Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №750/3175/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/3175/26

Головуючий у першій інстанції - Рахманкулова І. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1991/26, 22-ц/4823/2078/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Любчика О. В., Стельмаха А. П.,

із секретарем Герасименко Ю.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач фізична особа - підприємець ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 липня 2026 року про закриття провадження, та фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення грошових коштів,

У С Т А Н О В И В :

У березні 2026 року адвокат Опольська Н. М. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , в якому просила:

розірвати укладений 19.08.2025 між ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 публічний договір (оферту) про надання інформаційних послуг;

стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 50 000,00грн.

В обґрунтування адвокат посилалась, що позивач придбала у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 інтернет-курси з навчання індивідуальному продюсуванню «ІНФОРМАЦІЯ_3», за який здійснила оплату у розмірі 50 000,00грн, яку вносила частинами.

За доводами позову, позивач, з метою отримання інформаційних послуг, 19.07.2025 перерахувала частину грошових коштів у розмірі 5 000,00грн на банківський рахунок відповідача, чим прийняла умови публічного договору (оферти) про надання інформаційних послуг. Навчання за курсом розпочалося 19.08.2025, заявлена відповідачем тривалість курсу - 8 тижнів, навчання відбувалося у такі періоди: з 15.08.2025 по 22.08.2025 (7 днів); з 08.09.2025 по 11.09.2025 (4 дні).

Як стверджувала адвокат, у ході навчання виявилось, що зміст курсу не відповідає домовленостям та умовам укладеного між сторонами договору, тому 12.09.2025 позивач повідомила відповідача про невідповідність курсу задекларованому у публічному договорі рівню надання послуг, але у відповідь відповідач інформувала, що рішення не продовжувати курс не є підставою для повернення коштів. Тому 17.09.2025 позивач надіслала письмову претензію на адресу відповідача у якій просила повернути часткову вартість курсу «ІНФОРМАЦІЯ_3», проте на момент звернення до суду з позовом претензія залишилася без відповіді, а кошти не повернуто.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.07.2026 провадження у справ за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення грошових коштів закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи має відбуватися за правилами господарського судочинства.

Ухвала суду обґрунтована тим, що характер правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить про те, що він пов`язаний із замовленням позивачем, яка є фізичною особою - підприємцем у відповідача ФОП ОСОБА_2 послуг, що входять до виду економічної діяльності позивача як підприємця, у зв`язку з чим справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

04.08.2026 представник фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - адвокат Нуянзова А.О. подала заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просила стягнути з ОСОБА_1 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в сумі 30 000,00грн на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 07.08.2026 в задоволенні заяви представника фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - адвоката Нуянзової А. О. про стягнення витрати на професійну правничу допомогу у цій справі відмовлено.

За висновком суду, підстави для покладення на позивача витрат відповідача на правову допомогу на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України відсутні, оскільки у справі не постановлено ухвали про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами відповідно до ч. 2ст. 44 ЦПК України.

Судом враховано правовий висновк Верховного Суду, викладений у постановах від 26 вересня 2018 року в справі № 148/312/16-ц, від 14 січня 2021 року в справі № 521/3011/18.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, представник ОСОБА_1 - адвокат Опольська Н. М. подала апеляційну скаргу на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.07.2026, а представник фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - адвокат Нуянзова А. О. подала апеляційну скаргу на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 07.08.2026.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Опольська Н. М. просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.07.2026, а справу направити ддя продовження розгляду до суду першої інстанції.

За доводами скарги оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням судом обставин справи та з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги заявник посилається на те, що судом не було встановлено, що ОСОБА_1 придбала курс та уклалала договір як ФОП, що підтверджується оплатою з особистого рахунку, а також самим позивачем, а сам факт державної реєстрації позивача як ФОП не доводить, що спірний договір був укладений нею саме як суб`єктом господарювання та саме у межах здійснення підприємницької діяльності і фізична особа, яка зареєстрована як підприємець, не втрачає статусу фізичної особи та може вступати у цивільні правовідносини поза межами підприємницької діяльності.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач, яка має зареєстрований ФОП, має звертатися до господарського суду за захистом свої майнових прав, оскільки в матеріалах справи відсутній письмовий індивідуальний договір, у якому позивач була б ідентифікована саме як ФОП ОСОБА_1 . Натомість позивач звернулася до суду як фізична особа - ОСОБА_1 , а не як ФОП ОСОБА_1 з вимогами про захист її майнового права як фізичної особи, яка сплатила кошти за послугу та вважає, що така послуга була надана неналежним чином, а відповідач у спірних правовідносинах дійсно виступала як фізична особа-підприємець, оскільки саме вона позиціонувала себе виконавцем послуги, розмістила публічну оферту, отримала кошти та мала надати відповідний курс.

Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що характер правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить про те, що він пов`язаний із замовленням позивачем, яка є фізичною особою - підприємцем у відповідача ФОП ОСОБА_2 послуг, що входять до виду економічної діяльності позивача як підприємця, тому справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства, а зазначає, що суд першої інстанції не здійснив належного співставлення конкретної тематики курсу «ІНФОРМАЦІЯ_3» із зареєстрованими видами економічної діяльності позивача, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Також посилається, що зі змісту курсу відповідача вбачається, що його тематика стосувалася переважно створення наставництва, упаковки власного продукту або послуги, просування через блог, залучення аудиторії, створення попиту, продажу консультацій, лекцій, міні-продуктів та наставництва, а послуга з навчання не є тотожною рекламній діяльності, дизайну, фотографії, розміщенню реклами, виданню каталогів чи наданню інформаційних послуг третім особам і придбання особою знань або навичок не означає, що вона придбаває їх виключно для господарської діяльності, оскільки освіта, підвищення загальної обізнаності чи отримання нових навичок мають особисту мету. Суд не навів доказів, які підтверджували б, що після проходження курсу позивачка мала намір продавати відповідні послуги, отримувати прибуток, використовувати матеріали курсу в межах конкретних господарських договорів або здійснювати іншу підприємницьку діяльність.

За доводами скарги, у наданих позивачем квитанціях про сплату відсутні її реквізити як підприємця, відсутнє зазначення «ФОП ОСОБА_1 », відсутні будь-які дані, які б свідчили, що платіж здійснювався саме з підприємницького рахунку або в межах господарської діяльності і вказані обставини мають істотне значення для правильного визначення юрисдикції, оскільки спосіб оплати підтверджує, що у спірних правовідносинах позивач діяла як фізична особа, а не як суб`єкт господарювання.

Як стверджує заявник, суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що при спробі досудового врегулювання сопру позивач не ідентифікувала себе як фізична особа-підприємець, а факт державної реєстрації позивача як ФОП не змінює характеру її звернення за захистом порушеного права, якщо з матеріалів справи вбачається, що у спірних правовідносинах вона діяла як фізична особа.

В обґрунтування доводів скарги заявник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, Верховного Суду, викладені у псьановах від 07.03.2023 у справі № 904/587/22, від 16.01.2026 у справі № 243/10199/24, від 09.07.2025 у справі № 911/675/20.

В апеляційній скарзі представник фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - адвокат Нуянзова А. О. просить скасувати ухвалу Десянського районного суду м. Чернігова від 07.08.2026 в частині відмови у задоволенні заяви представника відповідача - адвоката Нуянзової А. О. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити заяву представника ФОП ОСОБА_2 - адвоката Нуянзової А. О. про ухвалення додаткового рішення та стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у сумі 30 000,00грн.

За доводами скарги ухвала в частині відмови у компенсації витрат на правову допомогу постановлена з неправильним застосуванням норм процесуального права та без повного встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат.

За твердженням заявника, розглядаючи заяву представника ФОП ОСОБА_2 - адвоката Нуянзової А. О. про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції формально виходив з того, що за відсутності в матеріалах справи окремої ухвали про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України, відсутні й підстави для застосування ч. 5 ст. 142 ЦПК України, оскільки ч. 5 ст. 142 ЦПК України не ставить право відповідача на компенсацію витрат у залежність від обов`язкового попереднього постановлення судом окремої ухвали про зловживання процесуальними правами.

Вказує, що у наведених судом першої інстанції постановах Верховного Суду зазначається про необхідність встановлення конкретних дій позивача та їх оцінки з погляду добросовісності саме при розгляді для вимог про компенсацію судових витрат, понесених відповідачем, проте такого дослідження у цій справі суд першої інстанції фактично не здійснив, а обмежився загальним висновком про те, що звернення особи до суду за захистом свого права є реалізацією права на доступ до правосуддя, а саме закриття провадження не є необґрунтованою дією.

За доводами скарги, помилкове визначення юрисдикції спору в даному випадку не було наслідком об`єктивної правової невизначеності, оскільки така невизначеність була зумовлена саме неповідомленням позивачем істотних обставин правовідносин як підповідачу, так і суду при зверненні з позовом і така недобросовісна поведінка позивача призвела до необґрунтованого залучення відповідача до участі у цивільному процесі та понесення ним витрат на професійну правничу допомогу.

Також заявник посилається, що закриття провадження у цивільній справі не означає припинення самого спору, оскільки з огляду на встановлену судом господарську юрисдикцію позивач має можливість звернутися з аналогічними вимогами до господарського суду, у зв`язку з чим відповідач буде змушена повторно залучати адвоката, готувати процесуальні документи та нести витрати на професійну правничу допомогу вже у господарському процесі.

Тому вважає, що сукупність дій позивача, а саме неповідомлення відповідача про статус фізичної особи-підприємця та мету використання отриманих послуг, замовчування цих обставин при зверненні до суду, визначення цивільної юрисдикції спору та, як наслідок, створення необхідності для відповідача брати участь у процесі, провадження у якому в подальшому закрито через неналежну підсудність, дає підстави для висновку про необґрунтованість таких дій, тому витрати на на професійну правничу допомогу підлягають компенсації відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У поданому відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Опольська Н. М. просить апеляційну скаргу представника фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - адвоката Нуянзової А. О. залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 07.08.2026 - без змін. В обґрунтування посилається, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також її дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, дії позивача, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою її обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу, а помилкове, на думку суду першої інстанції, визначення виду судочинства не є тотожним зловживанню процесуальними правами або необґрунтованому зверненню до суду. Заявник не погоджується з доводами скарги відповідача про те, що звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства є необґрунтованими діями позивача, заявник вважає, що така позиція відповідача суперечить положенням ч. 5 ст. 142 ЦПК України, оскільки позивач реалізувала своє право на судовий захист. За твердженням заявника помилковими є доводи скарги про неповідомлення відповідача про статус фізичної особ - підприємця, оскільки у спірних правовідносинах позивач діяла як фізична особа і факт реєстрації позивача як ФОП є відкритою інформацією яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відповідачем також не доведено придбання курсу позивачем для використання у підприємницькій діяльності. Такж посилається, що висновок суду першої інстанції про належність спору до господарської юрисдикції не є остаточним, оскільки є предметом апеляційного перегляду, тому посилання відповідача про недобросовісність дій позивача ґрунтуються на припущеннях. На переконання заявника, позивач звернулася до суду із позовом як фізична особа, оскільки спір виник у зв`язку з укладенням договору про надання послуг, оплатою курсу та неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, а юрисдикційне питання у цій справі є спірним, оскільки позивач наполягає, що спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, а вона діяла як фізична особа з метою реалізації права на захист свого порушеного права, а не як суб`єкт господарювання. Посилання відповідача на можливість майбутнього звернення до господарського суду не доводить необґрунтованості дій позивача у цій цивільній справі та необхідності покладання витрат на правничу допомогу на позивача. Крім того, заявник вважає, що заявлена відповідачем сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною та завищеною.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу, подану представником ОСОБА_1 - адвокатом Опольською Н. М., до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення без задоволення апеляційної скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За матеріалами справи, ОСОБА_1 зареєстрована з 29.04.2025 як фізична особа - підприємець, видами її економічної діяльності є: рекламні агентства; посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації; спеціалізована діяльність з дизайну; діяльність у сфері фотографії; видання довідників і каталогів; інші види видавничої діяльності; компонування і виробництво кіно- та відеофільмів, телевізійних програм; фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність; надання комбінованих офісних адміністративних послуг; виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг; консультування з питань інформатизації; інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем; оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність; надання інших інформаційних послуг; діяльність інформаційних агенств; роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; діяльність у сфері зв`язків із громадськістю; надання інших індивідуальних послуг; інші види освіти (а.с.95-96).

За матеріалами справи, ОСОБА_1 прийняла умови публічного договору (оферти) про надання інформаційних послуг (а.с. 16-17) та придбала у відповідача ФОП ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2 інтернет-курси з навчання індивідуальному продюсуванню «ІНФОРМАЦІЯ_3».

Згідно п. 3.1 договору, предметом цієї Оферти є надання Замовнику Інформаційних послуг силами Виконавця відповідно до умов цієї Оферти за певну винагороду, що виплачується Замовником Виконавцю. Формат, перелік та об`єм наданих послуг визначається Виконавцем окремо, в залежності від обраного Замовником курсу (заходу). Згідно п. 5.9 договору, фактом отримання послуги вважається доступ Замовника до закритих каналів та курсів або надання відео та текстових матеріалів або відео/аудіо комунікація, а також відсутність претензій протягом 3 днів після завершення послуги.

Судом також встановлено, що позивач замовила у відповідача ФОП ОСОБА_2 послугу, яка входить до виду економічної діяльності позивача як фізичної особи - підприємця.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, посилаючись на положення ч 1 ст. 255 ЦПК України, дійшов висновку, що характер правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить про те, що він пов`язаний із замовленням позивачем, яка є фізичною особою - підприємцем у відповідача ФОП ОСОБА_2 послуг, що входять до виду економічної діяльності позивача як підприємця, у зв`язку з чим справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Проте, погодитись з такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не може, враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші).

У статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктами 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці;

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці;

- інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися суб`єктним складом такого спору, суттю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявленими вимогами, характером спірних правовідносин, змістом та юридичною природою обставин у справі.

Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу, необхідно зазначити таке.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (стаття 24 ЦК України).

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Згідно зі статтею 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев`ята статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам собою не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц; від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц; від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17; від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16; від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18; від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц, від 14.01.2026 у справі № 686/31401/23 тощо.

Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа та як ФОП.

При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц).

Отже, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 263/2359/19, від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 та інших.

У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 125/1216/20, постанові Верховного Суду від 16 січня 2026 року в справі № 243/10199/24.

Предметом спору в цій справі є розірвання договору з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 про надання інформаційних послуг та стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 грошових коштів у розмір 50 000,00грн, сплачених на підставі договору.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрована з 29.04.2025 як фізична особа - підприємець (а.с. 95-96)

Позивач у своєму позові зазначає, що придбала як фізична особа у відповідача ФОП ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) інтернет-курси з навчання індивідуальному продюсуванню «ІНФОРМАЦІЯ_3».

Отже, спір у цій справі виник між фізичною особою, як отримувачем послуг з навчання для особистих потреб на підставі договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , тобто спір не виник між фізичними особами-підприємцями щодо здійснення ними господарської діяльності, а виник між фізичною особою та фізичною особою-підприємцем, які уклали між собою договір про роходження інтернет-курсів з навчання індивідуальному продюсуванню і оскаржується позивачем з підстав невідповідності курсу задекларованому в публічному договорі рівню надання послуг.

Такий склад учасників справи та характер виниклих між ними правовідносин свідчить про те, що позивачкою пред`явлено позов на захист її цивільного права, права на навчання, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тому, враховуючи характер правовідносин, які виникли між сторонами та які не свідчать про його спрямованість на здійснення сторонами підприємницької діяльності, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів позивача як фізичної особи на навчання, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

За викладених обставин, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції припустився порушення процесуальних норм та дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі, а тому така ухвала не може бути визнана законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У зв`язку із скасуванням ухвали суду і передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, здійснює суд, який приймає рішення за результатами розгляду спору по суті, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене, вирішення питання щодо розподілу судових витрат, у випадку направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відноситься до компетенції районного суду, тому ухвала Деснянського районного суду м. Чернігова від 07.08.2026, постановлена за результатами розгляду заяв про відшкодування витрат на правову допомогу, апеляційним судом не переглядається. Оскільки, апеляційний суд дійшов висновку про скасування ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.07.2026 пр закриття провадження у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, то ухвала Деснянського районного суду м. Чернігова від 07.08.2026 також підлягає скасуванню.

Керуючись ст. 367, 374, 379, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 липня 2026 року та від 07 серпня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. В. Любчик

А. П. Стельмах