Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №489/6984/23 — Миколаївський апеляційний суд

28.09.26

22-ц/812/1404/26

Провадження № 22-ц/812/1404/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 вересня 2026 року м. Миколаїв

справа № 489/6984/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем – Біляєвою В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом

Бєловою Родікою Володимирівною,

на рішення Інгульского районного суду м. Миколаєва, ухвалене 26 березня 2026 року суддею Рум?янцевою Н.О., у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту 21 квітня 2026 року), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1

та за зустрічним позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2

про реальний поділ майна,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

07 листопада 2023 року ОСОБА_2 в особі представника — адвоката Родіонової В.Є. звернувся до Інгульського районного суду м. Миколаєва з позовом, у якому просив провести реальний поділ спільного майна подружжя — нежитлової будівлі магазину площею 82,7 кв.м на першому поверсі житлового будинку літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлової будівлі магазину площею 121,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , які належать сторонам на праві спільної часткової власності по частці кожному на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2023 року у справі №482/374/21.

Позивач просив виділити ОСОБА_1 у власність об`єкт за адресою АДРЕСА_1 , а собі — об`єкт за адресою 244/1, припинити зустрічні права співвласності на частки один одного та стягнути з нього на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці вартості об`єктів у розмірі 372 550 грн.

20 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом, яким просила провести реальний поділ спільного часткового майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме:

- припинити право особистої власності ОСОБА_2 на частку нежитлової будівлі магазину, загальною площею 82,7 кв.м. на першому поверсі житлового будинку літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з неї на користь ОСОБА_2 1 240 163 грн компенсації вартості частки цього майна та визнати за нею право власності на нього.

- припинити право особистої власності ОСОБА_2 на частку нежитлової будівлі магазину, загальною площею 121,6 кв.м., на першому поверсі житлового будинку літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_2 , стягнути з неї на користь ОСОБА_2 1 914 869, 50 грн компенсації вартості частки цього майна, та визнати за нею право власності на нього.

Також ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, витрат на проведення експертизи та витрати на правову допомогу адвоката.

Первісний позивач ОСОБА_2 зазначав, а позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 не заперечувала, що на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20.03.2023 у справі № 482/374/21 та витягів з реєстру речових прав на нерухоме майно, вони є співвласниками по частці магазинів промислових товарів, що розташовані на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Користуватися вказаним майном сумісно не можливо, оскільки в кожному з приміщень облаштовано окремі магазини. Оскільки вказані приміщення мають по 1 входу та кімнати розташовані одна за іншою, визначити порядок користування вказаними приміщеннями неможливо з технічних причин та особливостей розташування приміщень.

Узагальнені доводи інших учасників

ОСОБА_3 просила суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 . Зазначала, що позивачем не надано до суду доказів можливості або неможливості виділити спірне майно у самостійні об`єкти. Також вона категорично не погоджується з проведеною ОСОБА_2 оцінкою майна, оскільки вона проведена не судовим експертом та не відповідає дійсній ринковій вартості майна.

Компенсація вартості майна може бути надана співвласнику лише за його згодою.

Припинення її права власності на частину спірного нежитлового приміщення завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки саме вона увесь час та по сьогоднішній день веде там свою підприємницьку діяльність.

Крім того, матеріали справи не містять будь-яких висновків про можливість виділення в натурі частки об`єкта нерухомості іншому співвласнику нежитлового приміщення, що є однією із обов`язкових умов для проведення такого виділу.

ОСОБА_2 у своєму відзиві на зустрічний позов зазначав, що він не одноразово пропонував ОСОБА_1 пропозиції та варіанти мирного врегулювання спору та реального поділу майна, однак ОСОБА_1 з ними не погоджувалась.

Також ОСОБА_1 не запропонувала жодного свого варіанту поділу майна та не запропонувала свого бачення щодо врегулювання спору. Відповідачка заперечує проти розміру компенсації вирахуваної позивачем, однак не надає своїх пропозицій, яку саме суму пропонує компенсувати на її користь. Так само, відповідачка не пропонує й альтернативного варіанту, в якому вона б пропонувала суму компенсації за приміщення та їй було б виділено більшу площу. У сторони відповідача немає жодних доказів, що оцінка не відповідає дійсному розміру вартості майна. Стороною відповідача не надано альтернативного висновку суб`єкта оціночної діяльності, не подано клопотання про проведення судової експертизи в цій частині, тому сторона відповідача не має жодних обґрунтованих доказів щодо своїх доводів та його обґрунтування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 26 березня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено, проведено реальний поділ спільного часткового майна шляхом виділення ОСОБА_1 у власність нежитлової будівлі магазину площею 82,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 — нежитлової будівлі магазину площею 121,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 .

Припинено право власності кожного зі співвласників на належну йому частку в об`єкті, переданому іншій стороні.

З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто компенсацію різниці вартості об`єктів у розмірі 674 706,50 грн шляхом перерахування цієї суми з депозитного рахунку територіального управління ДСА у Миколаївській області, куди позивач ОСОБА_2 вніс кошти згідно платіжної інструкції №1 від 17.01.2024 та квитанції №1411010011 від 17.10.2025.

З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто судовий збір у розмірі 15 140 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні об`єкти нерухомого майна вже є окремо зареєстрованими об`єктами права власності з власними адресами (244/1 та 244/2), а тому їх поділ між співвласниками не потребує додаткового технічного виділу частки в натурі з єдиного об`єкта, а полягає у припиненні спільної часткової власності на кожен із двох уже відокремлених об`єктів шляхом передачі кожного з них у власність однієї сторони з компенсацією різниці вартості іншій стороні, що відповідає вимогам статей 364, 367 ЦК України.

Суд визнав, що обраний ОСОБА_2 спосіб поділу є єдино можливим, оскільки не вимагає фізичного розділення конструктивних елементів будівель, а зустрічні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на обидва об`єкти в цілому визнав такими, що не ґрунтуються на встановленому статтями 358, 364 ЦК України принципі рівності часток співвласників та не враховують інтереси другого співвласника. Ухвалою суду від 10 грудня 2025 року було зобов?язано ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок грошові кошти за припинення частки у спільному майні, проте кошти на рахунок суду внесено не було.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та задовольнити її зустрічний позов у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав оцінки висновку судової будівельно-технічної експертизи, згідно з яким спірні магазини є неподільними та становлять єдиний комплекс з одним входом; не врахував, що саме апелянтка одноособово здійснює в цьому комплексі підприємницьку діяльність з 2014 року та має зареєстроване право оренди земельних ділянок під об`єктами; що позивачем не доведено наявності технічної можливості відокремленого користування кожним з об`єктів, зокрема відсутності в нього права на земельну ділянку під об`єктом на АДРЕСА_2 ; що з огляду на єдність господарського використання майна поділ, обраний судом, завдає апелянтці неспівмірної шкоди в розумінні статті 365 ЦК України порівняно з поділом, який пропонувала вона.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 — адвокат Власеннко С.О. просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Посилалась на те, що оскільки нерухоме майно - магазини площею 82,7 кв.м. та 121,6 кв.м. є окремими один від одного, мають різні адреси та реєстраційні номери в реєстрі речових прав, вони можуть бути поділені в натурі згідно ч. 1 ст. 364 ЦК України.

Позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_1 фактично заявлено вимогу про позбавлення ОСОБА_2 права власності на все нерухоме майно за відсутності жодної з визначених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦПК України підстав.

Крім того, ОСОБА_1 не було внесено на депозитний рахунок коштів в рахунок компенсації частки майна, належної ОСОБА_2 .

Також судом першої інстанції правильно враховано, що згідно висновку експерта магазин 121,6 кв.м. як окремий об`єкт – не підлягає реальному поділу, тому підлягають задоволенню первісні позовні вимоги ОСОБА_2 щодо застосування ст. 365 ЦК України шляхом виплати компенсації відповідачці ОСОБА_1 різниці площі (кв.м.) магазину 121,6 кв.м. по відношенню до площі магазину 82,7 кв.м.

Доводи апелянта, що обидва магазини використовуються ОСОБА_1 для здійснення підприємницькій діяльності не свідчать про неможливість виділення ОСОБА_2 його частки, а лише вказує на порушення його прав спільної часткової власності.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 та його представника – адвоката Власенка С.О., відповідачки ОСОБА_1 та її представника – адвоката Бєлової Р.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що у період з 08.10.2005 року по 14.07.2021 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу подружжям було набуто нерухоме майно, яке рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20.03.2023 року визнано об`єктом права спільної сумісної власності сторін, а саме:

- магазин промислових товарів загальною площею 82,7 кв.м., на першому поверсі житлового будинку літ А-2, адреса: АДРЕСА_1 ;

- магазин промислових товарів загальною площею 121,6 кв.м., на першому поверсі житлового будинку літ А-2, адреса: АДРЕСА_2 ;

За кожним з подружжя визнано право власності по частині зазначених нежитлових приміщень.

Рішення суду набрало законної сили 31.05.2023 року.

ОСОБА_1 користується зазначеним майном одноособово, відповідач ОСОБА_2 позбавлений можливості розпоряджатись ним як власник на власний розсуд.

Згідно звіту про оцінку майна нежитлової будівлі магазину, загальною площею 82,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складеного ТОВ «Генеральне бюро технічного планування України експерт», ринкова вартість об`єкта оцінки станом на 20.10.2023 року без ПДВ складає 1 466 900 грн, отже частка складає 733 450 грн.

Відповідно до звіту про оцінку майна нежитлової будівлі магазину, загальною площею 121,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , складеного ТОВ «Генеральне бюро технічного планування України експерт», ринкова вартість об`єкта оцінки станом на 20.10.2023 року без ПДВ складає 2 122 000 грн, отже вартість частки складає 1 061 000 грн.

За клопотанням представника відповідачки за первісним позовом ОСОБА_4 було призначено судову будівельно-технічну та оціночно-технічну експертизу.

Згідно висновку експерта № 125-149 судової будівельно-технічної та оціночно-технічної експертизи від 20.06.2024 року, ринкова вартість нежитлового приміщення магазину площею 87,2 кв.м. розташованого на першому поверсі 2-х поверхового житлового будинку по АДРЕСА_1 без урахування ПДВ, станом на 01.06.2024 року складає 2 480 326 грн.

Ринкова вартість нежитлового приміщення магазину площею 121,6 кв.м. розташованих на першому поверсі 2-х поверхового житлового будинку по АДРЕСА_2 без урахування ПДВ, станом на 01.06.2024 складає 3 829 739 грн.

З експертизи вбачається що провести поділ нежитлових об`єктів магазинів промислових товарів площею 121,6 кв.м. по АДРЕСА_2 та площею 82.7кв.м. по АДРЕСА_1 по частці що належать кожному зі співвласників на самостійні ізольовані приміщення магазинів, з окремим входом з боку АДРЕСА_3 , технічно неможливо.

При цьому кожен магазин окремо має свою юридичну адресу та реєстрацію права власності.

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 , посилаючись на те, що вона одноособово здійснює підприємницьку діяльність у зазначених магазинах, просила залишити право власності на обидва магазини за нею, з виплатою ОСОБА_2 компенсації вартості його частки.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_2 просив виділити йому нежитлову будівлю магазину загальною площею 121,6 кв.м., на першому поверсі житлового будинку літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_2 , зі сплатою ОСОБА_1 372 550 грн компенсації половини її вартості.

17 січня 2024 року ОСОБА_2 вніс на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Миколаївській області 372 550 грн компенсації вартості частини спірного приміщення, а 17 жовтня 2025 року – 302 156,50 грн.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції дійшов висновку, що стягнення на користь відповідачки за первісним позовом компенсації за її частку у праві спільної часткової власності на майно, за умови залишення за нею права власності на інший об`єкт нерухомого майна на думку суду, не становитиме для позивача за первісним позовом надмірний тягар, оскільки він вніс відповідну компенсацію за різницю у вартості нерухомого майна.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Якщо особою заявляється позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суд вирішує спір з огляду відсутності необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів, постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (стаття 358 ЦК України).

Спір сторонами порушений за наслідком поділу майна, набутого сторонами під час перебування у шлюбі.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт (його частину), у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Поділ майна подружжя здійснюється таким чином:

- визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України);

- здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір вирішується судом, при цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка та інші обставини, що мають істотне значення для справи.

Вирішення спору, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Поділ спільної сумісної власності необхідно здійснити настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання (пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) дійшла висновку, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3).

Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї).

Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України , за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 629/511/17, від 27 квітня 2021 року у справі № 524/2579/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16751/18.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16 та у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16

Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Після виділу частки із спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України, право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється та власнику, що залишається, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольована від приміщення іншого співвласника, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення, тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України та п. 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою КМУ «Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них» від 08.12.2010 № 1117.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, встановлено, що після поділу майна колишнього подружжя та визнання за ними права власності по частині за кожним на нежитлові приміщення магазинів, що знаходяться по АДРЕСА_4 , сторони не досягли згоди щодо режиму та порядку спільного користування цим майном.

Отже, між сторонами існує реальний спір, який необхідно вирішити шляхом визнання права власності на кожен об`єкт окремо за певною особою, з припиненням права власності на частку в такому об`єкті другої сторони та визначення розміру компенсації вартості цього майна.

Звертаючись до суду з позовом, позивач за первісним позовом ОСОБА_2 просив провести реальний поділ спільного майна, виділивши йому у власність об`єкт за адресою 244/1, припинити зустрічні права співвласності на частки один одного та стягнути з нього на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці вартості об`єктів у розмірі 372 550 грн. ОСОБА_1 у власність об`єкт за адресою АДРЕСА_1 .

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 просила провести реальний поділ спільного майна шляхом припинення права власності ОСОБА_2 на належні йому частки у нежитлових приміщеннях по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 . Визнати за нею право власності на це майно, та стягнути з неї 1 240 163 грн та 1 914 869, 50 грн компенсації його вартості відповідно.

Згідно висновку експерта № 125-149 судової будівельно-технічної та оціночно-технічної експертизи від 20.06.2024 року, провести поділ нежитлових об`єктів магазинів промислових товарів площею 121,6 кв.м. по АДРЕСА_2 та площею 82.7кв.м. по АДРЕСА_1 по частці, що належать кожному зі співвласників на самостійні ізольовані приміщення магазинів, з окремим входом з боку АДРЕСА_3 , технічно неможливо.

При цьому кожен магазин окремо має свою юридичну адресу та реєстрацію права власності.

Під час розгляду справи позивач ОСОБА_2 вніс на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Миколаївській області 674 706, 50 грн компенсації вартості частини спірного приміщення.

Натомість позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 , звертаючись з позовом про припинення прав власності ОСОБА_2 на обидва об`єкти та визнання за нею права власності на них, не внесла на депозитний рахунок будь-якої суми компенсації вартості спірного майна, як це передбачено частиною другою статті 364 ЦК України.

При цьому ОСОБА_1 у своєму позові просила стягнути з неї компенсацію вартості судовим рішенням.

Колегія суддів вважає неможливим запропонований ОСОБА_1 варіант поділу, оскільки у такому випадку ОСОБА_2 позбавляється права власності на обидва об`єкти нерухомості, за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України. При цьому своєї згоди на позбавлення його права власності на нерухомість ОСОБА_2 не надав.

Крім того, ОСОБА_1 не внесла на депозитний рахунок компенсації вартості об`єктів, про припинення прав ОСОБА_2 на які, просить суд. Таким чином припинення права власності ОСОБА_2 зі стягненням з ОСОБА_1 розміру компенсації судовим рішенням, призведе до порушення його майнових прав, оскільки фактична сплата компенсації вартості майна може тривати значно довше, ніж реєстрація припинення права власності на нього.

Також, як на підставу для визнання за нею права власності на належні ОСОБА_2 частки у спільному майні, ОСОБА_1 посилається на те, що фактично вона одноособово здійснює підприємницьку діяльність у спірних приміщеннях магазинів. Такий довід апеляційної скарги суд оцінює критично, оскільки він не є визначальним при вирішенні спору щодо прав власності та не може порушувати прав іншого співвласника.

Крім того, жодних доказів здійснення у спірних об`єктах нерухомості підприємницької діяльності, у тому числі саме ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

За таких обставин колегія суддів вважає запропонований ОСОБА_2 варіант поділу майна більш прийнятним та таким, що максимально відповідає інтересам сторін та пропорційно захищає права співвласників спірного майна.

Отже, рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому ухвалив правильне та обґрунтоване рішення, яке підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником ОСОБА_4 , підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, понесені апелянтом витрати відносяться на її рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Бєловою Родікою Володимирівною, залишити без задоволення.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 26 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

--------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 28 вересня 2026 року