Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №757/9217/26-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Київ

Унікальний номер справи № 757/9217/26-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8445/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Ільєвої Т.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій суддів, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до Верховного Суду, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій суддів (а.с. 1-8).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18 лютого 2026 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій суддів відмовлено (а.с. 106-107).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 21 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 111-128).

Апеляційну скаргу мотивував тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вказував, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, в оскаржуваній ухвалі не роз`яснив, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даної справи. Вважав, що суд першої інстанції зобов`язаний був застосувати норми Конституції України, як норми прямої дії, і розглянути його позовну заяву по суті або вказати в ухвалі, що його права не порушувалися і не порушуються, однак ці вимоги закону судом першої інстанції не виконано (а.с. 111-128).

У відзиві на апеляційну скаргу представник Верховного Суду - Добролюбов В.І. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (а.с. 150-156).

З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Особи, які беруть участь у справі, до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази.

Так про розгляд справи апеляційним судом 24 вересня 2026 року, апелянт ОСОБА_1 був сповіщений 04 вересня 2026 року повідомленням до його Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. Інші особи були сповіщені 04 вересня 2026 року повідомленнями до їх Електронних кабінетів в ЄСІТС про що у справі є докази (а.с. 146-149, 158-162).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Щодо клопотання заявника про внесення подання до Конституційного Суду України.

В апеляційній скарзі апелянт звернувся з клопотаннями про вирішення питання щодо звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення ст.ст. 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України, а саме: чи зобов`язані суди на підставі вимог ст.ст. 8, 55, 56, 124 Конституції України розглянути позови до суддів (судів) про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суддями (судами), на підставі якого судочинства, та про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», а саме: чи відповідає Конституції України п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» (а.с. 39).

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Згідно пункту 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.

Заявлені скаржником клопотання за своїм змістом стосуються не питання тлумачення положень ст.ст. 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов`язковим для всіх суб`єктів їх застосування і реалізації, натомість клопотання спрямовані на вирішення процесуального питання щодо відкриття провадження у справі.

Оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено підстав, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України, для внесення подання до Конституційного Суду України як щодо неконституційності нормативно правових актів, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та визначають порядок відшкодування, зокрема, моральної шкоди, так і щодо тлумачення положень статей 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України, колегія суддів приходить до висновку про те, що клопотання не підлягають до задоволення.

Щодо доводів апелянта про незаконність оскаржуваної ухвали районного суду.

Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 02 листопада 2020 року у справі № 463/7365/20 відмовлено у відкритті кримінального провадження за нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 11.08.2020 року по справі № 463/7365/20 (а.с. 9).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 463/7365/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 02 листопада 2020 року про відмову у відкритті провадження - без змін (а.с. 29-30).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 15 лютого 2021 року у справі № 463/7365/20 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 02 листопада 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року (а.с. 41-42).

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 08 жовтня 2024 року у праві № 463/9388/24 відмовлено у відкритті кримінального провадження за нововиявленими обставинами за заявою представника Фермерського господарства ОСОБА_1 - ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 02.11.2020 у справі № 463/7365/20, якою постановлено відмовити у відкритті кримінального провадження за нововиявленими обставинами за заявою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 11.08.2020 року по справі № 463/7365/20 (а.с. 47-49).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 463/9388/24 поновлено ОСОБА_1 строк апеляційного провадження. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 08 жовтня 2024 року, якою кримінального провадження за нововиявленими обставинами за заявою представника ФГ , ОСОБА_1 - ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 02.11.2020 у справі № 463/7365/20, якою постановлено відмовити у відкритті кримінального провадження за нововиявленими обставинами за заявою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 11.08.2020 року по справі № 463/7365/20, залишено без змін (а.с. 51-53).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової падати Касаційного кримінального суду від 09 грудня 2024 року у справі № 463/9388/24 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 08 жовтня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року (а.с. 55-59).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 02 червня 2025 року у справі № 463/7365/20 відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду від 15 лютого 2021 року (а.с. 63-66).

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 16 червня 2025 року у справі № 463/7365/20 відмовлено у відкритті кримінального провадження за ново виявленими обставинами за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали судді Личаківського районного суду м. Львова від 02 листопада 2020 року у справі № 463/7365/20, якою відмовлено у відкриті кримінального провадження за ново виявленими обставинами за заявою ОСОБА_1 про перегляд за ново виявленими обставинами ухвали слідчого судді ,Личаківського районного суду м. Львова від 11 серпня 2020 року у справі № 463/7365/20 (а.с. 70-72).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 червня 2025 року у справі № 463/9388/24 ухвалу судді Личаківського районного суду м. Львова від 16 червня 2025 року про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами, залишено без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення (а.с. 73-75).

Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 03 грудня 2025 року у справі № 463/7365/20 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 16 червня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 червня 2025 року (а.с. 81-83).

Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 грудня 2025 року у справі № 463/7365/20 відмовлено у в задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки в ухвалі Верховного суду від 03 грудня 2025 року (а.с. 86-88).

Вважаючи, що вказаними вище ухвалами, позивача незаконно було позбавлено доступу до правосуддя, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації, та завдало йому шкоди, ОСОБА_1 звернувся з позовними вимогами до Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України просив стягнути на його користь з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України -181,00 грн. матеріальної шкоди та 3 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій судді Личаківського районного суду м. Львова, колегії суддів Львівського апеляційного суду, колегії суддів Верховного Суду шляхом постановлення незаконної ухвали від 02.11.2020 року, від 16.12.2020 року, від 15.02.2021 року по справі № 463/7365/20.

Тобто, предметом спору у даній справі є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої позивачу ухваленими суддями Личаківського районного суду м. Львова, Львівського апеляційного суду, Верховного Суду процесуальними рішеннями.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Частиною 1 статті 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до наведених норм обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу чи орган, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю яких завдано шкоду, а на державу.

Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine)).

Подібний висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Закони України не передбачають розгляд у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16 (провадження № 14-500цс19) та неодноразово підтверджено Верховним Судом, зокрема у постановах від 22 червня 2022 року у справі № 686/21093/20, від 29 червня 2022 року у справі № 686/24767/20, від 02 листопада 2022 року у справі № 686/1530/20, від 07 лютого 2023 року у справі № 686/15459/21, від 22 березня 2023 року у справі № 686/10652/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 305/2283/22, від 16 лютого 2024 року у справі № 953/19814/21 (провадження № 61-17945св23).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Відтак, з огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки, позов ОСОБА_1 до Верховного Суду, не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Доводи апелянта щодо того, що районний суд, відмовляючи у відкритті провадження у справі, не роз`яснив, до юрисдикції якого суду належить вирішення цього спору, є неспроможними, оскільки положення пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

На це звернув увагу Верховний Суд, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року у справі № 296/12456/23, у якій зазначив, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як таке, що охоплює як спори, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і спори, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Однак, підстав для відмови у відкритті провадження в частині позовних вимог до Держави Україна в особі Державної казначейської служби в суду першої інстанції не було, а тому в цій частині оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Подібні правові висновки викладені в судових рішеннях Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 757/41510/21-ц (провадження № 61-4088св25), від 01 червня 2026 року у справі № 454/47/26 (провадження № 61-6619ск26 і від 03 серпня 2026 року у справі № 757/41843/24-ц (провадження № 61-4838св26).

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 379, 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 лютого 2026 року в частині відмови у відкритті провадження у за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби про стягнення матеріальної та моральної шкоди та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині.

В іншій частині ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 24 вересня 2026 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

Є.П. Євграфова

В.В. Саліхов