Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №759/17382/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року місто Київ

справа № 759/17382/24

провадження № 22-ц/824/2112/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Хасанової А.Р.,

сторони:

позивач - Акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк»

відповідач - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»

на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 5 травня 2025 року,ухвалене у складі судді Сенько М.Ф.,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 07.05.2019 у сумі 198073,38 грн.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанк №б/н від 07.05.2019 та приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг саме в тій редакції, що діяла на дату підписання та розміщена на сайті банку.

На підставі анкети-заяви відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 200000 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку та випискою по рахунку.

Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору.

У процесі користування рахунком 08.02.2021 відповідачем підписано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі погоджені суттєві умови користування кредитним рахунком. Заява підписана цифровим власноручним підписом ОСОБА_1 . На момент підписання заяви заборгованість відповідача становила 201126,77 грн.

Банк свої зобов'язання виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Відповідач зобов'язався повернути використану частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором. Але в процесі користування кредитним рахунком відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями.

У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 06.06.2024 має заборгованість в сумі 198073,38 грн, яка складається з: 187785,46 грн заборгованість за тілом кредиту, 10287,92 грн заборгованість за простроченими відсотками.

Відповідач заборгованість не погашає, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду з цим позовом.

У вересні 2024 року позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 193073,38 грн, що складається з 187785,46 грн заборгованість за тілом кредиту, 5287,92 грн заборгованість за простроченими відсотками.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.05.2025 у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Зокрема, зазначає, що враховуючи, що відповідач не заперечував перенесення боргу та продовжував користуватися кредитними коштами після 10.06.2020 та частково погашати заборгованість, то останній повністю визнавав заборгованість по кредиту, в тому розмірі, що виникла станом на 10.06.2020. Стосовно користування коштами відповідачем за період з 10.06.2020 по 06.08.2021, відповідачем використано кредитних коштів 385317,35 грн, а також враховуючи заборгованість в розмірі 199936,63 грн, яка вже була станом на 10.06.2020, то сума використаних кредитних коштів складає 585253,98 грн, а погашено за даний період 553041,62 грн та ще 5000 грн 12.09.2024, тобто 558041,62 грн, таким чином розмір фактично використаних кредитних коштів складає 27212,36 грн.

Крім того, зазначає про те, що 08.02.2021 сторонами було погоджено розмір відсоткової ставки, тому починаючи з 08.02.2021 банк правомірно нараховував відсотки. Розмір відсоткової ставки встановлено в п.1.3 анкети-заяви та складає 36% річних. Відповідно до п.1.4 анкети-заяви розмір мінімального обов'язкового платежу 7% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн + комісія щомісячно. Таким чином, сторонами було погоджено і щомісячне нарахування комісії. За період з 08.02.2021 по 06.08.2024 за погодженою ставкою нараховано відсотків в розмірі 60134,92 грн. Таким чином, зазначає апелянт, за період з 10.06.2020 по 06.08.2024, враховуючи погодження відсоткової ставки заборгованість по кредиту складає 87347,28 грн (27212,36 грн + 60134,92 грн), яка підлягає до стягнення.

Також звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції мав виходити із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) та принципу обов`язковості договору (стаття 629 ЦК України).

Що стосується висновків суду першої інстанції про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то в цій частині апелянт зазначив про те, що відповідачем не надано доказів оплати витрат на правничу допомогу; розмір наданих послуг не відповідає критеріям розумності та справедливості. Суд першої інстанції не надав оцінку співмірності заявлених витрат складності справи та об'єму наданих адвокатом послуг.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Яресько Т.В. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити рішення суду першої інстанції без змін. Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 12000 грн.

В судовому засіданні представник АТ КБ «ПриватБанк» адвокат Кравченко О.М. апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити. Крім того, пояснила, що заборгованість по картці НОМЕР_1 у ОСОБА_1 виникла ще у 2017 році, а у зв`язку з змінами кредитної схеми у 2019 році відповідачу було запропоновано підписати Анкету-заяву, що ОСОБА_1 і зробив, підписавши 07.05.2019 Анкету-Заяву, і заборгованість в сумі 191736,48 грн була перенесена на нову картку НОМЕР_2 .

Представник ОСОБА_1 адвокат Яресько Т.В. проти апеляційної скарги заперечував і просив рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін. Адвокат Яресько Т.В. пояснив , що ним складений контррозрахунок заборгованості без врахування тих незаконних нарахувань у вигляді невстановлених до 08.02.2021 комісій та процентів, а також без абсолютно безпідставного нарахування незрозумілої і недоведеної заборгованості у розмірі 191736,48 грн. Отже, починаючи з 08.02.2021 по 13.08.2024, коли відповідачем було здійснено останнє поповнення свого рахунку, баланс рахунку жодного разу не був від'ємним. Тобто, відповідач користувався виключно своїми коштами, а не коштами банку, а відповідно навіть узгоджені проценти не нараховувалися, оскільки не відбувалося «користування чужими грошовими коштами». При цьому, в контррозрахунку заборгованості з 08.02.2021 по 13.08.2024 всі видаткові платежі, в тому числі, комісії, були включені в розділ «Використано коштів, грн».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Судом установлено, що 07.09.2019 ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Однак вказана Анкета-заява не містить жодних істотних умов та необхідних даних щодо обрання відповідачем виду банківських послуг та їх змісту, крім особистих даних та підпису відповідача.

Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 07.09.2019 не містить таких основоположних умов, зокрема, яка відсоткова ставка мала б відповідати правовідносинам сторін, який строк кредитування, який кредитний ліміт встановлено позичальнику, тощо, до підписання сторонами заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 08.02.2021.

Підписана ОСОБА_1 заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 08.02.2021 містить в собі умови кредитування одразу для багатьох типів кредитних карток, які можливо отримати в АТ КБ «ПриватБанк» - карти «Універсальна» «Універсальна Gold», преміальна картка Platinum, преміальна картка World Black Edition, преміальна картка VISA Signature, преміальна картка World Elit, преміальна картка Infinite. Також у вказаній заяві наведено інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту споживача, а також наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань щодо декількох карткових продуктів. Також, заява містить умови договору «Оплата частинами та Миттєва розстрочка» для користувачів декількох типів різних карток.

Інформація в заяві про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 08.02.2021 не стосується умов конкретного кредитного договору №б/н від 07.05.2019, а має загальні умови надання послуг з кредитування.

Дана заява про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 08.02.2021 взагалі не містить даних щодо обрання відповідачем виду банківських послуг та їх змісту, у цій заяві зазначено лише особисті дані відповідача та перелічено істотні умови різних договорів та умов користування кредитними картками, які можливо отримати в АТ КБ «ПриватБанк».

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки анкета-заява від 07.05.2019 не містить істотних умов договору кредиту, надані ж позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору, тому наявні підстави вважати, що стороною позивача не доведено перед судом, що між позивачем АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем 07.05.2019 було укладено кредитний договір №б/н на тих умовах, про які у позовній заяві зазначає позивач, оскільки до 08.02.2021 сторонами не було узгоджено ні кредитний ліміт, ні проценти за користування кредитними коштами, ні комісії банку, ні жодні інші платежі.

Надані позивачем розрахунок кредитної заборгованості станом на 06.08.2024, розрахунок кредитної заборгованості станом на 19.09.2024, виписки за договором не є доказами існування між сторонами кредитних правовідносин, на умовах, про які зазначає позивач. Зазначені документи містять списання відсотків за користування кредитним лімітом, комісії за проведені операції та інші платежі, що не були узгоджені сторонами 07.05.2019.

Банківська виписка за договором №б/н за період з 01.01.1999 по 16.09.2024, додана позивачем разом з відповіддю на відзив, не може вважатися належним доказом у даній справі, оскільки містить нарахування до 07.05.2019, тобто до підписання відповідачем Анкети-заяви від 07.05.2019 та суперечить наявним у справі доказам, наданими позивачем - довідці про зміну умов кредитування, відповідно до якої кредитний ліміт було встановлено 10.06.2020, а також довідці про видані картки в рамках дії кредитного договору № б/н від 07.05.2019. Окрім того, як вбачається з даних банківських виписок, операції до 07.05.2019 здійснювалися по картці НОМЕР_1 , інформація щодо якої відсутня в довідці про видані картки в рамках дії кредитного договору №б/н від 07.05.2019.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, позивач АТ КБ «Приватбанк» зазначав, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку № б/н від 07.05.2019.

Отже, правовідносини між сторонами виникли 07.05.2019, з моменту підписання ОСОБА_1 Анкети-заяви.

Крім того, в позовній заяві та в заяві про зменшення позовних вимог позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б\н від 07.05.2019 у розмірі 193073,38 грн, що складається з 187785,46 заборгованість за тілом кредиту, 5287,92 грн заборгованість за простроченими відсотками, яка існує станом на 06.08.2024 (19.09.2024).

Правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина 1, 2 статті 207 ЦК України).

Згідно зі статтею 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаї ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до частини 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частини 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля. Перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом стаття 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому Друга сторона не може запропоновувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за тілом кредиту та за простроченими відсотками за користування кредитом, посилаючись навитяг з «Умов та правил надання банківських послуг», Тарифи, які до позовної заяви не додав, як на невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими «Тарифами» та «Умовами і правилами надання банківських послуг» відповідач ознайомився та погодився, підписуючи анкету - заяву про приєднання до «Умов та правил» надання банківських послуг у «ПРИВАТБАНКУ» від 07.05.2019, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів встановлення 10.06.2020 на рахунок ОСОБА_1 кредитного ліміту взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.

Колегія суддів зазначає, що витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», який містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину договору, укладеного між сторонами 07.05.2019 шляхом підписання анкети - заяви.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (постанова від 03.07.2019 у справі № 342/180/17)

У наданій суду анкеті - заяві від 07.05.2019, підписаній сторонами, розмір наданого кредитного ліміту не вказано, процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про обов`язок повернути кошти і сплатити відсотки, не зазначено номеру картки та реквізитів карткового рахунку.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу «Умови та правила банківських послуг», відсутність у підписаній відповідачем заяві - анкеті домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з «Умов» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Наданий позивачем до позовної заяви та підписаний 10.06.2020 відповідачем ОСОБА_1 «Паспорт споживчого кредиту» не може бути прийнятий колегією суддів, як доказ обізнаності останнього про обов`язок сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі заявленому позивачем, оскільки способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.05.2022 в справі № 393/126/20, при цьому відступивши від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, який викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 у справі № 284/157/20-ц.

Підписана ОСОБА_1 08.02.2021 заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, якою як зазначає позивач узгоджені розмір відсотків, не дає підстав вважати узгодженими розмір відсотків з 07.05.2019.

Таким чином, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження узгодження між сторонами процентної ставки до підписання заяви про приєднання від 08.02.2021, нарахування банком відсотків, комісії та інших платежів у період з 07.05.2019 по 08.02.2021 є неправомірним. З урахуванням визнання стороною позивача, що заборгованість в сумі 191736,48 грн. виникла у відповідача ще до 2019 року, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявність у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 07.05.2019. Саме за цим договором позивач нарахував ОСОБА_1 заборгованість, яку просив стягнути.

При цьому, судом враховано, що саме позивач в апеляційній скарзі наводить наступні цифри: відповідачем за період з 10.06.2020 по 06.08.2024 використано кредитних коштів 385317,35 грн, погашено за цей період 585253,98 грн, відповідно заборгованість у ОСОБА_1 за договором від 07.05.2019 відсутня. Сума в розмірі 199936,63 грн, яку позивач включає до заборгованості, не є заборгованістю за договором від 07.05.2019.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем своїх позовних вимог.

Що стосується доводів апеляційної скарги в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, то в цій частині слід зазначити наступне.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу виходив із того, що рішення у справі ухвалено на користь відповідача, розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та доведеним, зі сторони позивача не доведено неспівмірність заявлених до стягнення витрат.

Доводи щодо не проведення оплати, не відповідність витрат відповідача критеріям розумності та справедливості, висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу не спростовують.

Вирішуючи питання про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000 грн за розгляд апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №742/2585/19, від 03.02.2021 у справі №522/24585/17.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до пункту 8 частини 4 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідачем надано: договір про надання правничої (правової) допомоги № 24151 від 29.08.2024, додаток № 2 до договору від 01.10.2025.

Відповідно до п.1 додатку № 2 представництво та захист інтересів клієнта в супроводження судової справи № 759/17382/24 в Київському апеляційному суді, що полягає в ознайомленні з апеляційною скаргою в приміщенні Київського апеляційного суду, написанні відзиву на апеляційну скаргу, участь адвоката у судових засіданнях (за наявності) тощо.

Вартість послуг за домовленістю сторін складає фіксований гонорар у розмірі 12000 грн (п.2 додатку № 2).

01.10.2025 відповідачем були сплачені кошти.

06.10.2025 адвокат та відповідач ОСОБА_1 підписали Акт приймання - передачі послуг № 1.

Таким чином, розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу є доведеним.

В судовому засіданні представник АТ КБ «ПриватБанк» просила відмовити ОСОБА_1 у стягненні витрат на професійну правничу допомогу через їх необґрунтованість та неспівмірність.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Суд враховує те, що правова позиція сторони відповідача у справі у суді першої та апеляційної інстанції не змінювалась, адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавства, що регулюють спір у справі та документи, якими протилежна сторона у справі обґрунтовувала свої вимоги та інші обставини.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відшкодування заявлених відповідачем витрат у розмірі 12000 грн є завищеними та необґрунтованими, а також неспівмірними з витраченим часом та обсягом виконаних робіт, і відповідно вважала суму витрат відповідача у розмірі 6000 грн такою, що відповідає критеріям розумності та справедливості.

Керуючись статті 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 5 травня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу 6000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 28 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус