Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №520/2150/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Полях Н.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 р. Справа № 520/2150/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Фоміної Л.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 та додаткове рішення від 18.05.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/2150/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не здійснення перерахунку та виплати пенсії з 22.01.2026 р. ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та відповідно до частини третьої статті 59 Закону №796-ХІІ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати з 22.01.2026 року пенсію ОСОБА_1 як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до частини третьої статті 59 Закону №796-ХІІ та обчислити пенсію по інвалідності відповідно до наведених норм виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої цим же Законом на 01 січня відповідного року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати з 22.01.2026 року пенсію ОСОБА_1 згідно з вимогами рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 відповідно до ст.54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 06.06.96 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 8-ти мінімальних пенсій за віком, визначених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, і виплатити з урахуванням раніше виплачених сум;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 15000,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного окружного суду від 11.05.2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нездійснення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 22.01.2026 відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 22.01.2026 згідно рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 відповідно до ст.54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 06.06.96 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, визначених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, здійснити виплатити з урахуванням раніше проведених платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 року заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн. (дев`ять тисяч гривень).

У задоволенні заяви в іншій частині вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням та додатковим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив скасувати оскаржуване рішення та додаткове рішення, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що твердження суду першої інстанції про наявність підстав для нарахування та виплати пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, є безпідставними та не обґрунтованими.

Зазначає, що застосування Рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 у справі №4-р(I)/2024 можливе виключно в разі настання обставин для втрати чинності частиною третьою статті 54 Закону №796-XII зі змінами, у зв`язку із визнанням її неконституційною, а саме через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану.

Також відповідач наголосив на недоведеності, необґрунтованості та неспівмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Під час участі у ліквідації наслідків ЧАЕС ОСОБА_1 був призваний на збори як військовослужбовець.

Відповідно до протоколу про призначення/перерахунку пенсії ОСОБА_1 від 22.05.2025 р. нараховано щомісячно пенсію у розмірі 26452,68 грн., проте виплачується 24232,52 грн.

Позивач вважає, що йому невірно обраховано пенсію, оскільки за основу не взято положення, що особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження військової служби та мають інвалідність, мають право на обчислення пенсії, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року згідно з частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII з 26 квітня 2019 року.

ОСОБА_1 відноситься до І категорії ліквідаторів, має ІІ групу інвалідності, яка пов`язана з наслідками аварії на ЧАЕС та є особою з інвалідністю війни, оскільки був мобілізований призваний на збори.

22.01.2026 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою, в якій просив перерахувати і виплатити пенсію як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до частини третьої статті 59 Закону №796-ХІІ, обчислити пенсію по інвалідності відповідно до наведених норм, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої цим же Законом на 01 січня відповідного року та перерахувати і виплатити йому пенсію відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без обмеження її максимальним розміром.

В адміністративному позові позивач посилається на те, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок пенсії відповідно до частини третьої статті 59 Закону №796-ХІІ, оскільки позивач є військовозобов`язаним, призваним на військові збори для участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а тому після Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 №1-р(ІІ)/2019 має право на обчислення пенсії по інвалідності виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року. Позивач зазначає, що після ухвалення вказаного рішення Конституційного Суду України положення частини третьої статті 59 Закону №796-ХІІ поширюються не лише на військовослужбовців строкової служби, а й на військовозобов`язаних, призваних на військові збори.

Крім того, позивач вважає, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок його пенсії відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР, оскільки після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 №4-р(І)/2024 пенсія особам з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з наслідками аварії на ЧАЕС, повинна обчислюватися у розмірах, визначених редакцією статті 54 Закону №796-ХІІ, чинною до внесення змін Законом №76-VIII, а саме для осіб з інвалідністю ІІ групи - не менше восьми мінімальних пенсій за віком.

Відповідач у відзиві зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України №796-ХІІ, а обчислення та виплата пенсії здійснюються відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210.

Також відповідач зазначив, що положення частини третьої статті 59 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а підстави для проведення позивачу перерахунку пенсії відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР відсутні, оскільки пенсія позивачу призначена та виплачується відповідно до вимог чинного законодавства.

Не погодившись із діями пенсійного органу позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нездійснення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 22.01.2026 відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 22.01.2026 згідно рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 відповідно до ст.54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 06.06.96 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, визначених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, здійснити виплатити з урахуванням раніше проведених платежів.

В решті позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у їх задоволенні.

Ухвалюючи додаткове рішення та задовольняючи частково заяву представника позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, справедливим та обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу у даній справі є сума 9000 грн, яка відповідає фактичному обсягу наданих послуг та є пропорційною предмету спору.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовані Законом № 796-ХІІ.

Частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР, яка була чинною до внесення змін Законом № 76-VIII, було передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

28.12.2014 Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" за № 76-VIII, відповідно до якого текст статті 54 Закону № 796-ХІ був викладений у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.

Змінивши підпунктом 13 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII законодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Згодом, мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 23.11.2011 № 1210 зі змінами (далі - Порядок № 1210).

Згідно з п.11 Порядку № 1210, мінімальний розмір пенсії становить: 1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї: осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто раніше визначений статтею 54 Закону № 796-XII розмір пенсій було знижено.

Рішенням від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Рішенням Конституційного Суду України частина третя статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно рішення Конституційного Суду України, Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням (від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021).

29.06.2021 Верховною Радою України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021 прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" № 1584-IX, який набрав чинності 01.07.2021, відповідно до якого статтю 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" викладено у новій редакції, відповідно до якої в усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.

Так, відповідач, відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії, посилався на зазначену редакцію статті 54 Закону № 796-XII.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 1584-IX вбачається, що визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону № 230/96-ВР", у зв`язку з чим колегія суддів зазначає наступне.

У Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що "скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України" (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Метою Закону № 796-XII, яку визначено в частині першій статті 1 Закону № 796-XII, є, зокрема, захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 796-XII державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров`я осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх соціального захисту, повного відшкодування їм шкоди.

Покладення Конституцією України на державу обов`язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров`я, а відтак - обумовлює посилений їх соціальний захист.

У Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР. Водночас приписи статей 3,16,50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причиновий зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.

У зазначеному рішенні Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Проте Кабінетом Міністрів України у Порядку № 1210 визначено мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.

Крім того, у зазначеному рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу зобов`язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону № 796-XII мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06.06.1996 № 230/96-ВР.

Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 1584-IX, колегія суддів зазначає, що не зважаючи на те, що формально законодавець виконав рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Таким чином, з прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено. Така позиція була висловлена у Рішенні Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 і має бути застосована судами під час вирішення подібних спорів.

Так, Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18 та від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Як зазначено вище, у пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

Конституційний Суд України зауважив, що у разі не приведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Крім того, у Рішенні від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент у частині четвертій статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР в усіх випадках розміри пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Ключовим для з`ясування питання про застосування норми закону є визначення, чи виконане Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, і застосування редакції Закону, що відповідає цьому Рішенню.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.

Зазначені висновки узгоджуються з позицією сформульованою Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24 та Верховним Судом у постановах від 17.04.2024 у справі № 460/20412/23, від 15.05.2024 у справі № 400/12171/21, від 02.10.2024 у справі № 400/5534/23, від 02.10.2024 у справі № 240/955/24, від 08.10.2024 у справі № 240/1189/24.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для застосування норми статті 54 Закону № 796-XII у редакції, яка передбачає право позивача на отримання пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, є обґрунтованими і такими, що узгоджуються з положеннями чинного законодавства.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду, в оскаржуваній частині, не спростовують.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Стосовно розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу, здійснених судом першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст. 134 КАС України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Так, питання можливості зменшення розміру витрат на правничу допомогу неодноразово досліджувався Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом.

Аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави для висновку, що такі документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених стороною на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 5 ст. 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічних висновків також дійшла Велика Палата в додатковій постанові у справі №910/12876/19.

Наведений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19, від 18 травня 2022 року у справі №640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21.

Як встановлено з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем до суду надано: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 14.10.2025 р., копія акту виконаних робіт (наданих послуг) від 13.05.2026 р., копія квитанції до прибуткового касового ордеру від 13.05.2026.

Відповідно до п.2.3. Договору про надання професійної правничої допомоги від 14.10.2025 р. сторони домовились про фiксований розмiр гонорару, у розмiрi 15 000,00 грн., з урахуванням Рiшення :№ 13/1 /7 Ради адвокатiв Харківської областi вiд 21.07.2021 р., що включає в себе надання правової інформації, консультацiй i роз`яснень з правових питань, правовий супровiд, аналiз наданих документiв, пiдготовка проекту позовної заяви (заяви) та ii погодження, складання позовної заяви (заяви), оформлення примiрникiв позовної заяви (заяви) для всiх учасникiв справи, вивчення судової практики та аналiз правових позицiй ВС, ознайомлення з вiдзивом та його аналiз, складання вiдповiдi, складання iнших процесуальних документiв, участь у судових засiданнях, тощо.

Згідно з актом виконаних робіт (наданих послуг) від 13.05.2026, адвокатом були або будуть наданi Дзюба С.І. вiдповiднi послуги, якi передбаченi договором про надання професійної правничої допомоги вiд 14.10.2025 р.: надання правової iнформацiї 14.10.2025 р., аналiз наданих документiв 14.10.2025 р., консультацiй i роз`яснень з правових питань 14.10.2025 р., правовий супровiд 14.10.2025 р., пiдготовка проекту позовної заяви та її погодження вiд 16.10.2025 -02.02.2026 р., складання позовної заяви 02.02.2026 р., оформлення примiрникiв позовної заяви для всiх учасникiв справи 02.02.2026 р., вивчення судової практики та аналiз правових позицiй ВС (16.10.2025 -02.02.2026 р.), складання вiдповiдi на вiдзив, складання заяви про ухвалення додаткового рiшення 13.05.2026 р., тощо iншi дії за необхiдностi. Адвокатом були наданi Дзюба С.І. на виконання договору вiдповiднi послуги, якi передбаченi договором про надання професiйної правничої допомоги вiд 14.10.2025 р.

Оплата Дзюба С.І. здiйснена всього станом на 13.05.2026р. у сумi 15000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру.

Водночас, зважаючи на предмет спору, складність цієї справи, яка не є складною та розглянута судом у письмовому провадженні, наданий адвокатом обсяг послуг у суді, затрачений ним час на надання таких послуг, критерій «неминучості» понесення визначеного адвокатом розміру правничої допомоги у цій справі, а також зважаючи на сталу судову практику щодо аналогічних спорів, апеляційний суд вважає що витрати на правничу допомогу, які задоволені судом першої інстанції в розмірі 9000,00 грн., є не співмірними зі складністю адміністративної справи, обсягом та часом, витраченим на надання правничої допомоги, у зв`язку із чим достатнім та обґрунтованим розміром таких витрат є 7000 грн., що підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Як встановлено ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до вимог ст.317 КАС України додаткове рішення суду підлягає зміні в частині стягнення витрат на правничу допомогу; в решті суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, правильно і повно встановив обставини справи, тому відповідно до ст.316 КАС України рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 по справі № 520/2150/26 залишити без змін.

Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 по справі № 520/2150/26 - змінити.

Викласти абзац 2 резолютивної частини додаткового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 в такій редакції:

"Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн. (сім тисяч гривень)."

В іншій частині додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 по справі № 520/2150/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді К.В. Мінаєва Л.О. Фоміна