Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №560/19788/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/19788/25

РІШЕННЯ

іменем України

28 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Ковальчук О.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення за результатом розгляду рапортів від 06.08.2025 та від 29.10.2025 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок i військову службу" та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок i військову службу".

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 06.08.2025 та 29.10.2025 подав рапорти про звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років. Однак, станом на день подання відзиву відповідач не розглянув цей рапорт. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 20.11.2025 Хмельницький окружний адміністративний суд позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав строк для усунення недоліків.

Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

До суду надійшов відзив військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву, у якому представник зазначає, що військова частина НОМЕР_1 перебуває у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_2 . Командир військової частини НОМЕР_1 є командиром бригади і в силу вимог підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 не здійснює звільнення з військової служби військовослужбовців у військовому званні молодшого лейтенанта. Тому, право повноваження щодо звільнення позивача з військової служби належать командиру корпусу (командиру військової частини НОМЕР_2 ). Крім того, рапорти позивача про звільнення з військової служби від 06.08.2025 та від 29.10.2025 опрацьовані військовою частиною НОМЕР_1 та супровідними листами від 11.08.2025 та від 12.11.2025 документи направлені командиру військової частини НОМЕР_2 , який є командиром корпусу, для прийняття рішення по суті рапорту. Листом від 30.09.2025 військова частина НОМЕР_2 повернула документи на звільнення на доопрацювання, оскільки у рапорті була вказана підстава звільнення, яка втратила чинність, а листом від 17.12.2025 відмовила у звільненні, оскільки не надане підтвердження відсутності інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю до 18 років. Просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.

До суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій представник позивача просить залучити до участі у справі №560/19788/25 співвідповідача - військову частину НОМЕР_2 та розглядати позовні вимоги в наступній редакції "визнати протиправною відмову командира військової частини НОМЕР_2 , викладену у листі №2654/1/14345 від 17.12.2025 та зобов`язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу.".

Ухвалою від 01.01.2026 Хмельницький окружний адміністративний суд прийняв до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог у справі № 560/19788/25 та залучив до участі у справі співвідповідача - військову частину НОМЕР_2 .

Відповідач-2 подав до суду заяву, в якій стверджує, що підставою для відмови звільнення позивача з військової служби слугувало те, що до наданих документів не долучені докази відсутності інших осіб, окрім позивача, які зобов`язані виховувати ОСОБА_2 . Натомість, з доданих документів, відомо, що у доньки позивача є матір – ОСОБА_3 , яка відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України, зобов`язана виховувати ОСОБА_2 . Твердження позивача про те, що ОСОБА_3 не може здійснювати сторонній догляд відповідно до довідки лікарсько-консультативної комісії № 233 від 28.07.2025, вважає безпідставними, адже для звільнення позивача на підставі абзацу восьмого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII доведенню підлягає не факт спроможності ОСОБА_3 надавати соціальні послуги (здійснювати сторонній догляд) своїй дитині, а можливість її виховання. Тому, ці два юридичні факти є відмінними, і позивач помилково їх ототожнює. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх взаємному зв`язку та сукупності, суд встановив таке.

Позивач – ОСОБА_1 проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 .

29.10.2025 позивач звернувся із рапортом до військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби з підстави, передбаченої абзацом 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" - у зв`язку із необхідністю виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати. До рапорту долучив: копії паспорта та РНОКПП, паспорта та РНОКПП ОСОБА_3 , витягу з реєстру територіальної громади про місце проживання ОСОБА_1 , витягу з реєстру територіальної громади про місце проживання ОСОБА_3 , витягу з реєстру територіальної громади про місце проживання ОСОБА_2 , свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 11.10.2019, свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 19.10.2020, РНОКПП ОСОБА_2 , медичного висновку №364 від 24.07.2025, індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда №364 від 24.07.2025, повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00052715169 від 30.07.2025, довідку №233 від 28.07.2025, посвідчення офіцера серії НОМЕР_5 від 15.01.2025, посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_6 від 20.05.2025.

Листом від 12.112025 військова частина НОМЕР_1 документи про звільнення з військової служби позивача направила командиру військової частини НОМЕР_2 для прийняття рішення по суті рапорту.

Листом від 17.12.2025 відповідач-2 повідомив про відсутність підстав для звільнення з військової служби, оскільки до рапорту не надані документи, які підтверджують відсутність інших осіб, що зобов`язані виховувати доньку - ОСОБА_4 окрім батька. Крім того, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 підтверджується наявність матері - ОСОБА_3 . Довідка ЛКК від 28.07.2025 №233 за змістом якої ОСОБА_3 не може надавати соціальні послуги (не може здійснювати сторонній догляд) не впливає на розгляд рапорту, позаяк не свідчить про відсутність можливості ОСОБА_3 виконувати свій обов`язок з виховання доньки.

Вважаючи протиправною відмову відповідача-2 щодо звільнення з військової служби відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі – Закон № 2232-XII) .

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ, до якої кореспондує підпункт г пункту 2 частини четвертої цієї статті, передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Згідно з пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджених указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення №1153/2008).

Додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказ Міністра оборони України 10.04.2009 № 170, визначений перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Згідно з підпунктом 19 пункту 5 додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовцем, що виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати подаються:

медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, видана лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу;

копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи;

один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Таким чином, звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби. При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

Розглянувши рапорт відповідач відмовив у звільненні з військової служби, оскільки додані до нього документи не підтверджують обов`язок позивача виховувати дочку, яка є дитиною з інвалідністю віком до 18 років.

У позовній заяві позивач посилається на те, що згідно з висновком ЛКК №233 від 28.07.2025 ОСОБА_3 не може надавати соціальні послуги (не може здійснювати сторонній догляд).

Водночас, умовою для звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ є відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Чинне законодавство не розкриває таке поняття як самостійне виховання дітей одним з батьків.

Частиною третьою статті 11 Закону України від 26.04.2001 №2402-ІІІ "Про охорону дитинства" передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частини першої статті 14 Сімейного кодексу України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

Згідно з частиною першою статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

За змістом статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання.

Отже, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою і при цьому, звільнення особи від обов`язків щодо виховання дитини відбувається у зв`язку з позбавленням такої особи батьківських прав.

При цьому аналіз підпункту 19 пункту 5 додатку 19 до Інструкції №170 дає підстави вважати, що законодавець передбачив вичерпний перелік документів, які підтверджують відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю до 18 років, а саме: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Позивач не надав документальне підтвердження відсутності інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років. Посилання на висновок ЛКК від 28.07.2025 №233 про неможливість дружини виконувати батьківські обов`язки за станом здоров`я не є беззаперечною обставиною, яка підтверджує відсутність обов`язку з виховання дитини. Дружина позивача - ОСОБА_3 не позбавлена батьківських прав, доказів того, що остання ухиляється від виконання батьківських обов`язків позивач також не надав.

Відтак, позивачем не надані документи, що стан здоров`я його дружини унеможливлює виконання нею обов`язку щодо догляду за дочкою, яка є дитиною з інвалідністю віком до 18 років.

Верховний Суд У постанові від 11.08.2020 у справі № 320/5970/17 на підставі аналізу частини другої статті 19 Конституції України та частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України дійшов висновку, що право на захист виникає у випадку порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи, яка звертається за захистом порушеного її права. При цьому, протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце у тому випадку, коли в межах повноважень суб`єкта владних повноважень існує обов`язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем доведена правомірність відмови позивачу щодо звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років

Враховуючи викладене, у задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат суд не здійснює.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_7 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_8 ) Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_9 )

Головуючий суддя О.К. Ковальчук