Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №756/97/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/670/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року м. Київ

Справа № 756/97/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2025 року, ухвалене у складі судді Тихої О.О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на автомобіль,

встановив:

У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , в якому просила визнати за нею право власності на транспортний засіб - автомобіль марки Lexus, моделі RX450H, VIN код НОМЕР_1 , 2010 року випуску, типу універсал легковий, синього кольору, номерний знак НОМЕР_2 (поточний номерний знак НОМЕР_3 при реєстрації за ОСОБА_3 ) та витребувати у ОСОБА_3 та передати їй зазначений автомобіль в належному технічно-справному стані, технічний паспорт та ключі до замка запалення транспортного засобу.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що вона була власником зазначеного автомобіля з 2011 року, який набула у власність на підставі договору купівлі-продажу, тобто до укладення шлюбу з ОСОБА_4 у 2013 році, а отже, автомобіль був її особистою приватною власністю.

З 2018 року вони з ОСОБА_4 проживали окремо, а у червні 2019 року розлучилися.

16.04.2021 року вона уклала шлюб у місті Ганновер у Федеративній Республіці Німеччина, та змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».

Після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 за погодженням з останнім вона тимчасово залишила спірний автомобіль за адресою проживання колишнього чоловіка, а саме: АДРЕСА_1 , де проживала також його дружина ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після чого 02.02.2022 року вона через свого представника звернулася у письмовій формі до його дружини ОСОБА_7 з вимогою передати їй спірний автомобіль, що зберігався за місцем проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_4 . Проте транспортний засіб їй не повернули, у зв`язку з чим вона звернулася до правоохоронних органів і за її заявою було розпочато дізнання у кримінальному провадженні № 120221160400000962 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ст. 356 КК України.

Під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та за інформацією Регіонального сервісного центру МВС у Київській області позивач дізналася, що:

- 23.03.2011 року в Територіальному сервісному центрі № 8043 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в місті Києві автомобіль Lexus RX450H зареєстровано за позивачем на підставі довідки-рахунку серії КІМ №66617 від 23.03.2011 року;

- 29.02.2020 року в ТСЦ №5142 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області автомобіль був перереєстрований на нового власника на підставі договору купівлі-продажу від 11.02.2020 року № 7466/20/016111 на ОСОБА_8 ;

- 12.03.2020 року в ТСЦ №5142 РСЦ ГСЦ МВС в місті Києві автомобіль перереєстровано на нового власника на підставі договору від 12.03.2020 року № 8043/2020/1982080 на ОСОБА_3 .

За вказаних обставин відповідач ОСОБА_9 не набула право власності на спірний транспортний засіб, оскільки, будучи кінцевим набувачем, могла не знати, за яких обставин ОСОБА_8 набула право власності на автомобіль, тому, посилаючись на ст. 388 ЦК України, позивач просила витребувати в ОСОБА_3 та передати їй автомобіль марки «Lexus», моделі RX450H, VIN код НОМЕР_4 , 2010 року випуску, типу універсал легковий, синього кольору, номерний знак НОМЕР_2 (поточний номерний знак НОМЕР_3 ) у належному технічно справному стані, технічний паспорт та ключі до замка запалювання до вказаного автомобіля, а також визнати за нею право власності на вказаний автомобіль.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2025 року в задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Стверджує, що судом було визнано той факт, що автомобіль належав на праві власності позивачу, проте суд дійшов необґрунтованого висновку, що підтвердженням набуття відповідачем у власність автомобіля є факт перебування у її володінні договору купівлі-продажу автомобіля від 07.03.2011 року, специфікації до нього, платіжних документів з придбання авто, ключі, сервісної книжки, копій договорів страхування, які, за твердженням відповідача, були передані їй ОСОБА_8 , що доводить факт відчуження автомобіля та підписання договору комісії позивачем.

Зазначає, що в позовній заяві вона вказувала, що договір купівлі-продажу автомобіля від 07.03.2011 року, специфікації до нього, платіжні документи з придбання авто не перебували у її володінні, у зв`язку з чим вона заявляла, що втратила оригінали документів про право власності на автомобіль, що стало підставою для пред`явлення відповідної позовної вимоги.

Суд першої інстанції безпідставно відхилив показання свідка ОСОБА_10 , з яких вбачається, що ініціатором продажу авто був колишній чоловік позивача ОСОБА_4 , а не позивач. Крім цього, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пояснили, що в момент вчинення такого правочину він хворів на рак і потребував коштів на лікування.

Зауважує, що більшість полісів страхування цивільно-правової відповідальності щодо спірного транспортного засобу, копії яких були надані представником відповідача, оформлені ОСОБА_4 як страхувальником, зокрема, за період часу з 26.10.2019 року по 25.10.2020 року, тобто протягом періоду, коли начебто транспортний засіб зі слів свідка ОСОБА_11 мав би перебувати у позивача, проте фактично у позивача він був відсутній, що підтверджувало достовірність викладених у позові відомостей, а саме: що спірний транспортний засіб був залишений та перебував у ОСОБА_4 , і, відповідно, після його смерті позивач вживала заходи щодо повернення належного їй на праві власності транспортного засобу через свого представника, про вчинення правочинів щодо відчуження її транспортного засобу позивач не була обізнана.

Вказує на те, що під час провадження в суді першої інстанції ухвалою суду було витребувано з ТОВ «Ф.А.Р.Т.» оригінал договору комісії від 11.02.2020 року № 7466/20/016111, за умовами якого було відчужено спірний транспортний засіб, проте ця ухвала суду не була виконана, оригінал договору ТОВ «Ф.А.Р.Т.» не надало з огляду на його відсутність, хоча строк зберігання оригіналу договору закінчувався 11.02.2025 року відповідно до пункту 13 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 року № 1200.

Відсутність оригіналу вказаного договору об`єктивно унеможливило проведення почеркознавчої експертизи з метою встановлення факту підробки підписів, які містила копія договору комісії, адже об`єктом такої експертизи є саме оригінал документа, що підлягатиме дослідженню, згідно з пунктом 3.5. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5. Непроведення такої експертизи було обумовлено об`єктивними, а не суб`єктивними причинами, тобто не залежало від волевиявлення сторони позивача.

Саме з цих підстав представник позивача звернувся до суду з клопотанням про долучення доказів від 21.08.2024 року, що містило в собі обґрунтування неможливості проведення такої експертизи, а також обґрунтування невідповідності проставлених в акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини від 11.02.2020 року № 7466/20/016111 та в договорі комісії від 11.02.2020 року № 7466/20/016111 підписів підписам позивача, було долучено докази, що свідчать про невідповідність підписів.

Суд першої інстанції безпідставно не надав належної оцінки розбіжності між підписом позивача та підписами, які містилися у вищезазначених документах і не звернув увагу, що:

- підписи візуально відрізняються один від одного, у тому числі за нахилом, веденням ліній, містять ознаки дрижання, що не притаманно підпису позивача, а також що може свідчити, що виконання таких «підписів» здійснено у непритаманний особі спосіб;

- абсолютно відрізняється від підпису позивача підписи, що містяться в наданих представником відповідача документах: в договорі купівлі-продажу від 07.03.2011 року № ЕлюА-0001/066 та додатку №1 до нього (на кожному аркуші), видатковій накладній на авто від 18.03.2011 року, акті приймання передачі товару за якістю та комплектністю від 18.03.2011 року, договорі добровільного страхування від 01.04.2011 року № 047/000/11 0184155. За цим клопотанням суду було подано зразки підпису позивача у різний період часу, у тому числі наближений до часу вчинення правочину, із нотаріальним посвідченням.

- сукупності з уже наявними в матеріалах справи доказами вбачалося, що підпис позивача є сталим, незмінним, містить ряд характерних рис, зокрема, точку над підписом та горизонтальну протяжність.

В порушення ст. 89 ЦПК України місцевий суд фактично навів висновок, що виключно єдиним доказом підробки документів може слугувати висновок судової почеркознавчої експертизи і що саме цей засіб доказування має вирішальне значення. Тому, зважаючи на відсутність висновку експерта, всі докази судом були відхилені, що не відповідає ст. ст. 12, 81 ЦПК України, а також правовому висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц, в якому сформульовано позицію щодо стандарту вірогідності при доказуванні, а саме: обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Також посилається на те, що судом першої інстанції не було забезпечено повноту та об`єктивність дослідження обставин вибуття спірного транспортного засобу із власності ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 , оскільки суд не встановив існування волевиявлення обох сторін при укладенні договору, не з`ясував, чи виконується він сторонами.

Вказує на те, що кошти за продаж авто після укладення договору комісії позивач не отримувала, тоді як за умовами договору його сторони начебто узгодили, що розрахунок за договором здійснюється у безготівковій формі (пункт 6 розділу ІІ). Виписки з відкритих в АТ КБ «ПриватБанк» рахунків позивача свідчать про те, що жодні кошти за відчуження авто не надходили.

Стверджує, що при оцінці доказів суд першої інстанції безпідставно обмежився лише показаннями свідка ОСОБА_13 , який пояснив, що коли він був у гостях у ОСОБА_4 у січні 2020 року на святкуванні Різдва, останній запропонував йому купити автомобіль Lexus RX450H, оскільки йому терміново потрібні були гроші, а також начебто при цій розмові також була присутня ОСОБА_14 . Суд не звернув увагу, що зазначені показання протирічать письмовим поясненням ОСОБА_7 , які були відібрані представником відповідача 19.06.2024 року, згідно з якими вона жодного разу не бачила авто за місцем проживання її чоловіка ОСОБА_4 в період з осені 2019 року по березень 2022 року, також, що не зустрічалася з позивачем жодного разу.

Крім того, суд не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_13 , який повідомив, що причиною укладення договору не в ТСЦ, а безпосередньо з комісіонером ТОВ «Ф.А.Р.Т.» слугував той факт, що існували заборони, арешти, несплачені штрафи, проте відповідно до пункту 44 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, визначена заборона прийняття на комісію транспортних засобів або машин, щодо яких в установленому порядку повідомлено про накладення арешту або заборону зняття їх з обліку.

Пояснення свідка ОСОБА_13 ґрунтуються на припущеннях, оскільки жодних доказів з його сторони не було надано, як і не знайшло своє підтвердження за допомогою інших засобів доказування.

Посилається на те, що укладений договір купівлі-продажу не був реальним, оскільки за пунктом 2.1. передача транспортного засобу здійснюється після повної оплати вартості майна в момент підписання договору, проте, як вказав сам свідок ОСОБА_13 , оплата за фактом укладення договору не здійснювалась.

Суд не взяв до уваги, що свідок ОСОБА_13 пояснив, що хоча підписання договору між його дружиною і ТОВ «Ф.А.Р.Т.» про відчуження транспортного засобу відбулося, проте через несплачені штрафи фактично грошові кошти не були передані, сторони договору роз`їхались, домовившись про зустріч після сплати штрафів, щоб перереєструвати автомобіль в ТСЦ. Приблизно через два тижні ОСОБА_4 приїхав уже один без ОСОБА_14 , передав йому ( ОСОБА_13 ) автомобіль, а він готівкою передав ОСОБА_4 кошти за авто у сумі 19 000 доларів США. Розписку він з ОСОБА_4 не брав. У цей же день автомобіль був перереєстрований на його дружину у ТСЦ.

З урахуванням наведених свідчень вбачається, що фактично продаж спірного транспортного засобу здійснив комісіонер, що не мав для цього повноважень, передачу авто здійснила неуповноважена власником особа - ОСОБА_4 , а також начебто оплату отримала також ця неуповноважена особа - ОСОБА_4 . При цьому всі дії ОСОБА_4 вчинялись в день перереєстрації авто, а саме згідно наданої копії заяви про перереєстрацію транспортного засобу на ОСОБА_8 29.02.2020 року.

22.05.2025 року від відповідача ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Літвінов О. Б., до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що твердження позивача про те, що спірний автомобіль вибув з її власності поза її волею не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи, з яких встановлено, що відповідач придбав спірне авто у ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 12.03.2020 року. ОСОБА_8 у свою чергу придбала авто на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 11.02.2020 року № 7466/20/016111 у ОСОБА_1 . У договорі купівлі-продажу від 11.02.2020 року № 7466/20/016111 зазначено, що ТОВ «ФАРТ» діяло як комісіонер від імені власника/комітента ОСОБА_1 на підставі договору комісії від 11.02.2020 року. Таким чином, позивач надав згоду на продаж спірного автомобіля, уклавши договір-купівлі продажу від 11.02.2020 року № 7466/20/016111, на підставі договору комісії від 11.02.2020 року та отримала кошти за продаж автомобіля.

Позивач не надала суду жодного доказу про визнання договору купівлі-продажу від 11.02.2020 року № 7466/20/016111 недійсним. Відповідач придбала автомобіль на підставі оплатного договору на законних підставах. Під час укладення договорів купівлі-продажу у державних реєстрах була відсутня інформація про заборону відчуження або інші обмеження щодо продажу авто. Отже, відповідач є добросовісним набувачем в розумінні статті 388 ЦК України.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги, просила суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача ОСОБА_3 - Літвінов О. Б. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_16 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 13.06.2013 року по 29.07.2019 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 від 13.06.2013 року та рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27.06.2019 року (т. 1 а. с. 9-12).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 11.01.2022 року (т. 1 а. с. 13).

Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 вбачається, що ОСОБА_17 на праві власності належав транспортний засіб марки Lexus, моделі RX450H, VIN код НОМЕР_4 , 2010 року випуску, типу універсал легковий, синього кольору, номерний знак НОМЕР_2 ; дата реєстрації права власності - 23.03.2011 року (т. 1 а. с. 20).

Вказане підтверджується також договором купівлі-продажу № ЕЛюА-0001/066 від 07.03.2011 року, укладеним між ТОВ «ВіДі Еліт» (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем); інформацією з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, про що зазначено у відповіді на адвокатський запит Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській області від 17.11.2023 року за вих. № 31/10-7156, у якій зазначено, що 23.03.2011 року ТСЦ № 8043 РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві зареєстровано автомобіль марки Lexus, моделі RX450H, VIN код НОМЕР_4 , 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , власник - ОСОБА_18 , на підставі довідки-рахунку серії КІМ № 66617 від 23.03.2011 року (т. 1 а. с. 21).

Також у відповіді зазначено, що 29.02.2020 року у ТСЦ № 5142 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області автомобіль перереєстровано на нового власника за договором купівлі-продажу, укладеним в СГ від 11.02.2020 року № 7466/20/016111, власник ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 22).

12.03.2020 року у ТСЦ № 8043 РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві автомобіль перереєстровано на нового власника за договором, укладеним в ТСЦ від 12.03.2020 року № 8043/2020/1982080, із заміною номерного знаку на НОМЕР_3 , власник ОСОБА_3

15.11.2022 року до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, за № 12022116040000962, за фактом самоправних дій ОСОБА_7 відносно ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 23, 24).

06.12.2023 до ЄРДР за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_19 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, за № 42023112320001464, за фактом підроблення офіційного документа про право власності на автомобіль марки Lexus, моделі RX450H, VIN код НОМЕР_4 , 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , у зв`язку з чим вказаний автомобіль був перереєстрований на нового власника 29.02.2020 року (т. 1 а. с. 32).

Як убачається з наданих ТСЦ № 5142 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях на виконання ухвали суду про витребування доказів документів 11.02.2020 між ТОВ «Ф.А.Р.Т.» (комісіонером) та ОСОБА_20 (комітентом) укладений договір комісії № 7466/20/016111.

Згідно з вказаним договором комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну винагороду вчинити за рахунок комітента від свого імені правочин щодо продажу транспортного засобу марки Lexus, моделі RX450H, VIN код НОМЕР_4 , 2010 року випуску, типу універсал легковий, синього кольору, номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстрований за власником ОСОБА_18 23.03.2011 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , за ціною 148 000 грн.

Комісійна плата становить 50 грн. Договір підписано його сторонами, з боку комісіонера - представником ТОВ «Ф.А.Р.Т.» Репецькою І.О., та комітентом ОСОБА_18 . Документом, що посвідчує особу ОСОБА_18 у договорі зазначений паспорт громадянина України серії НОМЕР_8 , виданий 01.08.2001 року Малинським РВ УМВС України в Житомирській області (т. 1 а. с. 248).

У матеріалах справи міститься копія вказаного паспорту, який належав позивачу, що не заперечувалося сторонами, реквізити якого збігаються з даними, зазначеними у вказаному договорі комісії.

На підставі договору комісії складений Акт технічного стану транспортного засобу від 11.02.2020 року № 7466/20/016111, підписаний представником ТОВ «Ф.А.Р.Т.» Репецькою І.О. та ОСОБА_1.

Того ж дня, 11.02.2020 року між ТОВ «Ф.А.Р.Т.» (продавцем), яке діяло на підставі договору комісії від 11.02.2020 року № 7466/20/016111, та ОСОБА_8 (покупцем) укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу марки Lexus, моделі RX450H, VIN код НОМЕР_4 , 2010 року випуску, типу універсал легковий, синього кольору, номерний знак НОМЕР_2 . Ціна транспортного засобу за договором становить 148 000 грн (т. 1 а. с. 246).

На підставі договору купівлі-продажу 11.02.2020 року сторонами вказаного договору підписаний Акт огляду реалізованого транспортного засобу № 7466/20/016111, згідно з яким ідентифікаційні номери складових частин транспортного засобу відповідають номерам, зазначеним у товарно-супровідній документації на транспортний засіб (т. 1 а. с. 247).

18.02.2020 року складений висновок експертного дослідження № 16/5141/1500 експертом Одеського НДЕКЦ Непомящим Д. В., згідно з яким номер кузова НОМЕР_4 , номер двигуна НОМЕР_9 , наданого на дослідження транспортного засобу Lexus, моделі RX450H, не змінювалися. Бланк наданого на дослідження документа «Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу» серії НОМЕР_7 відповідає бланкам, які знаходяться в офіційному обігу (т. 1 а. с. 249).

29.02.2020 року транспортний засіб марки Lexus, моделі RX450H, VIN код НОМЕР_4 , 2010 року випуску, у ТСЦ № 5142 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області перереєстровано на нового власника ОСОБА_8 із заміною реєстраційного номера на НОМЕР_10 .

12.03.2020 року у ТСЦ № 8043 РСЦ МВС в м. Києві між ОСОБА_8 (продавцем) в особі представника за довіреністю ОСОБА_13 , та ОСОБА_3 (покупцем) укладений договір купівлі-продажу № 8043/2020/1982080 транспортного засобу марки Lexus, моделі RX450H, VIN код НОМЕР_4 , 2010 року випуску, типу універсал легковий, синього кольору, номерний знак НОМЕР_10 (т. 2 а. с. 68, 69)

12.03.2020 року у ТСЦ № 8043 РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві на підставі вказаного договору автомобіль перереєстровано на нового власника ОСОБА_3 із заміною номерного знаку на НОМЕР_3 .

Допитаний місцевим судом у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснив, що коли він був у гостях у ОСОБА_4 у січні 2020 року, останній запропонував йому купити автомобіль Lexus, моделі RX450H, оскільки йому терміново потрібні були гроші. При цій розмові також була присутня ОСОБА_14 . Вони разом оглянули автомобіль, а у лютому 2020 року ОСОБА_4 разом з ОСОБА_14 приїхали до Одеси до нього, щоб укласти договір купівлі-продажу вказаного автомобіля. Йому було відомо, що автомобіль зареєстрований на ОСОБА_14 . Щоб укласти договір вони звернулися то ТСЦ, проте виявилося, що за автомобілем рахуються неоплачені штрафи і в цей день неможливо перереєструвати його на нового власника. У ТСЦ їм запропонували звернутися до комісіонера - ТОВ «Ф.А.Р.Т.», та передати автомобіль на комісію та укласти договір купівлі-продажу, щоб ОСОБА_14 вдруге не була змушена приїжджати до Одеси. 11.02.2020 року позивач особисто уклала договір комісії з ТОВ «Ф.А.Р.Т.», він при цьому заплатив комісійну винагороду. Того ж дня між його дружиною ОСОБА_8 та представником ТОВ «Ф.А.Р.Т.» був укладений договір купівлі-продажу, проте фактично автомобіль у той день не був їм переданий і гроші за авто вони не платили, роз`їхалися, домовившись зустрітися пізніше, коли будуть оплачені штрафи, щоб у ТСЦ перереєструвати автомобіль. Приблизно через два тижні ОСОБА_4 приїхав уже один без ОСОБА_14 , передав йому автомобіль, а він готівкою передав ОСОБА_4 кошти за авто у сумі 19 000 доларів США. Розписку він з ОСОБА_4 не брав. У цей же день автомобіль був перереєстрований на його дружину у ТСЦ. Автомобіль він купляв не для себе, а для перепродажу, тому так швидко і продав його ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснила, що проживає у сусідньому будинку з будинком, де жили ОСОБА_4 та ОСОБА_21 , дружили сім`ями. Свідку відомо, що подружжя їздило на автомобілі Lexus, який позивач забрала після розлучення приблизно на початку 2019 року. Про це їм з чоловіком казав сам ОСОБА_4 , коли скаржився, що залишився без автомобіля.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами те, що автомобіль марки Lexus, моделі RX450H, VIN код НОМЕР_4 , 2010 року випуску, вибув з її володіння не з її волі і судом не встановлено обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача ОСОБА_3 , що, у свою чергу, є необхідною умовою для витребування майна від добросовісного набувача, тому відсутні підстави для витребування у відповідача на користь позивача автомобіля марки Lexus, моделі RX450H, VIN код НОМЕР_4 , 2010 року випуску, технічного паспорту, ключів від замка запалення та визнання за позивачем права власності на вказаний автомобіль.

Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11 березня 2026 року у справі № 953/12944/21 «Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то, за загальним правилом, вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно, фактичне передання транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.

У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Зазначене вище дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.

Не вважається вибуття транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.

Якщо воля на передання володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.»

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що спірний автомобіль після розірвання шлюбу в 2019 році був тимчасово залишений нею за адресою проживання її колишнього чоловіка ОСОБА_4 і лише у лютому 2022 року, після його смерті, вона звернулася до ОСОБА_7 , яка перебувала у шлюбі та спільно проживала з ОСОБА_4 , з вимогою про повернення автомобіля.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 звертала увагу, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів ( постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц). Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які вчинив би добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.

У постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/8879/21 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 607/7354/21 (провадження № 61-11503св22) із зазначенням правового висновку про те, що передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Таким чином, оскільки, за твердженням позивача, вона добровільно залишила у користуванні ОСОБА_4 належний їй транспортний засіб, разом з ключами та свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу, а також з урахуванням особливостей правового режиму транспортного засобу як рухомого майна, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння ОСОБА_1 за її волею, оскільки не вважається вибуття транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.

Також позивач посилалася на те, що спірний автомобіль вибув із її власності поза її волею, оскільки вона не підписувала укладений із ТОВ «Ф.А.Р.Т.» договір комісії від 11.02.2020 року № 7466/20/016111.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У справі встановлено, що 11.02.2020 року між ТОВ «Ф.А.Р.Т.» (комісіонером) та ОСОБА_20 (комітентом) укладений договір комісії № 7466/20/016111, за умовами якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну винагороду вчинити за рахунок комітента від свого імені правочин щодо продажу транспортного засобу марки Lexus, моделі RX450H, VIN код НОМЕР_4 , 2010 року випуску, типу універсал легковий, синього кольору, номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстрований за власником ОСОБА_18 23.03.2011 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , за ціною 148 000,00 грн.

Зі змісту копії вказаного договору встановлено, що в розділі VII. Місцезнаходження і реквізити сторін міститься підпис ОСОБА_18 (комітент).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Відповідно до ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5, основним завданням почеркознавчої експертизи є, зокрема, ідентифікація виконавця рукописного тексту і підпису.

Належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є саме висновок почеркознавчої експертизи (висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі №567/792/22, від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22).

Позивачем не спростовано належними та допустимими доказами того, що підпис у договорі комісії від 11.02.2020 року № 7466/20/016111 належить не їй, а іншій особі. Відповідного клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи сторона позивача не заявляла.

Водночас, надані стороною позивача копії документів: договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 19.11.2008 року, податкового повідомлення-рішення за 2018 рік, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та повідомлення ГУ ДПС у м. Києві, у якості зразків підпису ОСОБА_14 , самі по собі, за відсутності відповідного висновку за результатами проведення почеркознавчої експертизи, не є допустимими доказами підроблення підпису позивача у договорі комісії від 11.02.2020 року № 7466/20/016111.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що ТОВ «Ф.А.Р.Т.» на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів оригінал договору комісії від 11.02.2020 року № 7466/20/016111 не надало з огляду на його відсутність, хоча строк зберігання оригіналу договору закінчувався 11.02.2025 року відповідно до пункту 13 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 року № 1200. Відсутність оригіналу вказаного договору об`єктивно унеможливило проведення почеркознавчої експертизи з метою встановлення факту підробки підписів, які містила копія договору комісії, адже об`єктом такої експертизи є саме оригінал документа.

Встановлено, що ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 30 квітня 2024 року витребувано у ТОВ «Ф.А.Р.Т.»:

- оригінал договору комісії від 11.02.2020 року № 7466/20/016111 та належним чином засвідчені копії документів, що стали підставою для його укладення;

- належним чином засвідчені копії документів на підтвердження виконання договору комісії, а саме: документів, якими оформлено передачу ТОВ «Ф.А.Р.Т.» (продавцю за договором комісії) автомобіля Lexus, моделі RX450H, VIN код НОМЕР_4 , 2010 року випуску, типу універсал легковий, синього кольору, номерний знак НОМЕР_2 , з метою його продажу; докази здійснення розрахунку з власником вказаного транспортного засобу.

На виконання вимог цієї ухвали ТОВ «Ф.А.Р.Т.» надало суду, зокрема, копію договору комісії від 11.02.2020 року № 7466/20/016111.

Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Разом з цим, ТОВ «Ф.А.Р.Т.» не є учасником цієї справи, тому правила ч. 10 ст. 84 ЦПК України щодо визнання обставин, для з`ясування якої витребовувався доказ, не можуть бути застосовані судом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний ( висновки у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 07 липня 2021 року в справі № 420/370/19).

Враховуючи, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів того, що договір комісії від 11.02.2020 року № 7466/20/016111 позивачем не укладався, вказаний договір комісії від 11.02.2020 року в силу вимог ст. 204 ЦК України є правомірним.

Крім цього, доводи сторони відповідача про те, що позивач особисто 11.02.2020 року підписала договір комісії від 11.02.2020 року № 7466/20/016111та передала усі наявні в неї документи на автомобіль підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_13 та наявністю у відповідача ОСОБА_3 договору купівлі-продажу автомобіля від 07.03.2011 року, специфікації до нього та ключів, сервісної книжки, документів з СТО, договорів страхування, платіжних документів з придбання спірного автомобіля, які, як стверджує відповідач, були передані їй продавцем ОСОБА_8 .

Сам факт звернення позивача до правоохоронних органів та внесення до ЄРДР відомостей за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 356, ч. 1 ст. 358 КК України, не свідчать про те, що спірний автомобіль вибув із власності позивача шляхом підроблення її підпису у відповідних правочинах, оскільки станом на час розгляду справи суду не надано відомостей про те, що будь-якій особі у кримінальному провадженні повідомлено про підозру або ухвалено обвинувальний вирок, або в рамках кримінального провадження проведено відповідні експертизи.

Згідно з ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Тобто, витяг з ЄРДР підтверджує лише факт того, що певна особа звернулася із заявою до правоохоронних органів і що слідчий вніс ці відомості до електронного реєстру.

Доводи сторони позивача про те, що неправомірна поведінка ТОВ «Ф.А.Р.Т.» є підтвердженою та встановлена судами у справах № № 521/17662/21, 521/9615/20, 504/3645/20, 521/463/19, є необґрунтованими, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, у зазначених позивачем справах та у справі, яка переглядається у апеляційному порядку , є різними.

Так, у справі №521/17662/21 встановлено, що на момент укладання договору комісії між ТОВ «Ф.А.Р.Т.» та позивачем, від імені якого діяв представник, у останнього не було повноважень на укладення цієї угоди, оскільки позивач не уповноважувала представника на відчуження належного їй на праві власності автомобіля і крім того, надана нею довіреність на його ім`я була скасована.

У справі № 521/9615/20 встановлено, що спірний автомобіль вибув з володіння позивача поза її волею на підставі документів: наданих іншою особою, яка підробила її паспорт та її картку фізичної особи-платника податків; постанови начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, що визнана судовим експертом підробленою, а тому укладений із ТОВ «Ф.А.Р.Т.» договір купівлі-продажу є недійсним.

У справі № 504/3645/20 встановлено, що договір комісії, на підставі якого діяло ТОВ «Ф.А.Р.Т.» як продавець належного позивачу майна, позивачем не підписувався, і так само позивач не уповноважувала свого чоловіка на підписання таких договорів.

У справі № 521/463/19 встановлено, що договір комісії, на підставі якого діяло ТОВ «Ф.А.Р.Т.» як продавець належного позивачу майна, позивачем не підписувався, що підтверджено висновком експертизи, проведеної в межах кримінального провадження.

Таким чином, хоча правовідносини у справі, що переглядається у апеляційному порядку, та у справах № № 521/17662/21, 521/9615/20, 504/3645/20, 521/463/19 і є подібними, однак встановлені фактичні обставини у них є відмінними.

Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами те, що автомобіль марки Lexus, моделі RX450H, VIN код НОМЕР_4 , 2010 року випуску, вибув з її володіння не з її волі і у справі не встановлено обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача ОСОБА_3 , у зв`язку чим суд надає перевагу захисту прав відповідача як добросовісного набувача, який набув спірне майно на підставі відплатного договору, тому відсутні підстави для витребування у відповідача на користь позивача автомобіля марки Lexus, моделі RX450H, VIN код НОМЕР_4 , 2010 року випуску, технічного паспорту, ключів від замка запалення та визнання за позивачем права власності на вказаний автомобіль.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються висновками суду, викладеними в його рішенні.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Отже, рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.