Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №523/5840/25 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання права власності

Дата: 21 вересня 2026 р.

Справа: №523/5840/25

Суддя: Назарова М. В.

Номер провадження: 22-ц/813/3907/26

Справа № 523/5840/25

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Лозко Ю.П., Шевиріної Т.Д.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Верхоли Ігоря Олеговича

на додаткове рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2025 року, ухвалене Пересипським районним судом м. Одеси у складі: судді Аліної С.С. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

08.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати за нею в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача грошову компенсацію за 1/2 частки іншого спільного набутого майна подружжя в розмірі 400000 грн; визнати за відповідачем право власності на квартиру АДРЕСА_2 в цілому, на автомобіль легковий Toyota Camry седан 2015 р.в., легковий, д.н.з. НОМЕР_1 , на гараж № НОМЕР_2 на ГО «Самоохороняєма стоянка «Таврія» за адресою: м. Одеса, вул. Мелітопольська 19.

14.09.2025 ОСОБА_1 в особі свого представника Верхоли І.О. подала до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Пересипського районного суду міста Одеси від 15.09.2025 заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Верхоли І.О. про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено та позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя залишено без розгляду.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Єргієв Д.І. 22.09.2025 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат по справі, а саме витрат, понесених на професійну правничу допомогу, у розмірі 12000,00 гривень, обґрунтовуючи таке вимогами ч. 5 ст. 142 ЦПК України та понесеними відповідачем витратами у зв`язку із поданням позову ОСОБА_1 , який згодом залишено без розгляду за заявою самої позивачки.

Додатковим рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Єргієва Д.І. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат по справі - задоволено.

Ухвалено додаткове рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 гривень.

Не погоджуючись з вищевказаним додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 в особі свого представника Верхоли І.О. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення та у задоволенні заяви відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що у цивільній справі фактично не відбулося жодного судового засідання, позивачка, не встигаючи замовити низку товарознавчих експертиз з метою обґрунтування своїх позовних вимог у процесуальні строки, прийняла рішення залишити позов про поділ майна подружжя без розгляду, з метою ретельної та якісної підготовки доказів з метою більш ефективного обґрунтування майбутнього позову до відповідача з аналогічним предметом позовних вимог.

Вказує, що оскільки у справі не відбулося жодного судового засідання, є дивними вимоги відповідача та його представника щодо виконання сумнівних (а вірніше - неіснуючих) робіт з надання правової допомоги.

Зазначає, що для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити: які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими; чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду; чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Тобто із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

У зазначеній справі з огляду на обставини справи, доводи заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відсутні підстави для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України, оскільки звертаючись до суду з первісним позовом до відповідача про поділ майна подружжя вона реалізувала своє законне право на поділ спільного сумісного майна подружжя, і в цьому жодних ознак недобросовісності немає.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Оскільки оскаржується додаткове рішення про стягнення судових витрат, то апеляційна скарга ОСОБА_1 в особі свого представника Верхоли Ігоря Олеговича на додаткове рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2025 року розглядається в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Єргієвим Д.І. надано належні та допустимі докази надання відповідних послуг та їх оплати. Тому, врахувавши складність справи, обсяг і характер наданих адвокатом послуг, тривалість та обсяг затраченого ним часу, співмірність витрат із предметом спору, а також результати розгляду справи, суд першої інстанції, з урахуванням вимог частини третьої статті 141 ЦПК України, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (стаття 133 ЦПК України).

Статтею 142 ЦПК України передбачений порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Відповідно до частини п`ятої вищевказаної норми, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Таким чином, стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат у випадку залишення позову без розгляду можливе лише у разі встановлення необґрунтованості дій позивача.

Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 01 квітня 2026 року у справі № 757/37432/23 (провадження № 61-12954св25): «Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.

Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

Для стягнення на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.»

Аналогічні висновки неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 28 серпня 2025 року у справі № 357/5156/23 (провадження № 61-4155св25), від 23 грудня 2025 року у справі №750/14656/24 (провадження № 61-10028св25), від 12 лютого 2026 року у справі № 404/6023/24 (провадження № 61-10558св25), 06 березня 2026 року у справі № 290/248/22 (провадження № 61-13063св25).

При цьому колегія суддів зауважує, що поняття «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», оскільки законодавець свідомо визначив підставою для компенсації здійснених відповідачем витрат саме дію позивача, яка є необґрунтованою, а не заяву по суті спору, якою є безпосередньо позов (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі № 757/37432/23 (провадження № 61-12954св25)).

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2026 року по справі № 466/4631/25, яка з огляду на положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягає врахуванню при розгляді даної справи.

Як зазначалося вище, 14.09.2025 ОСОБА_1 в особі свого представника Верхоли І.О. подала до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Пересипського районного суду міста Одеси від 15.09.2025 заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Верхоли І.О. про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено та позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя залишено без розгляду.

22.09.2025 представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Єргієв Д.І. звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 12000,00 гривень.

До вказаної заяви представником додано:

- ордер на надання правничої допомоги серії ВН № 1565538 від 25.08.2025 ОСОБА_2 у Пересипському районному суді м. Одеси (а.с. 5);

- Договір про надання правничої допомоги від 25.08.2025, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. щодо представництва та захисту інтересів (а.с. 6);

- додаткову угоду № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 25.08.2025 (а.с. 7);

- Акт виконаних робіт та наданих послуг від 19.09.2025 до Договору про надання правничої допомоги від 25.08.2025 та Додаткової угоди № 1 від 25.08.2025.

За приписами п. 9 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою ст.142 ЦПК України, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

За змістом частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Системний аналіз наведених норм процесуального права дає підстави вважати, що у разі залишення позову без розгляду вимоги відповідача про компенсацію здійснених ним витрат підлягають задоволенню у разі необґрунтованих дій позивача, або у випадках зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправомірних дій сторони.

Тобто, для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується, на що слушно посилається скаржник.

Одночасно суд зауважує, що особі гарантується право на звернення до суду за захистом та право на позов. ЦПК України передбачає компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55, ст. 124 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, незалежно від обґрунтованості позову.

Разом з тим, відповідно до положень частини 1 статті 44 ЦПК України, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.

Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок саме необґрунтованих дій позивача.

Звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок позивача відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.

Апеляційним судом не встановлено, що позивачка від моменту звернення до суду у квітні 2025 року з позовною заявою і до залишення позову без розгляду 15.09.2025 діяла недобросовісно, зловживала своїми процесуальними правами, вчиняла необґрунтовані процесуальні дії або мала на меті ущемлення прав та інтересів відповідача.

При цьому, саме по собі залишення позову без розгляду за заявою позивачки не свідчить про необґрунтованість її звернення до суду, недобросовісність процесуальної поведінки чи зловживання процесуальними правами. Не встановлено й обставин, які б свідчили про те, що подання позову було завідомо безпідставним або мало на меті створення для відповідача необґрунтованих витрат.

За таких обставин відсутні передбачені процесуальним законом підстави для покладення на позивачку передбаченого ч. 5 ст. 142 ЦПК України обов`язку відшкодувати відповідачу понесені ним витрати на професійну правничу допомогу. Тому висновок суду першої інстанції про задоволення відповідної заяви відповідача не відповідає встановленим у справі обставинам та вимогам статей 141, 142 ЦПК України.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи викладене вище, оскільки судом першої інстанції невірно застосовані норми процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а додаткове рішення суду першої інстанції скасуванню.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Верхоли Ігоря Олеговича задовольнити.

Додаткове рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2025 року скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 в особі свого представника Єргієва Дмитра Ігоровича про у хвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови - 22 вересня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

Ю.П. Лозко

Т.Д. Шевиріна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua