Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №504/5306/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1776/26

Справа № 504/5306/23

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2025 року, по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року представник Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі за текстом - АТ «А-Банк») - Шкапенко О.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.03.2019 року у розмірі 37 189,10 грн станом на 17.10.2023 року та судові витрати у розмірі 2 684 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 04.03.2019 року відповідач ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в A-Банку (надалі - Умови та Правила) з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі Анкети-Заяви від 04.03.2019 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в A-Банку відповідачем ініційовано встановленого кредитного ліміту на його банківський рахунок та отримання платіжної картки, як засобу доступу до зазначеного рахунку. Відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. Відповідач підтвердив, що підписана ним анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» разом з Умовами та правилами, які викладені на банківському сайті: https://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Всі основні умови кредитування доведені відповідачеві, що свідчить його підпис в паспорті споживчого кредиту.

Позивач свої зобов`язання виконав повністю, проте, у зв`язку з тим, що відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, утворилась заборгованість по кредитному договору, яка станом на 17.10.2023 року становить 37 189,10 грн та складається з: 23 042,83 грн. – заборгованість за кредитом, 14 146,27 грн - заборгованості по відсоткам.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2025 року позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.03.2019 року станом на 17.10.2023 року у розмірі 37 189 (тридцять сім тисяч сто вісімдесят дев`ять) гривень 10 копійок, з яких: - 23 042,83 грн заборгованість за кредитом; - 14 146,27 грн заборгованість по відсоткам.

В іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , вернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.01.2025 року в частині стягнення заборгованості по відсоткам у розмірі 14 146,27 грн, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити АТ «Акцент-Банк» у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам у розмірі 14 146,27 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач обґрунтовуючи право на нарахування процентів за користування кредитом, крім розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід?ємні частині договору, при цьому матеріали справи не містять особистого підпису позичальника на вказаних Умовах та Правилах надання банківських послуг та не надано доказів ознайомлення позичальника саме з такою редакцією Умов та правил надання банківських послуг. Крім того, зазначено, що паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та передує укладанню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. А передбачені у вказаному паспорті споживчого кредиту процентні ставки не містять інформації, що вони стосуються саме кредитного договору з відповідачем, а тому вважає, що паспорт споживчого кредиту не є складовою частиною кредитного договору.

Відзив на апеляційну скаргу або пояснення (заперечення) не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ. Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення заборгованості, ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду оскаржується лише в частині стягнення заборгованості по відсоткам у розмірі 14 146,27 грн, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується та в апеляційному порядку не переглядається.

Задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості по відсоткам у розмірі 14 146,27 грн, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності заявлених вимог.

Колегія суддів не повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 04 березня 2019 року між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 (відповідач) підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а. с. 11).

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що дана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розміщеними у рекламному буклеті, становить між нею та позивачем договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з умовами договору надання банківських послуг з сайту банку і подальшому зобов`язується ознайомлюватися з їх змінами.

Також, 04 березня 2019 року ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна карта», яким встановлені основні умови кредитування, зокрема, сума/ліміт кредиту у гривні, строк кредитування (240 місяців), мета отримання кредиту (на споживчі цілі), встановлена базова кредитна ставка, відсотків річних - для картки «Універсальна» складає 3,9 % в місяць (46,8 річних), для картки «Універсальна Gold» - 3,7 % в місяць (44,4 % річних), визначений порядок повернення кредиту: щомісяця до 25 числа поточного місяця 5 % від заборгованості не менше 100 грн, не менше суми нарахованих процентів, але не більше залишку заборгованості, встановлена процентна ставка, яка застосовується при невиконані (прострочені) зобов`язання щодо повернення кредиту: 7,8 % у місяць для картки «Універсальна» та 7,4 % у місяць для картки «Універсальна Gold») (а. с. 12, зв. а. с. 12).

Відповідно до довідки за картами ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано картки: НОМЕР_2 зі строком дії до грудня 2024 року та НОМЕР_3 зі строком дії до липня 2027 року (а. с. 47).

Згідно довідки за лімітами ОСОБА_1 за кредитним договором від 04.03.2019 року за період з 04.03.2019 року по 17.10.2023 року: 04.03.2019 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 11 500 грн, 03.08.2019 року кредитний ліміт збільшено до 17 000 грн, 01.03.2022 року кредитний ліміт зменшено до 16 740 грн, 01.03.2022 року кредитний ліміт збільшено до 23 100 грн (а. с. 48).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 04.03.2019 року, заборгованість ОСОБА_1 станом на 17.10.2023 року становить 37 189,10 грн, з яким: заборгованість за тілом кредиту - 23 042, 83 грн, заборгованість за процентами - 14 146,27 грн (а. с. 5-10).

Із виписки по картці ОСОБА_1 вбачається, що за період з 05.03.2019 року по 01.10.2023 року, сума витрат складає 316 203,86 грн, сума зарахувань - 280 096, 58 грн, сума комісій - 6 522, 86 грн, сума кешбеку - 117, 77 грн (а. с. 13).

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі всім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Отже, для вирішення питання про наявність у позивача права на стягнення процентів за користування кредитом необхідно встановити не лише факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин та отримання відповідачем кредитних коштів, а й факт погодження сторонами розміру процентної ставки та інших умов, на підставі яких здійснено нарахування заявленої до стягнення суми процентів.

Сам по собі факт користування відповідачем кредитними коштами не свідчить про погодження ним усіх умов кредитування, у тому числі конкретного розміру процентної ставки.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 04 березня 2019 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк».

Водночас, у зазначеній анкеті-заяві не визначено розміру процентної ставки за користування кредитом, яка підлягала застосуванню до відповідача, а також не зазначено, що процентна ставка становить саме 46,8% річних.

Посилання в анкеті-заяві на Умови та Правила надання банківських послуг, тарифи та інші документи, розміщені на вебсайті банку, саме по собі не підтверджує, що відповідач погодив конкретну редакцію таких Умов та Правил, яка містить умову про сплату процентів у заявленому банком розмірі.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором та виписку по картці, посилався на Витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» та Витяг з Умовами та правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті: https://a-bank.com.ua/terms, як невід`ємні частини спірного договору, а також, на паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем та містить відомості про погоджений сторонами розмір процентної ставки за користування грошовими коштами Банку.

При цьому наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» підпису відповідача, не містять.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зазначено, що Умови та Правила надання банківських послуг, які не підписані позичальником, не можуть розцінюватися як частина кредитного договору, якщо банк не довів, що саме ці Умови та Правила, у відповідній редакції, були погоджені позичальником. При цьому змінюваність таких умов та їх розміщення на вебсайті банку не дають можливості достовірно встановити, з якими саме умовами позичальник ознайомився та погодився на момент укладення договору.

Таким чином, сам факт зазначення в підписаній відповідачем анкеті-заяві про його згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг не є достатнім доказом погодження конкретного розміру процентної ставки, якщо відповідні Умови та Правила не містять підпису позичальника та банк не довів, що саме їх редакція була складовою укладеного між сторонами договору.

Крім того, роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (справа № 6-16цс15).

Крім того, суд не бере до уваги долучений позивачем паспорт споживчого кредиту, оскільки він є способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20), при цьому відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частиною спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 .

Верховний Суд зазначив, що паспорт споживчого кредиту є способом підтвердження виконання кредитодавцем переддоговірного обов`язку щодо надання споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту та його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Тобто, паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі №754/644/21 (провадження № 61-16783св23).

Отже, підпис відповідача на паспорті споживчого кредиту підтверджує факт отримання ним переддоговірної інформації, однак не замінює належного погодження сторонами умов кредитного договору щодо розміру процентної ставки.

Колегія суддів звертає увагу, що в анкеті-заяві, підписаний відповідачем, зазначено лише її анкетні дані, контактна інформація, відомості про майновий стан та трудову діяльність. Розмір кредитного ліміту, тип картки, строк повернення кредиту (користування ним), розмір процентів за користування кредитом, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту в анкеті-заяві, не зазначені.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивач, відповідно до статті 81 ЦПК України, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

У даному випадку саме на АТ «Акцент-Банк» покладається обов`язок довести, що між сторонами було досягнуто згоди щодо конкретного розміру процентної ставки, на підставі якої банк здійснив нарахування 14 146,27 грн процентів.

Однак таких належних та допустимих доказів матеріали справи, не містять.

Зокрема, анкета-заява від 04 березня 2019 року не містить погодженої сторонами процентної ставки, а надані банком витяги з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів не підписані відповідачем.

Банк також не надав належних доказів того, що саме зазначена у витягу редакція Умов та Правил була чинною на момент укладення договору та була доведена до відома відповідача і погоджена ним.

При цьому наявність у матеріалах справи доказів користування відповідачем кредитними коштами та часткового погашення заборгованості підтверджує фактичне виконання кредитного договору в частині надання та використання кредитних коштів, однак не підтверджує погодження сторонами конкретної процентної ставки.

Закон України «Про банки i банківську діяльність» власне визначення банківського кредиту — це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та 360 днів з такої суми (ст. 2 Закону). Законом України «Про банки i 6aнківську діяльність» заборонено надання безпроцентних винятки можуть бути лише законом (ч. 8 ст. 49).

В розумінні ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що АТ «Акцент-Банк» не довело належними та допустимими доказами погодження з ОСОБА_1 процентної ставки у розмірі, на підставі якої банком нараховано 14 146,27 грн процентів.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку 14 146,27 грн заборгованості за процентами, не відповідає встановленим обставинам справи та наведеним нормам матеріального права.

Враховуючи наведене рішення суду в частині стягнення процентів не може залишатися в силі.

Колегія суддів звертає увагу, що у мотивувальній частині позову про стягнення процентів у зв`язку з наданням кредитних коштів, зазначено про їх нарахування саме за договірною процентною ставкою і відсутні будь-які відповідні обґрунтування, що стягнення процентів позивачем пов`язується з процентної ставкою Національного банку України через не встановлення розміру процентної ставки у кредитному договорі.

Тому відсутні підстави і для стягнення процентів за кредитним договором за розрахунком процентної ставки на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи зі змісту позову та наведених позивачем у позові обґрунтувань, а також встановлених у справі обставин, у суду першої інстанції були підстави лише для стягнення заборгованості за тілом кредиту і не було підстав для стягнення процентів, які розраховані позивачем за договірною ставкою .

Враховуючи наведене, та приймаючи до уваги, що стягнення заборгованості за тілом кредиту в апеляційному порядку не оскаржено, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2025 року – зміні в зменшення суми стягнення заборгованості за кредитним договором з 37 189 грн. 10 коп. до 23 042 грн. 83 коп. В решті вимог АТ «Акцент-Банк» про стягнення процентів у розмірі 14 146 грн. 27 коп. слід відмовити.

Водночас рішення суду першої інстанції в частині стягнення 23 042,83 грн заборгованості за тілом кредиту в апеляційному порядку не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції не переглядається.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, рішення суду першої інстанції – змінено шляхом зменшення розміру стягнення заборгованості за кредитним договором з 37 146,10 грн до 23 042,83 грн і відмові в решті вимог про стягнення процентів 14 146,27 грн.

Таким чином, позов задоволено на 62%, а апеляційну скаргу – на 38%.

За подання позову до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 684 грн.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Такий правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року в справі № 703/686/15-ц.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи безстроково (а. с. 88).

Враховуючи наведене судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову до суду першої інстанції, підлягають компенсації на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позов задоволений на 62%, то зі сплаченого судового збору компенсації на користь позивача за рахунок держави підлягають 1 664,08 грн (2 684 х 62%).

Рішення суду оскаржено відповідачем лише в частині стягнення процентів 14 146,27 грн, що становить 38% від заявлених вимог.

Тому судовий збір за подання апеляційної скарги мав обчислюватися наступним чином: 2 684 х 1,5 х 38% = 1 529,88 грн.

Разом з тим, ОСОБА_1 будучи особою з інвалідністю 1-ї групи довічно, є звільненим від сплати судового збору в силу Закону України «Про судовий збір» і тому задоволення його апеляційної скарги має наслідком стягнення судового збору, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, з АТ «Акцент-Банк» в дохід держави.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи наведене за рахунок держави на користь АТ «Акцент-Банк» підлягає стягненню 134,20 грн (1 664,08 - 1 529,88).

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2025 року – змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (ЄДРПОУ: 14360080) заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.03.2019 року станом на 17.10.2023 року у розмірі 23 042,83 грн.

В решті вимог про стягнення процентів – відмовити.

Компенсувати Акціонерному товариству «Акцент-Банк» (ЄДРПОУ: 14360080) судовий збір у розмірі 134,20 грн за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Є.С. Сєвєрова

С.О. Погорєлова