Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №367/15056/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року місто Київ

справа № 367/15056/25

провадження № 22-ц/824/8022/2025

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо»

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Федосіним Артемом Вікторовичем,

на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 22 січня 2026 року, постановлену у складі судді Шестопалової Я.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук Вікторія Юріївна, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Сидорчук Андрій Анатолійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук В.Ю., приватний виконавець виконавчого округу Київської області Сидорчук А.А. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та стягнення безпідставно набутих коштів.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 22 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук В.Ю., приватний виконавець виконавчого округу Київської області Сидорчук А.А. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів направлено за підсудністю до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Федосін А.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про направлення справи за підсудністю, апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Ірпінського районного суду Київської області. В апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржувана ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що предметом даного позову є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. При цьому зазначений виконавчий напис стосується не стягнення заборгованості, а звернення стягнення на нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання (частина 12 статті 28 ЦПК України).

Відповідно до статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» місцем виконання судового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання. Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцем знаходженням його майна.

Предметом виконавчого напису є однокімнатна квартира АДРЕСА_2 .

Тому вважає, що судом першої інстанції було необґрунтовано залишена поза увагою наявність нерухомого майна боржника у м. Ірпінь, на територію якого розповсюджується повноваження Ірпінського міського суду Київської області. Наведене свідчить, що місцем виконання оскаржуваного виконавчого напису є м. Ірпінь, оскільки саме в ньому знаходиться майно боржника за виконавчим провадженням

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2026 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Апостолівського районного суду Дніпропетровської області, суд вважав, що справа підлягає розгляду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування боржника, яке є місцем виконання виконавчого напису нотаріуса.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки такий не відповідає встановленим обставинам та нормам процесуального права.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною другою статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Разом з тим частиною дванадцятою статті 28 ЦПК України встановлено спеціальне правило альтернативної територіальної підсудності, відповідно до якого позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання.

Отже, законодавець пов`язує можливість звернення з відповідним позовом до суду не лише із загальним правилом підсудності за місцезнаходженням відповідача, а й із місцем виконання оспорюваного виконавчого напису.

Зміст поняття місця виконання рішення визначено статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до частини першої цієї статті виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Частиною другою цієї статті передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Таким чином, сама по собі обставина реєстрації боржника за певною адресою не означає, що в усіх випадках саме ця адреса є єдиним можливим місцем виконання виконавчого документа. Закон прямо передбачає альтернативні територіальні критерії, одним з яких є місцезнаходження майна боржника.

Суд першої інстанції, визначаючи місце виконання оспорюваного виконавчого напису, фактично ототожнив місце реєстрації боржника з місцем виконання виконавчого напису та не надав належної оцінки змісту самого виконавчого документа, на виконання якого відкрито виконавче провадження.

Зазначений висновок суду першої інстанції не відповідає характеру спірного виконавчого напису.

Як убачається з доводів апеляційної скарги, які не спростовані матеріалами справи, предметом оспорюваного виконавчого напису є звернення стягнення на конкретний об`єкт нерухомого майна - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Тобто у цьому випадку виконавчий напис не має своїм предметом лише стягнення певної грошової суми з боржника, виконання якого могло б здійснюватися, зокрема, шляхом звернення стягнення на заробітну плату, доходи чи грошові кошти боржника. Його предметом безпосередньо є звернення стягнення на визначений об`єкт нерухомого майна.

За таких обставин місце розташування цього майна має безпосередній і визначальний зв`язок із виконанням виконавчого напису.

Більше того, відповідно до статті 30 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Правило виключної підсудності у такому випадку має пріоритет перед правилами загальної та альтернативної підсудності.

Таким чином, посилання суду першої інстанції виключно на зареєстроване місце проживання боржника як на підставу для визначення місця виконання виконавчого напису у цій справі є помилковим, оскільки судом не враховано характер та предмет виконавчого напису - звернення стягнення саме на нерухоме майно, розташоване у місті Ірпені Київської області.

Колегія суддів звертає увагу, що наведені в апеляційній скарзі посилання на статтю 24 Закону України «Про виконавче провадження» є обґрунтованими в тій частині, в якій апелянт зазначає, що місцем виконання виконавчого документа може бути місцезнаходження майна боржника.

Посилання суду першої інстанції на постанову приватного виконавця від 31 січня 2022 року та зазначене в ній місце реєстрації боржника у Донецькій області не спростовує наведеного висновку.

Саме по собі зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження зареєстрованого місця проживання боржника не змінює змісту та предмета виконавчого напису і не усуває з переліку можливих місць його виконання місцезнаходження майна, на яке безпосередньо звернуто стягнення.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував знаходження у місті Ірпені нерухомого майна, на яке безпосередньо звертається стягнення за оспорюваним виконавчим написом, є обґрунтованими.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказана обставина має значення не лише для застосування правила альтернативної підсудності, передбаченого частиною дванадцятою статті 28 ЦПК України, на яку посилається апелянт, а й для визначення виключної підсудності спору відповідно до статті 30 ЦПК України.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета виконавчого напису та місцезнаходження нерухомого майна, на яке звернуто стягнення, спір підлягає розгляду за місцезнаходженням такого майна - у межах територіальної юрисдикції Ірпінського міського суду Київської області.

Висновок суду першої інстанції про необхідність направлення справи до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ґрунтується на неправильному визначенні місця виконання виконавчого напису та, відповідно, на неправильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Оскільки оскаржуваною ухвалою цивільну справу помилково передано за підсудністю до іншого суду, а встановлені апеляційним судом обставини свідчать про те, що справа підсудна Ірпінському міському суду Київської області, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 28, 30, 31, 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Федосіним Артемом Вікторовичем, задовольнити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 22 січня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом строку та в порядку, визначених ЦПК України.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус