Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №756/7981/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/13364/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року місто Київ

справа № 756/7981/26

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів cудової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Щур К.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 28 травня 2026року про відмову у відкритті провадження у справі, постановлену під головуванням судді Пукало А.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації про встановлення порядку спілкування з дітьми,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року позивач звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_3 , в якому просив встановити порядок його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме:

шляхом регулярного дистанційного спілкування за допомогою відеодзвінків кожного понеділка з 19:00 до 20:00 за київським часом із використанням будь-яких доступних засобів електронного зв`язку (Telegram, Viber, WhatsApp, FaceTime, Zoom та інших), зобов`язавши ОСОБА_3 забезпечити можливість такого спілкування та не чинити перешкод у його здійсненні;

шляхом щорічного перебування дітей разом із батьком у період з 15 липня по 08 серпня, у тому числі за місцем проживання батька, з правом спільного відпочинку, дозвілля, подорожей та безперешкодного особистого спілкування без участі ОСОБА_3 ;

шляхом зобов`язання ОСОБА_3 шляхом листування електронною поштою погоджувати з ОСОБА_1 істотні питання медичного обслуговування дітей, зокрема питання вакцинації, планового лікування, медичних втручань, застосування медичних препаратів, крім випадків надання дітям невідкладної медичної допомоги, а також істотні питання освіти дітей, зокрема питання вибору та зміни навчальних закладів, форми навчання, додаткових освітніх програм, секцій та гуртків.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 28 травня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обгрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність юрисдикції судів України щодо розгляду даного спору про встановлення порядку спілкування з дітьми, оскільки отримання відповідачем та дітьми колективного захисту у ФРН не свідчить про зміну місця проживання у правовому розумінні.

Вказував, що статус колективного захисту у ФРН є тимчасовим і не припиняє зареєстрованого місця проживання в Україні, у зв`язку з чим не може автоматично виключати юрисдикцію судів України.

Вважає, що судом безпідставно ототожнено місце проживання у правовому розумінні з фактичним перебуванням осіб на території іноземної держави на умовах тимчасового захисту.

Зазначав, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року у справі №756/3077/22 вже було визначено місце проживання дітей сторін. Однак, незважаючи на те, що спір уже розглядався українським судом, у даній справі суд дійшов протилежного висновку про юрисдикцію, що свідчить про непослідовне застосування норм права при вирішенні спорів стосовно одних і тих самих дітей та не відповідає принципу правової визначеності.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від представника позивача надійшла заява, в якій останній просив розглядати справу у його відсутність та відсутність позивача, вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції посилався на п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України та виходив з того, що спір про встановлення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дітьми, які мають звичайне місце проживання у Федеративній Республіці Німеччина, не належить до юрисдикції судів України та підлягає вирішенню компетентним судом за місцем звичайного проживання дітей.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просиввстановити порядок його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов мотивований тим, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року у справі №756/7555/21 розірвано шлюб між ним та ОСОБА_3 .

У період перебування сторін у шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказував, що із лютого 2022 року у зв`язку із загальновідомими обставинами відповідач разом із дітьми покинула територію України та на теперішній час проживає за межами держави (Німеччина).

Зазначав, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року у справі №756/3077/22 визначено місце проживання дітей з матір`ю ОСОБА_3 . У зазначеному рішенні також описані та встановлені обставини проживання дітей у Німеччині, які залишилися незмінними на теперішний час.

Посилався на те, що фактично порядок спілкування його з дітьми між сторонами не визначений. Будь-які контакти його з дітьми не мають стабільного, передбачуваного та гарантованого характеру, що призводить до стану постійної правової невизначеності.

Вказував, що він позбавлений можливості планувати та здійснювати системну участь у житті дітей, оскільки інтенсивність, тривалість та сама можливість контактів із дітьми визначаються виключно відповідачем.

З доказів, які додані до позовної заяви вбачається, що з лютого 2022 року відповідач ОСОБА_3 разом із дітьми постійно проживає за межами України, а саме у Федеративній Республіці Німеччина, м. Дюссельдорф, що підтверджується копіями посвідок на проживання у ФРН № НОМЕР_1 ( ОСОБА_4 ) та № ОСОБА_6 ( ОСОБА_5 ).

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21травня 2024 року у справі №756/3077/22, яке набрало законної сили визначено місце проживання ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження №2636, вчинений 16 листопада 2011 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис про народження №1356, вчинений 08 травня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві) разом з матір`ю ОСОБА_3 .

Судом при розгляді справи №756/3077/22 встановлено, що у зв`язку з військовою агресією росії проти України, діти мешкають з матір`ю у АДРЕСА_1 , що підтверджується копією дозволу на проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з апостилем на нотаріально посвідченим перекладом.

З копії довідки про навчання в школі ОСОБА_9 з апостилем та нотаріально посвідченим перекладом вбачається, що ОСОБА_10 з 08серпня 2022 року навчається у Гімназії імені Аннетти фон Фросте-Хюльсхофф. Передбачений термін навчання в школі до 31 липня 2027 року.

З копії довідки про навчання в школі ОСОБА_11 з апостилем та нотаріально посвідченим перекладом вбачається - що ОСОБА_12 з 01серпня 2022 року навчається у ОСОБА_13 . Передбачений термін навчання в школі до 31 липня 2026 року.

Також судом першої інстанції у справі №756/3077/22 встановлено, що матеріали справи містять копію рішення Місцевого суду м. Дюссельдорф Суду з сімейних справ у справі №280 F 148/22 від 09 грудня 2022 року з апостилем та нотаріально посвідченим перекладом, яким визначена можливість позивача ОСОБА_3 самостійно приймати оперативні рішення щодо охорони здоров`я дітей сторін, також копію рішення Місцевого суду м. Дюссельдорф у справі № 280 F 74/22 від 04 січня 1023 року, яким встановлено надання відповідачем ОСОБА_14 позивачу ОСОБА_3 права самостійно вирішувати питання щодо місця проживання дітей.

З викладеного вбачається, що спір, з яким позивач звернувся до суду є спором з іноземним елементом у розумінні п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про міжнародне приватне право», оскільки відповідач у справі є громадянкою України, яка проживає за межами України, діти постійно знаходяться на території іноземної держави, а юридичні факти, на яких позивач засновує свої вимоги (відсутність регулярних контактів з дітьми, необхідність визначення графіку дистанційного спілкування, потреба у погодженні рішень з медичних та освітніх питань щодо дітей, які навчаються у школах ФРН), мають місце на території Федеративної Республіки Німеччина.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч.5 ст.186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала, в якій повинно бути зазначено, до якого юрисдикційного органу позивачу необхідно звернутися для вирішення спору, якщо така справа не підлягає розгляду в судах. Відповідно до ч. 6 цієї ж статті ухвала про відмову у відкритті провадження у справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї документами надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня з дня її постановлення.

Частиною 1 ст.3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно до ст.497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.

Згідно з ч.1 ст.75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

За приписами п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні. У даному ж випадку відповідачка з 2022 року постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччина разом з дітьми, що визнається самим позивачем, а тому виключна підсудність судам України за наведеною нормою не виникає.

Відповідні правовідносини охоплюються Конвенцією про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчиненою 19 жовтня 1996 року у м. Гаага, яка ратифікована Верховною Радою України 14 вересня 2006 року та яка набула чинності для України з 01 лютого 2008року (далі - Гаазька конвенція 1996 року, Конвенція). Україна та Федеративна Республіка Німеччина є Договірними Сторонами Конвенції.

Відповідно до статті 3 Конвенції 1996 року заходи, передбачені цією Конвенцією, можуть стосуватися, зокрема, права опіки, в тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини. Отже, предметна сфера Конвенції 1996 року прямо охоплює предмет цього позову - порядок участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми.

Згідно зі статтею 5 Гаазької конвенції 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. Норми статті 5 цієї Конвенції містять загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.

Статтею 6 Гаазької конвенції 1996 року визначено, що для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в пункті 1 статті 5.

Відповідно до статті 7 Конвенції у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи держави нового звичайного місця проживання.

Поняття «місце постійного проживання» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Звичайне місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі №760/18630/22.

Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

Отже, звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою необхідно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі.

Юрисдикція спору ґрунтується на прив`язці постійного місця проживання дитини та вирішується у кожному конкретному спорі залежно від встановлених фактичних обставин справи.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №212/4948/23 питання набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування, права опіки, в тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини, охоплюються предметною сферою застосування Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року»; «наведені норми дають підстави для висновку, що юрисдикція спорів щодо батьківського піклування має визначатися залежно від звичайного місця проживання дитини»; «юрисдикція спору ґрунтується на визначенні звичайного місця проживання дитини та вирішується у кожному конкретному спорі залежно від встановлених фактичних обставин справи.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31 липня 2024 року у справі №760/18630/22.

Застосовуючи наведені критерії до обставин цієї справи, суд першої інстанції вірно врахував, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 понад чотири роки безперервно проживають у м. Дюссельдорф Федеративної Республіки Німеччина разом із матір`ю; навчаються у визначених школах за визначеними посвідками на проживання; передбачений термін навчання дітей у відповідних навчальних закладах ФРН становить до 31липня 2026 року та до 31 липня 2027 року відповідно; з 2022 року компетентний Місцевий суд м. Дюссельдорфа вже вирішував окремі питання батьківської відповідальності щодо цих дітей (справи №280 F 148/22 та №280 F 74/22), про що зазначено в рішенні Оболонського районного суду містаКиєва у справі №756/3077/22; сам позивач визнає, що з 2022 року дітей в Україні не бачив і фактично не контактував з ними у країні походження. На момент звернення з цією позовною заявою (травень 2026 року) діти проживають у ФРН понад чотири роки і три місяці, що становить значну і визначальну частку їхнього усвідомленого життя.

Таким чином звичайним місцем проживання дітей у розумінні статті 5 Гаазької конвенції 1996 року є Федеративна Республіка Німеччина. Відповідно, а відтак юрисдикцією щодо розгляду спору про порядок участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми наділені компетентні судові або адміністративні органи Федеративної Республіки Німеччина як держави звичайного місця проживання дітей.

Адреса задекларованого місця проживання відповідача в м. Києві, на яку позивач посилається у позовній заяві при обґрунтуванні підсудності за ч.1 ст.27 ЦПК України, не змінює наведеного висновку, оскільки правила ст.27 ЦПК України про територіальну підсудність застосовуються лише після того, як спір буде встановлений як такий, що підлягає вирішенню в судах України, тобто після позитивного вирішення питання про міжнародну підсудність (юрисдикцію). За положеннями ст.497 ЦПК України та ст.75 Закону України «Про міжнародне приватне право» першочергово підлягає встановленню саме міжнародна підсудність справи з іноземним елементом, і лише за умови, що спір підлягає вирішенню у судах України, далі визначається конкретний суд за правилами ст.ст.27, 28 ЦПК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом безпідставно ототожнено місце проживання у правовому розумінні з фактичним перебуванням осіб на території іноземної держави на умовах тимчасового захисту колегія суддів вважає необхідним зазначити, що оскільки юрисдикція України у вирішенні цієї категорії спорів пов`язується саме з поняттям постійного (звичайного) місця проживання дитини, а відтак суд першої інстанції встановивши, що діти з лютого 2022 року мають звичайне місце проживання з прив`язаністю до соціального та сімейного оточення у м. Дюссельдорф Федеративної Республіки Німеччина дійшов вірного висновку, що спір про встановлення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дітьми, які мають звичайне місце проживання у Федеративній Республіці Німеччина, не належить до юрисдикції судів України та підлягає вирішенню компетентним судом за місцем звичайного проживання дітей.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 28 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Головуючий:

Судді: