Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №753/8906/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/8906/24 Головуючий у суді І інстанції Кулик С.В.

Провадження № 22-ц/824/9862/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

У травні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідачки на його користь аліменти на малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотківпрожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони з 23 серпня 2019 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_4 .

Наразі сторони перебувають в процесі розлучення, проживають окремо. Позивач із дитиною проживає в м. Вердоль, Федеративна Республіка Німеччина (далі - ФРН). Відповідачка проживає в АДРЕСА_1 .

Позивач самостійно несе витрати на утримання сина, відповідачка не утримує сина належним чином та не цікавиться його життям.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 лютого 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу (заробітку), але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03 травня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення платежу (аліментів) за один місяць.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалене рішення суд першої інстанції мотивував тим, що місцем проживання дитини є місце проживання її батька, що підтверджується, зокрема звітом Алтенського районного суду та довідками про місце проживання. При цьому мати здійснює спілкування з дитиною відповідно до встановленого графіку.

Доводи відповідачки щодо перебування дитини на матеріальному забезпеченні ФРН та отримання соціальних виплат не спростовують обов`язку матері утримувати дитину. Соціальні виплати є формою державної підтримки, однак не звільняють батьків від передбаченого законом обов`язку брати участь у матеріальному забезпеченні своєї дитини.

Суд вважав безпідставними посилання відповідачки на відсутність предмета спору, оскільки доказів добровільного та систематичного надання матеріальної допомоги на утримання дитини суду не надано.

З огляду на викладене, враховуючи вік дитини, відсутність доказів належного добровільного утримання з боку відповідачки, принцип рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини, а також те, що дитина проживає разом із позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідачка просить зазначене судове рішення скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким провадження у справі закрити та/або в задоволенні позову відмовити.

Наобґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд у даній справі підійшов до оцінки доказів вибірково, взяв до уваги певні докази, однак частину доказів, які суттєво впливали на вирішення справи проігнорував.

Статтями 181, 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено перелік обставин, які повинні бути встановлені судом при ухваленні правильного, законного і збалансованого рішення про стягнення аліментів, однак судом першої інстанції не були встановлені всі необхідні обставини.

При прийнятті оскаржуваного рішення основним аргументом для задоволення позову суд визначив довідки про місце проживання дитини і батька, а також звіт Алтенського районного суду ФРН.

Однак суд не врахував постанову Алтенського районного суду усного слухання 30 січня 2025 року, в якій вказано, що сторони змінили попередні домовленості і залишили спільну батьківську опіку над сином. Що стосується питання прав на спілкування, сторони домовились, що мати дитини має право і зобов`язана спілкуватись з ОСОБА_6 з понеділка по п`ятницю після закінчення роботи дитячого садка приблизно з 14:00 до 19:00 год., понад існуючий договір про спілкування. Крім того, згідно з угодою мати дитини має право і зобов`язана контактувати з ОСОБА_6 кожні другі вихідні по п`ятницях після закінчення дитячого садка до 17:00 год. в неділю.

Вказана постанова була винесена внаслідок чергового подання матір`ю дитини заяви про перегляд існуючих домовленостей і з проханням визначити місце проживання сина в домогосподарстві матері. Однак заява була відхилена через бажання суду надати дитині можливість спілкуватись з батьками однаково збалансований час. В постанові вказано, що переміщення центру життя дитини до домогосподарства матері призведе до того, що дитина більше не зможе користуватись перевагами існуючої моделі опіки та контактів з обома батьками.

Зазначене вище рішення ґрунтувалось на нормах Німецького цивільного кодексу.

Дарницький районний суд міста Києва не врахував, що у звіті від 11 вересня 2024 року ОСОБА_7 - сертифікованого представника у сімейній справі 8аР148/24 було зафіксовано процес відвідування домогосподарства матері, де є окрема кімната для сина з іграшками, їжа та все необхідне для перебування, що свідчить про постійне піклування та утримання матір`ю сина.

Отже, графік опіки батьків встановлений Алтенським районним судом виглядає таким чином, що мати проводить з дитиною не менше 5 годин на день і кожні другі вихідні, а батько зранку перед садочком і ввечері після того, як забере сина від матері і кожні перші вихідні. Враховуючи, що дитина віку ОСОБА_8 лягає спати о 21:00 год. і прокидається за годину до садочка, то в будні дні батько проводить часу навіть менше ніж матір. При цьому мати під час перебування сина з нею повністю відповідає за його лікування, харчування та одяг.

Тобто мати не просто має право, а зобов`язана проводити час з дитиною у визначені години.

Відповідачка звертає увагу суду, що правова система ФРН відрізняється від української моделі визначення місця проживання дитини. У Німеччині не є обов`язковим закріплення дитини виключно за одним із батьків. Поширеною є модель рівного або наближеного до рівного розподілу часу з дитиною між батьками (так звана «Wechselmodell»), яка може передбачати як почергове проживання дитини з кожним із батьків (наприклад, по тижню), так і інші форми рівномірного щоденного або щотижневого розподілу часу.

У даному випадку фактичні відносини між батьками та дитиною відповідали саме такій моделі, коли обидва батьки беруть активну участь у вихованні та забезпеченні дитини на рівних засадах.

У відповідності до законодавства ФРН, оскільки ні позивач, ні відповідачка не працюють, то вони отримують соціальну допомогу на базовий необхідний рівень проживання в країні, в тому числі і оплату житла. Позивач отримує також кошти на утримання сина, в тому числі на його харчування в дитячому закладі (відповідно до довідки, наданої до матеріалів даної справи 17 квітня 2025 року).

Згідно з рішенням про зміну виплат для забезпечення засобів до існування, виданого ОСОБА_1 центром зайнятості Меркішер Крайс, вбачається, що загальна щомісячна сума допомоги з березня 2025 року по травень 2025 року складає 1 079,05 євро, зокрема на ОСОБА_1 - 1 031,45 євро та на ОСОБА_3 - 47,60 євро.

Надання допомоги з огляду на працевлаштування батьків, часу перебування дитини в кожного з батьків, перебування в садочку чи школі в ФРН визначається Соціальним кодексом, Законом про житлову допомогу і Федеративним законом про допомогу на дитину. При цьому проводяться обстеження умов проживання, дотримання домовленостей та рішень судів, враховуються витрати кожного з батьків на дитину. Соціальні служби дуже суворо ставляться до своїх обов`язків та забезпечення неможливості порушення прав дітей і батьків при усіх процесах.

При зміні будь-яких обставин в житті батьків і дітей відбуваються зміни в соціальному забезпеченні та призводить до зміни порядку опіки над дитиною. Така зміна невідкладно потягне за собою зміну і в аліментних питаннях на утримання дитини. І саме нормами ФРН буде визначено порядок та розміри аліментних зобов`язань з огляду на тривалість перебування дитини з кожним з батьків.

Таким чином саме відповідним органам ФРН належить право та обов`язок вирішувати питання опіки, спілкування та аліментного утримання дитини.

Наголошує, що сторонами було спільно вирішено надати відповідним органам та службам ФРН - країні їхнього проживання право вирішувати питання опіки над дитиною, соціальних виплат та інших питань, пов`язаних з благополуччям дитини, в тому числі аліментних.

Водночас сторонами за участю адвокатів було визначено, що частину коштів, які отримує ОСОБА_2 від держави на дитину, він має пересилати матері дитини, оскільки вона проводить з дитиною навіть більше часу ніж він і несе витрати на нього.

Докази пересилання коштів були долучені до матеріалів справи, однак цим документам суд першої інстанції не надав належної оцінки.

Окрім цього, чинним законодавством ФРН визначено, що аліменти сплачуються за умови працевлаштування боржника, однак на даний час батьки ОСОБА_8 не працюють і згідно з діючими нормами отримують соціальну допомогу на мінімальний рівень проживання, тому аліменти сплачувати не повинні, по суті аліментні зобов`язання за батьків платить держава у вигляді соціальної допомоги. Отже, за чинним законодавством країни проживання сторін і дитини питання аліментних зобов`язань вирішено, тому вирішення питання аліментів за законодавством України суперечить усім міжнародним нормам.

Також судом не було враховано, що норми статті 181 СК України, відповідно до якої аліменти отримує той з батьків, з ким проживає дитина, не аналогічні нормам, які діють в ФРН, питання аліментів вирішується в залежності від участі батьків в житті дитини, а не від фактичного визначення місця проживання дитини.

Всі зазначені обставини не були враховані судом при ухваленні рішення, яке по суті порушує норми законодавства проживання сторін і на це неодноразово наголошувалось стороною відповідачки, однак судом було проігноровано.

Суд взяв до уваги наявність у власності відповідачки частини квартири в Україні та укладання договору оренди, однак було проігноровано показання сторони відповідачки про фіктивність цього договору оренди, адже він був ніби укладений в період фізичної відсутності відповідачки в Україні, а договір не містить даних про дистанційне підписання. Стороною позивача не надано підтверджень отримання будь-яких коштів за таку оренду, що додатково свідчить про те, що відповідачка доходу від здавання в оренду майна не має.

Суд першої інстанції також вказав на відсутність доказів добровільного та систематичного надання матеріальної допомоги матір`ю на утримання дитини, хоча позивач не надав жодних доказів перебування сина на його утриманні. Навпаки, позивачем надані докази перебування сина на утриманні Держави Німеччини, враховуючи статус позивача, відповідачки та їх дитини. Позивачем не надано доказів отримання самостійного доходу, всі виплати він отримує від держави, в якій перебуває, як на себе, так і на дитину.

Також звертає увагу на те, що Законом України «Про виконавче провадження» стягувачу надано можливість обирати місце виконання рішення. При стягненні коштів в Україні за вказаним законом державний виконавець буде встановлювати види та розмір доходу боржника.

Виплати, які отримує відповідачка як біженка в країні перебування, спрямовані на забезпечення певних конкретних потреб і не являється доходом згідно законодавства ФРН. З огляду на щоденне обов`язкове перебування дитини з відповідачкою, вона не має можливості працювати та отримувати дохід, в тому числі і в Україні. Нарахування аліментів за законодавством України не буде законним з огляду на різність підходів до отримання доходу в Україні та країні перебування боржника, що буде порушувати її права.

На підтвердження цілеспрямованості отриманих коштів, а також отримання коштів за перебування дитини у відповідачки, було надано рішення про зміну виплат для забезпечення засобів до існування. Це в черговий раз свідчить, що питання аліментів на дитину вирішується в країні перебування батьків та дитини і воно не може бути додатково вирішене ще й в Україні.

Дарницьким районним судом міста Києва розглянуто дану справу з порушенням правил підсудності, оскільки у цій справі наведені вище позовні вимоги не належать до виключної підсудності судам України, тому в будь-якому випадку оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Суд повинен був застосовувати пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, згідно з яким суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідачки є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надав належну оцінку наданим сторонами доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Мельник О.В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила закрити провадження у справі.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Герасимчук О.О. надіслав до апеляційного суду заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідачки, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слідзадовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 серпня 2019 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстрований шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Севастополіу сторін народився син ОСОБА_4 згідно відомостей свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11 червня 2022 року.

Відповідно до довідки про підтвердження місця проживання від 27 жовтня 2022 року місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є адреса: АДРЕСА_2 .

Згідно з довідками, виданими відділом № 16 Міграційної служби ФРН, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в`їхали до Німеччини 25 жовтня 2022 року і відтоді безперервно перебувають тут.

З довідки, виданої Алтенським районним судом ФРН, вбачається, що мати забирає дитину ОСОБА_8 з понеділка по п`ятницю приблизно о 14:00 год. з дитячого садка, батько забирає ОСОБА_8 з понеділка по четвер приблизно о 19:00 год. від матері дитини. Якщо ОСОБА_4 не відвідує дитячий садок, мати має право і зобов`язана доглядати за ним у першій половині дня приблизно з 08:00 год. до 13:00 год. Батько привозить ОСОБА_8 до матері і забирає його пізніше. Мати, крім того, має право і зобов`язана підтримувати контакти з ОСОБА_6 кожні другі вихідні, починаючи з п`ятниці після завершення дитячого садка і до неділі 17:00 год., починаючи з п`ятниці після завершення дитячого садка і до неділі 17:00 год., починаючи з 18 жовтня 2024 року. Мати забирає ОСОБА_8 у п`ятницю приблизно о 14:00 год з дитячого садка, а батько забирає ОСОБА_8 у неділю о 16:00 від матері.

Відповідно до звіту Алтенського районного суду у сімейних справах, який стосується ОСОБА_11 , батьки змінили угоду про порядок побачень з дитиною з часу, коли він почав відвідувати дитячий садок з 01 серпня 2024 року. Дитина проводить час з матір`ю після обіду. В іншій час та на вихідних ОСОБА_4 знаходиться з батьком. Батьки дитини домовились, що батько відводить ОСОБА_8 в дитячий садок вранці, а мати забирає його після занять, і батько забирає ОСОБА_8 ввечері від матері. Якщо дитина не відвідує дитячий садок, батьки домовились, що ОСОБА_4 перебуватиме вранці з матір`ю, поки батько відвідує мовні курси. Зазначено, що таким чином місце проживання ОСОБА_8 залишається у батька, а контакти з матір`ю відбуваються з моменту відвідування дитячого садка з понеділка по п`ятницю протягом приблизно 5 годин щодня.

11 квітня 2019 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 , ОСОБА_13 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_1 прийняла у власність 2/3 частини, а ОСОБА_13 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 .

22 лютого 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 укладено договір найму житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 .

28 жовтня 2024 року між ОСОБА_2 та Житловою компанією Вердоль ГмбХ укладено договір за № 89.1.5.11 оренди квартири площею 68,85 кв. м в АДРЕСА_5 .

Відповідно до офіційного підтвердження реєстрації, виданого Міським головою м. Вердоль, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 зареєстровані з 02 грудня 2024 року за адресою: АДРЕСА_5 .

Згідно з рішенням про зміну виплат для забезпечення засобів до існування, виданого ОСОБА_1 центром зайнятості ОСОБА_17 , загальна щомісячна сума допомоги з березня 2025 року по травень 2025 року складає 1 079,05 євро, зокрема на ОСОБА_1 - 1 031,45 євро, а на ОСОБА_3 - 47,60 євро.

Із відповіді Державної прикордонної служби України від 08 жовтня 2024 року вбачається, що відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період з 01 січня 2022 року по 17 жовтня 2024 року в базі даних не виявлено.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначена цивільна справа є справою з іноземним елементом.

Згідно із частиною першою статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Таким чином, суди, вирішуючи питання про належність справи до їх компетенції, зобов`язані з`ясувати, в судах якої країни відповідно до міжнародних зобов`язань України підлягає розгляду справа з міжнародним елементом. Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню в судах України, підсудність справи визначається за правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до статті 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

У відповідності до частини першої статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»встановлені підстави для визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Водночас статтею 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України.

Між Україною та ФРН немає міжнародного договору у сфері правової допомоги у сімейних справах.

Проте Україна та Німеччина є Договірними Державами Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (далі - Конвенція).

Конвенцією визначено її цілі, якими є: визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини; визначити, яке право застосовується такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції; визначити право, що забезпечується до батьківської відповідальності; забезпечити визнання та виконання таких заходів в усіх Договірних Державах; запровадити таке співробітництво між органами Договірних держав, яке може бути необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції.

Статтею 3 Конвенції визначено, що заходи, згадані у статті 1, можуть стосуватися, зокрема, права опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини.

У статті 5 Конвенції зазначено, що судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

З урахуванням статті 7, у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання.

У справі, яка переглядається, встановлено, що сторони, а також малолітній ОСОБА_5 з жовтня 2022 року проживають на території ФРН.

Хоча ОСОБА_16 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Севастополі Автономної Республіки Крим, проте із жовтня 2022 року постійно проживає у Німеччині, а отже не можна вважати, що його звичайне місце проживання до виїзду до Німеччини було в Україні.

Позивач ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_6 .

Відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 .

З матеріалів справи вбачається, що кожна із сторін отримує соціальну допомогу від ФРН у відповідності до законодавства цієї держави.

Малолітній син сторін ОСОБА_4 відвідує дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) у м. Вердоль, ФРН.

Сторони вирішували питання опіки над дитиною у Алтенскому районному суді (Сімейний суд) ФРН, з приводу чого є відповідні рішення та домовленості самих батьків.

Отже, місцем проживання як батьків, так і дитини, на час звернення позивача з цим позовом до суду є ФРН

З огляду на викладені обставини та ураховуючи вищенаведені норми Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, Конвенції про права дитини, Закону України «Про міжнародне приватне право» та статті 497 ЦПК України, спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з приводу стягнення аліментів на малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підсудний національним судам України.

Сама по собі та обставина, що відповідачка як внутрішньо переміщена особа з 2017 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , не відносить цю справу до юрисдикції суду України.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 372/2558/21 (провадження № 61-1604св23).

Оскільки у цій справі наведені вище позовні вимоги не належать до виключної підсудності судам України, то в суду першої інстанції були відсутні правові підстави для ухвалення рішення по суті спору.

Суд повинен був застосовувати пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, згідно з яким суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Припис закону про те, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства стосуються як позовів (заяв, скарг), які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів (заяв, скарг), які взагалі не можуть розглядатися судами.

Відповідно до вимог частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частина друга статті 377 ЦПК України).

За таких обставин суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 та частини першої статті 377 ЦПК України, оскільки зазначена справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства України.

Керуючись статтями 255, 367, 369, 374, 377, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 лютого 2026 рокускасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 вересня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній