Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №750/839/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/839/26

Головуючий у першій інстанції – Рахманкулова І. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1904/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Стельмаха А. П.,

суддів Любчика О. В., Разгуляєвої О. В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 176806 від 27 березня 2025 року у розмірі 25 112 грн 77 коп.

Позов обґрунтовано тим, що 27 березня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит № 176806, за яким кредитодавець надав позичальниці кредит у загальному розмірі 24 706 грн. Позивач зазначав, що відповідачка зобов`язання за договором не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Право вимоги за договором перейшло до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на підставі договору факторингу № 16042025 від 16 квітня 2025 року та відповідного реєстру прав вимоги. З урахуванням того, що 1 200 грн штрафних санкцій позивач до стягнення не заявляв, просив стягнути 25 112 грн 77 коп., з яких 24 706 грн – основний борг, 5 грн 77 коп. – проценти та 401 грн – комісія за управління та обслуговування кредиту.

Відповідачка позов не визнала. У відзиві посилалася на те, що за договором № 176806 фактично отримала на платіжну картку лише 7 грн 77 коп. Іншу частину коштів у сумі 20 992 грн 33 коп., за твердженням позивача, було спрямовано на погашення заборгованості за попереднім договором про споживчий кредит № 166277 від 04 січня 2025 року, однак текст цього договору, паспорт споживчого кредиту, графік платежів та первинні докази видачі коштів за ним у матеріалах справи відсутні. Також заперечувала проти нарахування комісії за управління та обслуговування кредиту та штрафних санкцій.

У відповіді на відзив позивач зазначав, що порядок використання кредиту був безпосередньо погоджений сторонами: 20 992 грн 33 коп. спрямовувалися на погашення попередньої кредитної заборгованості, 7 грн 77 коп. – на платіжну картку позичальниці, а 3 705 грн 90 коп. – на сплату одноразової комісії за надання кредиту. Позивач наголошував, що відповідачка підписала індивідуальну частину договору, графік платежів і паспорт споживчого кредиту та погодила зазначені умови. Штрафні санкції у сумі 1 200 грн до предмета позову не включені.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 червня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» 24 711 грн 77 коп. заборгованості. У решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 2 619 грн 80 коп. судового збору та 6 888 грн витрат на професійну правничу допомогу, а з ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_1 – 128 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи позов у частині основного боргу та процентів, суд першої інстанції виходив із того, що факт укладення договору № 176806 відповідачка визнавала, а його індивідуальна частина та паспорт споживчого кредиту прямо передбачали погоджений спосіб надання кредиту, зокрема спрямування 20 992 грн 33 коп. на погашення попередньої заборгованості. Погашення цієї заборгованості шляхом взаємозаліку суд вважав підтвердженим довідкою ТОВ «ФК «Кредіплюс» від 03 листопада 2025 року № 3944/03-12. Суд також послався на допустимість рефінансування як способу кредитування та принцип добросовісності.

У частині 401 грн комісії за управління та обслуговування кредиту суд відмовив у позові. Суд виходив із того, що договором не визначено конкретного переліку додаткових або супутніх послуг, за які встановлена щомісячна комісія, та застосував висновки Верховного Суду щодо нікчемності такої умови, зокрема постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

Не погодившись із рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю, а також стягнути з позивача судовий збір і витрати на професійну правничу допомогу.

Основний довід апеляційної скарги полягає у недоведеності фактичного надання 24 706 грн кредиту. Апелянтка зазначає, що відповідь АТ «ОТП БАНК» підтверджує зарахування на її картку лише 7 грн 77 коп., тоді як існування заборгованості за попереднім договором № 166277 від 04 січня 2025 року та фактичне спрямування 20 992 грн 33 коп. на її погашення належними доказами не підтверджено. Наголошує, що ухвалою суду від 09 червня 2026 року у позивача витребовувалася копія договору № 166277, однак її не подано.

Апелянтка також вважає неправомірною одноразову комісію за надання кредиту в сумі 3 705 грн 90 коп., посилаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів» та постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц. На її думку, надання кредиту є обов`язком кредитодавця та не може оплачуватися окремою комісією.

Окремо в апеляційній скарзі заявлено про неспівмірність стягнутих на користь позивача 6 888 грн витрат на професійну правничу допомогу. Апелянтка посилається на типовий характер спору, невисоку складність справи, шаблонність позовної заяви та відсутність необхідності у значному обсязі правової роботи.

Апелянтка зазначила, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції разом зі скаргою подала договір про надання правової допомоги від 07 квітня 2026 року, акт здачі-приймання наданих послуг від 10 липня 2026 року та квитанцію до прибуткового касового ордера від 10 липня 2026 року на суму 8 000 грн. За подання апеляційної скарги сплачено 3 993 грн 60 коп. судового збору.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Позивач посилається на належне укладення електронного договору із використанням одноразового ідентифікатора a0f8c6fc, погодження відповідачкою всіх істотних умов договору та способу надання кредиту. Зазначає, що індивідуальна частина договору прямо визначає спрямування 20 992 грн 33 коп. на погашення попередньої заборгованості, 7 грн 77 коп. – на картку позичальниці та 3 705 грн 90 коп. – на сплату одноразової комісії за надання кредиту.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначає, що їх розмір підтверджений договором та актом від 25 листопада 2025 року на загальну суму 7 000 грн, до якої включено: 5 000 грн за складання позовної заяви, 1 000 грн за вивчення матеріалів справи, 500 грн за підготовку адвокатського запиту та 500 грн за підготовку клопотання про витребування доказів.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.

За частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. За статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом установлено, що 27 березня 2025 року ОСОБА_1 підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором a0f8c6fc індивідуальну частину договору про споживчий кредит № 176806, укладеного з ТОВ «ФК «Кредіплюс». Факт укладення цього договору апелянткою не заперечується.

Пунктом 2.2.1 індивідуальної частини визначено загальний розмір кредиту 24 706 грн і порядок його надання: 20 992 грн 33 коп. – для погашення заборгованості позичальниці за договором про споживчий кредит № 166277 від 04 січня 2025 року, укладеним із тим самим кредитодавцем; 7 грн 77 коп. – на платіжну картку № НОМЕР_1 ; 3 705 грн 90 коп. – шляхом погашення заборгованості за одноразовою комісією, нарахованою за пунктом 2.5 договору.

Пунктом 2.3 договору встановлено фіксовану процентну ставку 0,10 % річних. За пунктом 2.5 одноразова комісія за надання кредиту становить 3 705 грн 90 коп., або 15 % загального розміру кредиту, та може сплачуватися за рахунок кредиту, якщо це передбачено пунктом 2.2.1. Загальний строк кредитування згідно з пунктом 2.6 становить 275 днів – із 27 березня до 27 грудня 2025 року.

У заяві на видачу кредиту № 100790207, підписаній ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 78b2afb3, зазначено загальну суму кредиту 24 706 грн, строк 275 днів та мету кредиту – «погасити інший кредит, сплата комісії».

Паспорт споживчого кредиту, також підписаний відповідачкою 27 березня 2025 року, відтворює той самий спосіб надання кредиту. У графіку платежів сума 21 000 грн 10 коп., що складається із 20 992 грн 33 коп. рефінансування та 7 грн 77 коп. переказу на картку, відображена як чиста сума кредиту, тоді як 3 705 грн 90 коп. віднесено до одноразової комісії за надання кредиту.

Пункт 1.2.1 публічної частини договору передбачає, що кредит може бути наданий безпосередньо позичальнику та/або шляхом погашення його заборгованості перед кредитодавцем, а укладенням договору позичальник надає кредитодавцю необхідні повноваження для такого погашення. Відповідно до пункту 2.2 публічної частини днем надання кредиту вважається день перерахування коштів позичальнику та/або погашення його заборгованості чи частини заборгованості перед кредитодавцем.

Листом АТ «ОТП БАНК» від 20 лютого 2026 року підтверджено, що платіжна картка № НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 та 27 березня 2025 року на неї було зараховано 7 грн 77 коп. від ТОВ «ФК «Кредіплюс».

Довідкою ТОВ «ФК «Кредіплюс» від 03 листопада 2025 року № 3944/03-12 підтверджено відображення операцій за договором № 176806: 20 992 грн 33 коп. спрямовано на погашення попередньої кредитної заборгованості, 7 грн 77 коп. перераховано на картковий рахунок позичальниці, 3 705 грн 90 коп. зараховано в оплату одноразової комісії.

Разом із тим матеріали справи не містять тексту договору про споживчий кредит № 166277 від 04 січня 2025 року та первинних документів про видачу коштів за ним, хоча копія цього договору витребовувалася ухвалою суду першої інстанції від 09 червня 2026 року. Ця обставина підлягає окремій оцінці при перевірці доводу про недоведеність рефінансованої частини кредиту.

За карткою обліку виконання договору № 176806 первісний кредитор відобразив надання кредиту 27 березня 2025 року в сумі 24 706 грн, нарахування 5 грн 77 коп. процентів, 401 грн комісії та 1 200 грн штрафних санкцій. Виписка ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» станом на 01 листопада 2025 року містить ті самі складові заборгованості.

16 квітня 2025 року ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» уклали договір факторингу № 16042025. За пунктом 4.1 цього договору право вимоги переходить із моменту підписання відповідного реєстру прав вимоги та акта його приймання-передачі. Актом і витягом з реєстру прав вимоги № 4 від 03 липня 2025 року індивідуалізовано ОСОБА_1 , договір № 176806 та загальну вимогу 26 312 грн 77 коп. Сплату фактором фінансування підтверджено платіжною інструкцією № 506 від 09 липня 2025 року. Перехід права вимоги в апеляційній скарзі окремо не оспорюється.

За статтями 525, 526, частиною першою статті 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і закону, а якщо встановлено строк його виконання – у цей строк. Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина перша статті 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти. Отже, на відміну від договору позики, правове регулювання кредитного договору не зводиться до правила частини першої статті 1046 ЦК України про реальний момент укладення договору позики.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на 27 березня 2025 року, загальні витрати за споживчим кредитом охоплювали витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника та третіх осіб.

Частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» у тій самій редакції передбачала включення до загальних витрат за споживчим кредитом, зокрема, комісій кредитодавця, пов`язаних із наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Частина шоста статті 12 цього Закону встановлювала, що споживач не зобов`язаний сплачувати платежі, не зазначені у договорі та/або не враховані у розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, крім передбачених законом винятків.

Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення спірного договору, передбачала, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування лише у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Тому редакція частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку спиралася постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, не була чинною правовою нормою для договору, укладеного 27 березня 2025 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 розмежувала правове регулювання договорів, укладених до і після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування», та виходила з того, що цей Закон допускає встановлення комісій у складі загальних витрат за кредитом. Водночас оплатність інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право безоплатно отримувати один раз на місяць, є нікчемною.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 Верховний Суд застосував наведений підхід до щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості та врахував відсутність визначених договором самостійних додаткових або супутніх послуг, за які така комісія стягувалася.

Висновки Верховного Суду щодо рефінансування не означають, що сам запис у договорі автоматично доводить фактичне виконання кредитодавцем операції з рефінансування. Зокрема, у постанові від 04 червня 2025 року у справі № 521/9615/22 поряд із умовою про рефінансування Верховний Суд урахував відомості про рух коштів за рахунками. Тому релевантність цієї постанови для цієї справи обмежується допустимістю рефінансування як способу надання кредиту, а питання доказаності конкретної операції оцінюється за доказами у цій справі.

Щодо надання кредиту та рефінансування попередньої заборгованості.

Довід апелянтки про те, що вона могла набути обов`язок повернути лише 7 грн 77 коп., які безпосередньо надійшли на її картку, не враховує погоджений сторонами спосіб виконання кредитодавцем обов`язку з надання кредиту. Пункт 2.2.1 індивідуальної частини та пункти 1.2.1, 2.2 публічної частини прямо передбачають можливість використання кредиту для погашення попередньої заборгованості позичальниці перед тим самим кредитодавцем. Отже, безготівкове зарахування на картку не було єдиним погодженим способом надання кредиту.

При цьому саме по собі підписання договору № 176806 до проведення відповідних облікових операцій не може замінити доказів його виконання кредитодавцем. Тому відсутність договору № 166277 та первинних документів щодо виникнення попередньої заборгованості є істотною для оцінки доказів і не може бути усунута лише посиланням на свободу договору або на доктрину заборони суперечливої поведінки.

Разом з тим сукупність наявних доказів не обмежується одностороннім розрахунком позивача. Відповідачка власним електронним підписом погодила індивідуальну частину, в якій конкретно ідентифіковано попередній договір № 166277 від 04 січня 2025 року та суму 20 992 грн 33 коп., призначену для погашення заборгованості за ним. Окремо підписана нею заява на видачу кредиту визначає метою нового кредиту погашення іншого кредиту та сплату комісії. Паспорт споживчого кредиту, підписаний іншим одноразовим ідентифікатором, повторює структуру надання кредиту. Після укладення договору кредитодавець склав довідку № 3944/03-12, у якій відобразив саме таке виконання операції рефінансування.

Відповідь АТ «ОТП БАНК» не суперечить цим доказам. Банк підтвердив лише рух коштів за картковим рахунком і не міг підтвердити або спростувати внутрішнє зарахування ТОВ «ФК «Кредіплюс» коштів у погашення заборгованості за іншим договором із цим самим кредитодавцем.

За таких обставин ненадання копії попереднього договору послаблює доказову базу позивача, однак не нівелює взаємопов`язану сукупність документів, підписаних самою позичальницею, у яких до укладення нового договору конкретизовано існування попереднього зобов`язання, його номер, дату та суму рефінансування, а також документ кредитодавця про подальше виконання саме погодженої операції. У сукупності ці докази є достатніми для висновку, що 20 992 грн 33 коп. були використані способом, погодженим сторонами як надання частини кредиту.

Посилання апелянтки на частину першу статті 1046 ЦК України не змінює цього висновку. Спірний договір є кредитним договором із фінансовою установою і регулюється насамперед статтею 1054 ЦК України та спеціальним Законом України «Про споживче кредитування». Для вирішення спору значення має не фізичне одержання всієї суми готівкою чи на картковий рахунок, а доведеність надання кредиту у погоджений договором спосіб.

Щодо одноразової комісії за надання кредиту.

Апеляційний довід про нікчемність одноразової комісії 3 705 грн 90 коп. ґрунтується на правовому регулюванні, яке не діяло на момент укладення договору 27 березня 2025 року. Постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц застосовувала частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що регулювала раніше укладені договори. Після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» містила інше правило – про субсидіарне застосування цього Закону до споживчого кредитування.

Закон України «Про споживче кредитування», чинний на 27 березня 2025 року, прямо включав комісії, пов`язані з отриманням кредиту, до загальних витрат за споживчим кредитом. Тому сам факт установлення одноразової комісії за надання кредиту не є достатнім для висновку про нікчемність відповідної умови.

У цій справі комісія 3 705 грн 90 коп. прямо визначена пунктом 2.5 індивідуальної частини, включена до загальних витрат за кредитом, відображена у паспорті споживчого кредиту та графіку платежів, а її фінансування за рахунок кредиту передбачено пунктом 2.2.1. Позичальниця до укладення договору отримала інформацію про суму комісії, загальні витрати, денну та реальну річну процентні ставки й підписала відповідні документи.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 496/3134/19 та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 204/224/21 стосуються іншого юридично значимого питання – оплати щомісячного обслуговування, зокрема інформації про стан кредитної заборгованості, та відсутності конкретно визначених додаткових послуг. Саме за цим підходом суд першої інстанції відмовив у стягненні 401 грн щомісячної комісії. Позивач цю частину рішення не оскаржив. Підстав поширювати такий висновок автоматично на окремо погоджену одноразову комісію за надання кредиту немає.

Оскільки 3 705 грн 90 коп. були включені сторонами до загального розміру кредиту та за умовами договору одразу спрямовувалися на виконання погодженого грошового обов`язку зі сплати комісії, ця частина кредиту після її використання не перестає бути основною сумою коштів, наданих у кредит. Тому включення її до 24 706 грн основного боргу не суперечить змісту укладеного договору.

Щодо розміру заборгованості та права вимоги.

Строк кредитування закінчився 27 грудня 2025 року. Позов подано у січні 2026 року, тобто після настання остаточного строку повернення кредиту. За розрахунком первісного кредитора непогашений основний борг становить 24 706 грн, а проценти – 5 грн 77 коп. Доказів погашення цих сум або контррозрахунку відповідачка не надала.

Право вимоги до ОСОБА_1 індивідуалізоване у реєстрі прав вимоги № 4 від 03 липня 2025 року та передане ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» за умовами договору факторингу № 16042025. Доводів, спрямованих на спростування цієї ланки переходу права вимоги, апеляційна скарга не містить.

Отже, висновок суду першої інстанції про стягнення 24 711 грн 77 коп., з яких 24 706 грн – основний борг і 5 грн 77 коп. – проценти, відповідає встановленим обставинам та належному правовому регулюванню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, а також чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

За частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Актом приймання-передачі наданих послуг АБ «Соломко та партнери» від 25 листопада 2025 року підтверджено надання ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» професійної правничої допомоги на загальну суму 7 000 грн, з яких: 5 000 грн – складання позовної заяви; 1 000 грн – вивчення матеріалів справи; 500 грн – підготовка адвокатського запиту; 500 грн – підготовка клопотання про витребування доказів.

Суд першої інстанції, врахувавши часткове задоволення позовних вимог, стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» 6 888 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на завищеність цих витрат, зазначаючи про поширений характер відповідної категорії спорів, невисоку складність справи та відсутність необхідності у значному обсязі правової роботи.

Колегія суддів не знаходить підстав для додаткового зменшення визначеного судом першої інстанції розміру витрат.

Предметом спору було стягнення заборгованості за одним кредитним договором, однак розгляд справи потребував не лише складання позовної заяви, а й дослідження документів щодо укладення та виконання кредитного договору, переходу права вимоги, отримання інформації від банку, підготовки адвокатського запиту та процесуального клопотання про витребування доказів. Вказані дії безпосередньо пов`язані з розглядом справи.

Сам по собі типовий характер певної категорії спорів не свідчить про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу. Заявлена позивачем сума витрат становила 7 000 грн, тоді як суд першої інстанції поклав на відповідачку 6 888 грн з урахуванням результату розгляду позову.

З огляду на ціну позову, обсяг виконаної адвокатом роботи, характер і значення процесуальних дій, а також результат розгляду справи колегія суддів вважає, що визначена судом першої інстанції сума 6 888 грн відповідає критеріям реальності, необхідності, розумності та пропорційності судових витрат.

Доводи апеляційної скарги не доводять неспівмірності цієї суми в розумінні частини четвертої статті 137 ЦПК України, а тому підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині витрат ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на професійну правничу допомогу немає.

Так само відсутні підстави для зміни рішення в частині стягнення з відповідачки 2 619 грн 80 коп. судового збору.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила 3 993 грн 60 коп. судового збору.

Крім того, ОСОБА_1 заявила про понесення 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та просила стягнути ці витрати з ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ».

Оскільки за результатами апеляційного перегляду апеляційна скарга ОСОБА_1 залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, правових підстав для покладення понесених апелянткою судових витрат на ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» немає.

Тому сплачений ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 3 993 грн 60 коп. та понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції покладаються на неї і відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають.

Висновок апеляційного суду.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 24 706 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 5 грн 77 коп. процентів і про відсутність підстав для стягнення 401 грн комісії.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність надання кредиту, відсутність підстав для включення до суми кредиту коштів, спрямованих на погашення попередньої заборгованості, та неправомірність одноразової комісії у розмірі 3 705 грн 90 коп. висновків суду першої інстанції не спростовують.

Не заслуговують на задоволення і доводи апеляційної скарги щодо завищеного розміру витрат ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на професійну правничу допомогу. Визначена судом першої інстанції сума 6 888 грн відповідає обсягу наданої правничої допомоги, результату розгляду справи та критеріям, установленим статтями 137, 141 ЦПК України.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції не встановлено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 червня 2026 року – без змін.

У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені ОСОБА_1 судові витрати в апеляційній інстанції відшкодуванню за рахунок ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» не підлягають.

Керуючись статтями 137, 141, 367, 374, 375, 381–384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 червня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на неї.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.

Головуючий: Судді: