Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №379/1055/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Київ

Унікальний номер справи № 379/1055/26

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14239/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 12 червня 2026 року, постановлену під головуванням судді Невгад О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», третя особа Таращанський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з арешту, -

в с т а н о в и в :

У червні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Іллінський О.В. звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 прав власника житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 шляхом звільнення з-під арешту зазначеного об`єкту нерухомого майна, накладеного постановою б/н Державної виконавчої служби м. Тараща від 19.08.2003, архівний номер: 5996302KIEV491, архівна дата: 08.09.2003, зареєстрованого 05.04.2004, реєстраційний номер 51386 (а.с. 1-5).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Таращанського районного суду Київської області від 10 червня 2003 року у справі № 2-238/2003, яке набрало законної сили 11.07.2003, з ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за спожитий газ. Наразі цей борг повністю погашено, що підтверджується довідкою відповідача від 13 лютого 2026 року № 4183367-В. Позивачка також зазначала, що у період з 2003 року по теперішній час це була її єдина заборгованість.

09 червня 2025 року позивачка звернулася до Таращанського відділу ДВС із заявою про зняття арешту. Листом від 09 червня 2025 року № 21633/24.4-41 орган ДВС повідомив про відсутність виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_1 та роз`яснив право на зняття арешту в судовому порядку (а.с. 1-5).

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 12 червня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», третя особа Таращанський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з арешту.

Роз`яснено позивачці, що вона має право звернутись до суду із зазначеними вимогами у передбаченому ЦПК України порядку, встановленому розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» (а.с. 29-32).

Не погодившись з ухвалою звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 39-42).

На обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, оскаржувана ухвала суду перешкоджає подальшому провадженню у справі та постановлена при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, що потягло за собою неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали.

Неповне з`ясування обставин справи доводиться тим, що судом не взято до уваги та не досліджено лист Таращанського відділу ДВС від 09 червня 2025 року № 21633/24.4-41, у якому зазначено, що при перевірці даних АСВП (містить інформацію з 2005 року) було встановлено відсутність будь-яких даних про перебування на примусовому виконанні у Відділі виконавчих проваджень на ім`я боржника ОСОБА_1 , починаючи з 2005 року по даний час. Можливості перевірити зазначену Вами інформацію з 2004 року немає, так як уже зазначалося вище в АСВП інформація міститься з 2005 року, а паперовий варіант виконавчого провадження переданого до архіву знищено відповідно до «Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби» зв`язку з закінченням строку зберігання.

З наведеного Листа вбачається, що станом на даний час у відділі ДВС відсутні будь - які виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 .

Крім того, відповідними довідками газопостачальних підприємств та підприємства, що здійснює технічне обслуговування газопостачальної мережі, які здійснюють свою діяльність на території міста Тараща Білоцерківського району Київської області, доводиться, що ОСОБА_1 будь-якої заборгованості перед ними не має.

За таких обставин, оскаржити дії чи бездіяльність державного виконавця Кучма О.М. не мала ніякої можливості через відсутність як виконавчого провадження, так і конкретного виконавця, в провадженні якого воно мало перебувати, а тому питання зняття арешту може бути вирішене виключно в судовому порядку (а.с. 39-42).

16 вересня 2026 року, тобто у строк визначений ухвалою Київського апеляційного суду від 01 вересня 2026 року, до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу представника ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»» - адвоката Плигань І.Ю. в якому апеляційну скаргу просила залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу районного суду без змін (а.с. 63, 69-72).

Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Так про розгляд справи апеляційним судом 24 вересня 2026 року апелянт ОСОБА_1 була сповіщена особисто 17 вересня 2026 року поштовим повідомленням про що є відмітка (трекінг-код) працівників пошти та 02 вересня 2026 року повідомленням її представника - адвоката Іллінського О.В. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення про що у справі є докази. Відповідач ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»» та третя особа Таращанський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про розгляд справи апеляційним судом 24 вересня 2026 року були сповіщені 02 вересня 2026 року повідомленнями до їх Електронних кабінетів в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень про що у справі є докази (а.с. 65-68, 77).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла наступного висновку.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, виходив із того, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, тому, ОСОБА_1 не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється в позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частини друга ст.451 ЦПК України).

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20 та постанові від 04 червня 2025 року в справі № 756/8592/24.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 липня 2020 року у справі № 161/3171/19 (провадження № 61-2484) дійшов висновку про те, що оскільки арешт накладено на майно боржника у межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання рішення суду, тому він не може виступати позивачем у цій справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні і висновки судів про необхідність закриття провадження у справі є обґрунтованими.

Установивши, що позивачка є боржником у виконавчому провадженні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому Розділом VII ЦПК України.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2026 року у справі № 606/1141/25, ефективним способом захисту прав боржника, на майно якого накладено арешт у виконавчому провадженні, є оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не пред`явлення позову про зняття арешту з майна.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів їх відхилила.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 12 червня 2026 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 24 вересня 2026 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

Є.П. Євграфова

В.В. Саліхов