Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №523/22519/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/506/26

Справа № 523/22519/23

Головуючий у першій інстанції Далеко К. О.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Драгомерецького М. М.,

суддів колегії Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

при секретарі Скрипченко Г. В.,

за участю представника приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Ю. О. – Заліпаєва Ю. В.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Юлії Олександрівни на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2025 року по відмову у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу по справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна», приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Серебрійська Юлія Олександрівна на дії приватного виконавця,-

В С Т А Н О В И В:

20 грудня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав до суду скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Ю. О., заінтересована особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (далі ТОВ «Росвен Інвест Україна»), в якій просив суд:

- поновити строк на подачу скарги;

- визнати дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Юлії Олександрівни по відкриттю виконавчого провадження №72288885 про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «ПроКредитБанк» сукупної заборгованості за кредитним договором №5.15527 від 21.11.2007 та №5.16404 від 20.02.2008 у розмірі 241 336,64 грн, державного мита у розмірі 1 700 грн, витрат на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 грн, та звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 – неправомірними, та скасувати це рішення;

- зобов`язати приватного виконавця закрити виконавче провадження.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2024 року задоволено заяву представника скаржника ОСОБА_1 – адвоката Єпіфанцевої О. О. про залишення без розгляду скарги. Скаргу ОСОБА_1 про визнання дій приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Ю. О. неправомірними та скасування рішення залишено без розгляду.

24 грудня 2024 року представник приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Ю. О. – адвокат Заліпаєв Ю. В. подав до суду заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених внаслідок розгляду скарги ОСОБА_1 , в якій просив:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Юлії Олександрівни судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 28 000 грн.

В обґрунтування заяви зазначено, що судова справа розпочата за ініціативою скаржника (боржника у виконавчому провадженні). Цією скаргою боржник просив суд скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №72288885 та зобов`язати виконавця закрити виконавче провадження. В рамках судового провадження вимоги скаржника не знайшли свого підтвердження, отже його право не було порушено, що в свою чергу констатує необґрунтованість/безпідставність вимог скарги. Через необґрунтовані дії скаржника (в тому числі і його неодноразові неявки в судові засідання, витрати, які понесла приватний виконавець у зв`язку з цим судовим провадженням підлягають стягненню повністю з боржника. За таких обставин, приватний виконавець вважає, що боржник свідомо та навмисно подав необґрунтовану скаргу на дії виконавця, від якої згодом відмовився. Означене дає підстави для висновку про намагання останнього затягнути виконання рішення суду, яке набрало законної сили. В підтвердження заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу суду було надано: платіжну інструкцію про оплату 20 000 грн; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копію договору про надання правової допомоги №7 від 05.04.2024; додаткову угоду №1 від 05.04.2024.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2025 року заяву приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Юлії Олександрівни про відшкодування витрат на правничу допомогу залишено без задоволення.

Не погодившись із вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Серебрійська Ю. О. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги її заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу в повному обсязі.

ОСОБА_1 та представник ТОВ «Росвен Інвест Україна» в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать довідки про доставку судових повісток-повідомлень в електронний кабінет Електронного суду та рекомендоване повідомлення про направлення судової повістки-повідомлення (т. 2 а.с. 44-47).

Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача та представника приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Ю. О. – Заліпаєва Ю. В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав.

У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини 2 статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Залишаючи без задоволення заяву приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Юлії Олександрівни про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що в цій справі приватний виконавець Серебрійська Ю. О. має право заявити вимоги про компенсацію понесених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи, однак внаслідок необґрунтованих дій скаржника ОСОБА_1 , приватний виконавець Серебрійська Ю. О. повинна обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку зі зверненням зі скаргою на дії приватного виконавця і у подальшому - з залишенням її без розгляду. Тобто стягнення зі скаржника компенсації понесених приватним виконавцем Серебрійською Ю. О. витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій скаржника ОСОБА_1 ..

При цьому, приватний виконавець не підтвердила свідоме та необґрунтоване подання скарги ОСОБА_1 будь-якими доказами. Розгляд судом скарги не був підставою для зупинення виконання приватним виконавцем судового рішення, тому не підтверджені доводи намагання скаржника затягнути виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Однак, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції та вважає зазначити наступне.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1, 2 статті 133 ЦПК України).

Згідно статі 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Порядок розподілу витрат у разі в разі закриття провадження у справі визначено нормами статті 142 ЦПК України.

У частинах 5-6 статті 142 ЦПК України передбачено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову в зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини 9 статті 141 цього Кодексу.

Згідно з частиною 9 статті 141 ЦПК України в випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі залишення позову без розгляду можливе лише в випадку встановлення необґрунтованості дій позивача. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача», «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов (постанови Верховного Суду від 20.06.2023 в справі №925/1372/21, від 11.05.2023 в справі №921/811/21, від 25.05.2023 в справі №924/341/22, від 14.05.2024 в cправі №916/3278/21, від 25.04.2024 в справі №903/1079/23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі №921/357/20 (провадження № 12-48гс24) вказано:

«У разі відсутності спеціальної норми, яка регулює певні випадки завершення провадження на стадії судового контролю за виконанням судового рішення, суди мають керуватись загальними нормами, що регулюють розподіл судових витрат (глава 8 «Судові витрати» ГПК України).

Отже, положення статті 344 ГПК України повторюють загальне правило розподілу судових витрат та визначають, що за наслідками розгляду скарг у порядку судового контролю за виконанням судових рішень судові витрати також підлягають розподілу, а правила цього розподілу визначаються нормами, що регулюють розподіл судових витрат (зокрема, статті 129, 130 ГПК України) та стосуються всіх видів судових витрат на будь-якій стадії процесу.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що як стаття 129 ГПК України, так і стаття 130 ГПК України містяться в главі 8 «Судові витрати», яка є частиною розділу I «Загальні положення» ГПК України, що вказує на те, що правила зазначених статей стосуються усіх стадій процесу, в яких такі витрати можуть виникнути.

Згідно із положеннями статті 130 ГПК України (статті 142 ЦПК України) розподіл витрат проводиться судом і в тому випадку, коли судове рішення по суті спору не приймається (у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду).

Оскільки норма частини 5 статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, то таку оцінку слід проводити суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Така позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №905/460/21.

Отже, у разі закриття провадження за скаргою або залишення скарги без розгляду на стадії судового контролю за виконанням судових рішень, державний (приватний) виконавець, посилаючись на частину 5 статті 130 ГПК України, може заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій особи, яка оскаржувала його рішення, дії чи бездіяльність».

Колегія суддів вважає, що в цій справі приватний виконавець Серебрійська Ю. О. має право заявити вимоги про компенсацію понесених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи, однак лише внаслідок необґрунтованих дій скаржника ОСОБА_1 , приватний виконавець Серебрійська Ю. О. повинна обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку зі зверненням зі скаргою на дії приватного виконавця і у подальшому - із залишенням її без розгляду. Тобто стягнення зі скаржника компенсації понесених приватним виконавцем Серебрійською Ю. О. витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій скаржника ОСОБА_1 ..

Так, приватний виконавець Серебрійська Ю. О., звертаючись до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу, щодо необґрунтованості дій ОСОБА_1 вказала про те, що вимоги скаржника не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, отже його право не було порушено, що свідчить про необґрунтованість скарги, про неодноразові неявки у судові засідання скаржника та його представника та про те, що боржник свідомо та необґрунтовано подав скаргу, від якої згодом відмовився, що дає підстави для висновку про намагання останнього затягнути виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із твердженнями приватного виконавця Серебрійської Ю. О. про те, що через необґрунтовані дії скаржника (в тому числі і його неодноразові неявки в судові засідання), витрати, які понесла приватний виконавець у зв`язку з цим судовим провадженням підлягають стягненню з боржника.

Згідно вимог ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Колегія суддів вважає, що скаржник спочатку ініціював судовий контроль за діями приватного виконавця, внаслідок чого приватний виконавець була вимушена протягом тривалого часу брати участь у відповідному судовому провадженні та понести витрати на професійну правничу допомогу, а після проведення значної кількості судових засідань припинив розгляд ініційованої ним самим скарги шляхом подання відповідної заяви.

Залишення скарги без розгляду саме по собі дійсно не є доказом необґрунтованості дій скаржника, проте в даному випадку зазначена процесуальна дія оцінюється у взаємозв`язку з усією поведінкою скаржника протягом розгляду справи.

З урахуванням тривалості розгляду скарги, кількості призначених судових засідань, процесуальної поведінки скаржника, подання ним заяви про залишення власної скарги без розгляду після проведення судового розгляду, а також понесення приватним виконавцем витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд доходить висновку, що в сукупності зазначені обставини свідчать про недобросовісність процесуальної поведінки скаржника.

Щодо визначення розміру витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.

Так, згідно положень частин 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Матеріалами справи встановлено, що в заяві про відшкодування витрат на правничу допомогу приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Серебрійська Ю. О. просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 28 000 грн.

В підтвердження заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу суду було надано: платіжну інструкцію про оплату 20 000 грн; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копію договору про надання правової допомоги №7 від 05.04.2024; додаткову угоду №1 від 05.04.2024.

Апеляційний суд зазначає, що в постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд також неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

При визначенні суми відшкодування колегія суддів враховує та виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, доводів сторін та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, адвокат має право самостійно визначати розмір гонорару, проте під час встановлення такого розміру має враховуватися складність справи та інші істотні обставини. Тому, наявні в матеріалах справи документи на обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в повному розмірі, оскільки відповідний розмір має відповідати критерію «розумної необхідності» таких витрат, та принципу пропорційності.

На підставі вищевикладеного витрати на правничу допомогу в розмірі 28 000 грн, на переконання колегії суддів апеляційного суду є неспівмірними із складністю даної справи, виконаними адвокатом об`ємом роботи, розмір таких витрат не відповідає критерію розумності їхнього розміру, відтак колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, та вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Юлії Олександрівни витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 грн, який буде відповідати критерію розумності, виваженості та пропорційності.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 12, 137, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Юлії Олександрівни задовольнити частково.

Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішенням, яким заяву приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Юлії Олександрівни про відшкодування витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Юлії Олександрівни (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 14 вересня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду М. М. Драгомерецький

Р. Д. Громік

С. М. Сегеда