміру пенсії позивача, оскільки зазначений показник застосовується при первинному призначенні пенсії у 2025 році, а не при переході з одного виду пенсії на інший. Окрім того, зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не приймало стосовно позивачки рішення, а тому не є належним відповідачем у вказаній справі.

Також пенсійний орган посилається на те, що суд не вправі підміняти собою орган державної влади та втручатися у здійснення його дискреційних повноважень.

Крім того, Головне управління не погоджується з рішенням щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Вказує, що позовні вимоги, що є предметом розгляду даної справи є типовими, тому розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним з категорією даної справи. Зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Позивач правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно Закону України "Про пенсійне забезпечення".

15.04.2024 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом №26742-20404/Б-02/8-0500/26 від 15.04.2026 на звернення позивача повідомило, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та з 20.07.2015 отримувала пенсію за вислугу років як працівник освіти, призначену згідно із пунктом 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закон №1058), в редакції до набрання чинності Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». Вказано, що 15.04.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та надала заяву №6654 про переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058. Зазначено, що на підставі зазначеної заяви позивач з 15.04.2024 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058. Зазначено, що при розрахунку середньомісячної заробітної плата для обчислення пенсії у відповідності до статті 40 Закону №1058 було застосовано показник середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески в цілому по Україні за 2014-2016 роки, з урахуванням індексацій, тобто який враховувався при обчисленні попереднього виду пенсії. Вказано, що новий показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, застосовується тільки при переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком. Зазначено, що чинним законодавством не передбачено застосовувати новий показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, при переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, про наявність у позивача права на нарахування пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме за 2021, 2022 та 2023 роки.

Також, суд дійшов висновку, що розумно обґрунтованими і справедливими є витрати на правничу допомогу в сумі 5 000.00 грн., які і підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань першого відповідача.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до частини 4 статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.

За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.

У разі якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) пенсії має менш як 24 місяці страхового стажу, перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) з урахуванням страхового стажу після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.

Якщо пенсіонер, який продовжував працювати, набув стажу, достатнього для обчислення пенсії відповідно до частини першої статті 28 цього Закону, за його заявою проводиться відповідний перерахунок пенсії незалежно від того, скільки часу минуло після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший.

Показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.

Відповідно до абзацу 1 ч.1 ст.40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж, починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Згідно з частиною 2 статті 40 Закону № 1058-ІV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.

Отже, вказана норма передбачає врахування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Згідно зі статтею 45 Закону № 1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною 3 статті 45 Закону №1058-ІV регламентований порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV. Однак, якщо мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 127/7522/17, де зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачці з 20.07.2015 призначено пенсію за вислугу років відповідно до норм Закону України №1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії.

З 15.04.2024 позивачку переведено на пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003.

Отже, призначення позивачці пенсії відповідно до Закону №1058-ІV вперше відбулося у квітні 2024 року.

Верховний Суд України вже аналізував подібні правовідносини і у постанові від 29 листопада 2016 року у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV.

Зазначена правова позиція Верховного Суду України підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23, встановивши, що позивачу з 11 лютого 2013 року було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 11 січня 2023 року, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2020 - 2022 роки, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.

Водночас відповідачем в ході розгляду справи не доведено, що при призначенні позивачу з 15.04.2024 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" застосовано показник середнього заробітку працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2021 - 2023 роки.

Колегія суддів зазначає, що відмовляючи позивачу в перерахунку пенсії за віком згідно з частиною другою статті 40 Закону №1058-IV з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021-2023 роки, відповідач помилково ототожнює поняття "переведення на інший вид пенсії" та "призначення пенсії", внаслідок чого в розрахунку пенсії відповідачем неправомірно враховані показники середньої заробітної плати (доходу) в Україні не за той період, як це має бути для пенсії, яка призначена вперше відповідно до Закону №1058-IV.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у застосуванні при обчисленні пенсії згідно із Законом №1058-IV середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021, 2022 та 2023 роки, тобто показника середньої заробітної плати, який має враховуватися за три останні календарні роки, що передують року призначення пенсії за Законом №1058-IV, і відповідні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є протиправними.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у постанові від 31.10.2018 у справі № 577/2576/17, правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.01.2025 у справі № 200/1478/24 тощо.

Особі, якій була призначена та виплачувалася пенсія на підставі іншого Закону, при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, пенсія повинна обчислюватися на підставі положень ст. 40 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, як вперше призначена.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19.01.2022 року у справі №528/639/17 від 06.03.2018 у справі №520/6664/17, від 05.07.2018 у справі №565/645/17, від 22.01.2019 у справі №577/2457/17, від 14.02.2018 у справі №465/5246/17, від 06.02.2019 у справі №333/1856/17, від 31.01.2025 у справі № 200/1478/24, від 11.03.2025 у справі № 560/15252/23.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не є належним відповідачем у вказаній справі, колегія суддів зазначає таке.

У цій справі позивачка оскаржує дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021, 2022, 2023 роки, які викладені у листі №26742-20404/Б-02/8-0500/26 від 15.04.2026.

Вимога про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яким переведено позивачку на пенсію за віком згідно Закону №1058, останньою не заявлялася.

У позовній заяві позивачкою не звернуто жодних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

З огляду на викладене, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є належним відповідачем у справі.

Щодо доводів апеляційної скарги про дискреційність повноважень відповідач суд звертає увагу на таке.

Дискреція це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган у силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку.

Водночас не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо витікає з п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2019 року у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Як встановлено ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 17.10.2025 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2021, 2022 та 2023 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами 1-5 ст. 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано ст. 139 КАС України, частиною першою якої встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частини 3, 5 ст. 143 КАС України передбачають, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Приписи ч. 9 ст. 139 КАС України містять критерії розподілу судових витрат, які суд повинен врахувати при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.

Так, пунктами 1, 2, 4 ч. 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04, п. 269).

З метою підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правничої допомоги №42/11/03/2026 від 11.03.2026 року, копію додаткової угоди до вказаного договору, згідно якої вартість послуг склала 15000,00 грн. та копію квитанції про сплату вказаних послуг на суму 15000,00 грн.

За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 25.05.2021 у справі №640/2076/19, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності тa необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності й пропорційності судових витрат, а також фактичний обсяг наданих представником позивача послуг, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами, складність справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідача в цій справі до 5000 грн., з огляду на що, заява позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідач, заперечуючи проти такого розміру відшкодування, в апеляційній скарзі неспівмірність вказаної суми витрат не довів та не обґрунтував, обмежившись лише посиланням на те, що розмір витрат у сумі 4000,00 грн. не підтверджений належними аргументами, які б доводили необхідність та неминучість понесення правничих витрат.

Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 по справі № 520/9223/26 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді Л.О. Фоміна К.В. Мінаєва