Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №523/25374/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6659/26

Справа № 523/25374/25

Головуючий у першій інстанції Середа І. В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2026 року, постановленого під головуванням судді Середи І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні та визначення способів участі у особистому вихованні дитини шляхом надання інформації про важливі факти із життя дитини, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні та визначення способів участі у особистому вихованні дитини шляхом надання інформації про важливі факти із життя дитини, в якому просив зобов`язати відповідачку:

- надати кольорові копії належної якості всіх сторінок закордонного паспорта НОМЕР_1 , виданого 14.03.2023 року органом видачі 8017 строком дії до 14.03.2027 року, та закордонного паспорта НОМЕР_2 , виданого 08.08.2019 року органом видачі 5101 строком дії до 08.08.2023 року, які належать громадянці України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом направлення їх на електрону пошту ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- надати інформацію про адреси перебування, знаходження з документальним підтвердженням щодо ОСОБА_3 на момент набрання рішення законної сили шляхом направлення листа на електрону пошту позивача;

- надавати інформацію про від`їзди (обставини та напрямки) дитини ОСОБА_3 за межі місця її перебування/знаходження з моменту набрання рішення законної сили - більше ніж на три дні до її повноліття.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що він має право отримувати любу інформацію про свою доньку і заборона її розповсюджувати зі сторони матері це є зловживанням батьківськими правами зі сторони ОСОБА_2 тим паче враховуючи набрання сили рішень судів як в рамках судового контролю так і в рамках справ по суті. Крім того, батько хоче отримати від відповідачки копії паспортів дитини, які остання не бажає добровільно надати, також він хоче знати де безпосередньо знаходиться його дитина та з ким вона перебуває. Вимога направлена на захист прав позивача аби відповідач надала інформацію яку батька цікавить і яку йому не бажають добровільно надавати.

Зобов`язання матері дитини повідомляти батька про від`їзд (обставини та напрям) дитини за межі міста більше ніж на два дні не є діянням, спрямованим на обмеження волевиявлення особи, і входить до поняття надання інформації про дитину, що є складовою контакту з дитиною, при цьому, повідомлення батьку про важливі факти із життя дитини не можна розцінювати як обтяжливе зобов`язання. Крім цього така позовна вимога не торкається самої дитини , що позбавляє мати зловживати і використовувати думку ОСОБА_4 на свій розсуд, проти її дійсної волі.

ОСОБА_2 умисно вчиняє дії які націлені на обмеження в доступі до інформації про дитину, що вказує на зловживання нею батьківськими правами. А такі дії зі сторони відповідача надають позивачу право на захист в судовому порядку, та відновлення порушених прав.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 надати інформацію про адреси перебування, знаходження з документальним підтвердженням щодо ОСОБА_3 на момент набрання рішення законної сили шляхом направлення листа на електронну пошту ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2

Зобов`язано ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 інформацію про від`їзди (обставини та напрямки) дитини ОСОБА_3 за межі місця її перебування/знаходження більше ніж на три дні до її повноліття починаючи з дня набрання рішення законної сили.

В іншій частині вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду змінити та задовольнити ще позовні вимоги щодо надання копії паспортів дитини, а саме закордонного паспорта НОМЕР_1 , виданого 14.03.2023 року та закордонного паспорта НОМЕР_2 , виданого 08.08.2019 року, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку у частині відмови у позовних вимогах щодо копій сторінок про паспорт дитини, оскільки заявлена вимога направлена на захист прав позивача аби відповідач надала інформацію яку батька цікавить і яку йому не бажають добровільно надавати.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, без належного дослідження найкращих інтересів дитини, без оцінки її сталої позиції, без перевірки ризиків для психологічної безпеки, із непропорційним втручанням у приватне життя дитини та матері.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення фактично надав перевагу інтересу позивача в отриманні інформації над необхідністю забезпечення найкращих інтересів, безпеки та приватності дитини.

ОСОБА_2 вважає, що суд повністю проігнорував сталу позицію дитини, яка неодноразово повідомляла про страх перед батьком і небажання надавати йому інформацію.

Також ОСОБА_2 звернула увагу, що позивач не довів існування реального та актуального порушення його прав.

Крім того, апелянт вважає, що суд не врахував ризики для безпеки дитини та матері в умовах війни.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення суду змінити, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, оскільки рішення суду в оскаржуваній ОСОБА_2 частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права та вважає, що апеляційна скарга спрямована на затягування судового процесу та ухилення від виконання законних обов`язків батьківства.

В судове засідання призначене на 22 вересня 2026 року представник Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради не з`явився, був сповіщений належним чином (а.с. 209, 210).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , адвоката Каращенко Ю.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходилися в зареєстрованому шлюбі, який 17 травня 2018 року Дарницьким районним судом м. Києва розірвано.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси 22 грудня 2023 року у справі №752/21544/18 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, ОСОБА_2 .

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 травня 2024 року у справі № 523/4314/24 було задоволено позов ОСОБА_1 та визначено спосіб участі у вихованні дитини шляхом надання інформації про важливі факти із життя дитини, а саме, - надання інформації щодо місця навчання та успіхів дитини з моменту здобуття середньої освіти до набрання рішення в даній справі законної сили, за минулий період; - надання відомостей, інформації про факти захворювання та лікування дитини; - надання відомостей, інформації про успіхи у навчанні дитини кожного першого та шостого місяця року; - надання відомостей, інформації про зміну місця навчання дитини. Визначено порядок виконання рішення з покладанням зобов`язання ОСОБА_2 надавати вказану інформацію.

З наданих копій судових рішень судом встановлено, що в ході проведення виконавчих дій по виконанню вказаного рішення (справа №523/4314/24) ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з вирішенням питання про зобов`язання відповідачку подати звіти.

У відповідь на звернення позивача Державна міграційна служба України в листі від 29.02.2024 року повідомила про оформлення на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданого 08.08.2019 року органом видачі 5101 строком дії до 08.08.2023 року, та паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданого 14.03.2023 року органом видачі 8017 строком дії до 14.03.2027 року.

На звернення ОСОБА_1 МЗС України в листі від 01.09.2025 року повідомило, що за даними Відомчої інформаційної системи МЗС, відсутня інформація щодо оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, посвідчення особи на повернення в Україну або перебування на консульському обліку в закордонних дипломатичних установах України малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з листом консульського відділу Посольства Польщі у Республіці Польща від 27.02.2024 року повідомлено на звернення ОСОБА_1 на консульському обліку в консульському відділі Посольства України в Республіці Польща не перебуває. Інформація щодо її можливого місцезнаходження в межах консульського округу консульського відділу Посольства України в Республіці Польща відсутня.

Як вбачається з листа Державної прикордонної служби України у період з 01.01.2019 року по 10.04.2025 року ОСОБА_6 неодноразово перетинала кордон України, і за останніми відомостями 01.09.2021 року був в`їзд на територію України.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача є обґрунтованими щодо частини заявлених вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Як закріплено нормами ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з вимогами ст. 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

За нормами ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Згідно з нормами ст. 2 Конвенції про контакт з дітьми (ратифікація Україною: 20.09.2006, дата набрання чинності для України: 01.04.2007) для цілей цієї Конвенції:

a) «контакт» означає:

i) перебування дитини протягом обмеженого періоду разом з особою, яку зазначено в статті 4 або 5 і з якою вона зазвичай не проживає, чи зустріч з такою особою;

ii) будь-яку форму спілкування між дитиною й такою особою;

iii) надання інформації такій особі про дитину або дитині про таку особу.

Відповідно до ст. 4 Конвенції дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Як закріплено нормами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з нормами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Нормами ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За нормами ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приймаючи до уваги встановлені обставини, відсутність заперечень від відповідачки проти позову по суті, колегія суддів погоджується з висновком суду про часткове задоволення позову.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22) зробила висновок такого змісту:

«Передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливість установити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо».

З урахуванням предмету позову та правового висновку Верховного Суду, судом вірно зазначено, що відсутність висновку органу опіки та піклування не є перешкодою для ухвалення судом рішення.

Судом вірно звернуто увагу, що підставою для звернення до суду з даним позовом стала поведінка відповідачки, яка не надає інформації про місце знаходження дитини. Крім того, спроби позивача з`ясувати місцеперебування дитини не дали результатів.

Щодо заперечень відповідачки з посиланням на захист персональних даних дитини, судом вірно зазначено наступне.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про захист персональних даних» цей Закон регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

За нормами ст. 14 СК України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.

Відповідно до норми ч. 2 ст. 154 СК України батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Аналіз вказаних норм дає висновок про те, що батьки є законними представниками неповнолітніх дітей, тому отримання вказаної інформації про дитину батьком не обмежується нормами Закону України «Про захист персональних даних».

Оцінивши надані докази в сукупності, враховуючи підстави для заявленого позову, правовідносини, які склалися між сторонами, розглянуті справи і ухвалені рішення, суд дійшов правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими щодо частини заявлених вимог.

Висновки суду про те, що оскільки, позивач є батьком ОСОБА_3 , в силу вказаних норм закону він має права бути обізнаним про свою дитину, тому, відповідно він має право на отримання інформації про адреси перебування, знаходження, а також про від`їзди (обставини та напрямки) дитини за межі місця її перебування/знаходження більше ніж на три дні до її повноліття відповідають вимогам закону.

При цьому, судом звернуто увагу, що сама вимога про зобов`язання відповідачку надати вказану інформацію також є обґрунтованою, оскільки місце проживання дитини було визначено саме з нею, між батьками виникли напружені правовідносини, і відповідачка не бажає надавати таку інформацію.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання ОСОБА_2 надати інформацію про адреси перебування, знаходження з документальним підтвердженням щодо ОСОБА_3 на момент набрання рішення законної сили шляхом направлення листа на електронну пошту ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 ,а також про зобов`язання ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 інформацію про від`їзди (обставини та напрямки) дитини ОСОБА_3 за межі місця її перебування/знаходження більше ніж на три дні до її повноліття починаючи з дня набрання рішення законної сили.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку у частині відмови у позовних вимогах щодо копій сторінок про паспорт дитини, так як заявлена вимога направлена на захист прав позивача аби відповідач надала інформацію яку батька цікавить і яку йому не бажають добровільно надавати, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки позов в цій частині є необґрунтованим, приймаючи до уваги, що позивачем не визначені порушення його прав.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції приймаючи рішення фактично надав перевагу інтересу позивача в отриманні інформації над необхідністю забезпечення найкращих інтересів, безпеки та приватності дитини, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування малолітньої дитини з батьком відповідає її інтересам.

Доводи про те, що суд не врахував ризики для безпеки дитини та матері в умовах війни, колегія суддів відхиляє, оскільки ненадання інформації батьку дитини обмежує законні права позивача як батька та порушує принцип справедливої рівноваги між правами батька і матері.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що військова агресія росії проти України, воєнний стан та пов`язані з ним обмеження, об`єктивно впливають на обсяг і способи спілкування не лише позивача з донькою, а й багатьох інших батьків з їх дітьми. Проте, навіть в такій ситуації обов`язок обох батьків полягає в тому, щоб підтримати дитину, мінімізувати психологічний тиск на неї пов`язаний із сімейними конфліктами, налагодити комунікацію та співпрацювати в інтересах дитини. Тож, як батько, так і мати, мають докладати зусиль для виховання дитини обома батьками.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційних скаргах, відсутні.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційних скарг зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянтів із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційних скарг також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів на підтвердження доводів апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційні скарги і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2026 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 28 вересня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький

______________________________________ С.М. Сегеда