Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №607/6420/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/6420/26Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я.

Провадження № 22-ц/817/1158/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 червня 2026 року, ухвалене суддею Стельмащуком П.Я. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПОЗИКА" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ТОВ "ФК "ПОЗИКА" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №67155407 від 17.11.2021 року в сумі 18460,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5200,00 грн та заборгованості за процентами в розмірі 13260,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначено, що 17 листопада 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту № 67155407, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 5 00 грн. За користування кредитом сторони погодили пільгову процентну ставку 2,5 % на день протягом 30 календарних днів, з 17.11.2021 по 17.12.2021, та стандартну процентну ставку 3 % на день протягом наступних 60 календарних днів, з 18.12.2021 по 15.02.2022.

Кредит разом із нарахованими процентами позичальник зобов`язався повністю повернути до 15 лютого 2022 року. Видача кредиту за умовами договору здійснювалася шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позичальника, операції за яким могли проводитися з використанням платіжної картки, зазначеної ним в особистому кабінеті.

01.09.2025 ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» уклали Договір факторингу №01092025/01. Відповідно до умов даного договору ТОВ «ФК «Позика» стало новим кредитором та отримало право грошової вимоги, в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором №67155407.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у заявленому розмірі, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 30 червня 2026 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Позика» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №67155407 від 17.11.2021 року в розмірі 18460,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на ТОВ «ФК «Позика» 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Компенсовано ТОВ «ФК «Позика» з державного бюджету 2662,40 грн судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Альтернативно, у разі відсутності підстав для направлення справи на новий розгляд, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення, надавши належну правову оцінку його доводам щодо неспівмірності заявлених до стягнення процентів та іншим запереченням, які, на його думку, залишилися без належної оцінки суду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, встановивши факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, перехід права вимоги до позивача та правильність розрахунку заборгованості, не надав належної правової оцінки усім самостійним доводам відповідача, викладеним у відзиві та письмових поясненнях.

Зокрема, вказує на відсутність належного мотивування щодо його заперечень про неспівмірність суми процентів у розмірі 13260 грн із сумою отриманого кредиту 5200 грн, несправедливість умови договору про збільшення строку позовної давності до десяти років, а також щодо відсутності повідомлення про заміну кредитора та недоступності особистого кабінету, що, на його думку, ускладнювало добровільне виконання зобов`язання новому кредитору.

ОСОБА_1 наголошує, що не заперечує факту укладення договору, отримання кредитних коштів чи переходу права вимоги, однак вважає, що неповна оцінка зазначених заперечень свідчить про недостатню вмотивованість рішення суду.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "ФК "ПОЗИКА" вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Доводи відзиву зводяться до того, що строк позовної давності на момент звернення до суду не сплив, оскільки його перебіг продовжувався на період дії карантину та воєнного стану, а після поновлення перебігу з 04.09.2025 року позов подано в межах установленого законом строку. Також ТОВ «ФК «Позика» вказує, що заборгованість у розмірі 18460 грн визначена відповідно до умов договору та складається з 5200 грн тіла кредиту і 13260 грн процентів, нарахованих виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування: 2,5 % на день протягом пільгового 30-денного періоду та 3 % на день протягом наступних 60 днів. Позивач зазначає, що ОСОБА_1 не подав альтернативного розрахунку чи інших доказів, які б спростовували розрахунок позивача. Неповідомлення про відступлення права вимоги не звільняє боржника від виконання зобов`язання, оскільки заміна кредитора допускається без згоди боржника, а у разі неповідомлення виконання первісному кредитору вважається належним.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

17.11.2021 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту № 67155407 шляхом підписання електронним підписом позичальника.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що товариство надає кредит клієнту в розмірі 5200,00 грн, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно з пункту 3.2 цього договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору.

За користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п.4.2. цього договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта (п.3.2. договору).

Згідно з п.3.2.1., 3.2.2. договору пільгова процентна ставка 2,5% (30 календарних днів з 17.11.2021 по 17.12.2021), стандартна - 3% (60 календарних днів з 18.12.2021 по 15.02.2022).

Клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 15.02.2022, шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства (п.4.2. договору).

Пунктом 11.1 договору визначено, що він набирає чинності з моменту його укладення і діє до 15.02.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання клієнтом зобов`язань за цим договором.

У додатку № 1 до договору про надання фінансового кредиту № 67155407 від 17.11.2021 сторони погодили графік погашення боргу.

Відповідно до листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 3152_251024113344 від 24.10.2025 року, 17.11.2021 року успішно перераховано кошти в розмірі 5200,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 120082545, призначення платежу: зачислення 5200,00 грн на картку № НОМЕР_1 .

Зарахування кредитних коштів позичальнику також підтверджується інформацією АТ «Універсал Банк», з якої видно, що 17.11.2021 року на картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 здійснено зарахування коштів в сумі 5200,00 грн.

01.09.2025 року ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» укладено договір факторингу № 01092025/01, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах визначених цим договором (п.2.1 договору).

Відповідно до п.4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної у додатку №1 до цього договору.

01.09.2025 ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» підписали акт приймання-передачі реєстру боржників від 01.09.2025 року за договором факторингу №01092025/01 від 01.09.2025.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №01092025/01 від 01.09.2025 року, який підписали ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика», ТОВ «ФК «Позика» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 67155407 від 17.11.2021 року в розмірі 18460,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5200,00 грн; заборгованість за відсотками становить 13260,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «Ірбіс» за договором про надання фінансового кредиту № 67155407 заборгованість ОСОБА_1 становить 18460,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 5200,00 грн; заборгованість за відсотками 13260,00 грн.

Як установлено судом та вбачається із змісту розрахунку заборгованості видно, проценти за користування кредитом нараховувалися впродовж 90 днів з 17.11.2021 року по 15.02.2022 року, а нараховуючи відсотки, позивач застосував процентну ставку в розмірі 2,5% в день протягом пільгового періоду, який становить 30 днів (5200 х 2,5% х 30 = 3900 грн), та процентну ставку 3% в день протягом решти строку кредитування (стандартного періоду) 60 днів (5200 х 3% х 60 = 9360 грн).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України передбачають, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 належним чином укладено в електронній формі договір про надання фінансового кредиту № 67155407 від 17.11.2021 року, на виконання якого відповідачу фактично перераховано 5200 грн кредитних коштів. Право вимоги за цим договором у подальшому перейшло до ТОВ «ФК «Позика» на підставі договору факторингу. Суд установив, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 18460 грн, з яких 5 200 грн — тіло кредиту та 13260 грн — проценти, нараховані в межах строку кредитування з 17.11.2021 року по 15.02.2022 року за погодженими сторонами ставками 2,5 % та 3 % на день. При цьому суд дійшов висновку, що станом на дату звернення з позовом строк позовної давності не сплив, а тому підстав для відмови у позові не було.

З таким висновком суду першої інстанції слід погодитися, оскільки він відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи, виходячи із наступного.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами належним чином укладено кредитний договір, кредитні кошти у сумі 5 200 грн фактично отримані ОСОБА_1 , право вимоги за договором перейшло до ТОВ «ФК «Позика», а відповідач своїх зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів не виконав. При цьому проценти у сумі 13 260 грн нараховані виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування з 17.11.2021 року по 15.02.2022 року відповідно до умов договору.

Щодо доводів апеляційної скарги про несправедливість та неспівмірність визначеного договором розміру процентів колегія суддів зазначає наступне.

Умови кредитного договору щодо процентної ставки були погоджені сторонами при його укладенні, а проценти нараховані як плата за користування кредитними коштами виключно в межах строку кредитування. При цьому ОСОБА_1 не заявляв самостійних чи зустрічних вимог про визнання недійсними або несправедливими умов кредитного договору в частині визначення розміру процентної ставки. Саме по собі перевищення розміру нарахованих процентів над сумою отриманого кредиту не свідчить про несправедливість відповідної умови договору та не є підставою для зменшення погоджених сторонами процентів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінки запереченням відповідача щодо несправедливості умови договору про збільшення позовної давності до десяти років колегія суддів оцінює критично . Хоча окремого висновку щодо дійсності такої умови суд не формулював, питання дотримання позовної давності ним було вирішено по суті: суд виходив із загальної трирічної позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, визначив порядок її перебігу відповідно до статті 261 ЦК України та врахував законодавче продовження її строку на період воєнного стану і поновлення перебігу з 04.09.2025. За результатами такого розрахунку суд установив, що станом на 20.03.2026 строк позовної давності не сплив.

Отже, суд першої інстанції фактично перевірив своєчасність звернення позивача до суду без застосування передбаченого договором десятирічного строку позовної давності та дійшов висновку про дотримання навіть загального трирічного строку. Тому доводи скаржника про несправедливість договірної умови щодо десяти років не впливають на правильність вирішення спору, оскільки ця умова не була покладена судом в основу висновку про дотримання позовної давності. Саме ж твердження скаржника про відсутність оцінки цього питання спростовується мотивувальною частиною оскаржуваного рішення, у якій суд окремо розглянув заяву відповідача про застосування строку позовної давності та відхилив її.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був повідомлений про відступлення права вимоги, не спростовують висновків суду, оскільки саме по собі неповідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє його обов`язку з повернення кредиту та сплати процентів. У такому разі боржник лише має право виконати зобов`язання первісному кредиторові, і таке виконання вважатиметься належним.

Разом з тим, ОСОБА_1 не надав доказів сплати заборгованості ні ТОВ «ФК «Ірбіс», ні ТОВ «ФК «Позика». Тому відсутність повідомлення про відступлення права вимоги сама по собі не є підставою для звільнення його від виконання зобов`язання.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, надав доказам правильну правову оцінку, відтак рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає, відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 червня 2026 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Постанову суду апеляційної інстанції складено 24 вересня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Костів О.З.