Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №757/23837/19-ц — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:

Дата: 15 вересня 2026 р.

Справа: №757/23837/19-ц

Суддя: Стрижеус Анатолій Миколайович

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Київ

Справа № 757/23837/19-ц

Провадження № 22-ц/824/1481/2026

Резолютивна частина постанови оголошена 16 вересня 2026 року

Повний текст постанови складено 18 вересня 2026 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Узлій М.М.

сторони: позивач ОСОБА_1

відповідачі ОСОБА_2 ,

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Телерадіокомпанія «Нові комунікації»,

ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Головачевою Ольгою Миколаївною, і апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданої адвокатом Хмельницьким Богданом Станіславовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2024 року у складі судді Григоренко І. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 власником якого є ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 опубліковано відео сюжет спецпроекту телеканалу «ЗІК» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», в якому журналісти посилаються на інтерв`ю із засновником СТОВ «Богданівське» і ТОВ «ОРІОН-СКТ» ОСОБА_4 та координатором ГО «Стоп Корупції» ОСОБА_5 , в якому було поширено неправдиву, негативну інформацію щодо позивача, таку, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, а саме: (з 03 хвилини 34 секунди по 04 хвилину 42 секунду): ОСОБА_6 : «... ОСОБА_7 , который на тот момент занимал должность начальника налоговой милиции Украины. ОСОБА_7 через угрозы, через давление, через нажим, через проверки правоохранительных органов создал такие условия и поставил условие передать ему бесплатно часть предприятия. Он потребовал 50 % прибыли, не собственности предприятия...» Журналіст: «... ОСОБА_6 переконує, що на той момент опинився перед складним вибором: або емігрувати, заморозивши це та інші підприємства або погоджуватися на вимоги податківця. І того ж таки 2011 року бізнесмен передав установчі документи на агрохолдинг просто в руки ОСОБА_11. Та на цьому історія рейдерства лише почалася...». ОСОБА_6 : «...и буквально в 2015 году, после всех событий мы начали делать инвентаризацию юридической составляющей компании и я обнаружил, что акции компании «Скайнет», которая принадлежала мне, которая являлась собственником предприятия, оформлены, принадлежат в реестре на доверенного человека ОСОБА_8 - ОСОБА_9 ...». (з 05 хвилини 14 секунди по 05 хвилину 32 секунди): ОСОБА_10 : «Це дуже яскравий представник донецької команди, який грабував Україну разом зі своїми поплічниками. Він «віджимав» бізнеса. Тобто, його завдання було відкрити кримінальну справу, «закошмарити», скажімо так, певного бізнесмена, щоб потім увійти в долю в цей бізнес.».

Позивач вказував, що внаслідок поширення відповідачами у відео сюжеті неправдивої, негативної інформації мало місце порушення його особистих немайнових прав на повагу до гідності і честі, ділової репутації, оскільки така інформація спотворила та принизила його з боку громадськості та суспільства, ця оцінка перестала бути об`єктивною, породила сумніви щодо дотримання ним моральних засад та правових норм. Вважав, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 фактично звинуватити його у шантажі, погрозах, вимаганні грошей та рейдерських атаках, при цьому не надаючи жодного належного, документального доказу озвучених тверджень. Вказує, що ОСОБА_2 не наводить конкретних фактів та доказів, які б свідчили про факт незаконного заволодіння його бізнесом, а інформація, поширена відповідачами, що була розповсюджена в мережі Інтернет, є безперечно неправдивою, вона не підтверджена і не може бути підтверджена офіційними доказами.

В свою чергу, ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», не перевірило достовірність наданої інформації та не отримавши від ОСОБА_2 і ОСОБА_3 належних доказів, розмістили вказану інформацію в мережі Інтернет на власному сайті.

Позивач зазначав, що інформація, яка є предметом позовних вимог не містить в собі оціночних суджень, а є викладенням з боку ОСОБА_2 і ОСОБА_3 фактичних даних.

Посилаючись на статті 21, 28, 32 Конституції України, статті 272, 275, 297, 299 ЦК України, статтю 48 Закону України «Про інформацію», ОСОБА_1 просив:

1) визнати недостовірною та такою, що порушує його немайнові права на повагу до честі та гідності, а також на недоторканість ділової репутації наступну інформацію, автором якої є ОСОБА_2 і яка розміщена ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 у відео сюжеті спецпроекту телеканалу «ЗІК» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », а саме (з 03 хвилини 34 секунди по 04 хвилину 42 секунду):

- ОСОБА_6 : « ОСОБА_7 , который на тот момент занимал должность начальника налоговой милиции Украины. ОСОБА_7 через угрозы, через давление, через нажим, через проверки правоохранительных органов создал такие условия и поставил условие передать ему бесплатно часть предприятия. Он потребовал 50% прибыли, не собственности предприятия…»

- Журналіст: « ОСОБА_6 переконує, що на той момент опинився перед складним вибором: або емігрувати, заморозивши це та інші підприємства або погоджуватися на вимоги податківця. І того ж таки 2011 року бізнесмен передав установчі документи на агрохолдинг просто в руки ОСОБА_11 . Та на цьому історія рейдерства лише почалася».

- ОСОБА_6 : «и буквально в 2015 году, после всех событий мы начали делать инвентаризацию юридической составляющей компании и я обнаружил что акции компании «Скаинет», которая принадлежала мне, которая являлась собственником предприятия, оформлены, принадлежат в реестре на доверенного человека ОСОБА_8 - ОСОБА_9 ».

2) визнати недостовірною та такою, що порушує його немайнові права на повагу до честі та гідності, а також на недоторканість ділової репутації наступну інформацію, автором якої є ОСОБА_3 та яка розміщена ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 у відео сюжеті спецпроекту телеканалу «ЗІК» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », а саме (з 05 хвилини 14 секунд по 05 хвилину 32 секундуи):

- ОСОБА_10 : «Це дуже яскравий представник донецької команди, який грабував Україну разом зі своїми поплічниками. Він «віджимав» бізнеса. Тобто, його завдання було відкрити кримінальну справу, «закошмарити», скажімо так, певного бізнесмена, щоб потім увійти в долю в цей бізнес».

3) зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» спростувати недостовірну та таку, що порушує його немайнові права на повагу до честі та гідності, а також на недоторканість ділової репутації, інформацію в той же спосіб, в який вона була розміщена ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 у відео сюжеті спецпроекту телеканалу «ЗІК» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », на тому ж веб-сайті, на тій же мові, в той же час, із зазначенням, що дана інформація є недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність і ділову репутацію, а саме (з 03 хвилини 34 секунди по 04 хвилину 42 секунди):

- ОСОБА_6 : «... ОСОБА_7 , который на тот момент занимал должность начальника налоговой милиции Украины. ОСОБА_7 через угрозы, через давление, через нажим, через проверки правоохранительных органов создал такие условия и поставил условие передать ему бесплатно часть предприятия. Он потребовал 50% прибыли, не собственности предприятия...»

- Журналіст: «... ОСОБА_6 переконує, що на той момент опинився перед складним вибором: або емігрувати, заморозивши це та інші підприємства або погоджуватися на вимоги податківця. І того ж таки 2011 року бізнесмен передав установчі документи на агрохолдинг просто в руки ОСОБА_11. Та на цьому історія рейдерства лише почалася...».

- ОСОБА_6 : «...и буквально в 2015 году, после всех событий мы начали делать инвентаризацию юридической составляющей компании и я обнаружил, что акции компании «Скаинет», которая принадлежала мне, которая являлась собственником предприятия, оформлены, принадлежат в реестре на доверенного человека ОСОБА_8 - ОСОБА_9 ...».

(з 05 хвилини 14 секунди по 05 хвилину 32 секунди):

Рішенням Печерськогорайонного суду м. Києва від 09 грудня 2024 року, з урахуваня позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації задоволено.

Визнано недостовірною та такою, що порушує немайнові права ОСОБА_1 на повагу до честі та гідності, а також на недоторканість ділової репутації наступну інформацію, автором якої є ОСОБА_2 та яка розміщена ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 у відео сюжеті спецпроекту телеканалу «ЗІК» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », а саме: (з 03 хвилини 34 секунди по 04 хвилину 42 секунду):

- ОСОБА_6 : « ОСОБА_7 , который на тот момент занимал должность начальника налоговой милиции Украины. ОСОБА_7 через угрозы, через давление, через нажим, через проверки правоохранительных органов создал такие условия и поставил условие передать ему бесплатно часть предприятия. Он потребовал 50 % прибыли, не собственности предприятия…»;

Визнано недостовірною та такою, що порушує немайнові права ОСОБА_1 на повагу до честі та гідності, а також на недоторканість ділової репутації наступну інформацію, автором якої є ОСОБА_3 та яка розміщена ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 у відео сюжеті спецпроекту телеканалу «ЗІК» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », а саме: (з 05 хвилини 14 секунди по 05 хвилину 32 секунду):

Зобов`язано ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» спростувати недостовірну та таку, що порушує немайнові права ОСОБА_1 на повагу до честі та гідності, а також на недоторканість ділової репутації, інформацію в той же спосіб, в який вона була розміщена ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 у відео сюжеті спецпроекту телеканалу «ЗІК» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », на тому ж веб-сайті, на тій же мові, в той же час, із зазначенням, що дана інформація є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 , а саме: (з 03 хвилини 34 секунди по 04 хвилину 42 секунду):

- ОСОБА_6 : «... ОСОБА_7 , который на тот момент занимал должность начальника налоговой милиции Украины. ОСОБА_7 через угрозы, через давление, через нажим, через проверки правоохранительных органов создал такие условия и поставил условие передать ему бесплатно часть предприятия. Он потребовал 50 % прибыли, не собственности предприятия...»;

(з 05 хвилини 14 секунди по 05 хвилину 32 секунди):

Рішення суду мотивоване тим, що спірна інформація про позивача, поширена відповідачами, порушує принцип презумпції невинуватості, який закріплений у статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 11 Загальної декларації прав людини і є фактично твердженням про причетність позивача до вчинення протиправних дій, чим створюється негативне уявлення про нього і заподіюється шкода його правам та інтересам. В матеріалах справи немає обвинувального вирок суду, який набрав законної сили, що підтверджував би факт вчинення позивачем злочину. За таких обставин суд зробив висновок, що інформація про ОСОБА_1 щодо того, що він шахрайським шляхом переоформив належні ОСОБА_12 акції на свою довірену особу - ОСОБА_9 , грабував державу та «віджимав» бізнеса, є недостовірною.

Спірна інформація містила твердження про неправомірну діяльність позивача. Поширена відповідачами інформація не була підтверджена відповідачами під час розгляду справи, зокрема, не надано доказів, які свідчили б про вчинення ОСОБА_1 будь-яких дій, спрямованих на шантаж, погрози, вимагання грошей та рейдерські атаки. Тобто відповідачі не довели, що поширена ними інформація є достовірною. Про характер поширеної щодо позивача інформації як фактичних даних, а не оціночних суджень, свідчать стверджувальні вислови, застосовані ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які вказують на вчинення позивачем тих чи інших протиправних дій (дифамаційні обвинувачення). Ці вислови можна перевірити на предмет відповідності їх дійсності, а тому вони не можуть вважатись оціночними судженнями.

30 червня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Головачева О. М. подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та обґрунтовані без об`єктивної оцінки наявних у матеріалах справи доказів. Вказує, що публічний виступ ОСОБА_2 не містить кваліфікації кримінального правопорушення передбаченого статтею 190 КК України. Оприлюднена ОСОБА_2 інформація не містить тверджень щодо ОСОБА_1 , які могли б підпадати під визначення чи кваліфікаційні ознаки діяння у вигляді шахрайства. Спірні вислови, їх конструкція є критичним судженням, суб`єктивними думками ОСОБА_13 щодо діяльності позивача, як посадової особи, тому неможливо довести їх правдивість. Висловлювання ОСОБА_2 мали характер оціночного судження, яке є формою особистої думки й оцінки ситуації. Такі оцінки не є констатацією факту і не містять категоричних висновків щодо вини конкретної особи. Заявник вказує що інформація, яку позивач просить визнати недостовірною та такою, що порушує немайнові права ОСОБА_1 , розповсюджена під час інтерв`ю, тобто під час професійної журналістської діяльності і стосується критики діяльності публічної особи посадовця вищого рангу щодо обставин, які на той час мали значний суспільний інтерес (події, що відбулися у 2011 році, в період президентства ОСОБА_16). Заявник звертає увагу на те, що спірна інформація є оціночним судженням і не підлягає спростуванню та доведеністю їх правдивості.

15 липня 2026 року представник ОСОБА_3 - адвокат Хмельницький Б. С. подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2024 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що жодного візуального підтвердження особи, до якої нібито адресовані поширені висловлювання, суд не отримав, оскільки файл, який міститься на диску доданому позивачем, не відтворюється. А тому є неправильним висновок суду першої інстанції про поширення ОСОБА_3 спірної інформації. Заявник звертає увагу на публічний статус позивача, межа допустимої критики якого є значно більшою а ніж у пересічного громадянина. Позивач не довів порушення його права спірною інформацією. У матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_3 є автором спірної інформації.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Хмельницького Б. С. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2024 року задоволено, строк поновлено. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданої адвокатом Хмельницьким Б. С., на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Головачевої О. М. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2024 року задоволено, строк поновлено. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Головачевою О. М., на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи.

10 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 - Колосар М. Є. подав до Київського апеляційного суду відзив, у якому просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Хмельницького Б. С. залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2024 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що вказуючи про відсутність доказів того що саме ОСОБА_14 є автором спірної інформації, в той же час заявник цього не заперечує. Вказує, що спірна інформацію містить критичні висловлювання, які порушують честь, гідність і ділову репутацію позивача. Спірні висловлювання не є оціночними судженнями. Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що спірна інформаціє є твердженням про факти та порушує принцип невинуватості.

10 листопада 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Колосар М. Є. подав до Київського апеляційного суду відзив, у якому просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Головачевої О. М. залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2024 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що доводи апеляційної скарги про те, що спірна інформація є оціночним судженням спростовуються матеріалами справи. У висловлюваннях ОСОБА_13 стверджується про дії ОСОБА_1, які мають ознаки зловживанням службовим становищем з корисливих мотивів, створення позивачем тиску на ОСОБА_13 через ініціювання перевірок правоохоронних органів, вимагання від нього 50 % бізнесу оформлення частки ОСОБА_2 на довірену особу позивача - ОСОБА_9 . Спірна інформаціє не є оціночним судженням, оскіи вона носить характер тверджень про події і факти, які підлягають перевірці. Поширена інформації порушує принцип невинуватості.

14 листопада 2026 року представник ОСОБА_3 - адвокат Хмельницький Б. С. подав до Київського апеляційного суду відповідь на відзив, у якому вказує, що відзив позивача слід відхилити, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2024 року - скасувати і ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вдповідь на відзив мотивована тим, що висловлювання ОСОБА_3 мають виключно оціночний характер і не містять об`єктивно перевірених фактів. Вони є журналістським коментарем щодо публічної діяльності колишніх посадовців податкової служби, які становили частину суспільно важливої дискусії. Суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що спірна інформація містить фактичні твердження, не розмежувавши оціночні судження та інформацію про факти, чим порушив стандарти, встановлені практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Суд безпідставно встановив, що спірна інформацію стосується саме позивача, оскільки у відеосюжеті не наведено його імені, прізвища, посади або будь-яких інших ознак, що дозволяли б однозначно ідентифікувати його особу. Суд першої інстанції не врахував публічний статус позивача. Вказує що журналіст не стверджував про вчинення позивачем будь-якого злочину, а лише оцінив загальні суспільно відомі факти. Це спростовує доводи позивача про нібито порушення презумпції невинуватості. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 обвинувачується у кримінальних правопорушеннях (ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 26 грудня 2016 рок у справі № 756/16631/16-к). Згідно відомостей вебпорталу «Судова влада України» процесуальний статус ОСОБА_1 визначено як «засуджений».

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 адвокат Євсеєв М.В. підтримав доводи апеляційних скарг.

Представник ОСОБА_1 адвокат Колосар М.І. проти доводів апеляційних скарг заперечував.

ОСОБА_2 та його представник адвокат Головачева О.М. в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи відповідно до звітів про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, повідомлялися належним чином.

Судова повістка, яка надсилалася ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» повернулася до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 , його представника адвоката Головачевої О.М. та ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації».

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, урахувавши аргументи, наведені у відзивах на апеляційні скарги та у відповіді на відзив, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_6, власником якого є ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 опубліковано відео сюжет спецпроекту телеканалу «ЗІК» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», в якому журналісти посилаються на інтерв`ю з засновником СТОВ «Богданівське» і ТОВ «ОРІОН-СКТ» ОСОБА_4 та координатором ГО «Стоп Корупції» ОСОБА_5 , в якому було поширено інформацію щодо позивача, а саме (з 03 хвилини 34 секунди по 04 хвилину 42 секунду):

- ОСОБА_6 : «... ОСОБА_7 , который на тот момент занимал должность начальника налоговой милиции Украины. ОСОБА_7 через угрозы, через давление, через нажим, через проверки правоохранительных органов создал такие условия и поставил условие передать ему бесплатно часть предприятия. Он потребовал 50 % прибыли, не собственности предприятия...»;

(з 05 хвилини 14 секунди по 05 хвилину 32 секунду):

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь

і гідність інших людей.

Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками

і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

У той же час статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного життя.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе

і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Суду необхідно надати оцінку балансу права особи на свободу вираження поглядів та права особи на повагу до його гідності і честі, на недоторканність ділової репутації та на приватність.

Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, відносно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

У справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року

у справі № 758/14324/15-ц).

Для захисту честі, гідності та ділової репутації суду необхідно чітко визначити предмет доказування у справі і що саме було предметом поширення інформації, тобто, чи є об`єктивні підстави для відповідальності за статтею 277 ЦК України. Для цього слід було визначитися з діями, явищами, фактами, на які направлений матеріал, а також безпосередній чи опосередкований характер мають ці дії, явища, факти з особою позивача. Тобто, поширена інформація від імені автора стосується безпосередньо особи позивача, чи цим самим опосередковано висвітлюються події, що стосуються позивача,

у суспільному, колективному житті через призму думок автора. Це можливо зробити лише проаналізувавши весь контекст поширеної інформації, а не «вирвані» з нього терміни.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від

19 серпня 2020 року у справі № 446/1953/16-ц.

Особисте трактування отриманої з інших джерел інформації в формі коментаря є оціночним судженням, а не твердженням, тому не може бути ані спростоване, ані підтверджене (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 757/22307/17-ц, від 02 червня 2022 року в справі № 757/55559/20-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 201/10970/21).

ЄСПЛ, розглядаючи справи про дифамацію по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод..

У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.

Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ Affaire Darthold c. Allemagne, №8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).

Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 у справі про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії» від 21 березня 2002 року, «Яновський проти Польщі» від 21 січня 1999 року та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, у більшості випадків з власної ж волі, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 03 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16-ц.

Таким чином межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість до висловленої критики, сатири, провокацій.

У своїй практиці ЄСПЛ розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, пункт 47).

В постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі

№ 761/33563/20 вказано, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року).

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.

Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. Також у рішенні зазначено, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

В постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 760/23818/20 зазначено, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20 зазначено, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів (див. постанову Верховного Суду від 08грудня 2021 року у справі № 757/10886/20-ц).

Подібні висновки щодо необхідності визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням, при вирішенні питання про визнання такої інформації недостовірною, містяться також у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 545/3721/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 761/7795/17, від 01 липня 2018 року у справі № 757/33799/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що поширена спірна інформація є недостовірно і такою, що порушує його права, посягає на честь, гідність та ділову репутацію.

Надаючи оцінку спірним висловлюванням, суд робить висновок, що вони не містять тверджень про вчинення позивачем конкретних правопорушень і, за своїм змістом та з огляду на характер використання мовностилістичних засобів, тільки наводить суб`єктивну оцінку (припущення) відповідачів, стосовно певних подій.

При цьому, суд враховує ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації та публічність особи, щодо якої поширена інформація.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Провівши системний аналіз діючого законодавства України, взявши до уваги відповідну судову практику, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду не доведено факту вчинення відповідачами правопорушення, яке полягало саме в поширенні інформації, яка у відповідності до вимог закону може мати статус «недостовірної», такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Зазначені в позові вислови є оціночними судженнями.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України).

Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом не повно, допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позову.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційних скарг, скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2024 року та ухвалення у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову, судові витрати понесені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг слід стягнути з ОСОБА_1 на їх користь.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який містить три вимоги немайнового характеру.

Відповідно до п.п 2 п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання позовної заяви, яка подана фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на день подання позову становить 768,40 грн.

При зверненні до суду з позовом позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 2 305,20 грн.

Згідно з п.п. 6 п. 1 ч. 2, ст. 4 Закону України «Про судовий збір» 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 8 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров`ю (крім моральної шкоди), - не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, розмір судового збору за подання апеляційної скарги ОСОБА_15 2766,24 грн. (2305, 20 *1,5 * 0,8 = 2766, 24)

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою представником ОСОБА_2 - адвокатом Головачевою О.М. додано докази сплати судового зобу в розмірі 921,60 грн.

Таким чином, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь держави суму недоплаченого судового збору в розмірі 1 844,64 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд.-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 , подану адвокатом Головачевою Ольгою Миколаївною, і ОСОБА_3 , подану адвокатом Хмельницьким Богданом Станіславовичем - задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2024 року скасувати і ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 921,60 грн. судових витрат, понесених у зв?язку з поданням апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави суму недоплаченого судового збору за подання апеляційної скарги 1 844,64 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3 457,80 грн. судових витрат, понесених у зв?язку з поданням апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua