Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №745/310/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 745/310/26

Головуючий у першій інстанції - Смаль І. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1942/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Любчика О. В., Стельмаха А. П.,

із секретарем Герасименко Ю. О.,

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Управління у справах дітей Чернігівської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, орган опіки та піклування Сосницької селищної ради Корюківського району Чернігівської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 23 червня 2026 року в справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини,

У С Т А Н О В И В :

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту - самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини. В обґрунтування посилався, що мати дитини, ОСОБА_2 , в Україні фактично не проживає і в нього з ОСОБА_2 відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на сімейне життя та обов`язки, відсутнє спільне взаєморозуміння, спільне господарство не ведуть, проте на даний час шлюб між подружжям не розірвано.

Вказував, що ОСОБА_2 , починаючи з 30.04.2021 та по теперішній час, проживає у Турецькій Республіці, тому у зв`язку з проживанням за межами України - у Турецькій Республіці, та неможливість виховання та утримання дитини, ОСОБА_2 об`єктивно позбавлена можливості брати участь у житті дитини, фактичної участі у вихованні та утриманні ОСОБА_3 , не приймає і дитина не бажає проживати разом з матір`ю у Турецькій Республіці та фактично проживає з батьком.

За доводами заяви, обов`язки щодо виховання та утримання дитини повністю здійснюються ним, її батьком, ОСОБА_1 і його дружина, ОСОБА_2 , не заперечує щодо проживання дитини, а також її виховання та утримання, разом з батьком - ОСОБА_1 , а також нею також не заперечується факт самостійного виховання та утримання ним спільної дитини.

За твердженням заявника, заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує та утримує дитину, і можливістю у зв`язку з цим отримати відстрочку від мобілізації у зв`язку із самостійним вихованням та утримання дитини.

У заяві ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 її батьком ОСОБА_1 .

Ухвалою Сосницького районного суду Чернігівської області від 11.05.2026 залучено до участі у справі в якості заінтересованих осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, орган опіки та піклування Сосницької селищної ради Корюківського району Чернігівської області.

Рішенням Сосницького районного суду Чернігівської області від 23.06.2026 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що виключні обставини, зокрема позбавлення фактичної змоги виконувати свої обов`язки іншого з батьків, у даній справі відсутні, а саме по собі перебування матері за кордоном, та проживання дитини з батьком в Україні, не свідчить про самостійне виховання та утримання дитини ним, крім того, у судовому засіданні матір дитини повідомила, що вона має бажання спілкуватися з дитиною, займатися вихованням та більше приділяти їй уваги, що на даний час є проблемою через проживання її за кордоном та небажання дочки з нею спілкуватися, що не свідчить про самоусунення матері від виконання батьківських обов`язків.

Також судом враховано, що встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини необхідне йому для реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, тому встановлення такого факту безпосередньо породжує юридичні наслідки, а тому потребує особливо ретельної оцінки доказів та беззаперечного підтвердження обставин, на які посилається заявник, а сукупність наданих доказів не дає можливості дійти беззаперечного висновку про те, що дитина фактично виховується та утримується виключно батьком.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 23.06.2026 і ухвалити нове рішення, яким встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини батьком.

За доводами апеляційної скарги рішення судом ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги заявник посилається, що надані ним докази, зокрема: акт комісії об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шевченка 32», витяг з рішення виконкому Чернігівської міської ради від 09.01.2026, медичні довідки, довідки із закладів освіти та додатково подані докази на підтвердження лікування, навчання, організації відпочинку дитини, а також пояснення ОСОБА_2 та дитини, підтверджують факт самостійного виховання та утримання ним дитини і судом такі докази відхилені не були, тому мали бути враховані при ухваленні судом рішення.

Заявник вважає необґрунтованим посилання Суду на те, що довідка про перетин кордону свідчить про те, що матір не усунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, а приймала в цьому активну участь висновок суду про те, що в судовому засіданні матір дитини повідомила, що вона має бажання спілкуватися з дитиною, займатися вихованням та більше приділяти їй уваги, що на даний час є проблемою через проживання її за кордоном, оскільки надана Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, свідчить лише про дати перетину громадянами (зокрема, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) кордону України, а не підтверджують факт виховання (утримання) дитини.

Як вказує заявник, ним та заінтересованими особами не заперечуються факти спільного перетину кордону України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до початку жовтня 2025 року, проте встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 своєї неповнолітньої дитини пов`язано періоду з жовтня 2025 року по нинішній час і згідно довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Держаної прикордонної служби України від 12.05.2026 ОСОБА_2 після жовтня 2025 року два рази перетинала державний кордон України - 31.12.2025 (в`їзд); 16.01.2026 (виїзд) та 13.03.2026 (в`їзд); 22.03.2026 (виїзд), а під час прибуття в Україну з донькою вона зустрічалась одного разу упродовж не більше однієї години.

За доводами скарги, чинне законодавство не містить обов`язкової вимоги щодо певного (підходящого, необхідного, потрібного тощо) періоду часу, зі спливом якого можна констатувати про можливість встановлення (підтвердження) юридичного факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_3 . Також, за твердженням заявника, чинне законодавство України не містить поняття щодо тривалого та сталого невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків. Дане тлумачення є оціночним та може трактуватися особою на власний розсуд в залежності від її бажання.

На переконання заявника, викладені у рішенні висновки суду та пояснення представника ІНФОРМАЦІЯ_4 зводяться виключно до встановлених Сімейним кодексом України обов`язків матері щодо виховання та утримання дитини, а не встановлення фактичних обставин справи - встановлення (підтвердження) юридичного факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 своєї неповнолітньої дитини.

Крім того, заявник зазначає, що судом не враховано висновок органу опіки та піклування Сосницької селищної ради щодо необхідності задоволення вимог заявника, які підтверджують факт самостійного виховання неповнолітньої дитини.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У поданому відзиві представник ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 23.06.2026 - без змін. В обґрунтування посилається, що заявник намагається отримати відстрочку від проходження військової служби під час дії воєнного стану, оскільки мати дитини не позбавлена материнських прав щодо виховання дитини. Вважає, що суд першої інстанції у повному обсязі були досліджені всі факти та обставини по справі, на підставі яких було відмовлено в задоволенні заяви, оскільки заявником не підтверджено факт самостійного виховання дитини виключно батьком. Також зазначає, що судом було враховано, що встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини необхідне заявнику для реалізації права на відстрочку від призову на військову службу, разом з тим мати не усунулась всі виконання своїх батьківських обов`язків та має бажання спілкуватись з дитиною, займись вихованням.

Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково та залишення заяви без розгляду, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі та є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб та свідоцтвом про народження (а.с.44, 46 т. 1).

Згідно паспортних даних та доданого витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.37-40 т.1).

17.04.2026 комісією об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шевченка 32» складено акт про те, що ОСОБА_1 та дитина ОСОБА_3 фактично проживають по АДРЕСА_2 (а.с.17,18 т.1).

Місце проживання дитини ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 також підтверджується витягом з рішення виконавчого комітету Чернігівської міськради від 09.01.2026 № 9 (а.с.38 т.1).

На підставі договору дарування квартири від 23.03.2011 власником квартири по АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 (а.с.33-37 т.1).

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 навчається в Чернігівському ліцеї №1 Чернігівської міської ради, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.40 т.1).

Згідно дозволу на проживання, ОСОБА_4 з 30.04.2021 отримала дозвіл на проживання в Турецькій Республіці, який неодноразово продовжувався і його дія встановлена до 27.04.2027 (а.с.8 т.1)

Відповідно до довідки про місце проживання та адресу реєстрації Міністерства внутрішніх справ Туреччини ОСОБА_4 зареєстрована в АДРЕСА_3 (а.с.14 т.1).

На підтвердження здійснення витрат на утримання дитини ОСОБА_1 надано документи, що підтверджують придбання ним путівки в ДТ «Артек-Карпати Буковель «Лісовий»» для ОСОБА_3 з 03.07.2026 по 16.07.2026 (а.с.19-22 т.1).

З наданих медичних довідок убачається, що ОСОБА_3 відвідувала медичні заклади в супроводі батька ОСОБА_1 (а.с.23,24,29 т.1).

Згідно довідки приватної школи музики «Diez» від 10.04.2026, ОСОБА_3 проходила навчання в класі гітари з 20.10.2025 по 04.12.2025. Батько учениці ОСОБА_1 відвідував школу та шкільні заходи, оплачував усі проведені заняття, цікавився результатом занять. Мати школу не відвідувала та жодних контактів зі школою не підтримувала (а.с.26 т.1).

Згідно довідки Арт-студії колібрі від 11.04.2026, ОСОБА_3 навчається в художній «Арт-студії Колібрі ». Батько, ОСОБА_1 , безпосередньо домовлявся за навчання в нашій студії, оплачує навчання, контактує з викладачами та цікавиться досягненнями доньки. За період навчання, мати дитини, жодного разу не з`являлась та не цікавилась результатами доньки (а.с.27 т.1).

З довідки Чернігівського ліцею №1 Чернігівської міськради від 08.04.2026 №01-07/88 убачається, що ОСОБА_3 є ученицею 10-Л класу Чернігівського ліцею №1 Чернігівської міської ради з 01.08.2016. Батько учениці, ОСОБА_1 , опікується вихованням дитини, відвідує батьківські збори та шкільні заходи, цікавиться результатами навчальних досягнень доньки. Дитина проживає з батьком. Мати дитини, ОСОБА_2 , участі у шкільному житті дитини не бере, зборів та шкільних заходів не відвідує, жодних контактів ліцеєм не підтримує (а.с.28 т.1).

Згідно медичної декларації ОСОБА_3 , довіреною особою пацієнта для повідомлення у разі настання екстреного випадку є ОСОБА_1 (а.с.30-32 т.1).

Матеріалами справи встановлено, що батько дитини ОСОБА_1 здійснював витрати на лікування, навчання, організації відпочинку дитини, тобто приймає активну участь у вихованні, утриманні та створенні належних умов для гармонійного розвитку дитини (а.с.207-289 т.1).

З додатково поданих доказів заявником убачається, що дитина періодично проходила обстеження в медичних закладах, батьком було відкрито банківський рахунок на ім`я дитини (а.с.31-73 т.2).

Згідно відомостей ІНФОРМАЦІЯ_3 , що надані на виконання ухвали суду, ОСОБА_1 на даний час відстрочкою від призову за мобілізацією не користується, бронювання відсутнє (а.с.79-80 т.1)

Відповідно до довідки (а.с.75-76 т.1) Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 12.05.2026, що надана на виконання ухвали суду про витребування доказів:

- батько ОСОБА_1 з 27.04.2021 по 12.01.2023 12 разів (6 на в`їзд, 6 на виїзд) перетинав державний кордон України в напрямку Туреччини;

- дитина ОСОБА_3 з 07.03.2021 по 07.10.2025 24 рази (12 на в`їзд, 12 на виїзд) перетинала державний кордон України більшість з яких в напрямку Туреччини.

- мати ОСОБА_2 з 07.03.2021 по 22.03.2026 28 разів (14 на в`їзд, 14 на виїзд) перетинала державний кордон України, більшість з яких в напрямку Туреччини.

В судовому засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підтвердили, що всі поїздки неповнолітньої ОСОБА_3 були до матері в Туреччину.

Відмовляючи в задоволенні заяви про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що виключні обставини, зокрема позбавлення фактичної змоги виконувати свої обов`язки іншого з батьків, у даній справі відсутні, а саме по собі перебування матері за кордоном, та проживання дитини з батьком в Україні, не свідчить про самостійне виховання та утримання дитини ним, крім того, в судовому засіданні матір дитини повідомила, що вона має бажання спілкуватися з дитиною, займатися вихованням та більше приділяти їй уваги, що на даний час є проблемою через проживання її за кордоном та небажання дочки з нею спілкуватися, що не свідчить про самоусунення матері від виконання батьківських обов`язків.

Також судом враховано, що встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини необхідне йому для реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, тому встановлення такого факту безпосередньо породжує юридичні наслідки, а тому потребує особливо ретельної оцінки доказів та беззаперечного підтвердження обставин, на які посилається заявник, а сукупність наданих доказів не дає можливості дійти беззаперечного висновку про те, що дитина фактично виховується та утримується виключно батьком.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому разі між цими особами виникає спір про право.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я передбачено, що дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він повинен здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлення юридичного факту є необхідним заявнику для отримання відстрочки на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки у випадку його мобілізації малолітня дочка залишиться без батьківського піклування, а мати не бере участі у вихованні та утриманні дитини.

Разом з тим, встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні позивача впливатиме на права та законні інтереси відповідачки, як матері дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав та інше. Зібрані у справі докази у їх сукупності не підтверджують того, що мати взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 червня

2026 року у справі № 725/9150/25 (провадження № 61-3419св26).

У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. Згідно з частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Апеляційний суд враховує, що вказана справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане із встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків стосовно дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, у тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством України не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14 - 132цс23).

Аналогічні висновки викладені і у постанові Верховного Суду від 06.05.2026 у справі № 686/26736/25.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду, оскільки подана ним заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Доводи заявника можуть свідчити про існування спору про право щодо участі одного з батьків у вихованні дитини.

Подібні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 725/6970/24 (провадження № 61-3213 св 25).

Підтвердженням цього, крім наведеного, є і те, що під час розгляду справи судом першої інстанції матір дитини ОСОБА_2 повідомила, що вона має бажання спілкуватися з дитиною, займатися вихованням та більше приділяти їй уваги, що на даний час є проблемою через проживання її за кордоном та небажання дочки з нею спілкуватися, що не свідчить про самоусунення матері від виконання батьківських обов`язків.

При цьому підстава і доводи заяви ОСОБА_1 до суду про встановлення факту самостійного виховання й утримання ним дитини, в якій зазначається про те, що мати дитини нею не цікавиться, участі у вихованні дитини не бере тощо, свідчить про наявність між сторонами спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини.

Отже, у цій конкретній справі наявний спір між сторонами щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, а тому заява ОСОБА_1 повинна розглядатися в порядку позовного провадження.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 04 жовтня 2024 року у справі № 752/5665/23, від 20 лютого 2025 року у справі № 128/3616/24, від 27 березня 2025 року у справі № 353/886/24, від 21 травня 2025 року у справі № 295/9166/24, від 26 червня 2025 у справі № 760/14564/24.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, зокрема від обов`язків виховання дітей, вимоги, заявлені заявником у цій справі в порядку окремого провадження, не можуть з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та можуть вирішуватися у межах відповідного спору про право між батьками дітей у позовному провадженні (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року в справі № 363/4834/23, провадження № 61-7565св24).

За встановлених у цій справі обставин, факт самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції помилкового розглянув заяву ОСОБА_1 по суті вимог в порядку окремого провадження.

Колегія суддів апеляційного суду не надає оцінки доводам апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу по суті вирішення заявленої вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини, оскільки як вбачається з мотивувальної частини постанови апеляційний суд дійшов висновку про неможливість розгляду цієї заяви за правилами окремого провадження.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Наведені обставини свідчать про недотримання судом першої інстанції вимог процесуального права щодо порядку розгляду справ подібної категорії, що є самостійною та обов`язковою підставою скасування такого судового рішення.

За встановлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання та утримання дитини не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а заява ОСОБА_1 - залишенню без розгляду на підставі положень ч. 4 ст. 315 ЦПК України, з роз`ясненням заявнику права на подання позову на загальних підставах.

Керуючись ст. 315, 367, 368, 374, 377, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 23 червня 2026 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, залишити без розгляду.

Роз`яснити заявнику ОСОБА_1 , що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28.09.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. В. Любчик

А. П. Стельмах