Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №682/2784/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 682/2784/25

Провадження № 22-ц/820/1369/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про стягнення процентів від простроченої суми та інфляційних втрат за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 березня 2026 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі – ТОВ «Кей-Колект») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення процентів від простроченої суми та інфляційних втрат.

ТОВ «Кей-Колект» зазначило, що 19 липня 2007 року між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» (далі – АТ «Укрсиббанк», банк) і ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11185058000, за умовами якого банк надав відповідачу кредитні кошти в сумі 15 500 доларів США, а той зобов`язався повернути кредит до 18 липня 2014 року та сплатити проценти у розмірі 13,5% річних. ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим банк звернувся до суду з позовом. 30 червня 2011 року Славутський міськрайонний суд Хмельницької області ухвалив рішення у справі № 2-401/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 123 380 грн 34 коп. На підставі договору факторингу від 11 грудня 2011 року № 1 позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором. Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 6 грудня 2012 року у справі № 2214/3920/2012 замінено стягувача у виконавчому провадженні з АТ «Укрсиббанк» на його правонаступника – ТОВ «Кей-Колект».

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 прострочив виконання грошового зобов`язання, ТОВ «Кей-Колект» просило суд стягнути з відповідача на свою користь 17 523 грн 39 коп. 3% річних і 55 865 грн 63 коп. інфляційних втрат за період з 1 червня 2017 року по 23 лютого 2022 року, а також 2 422 грн 40 коп. судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» інфляційні втрати в розмірі 55 865 грн 63 коп., 3% річних, що становить 17 523 грн 39 коп., а всього – 73 389 грн 02 коп., а також 2 422 грн 40 коп. судових витрат зі сплати судового збору.

Суд керувався тим, що ОСОБА_1 не довів виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором. Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, з нього на користь ТОВ «Кей-Колект» підлягають стягненню проценти від простроченої суми та інфляційні втрати в указаному розмірі. Позовна давність у спірних правовідносинах не сплила, а тому підстави для відмови в позові відсутні.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 погасив заборгованість за кредитним договором, а позовна давність за вимогами ТОВ «Кей-Колект» сплила, внаслідок чого підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, ні АТ «Укрсиббанк», ні ТОВ «Кей-Колект» не пред`являли виконавчий лист до виконання, у зв`язку з чим можливість примусового стягнення заборгованості за судовим рішенням уже вичерпана. Оскільки ТОВ «Кей-Колект» пред`явило позов про нарахування процентів від простроченої суми та інфляційних втрат на суму заборгованості, строк позовної давності за якою сплив (натуральне зобов`язання), такий позов не підлягає задоволенню.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Суд першої інстанції встановив обставини справи повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено ним неправильно. Крім того, суд не застосував норми статті 22 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606-ХІV), неправильно витлумачив норми статей 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та не застосував норми статті 81 ЦПК України.

У зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

19 липня 2007 року між АТ «Укрсиббанк» і ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11185058000, за умовами якого банк надав відповідачу кредитні кошти в сумі 15 500 доларів США, а той зобов`язався повернути кредит до 18 липня 2014 року та сплатити проценти у розмірі 13,5% річних згідно платежів.

ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим АТ «Укрсиббанк» звернувся до суду з позовом.

Заочним рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 червня 2011 року у справі № 2-401/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованість по кредиту у загальному розмірі 123 380 грн 34 коп., а також судові витрати у розмірі 1 353 грн 80 коп.

На підставі договору факторингу від 11 грудня 2011 року № 1 ТОВ «Кей-Колект» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 11185058000 від 19 липня 2007 року.

Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 6 грудня 2012 року у справі № 2214/3920/2012 замінено стягувача у виконавчому провадженні з АТ «Укрсиббанк» на його правонаступника – ТОВ «Кей-Колект».

ОСОБА_1 не здійснював платежів на виконання заочного рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 червня 2011 року у справі № 2-401/11. Водночас, ні АТ «Укрсиббанк», ні ТОВ «Кей-Колект» не пред`являли виконавчий лист до примусового виконання.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема із договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Із положень статті 514 ЦК України слідує, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

При укладенні будь-якого договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів.

Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

У зобов`язальних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі №369/13444/20 зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором – новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 березня 2019 року (справа №757/44680/15-ц) сформулював правовий висновок про те, що: натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

У свою чергу Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 листопада 2022 року (справа №285/3536/20) зазначив, що:

натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;

задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності;

законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності;

очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги;

приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №754/511/23 виснувала, що у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення – припиненою. Отже зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

Копію заочного рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 червня 2011 року у справі № 2-401/11 ОСОБА_1 отримав 9 липня 2011 року.

Відповідач ОСОБА_1 не подав заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії, у зв`язку з чим відповідно до статей 228, 233 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення), зазначене рішення суду набрало законної сили 20 липня 2011 року.

Отже на виконання вимог статті 22 Закону № 606-ХІV АТ «Укрсиббанк» повинно було пред`явити виконавчий лист, виданий на підставі цього рішення, до виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили, тобто включно до 22 липня 2012 року.

З огляду на те, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу, внаслідок чого рішення суду не може бути виконане в примусовому порядку, до цих грошових вимог не можуть бути застосовані правила частини другої статті 625 ЦК України.

Відтак, оскільки ТОВ «Кей-Колект» пред`явило позов про нарахування процентів від простроченої суми та інфляційних втрат на натуральне зобов`язання (за яким сплив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання), такий позов не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції не врахував указані обставини та правові норми й дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову ТОВ «Кей-Колект».

Оскільки вимоги ТОВ «Кей-Колект» є необґрунтованими, то у задоволенні позову слід відмовити за безпідставності вимог, а не через сплив позовної давності.

3. Висновки суду апеляційної інстанції

При вирішенні спору суд першої інстанції не дотримався норм матеріального та процесуального права, а тому ухвалене ним рішення не може залишатися в силі.

В позові ТОВ «Кей-Колект» слід відмовити за безпідставністю вимог.

Щодо судових витрат

Вирішуючи питання про зміну розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно якої судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в позові ТОВ «Кей-Колект» відмовлено, то понесені ним судові витрати не підлягають відшкодуванню. Водночас позивач повинен відшкодувати ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633 грн 60 коп.

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (місцезнаходження – 01103, місто Київ, вулиця Менделєєва, 12, офіс 94/1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 37825968) на користь ОСОБА_1 (місце проживання – АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 ) 3 633 гривні 60 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції – Маршал І.М.

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 27