Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №750/8630/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/8630/26

Головуючий у першій інстанції – Рощина Т. С.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2106/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Любчика О. В., Онищенко О. І.,

учасники справи:

позивач Чернігівська окружна прокуратура в інтересах Чернігівської міської ради,

відповідач ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління капітального будівництва Чернігівської міської ради,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Чернігівської окружної прокуратури на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 серпня 2026 року про визнання неподаним та повернення позову Чернігівської окружної прокуратури в інтересах Чернігівської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2026 року заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури Шиленко М. В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок усунути перешкоди територіальній громаді міста Чернігів в особі Чернігівської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7410100000:02:014:0037 площею 0,4643 га шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва – нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 618,3 кв.м та стягнути судові витрати.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.08.2026 позовну заяву Чернігівської окружної прокуратури до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва визнано неподаною та повернуто заявнику на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури Шиленко М. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 07.08.2026, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За доводами скарги, ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 48, 52, 175, 177, 185 ЦПК України), а тому підлягає скасуванню.

В обґрунтування незаконності оскаржуваної ухвали суду заявник посилається, що на виконання недоліків позовної заяви прокурором через систему «Електронний суд» 12.08.2026 надані пояснення, проте 14.08.2026 судом першої інстанції постановлено ухвалу про часткове усунення недоліків та про повернення позовної заяви.

За доводами апеляційної скарги, у позовній заяві та в пояснення на виконання ухвали без руху від 10.08.2026 прокуратурою зазначалося, що позовна заява подана заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури на виконання повноважень визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» з метою захисту інтересів держави в особі Чернігівської міської ради і звернення було зумовлене тим, що внаслідок незаконних дій ОСОБА_1 щодо самочинного будівництва та реєстрації права власності не нежитлову будівлю територіальна громада м. Чернігова позбавлена можливості використовувати земельну ділянку під об`єктом самочинного будівництва.

Вказує, що враховуючи рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 у справі № 6-р(ІІ)/2025, у даному випадку допуск прокурора до суду у зв`язку з нездійсненням відповідним органом, уповноваженим на здійснення функцій держави у виниклих спірних правовідносинах, захисту інтересів держави, є виправданим відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Також прокурор зазначає, що незважаючи на неодноразові звернення Чернігівської окружної прокуратури до уповноваженого органу на виконання відповідних повноважень - Чернігівської міської ради, на сьогодні жодних заходів щодо поновлення інтересів територіальної громади міста Чернігова органом місцевого самоврядування не вжито та не планується вживатися, у зв`язку з чим ця бездіяльність призводить до негативних наслідків у вигляді незаконного заволодіння юридичними особами комунальним майном - земельною ділянкою - та створює можливість отримати права на неї поза конкурсною процедурою.

Прокурор вважає, що з огляду на положення ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у прокурора виникло не тільки право, але й обов`язок відреагувати на існуючий факт порушення інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду з цим позовом.

За твердженням заявника, судом при винесені ухвали від 14.08.2026 не враховано положення ч. 4 ст. 57 ЦПК України, згідно якої відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Крім того, посилається, що позовну заяву подано через систему «Електронний суд» і у інтерфейсі програми не активовані розділи щодо заявлення позовів прокурором в інтересах держави, тому при поданні позовної заяви через доступні шаблони системи Чернігівська окружна прокуратура автоматично визначена програмою як «заявник», а у позовній заяві було зазначено, що позов поданий заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури, а орган, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах – Чернігівська міська рада зазначена як позивач.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У поданому відзиві представник ОСОБА_1 – адвокат Торбєєв М. О. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.08.2026 – без змін. В обґрунтування посилається, що прокурор зобов`язаний довести існування виключного випадку для представництва інтересів держави, оскільки Чернігівська міська рада сформувала позицію про відсутність порушення інтересів територіальної громади, а сам факт не звернення державного органу до суду може мати значення для оцінки підстав представництва, проте не повинен оцінюватись окремо від причин такої поведінки та від фактичних дій органу. Зазначає, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.01.2026, ухваленим у справі № 750/3902/24, підтверджено, що позиція Чернігівської міської ради не є необґрунтованою або наслідком бездіяльності і цим рішенням встановлені обставини, які обґрунтовують позицію Чернігівської міської ради щодо відсутності порушень її інтересів. Тому заявник вважає, що незгода прокурора з правовою оцінкою обставин та взаємовідносин з Чернігівською міською радою не є достатнім обґрунтуванням його виключних повноважень. Також посилається, що позовна заява прокурором подана з недотриманням вимог щодо її форми, передбачених ст. 175 ЦПК України.

У поданому відзиві представник Чернігівської міської ради Сидор А. В. зазначає, що Чернігівська міська рада не підтримує апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.08.2026 у цій справі та вважає, що права органу місцевого самоврядування не порушені, а наведені в позовній заяві, поясненнях та апеляційній скарзі підстави не є достатнім обґрунтуванням для звернення до суду заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах Чернігівської міської ради.

Від Управління капітального будівництва Чернігівської міської ради відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки у даній справі оскаржується ухвала про повернення заяви заявникові, справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За вимогами п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Судом встановлено, що в серпні 2026 року заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури Шиленко М. В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок усунути перешкоди територіальній громаді міста Чернігів в особі Чернігівської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7410100000:02:014:0037 площею 0,4643 га шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва – нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 618,3 кв.м.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.08.2026 позовну заяву Чернігівської окружної прокуратури в інтересах Чернігівської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва залишено без руху та надано триденний строк для усунення недоліків з дня отримання копії ухвали (а.с. 97 - 98).

Вказаною вище ухвалою встановлено, що подана позовна заява не відповідає вимогам ст. 175, 176, 177 ЦПК України, зокрема прокурор не обґрунтував та не надав належних доказів наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, що є обов`язковою умовою для виникнення у прокурора права на звернення до суду; поняття «заявник» та «представник заявника» як сторона позовного провадження у ЦПК України не передбачені; положеннями ст. 52, 53 ЦПК України визначено статус третіх осіб, а саме: які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору та які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, також треті особи можуть брати участь у розгляді справи на стороні позивача або відповідача.

12.08.2026 через підсистему "Електронний суд" Чернігівською окружною прокураутрою подана заява на виконання вимог ухвали суду першої інстанції про залишня позовної заяви без руху.

Ухвалою Ічнянського районного суду від 31.03.2026 позовну заяву на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України визнано неподаною та повернуто Чернігівській окружній прокуратурі.

Повертаючи позовну заяву на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором недоліки позовної заяви у повному обсязі не усунуті.

За висновком суду, поняття «заявник» та «представник заявника» як сторона позовного провадження у ЦПК України не передбачені, а за положеннями ст. 52, 53 ЦПК України визначено статус третіх осіб, а саме: які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору та які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, також треті особи можуть брати участь у розгляді справи на стороні позивача або відповідача, проте єдиним позивачем у позовній заяві зазначено лише Чернігівську міську раду, яка, зокрема, згідно своїх листів фактично позов не підтримує, а Чернігівську окружну прокуратуру визначено "Заявником".

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

За положеннями ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Вимоги щодо форми і змісту позовної заяви визначені у статті 175 ЦПК України.

Частиною 3 статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.08.2026 позовну заяву Чернігівської окружної прокуратури залишено без руху, а ухвалою суду першої інстанції від 14.08.2026 позовна заява визнана неподаною та повернута на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

Дійшовши вказаного висновку, суд першої інстанції не звернув уваги на положення ст. 189 та п. 5 ч. 2 ст. 197 ЦПК України, які передбачають, що у підготовчому засіданні суд може роз`яснити учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи.

Колегія суддів наголошує на тому, що здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя, що кореспондується із положеннями статті 4 ЦПК України, з огляду на які, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Європейський суд з прав людини при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

За висновками ЄСПЛ, право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.08.2026 про залишення позову Чернігівською окружною прокуратурою 12.08.2026 була подана заява, в якій прокурором дотримано встановлену вимогу щодо визначення та обґрунтування підстав для звернення до суду в інтересах держави.

Прокурор заявив позов із метою захисту права власності територіальної громади на землю на підставі ст. 56 ЦПК України та на виконання абзацу першого частини третьої, абзацу першого ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в особі Чернігівської міської ради, а також обґрунтував, у чому, на його думку, полягає порушення цих інтересів, тобто навів підстави позову й представництва.

Щодо неправильного визначення прокурором статусу учасників справи, апеляційний суд враховує, що у поданій заяві на виконання вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху зазначено, що позов поданий заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури, а орган, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах – Чернігівську міську раду зазначено як позивача, а також зазначено третіх осіб з обґрунтуванням та визначенням їх правового статусу. Відтак, подана позовна заява та заява, подана для уточнення, прокурора відповідає вимогам встановленим до його форми та змісту передбачених ст. 175-177 ЦПК України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позовна заява не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 с т. 175 ЦПК України.

Також апеляційний суд враховує, що за змістом статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» (рішення від 06 грудня 2007 року) зазначив, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.

З огляду на викладене, про зазначення у позовній заяві правових підстав звернення до суду та підстав заявлених позовних вимог з посиланням на відповідні норми чинного законодавства, обґрунтування складу учасників справи прокурором повідомлено суд першої інстанції у заяві, поданій 12.08.2026, якій судом не надано жодної оцінки.

Тобто, зі змісту заяви та позовної заяви убачається, що прокурором зазначено обставини й доводи, якими останній обґрунтовує свої позовні вимоги, а також додано докази якими, на його думку, ці обставини підтверджуються.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції підійшов до вирішення цього питання з надмірним формалізмом, а підстави для повернення позовної заяви були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції порушив порядок встановлений для вирішення питання, визнав неподаною та повернув заяву без надання належної оцінки всім зазначеним в позові обставинам, які мають значення для правильного вирішення питання на даній стадії та дійшов передчасного висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України, а також - порушив право заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції.

З огляду наведеного, суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про повернення заяви позивачу, тому ухвала судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.08.2026 про визнання позовної заяви неподаною та повернення заявнику підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Чернігівської окружної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 серпня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. В. Любчик

О. І. Онищенко