Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №484/2483/26 — Миколаївський апеляційний суд

22.09.26

22-ц/812/1943/26

Справа №484/2483/26

Провадження № 22-ц/812/1943/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участі позивача - ОСОБА_1 та його представника Рідош- Шаповал В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 червня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Паньковим Д.А., дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області про визнання договору купівлі продажу недійсним

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області про визнання договору купівлі продажу недійсним.

Позов мотивовано тим, що позивач мав намір займатись сільськогосподарською діяльністю, тому збирав інформацію щодо реалізації приміщень бувшими сільськогосподарськими підприємствами.

В 2001 році він дізнався, що в с.Генівка Первомайського району Миколаївської області серед іншого майна СГВК «Степовий Маяк» реалізовуються залишки корівника, який знаходиться по АДРЕСА_1 , та 11 листопада 2001 року за договором купівлі-продажу з ліквідаційною комісією СГВК «Степовий маяк» придбав його.

Відповідно до первісного договору купівлі-продажу придбання складалось з залізобетонних арок в кількості 17 штук з фундаментом та залишками будівельних матеріалів, що не підлягають демонтажу. Малось на увазі, що технічне демонтування цих будівельних конструкцій на день їх придбання неможливе. Руйнування приміщень відбулось до придбання позивачем цих залишків приміщень. Приміщення тривалий час не використовувались, не ремонтувались, руйнації сприяли і погодні явища: дощ, снігопади, вітри. Частково приміщення розібрані для потреб населення та для потреб колишнього господарства СГВК «Степовий Маяк».

У зв`язку з необхідністю подальшого оформлення придбання було укладено договір купівлі- продажу на Первомайській філії Південної товарної біржі від 10 жовтня 2002 року договір між позивачем та СГВК «Степовий Маяк» в особі голови ліквідаційної комісії Обараз Степана Євтуховича, де помилково вказано, що ОСОБА_1 придбав комплекс нежитлових будівель - корівники, які знаходяться в АДРЕСА_1 .

Договір купівлі-продажу складався відповідно до технічного паспорту будівель, яких насправді на той час вже не було, про що свідчить вказана в договорі ціна нерухомості - 390 грн, адже не можуть корівник із шлакоблоку, корівник з черепашника, 2 корівники із цегли мати таку вартість.

Вказаний договір було укладено в простій письмовій формі та посвідчено лише біржовими брокерами без його нотаріального посвідчення та без реєстрації у встановленому на той час порядку.

Позивач вважає, що вказаний договір є недійсним з наступних підстав порушення вимог щодо форми правочину. Відповідно до статті 227 ЦК УРСР (в редакції, що діяла на момент укладення Договору) договір купівлі-продажу житлового будинку а також, за судовою практикою, нежитлових будівель, що прирівнювалися до них у контексті правового режиму нерухомості, має бути нотаріально посвідчений. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору (ст. 47 ЦК УРСР). Договір є нікчемним, оскільки біржова угода не замінює собою нотаріальний договір купівлі-продажу нерухомості. В договорі вказані діючі приміщення, яких на той час вже не було, тобто в договір внесено фіктивні дані.

В наявному у позивача екземплярі договору відсутні підписи брокерів як представників сторін та підпис продавця щодо ознайомлення з текстом договору, а також підпис представника біржі, який мав ознайомити з договором продавця та покупця.

Відповідно до статей 47-48 ЦК УРСР, який діяв на той час договір купівлі-продажу нерухомого майна, який вчинено не в нотаріальному порядку, є недійсним і він не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Посилаючись на викладене, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 10 жовтня 2002 року № 7604, укладений на Первомайській філії Південної Товарної біржі між ним та представником сільськогосподарського виробничого кооперативу «Степовий маяк» в особі голови ліквідаційної комісії Обораза С.Є. з моменту його укладення та застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши сторони у початковий стан.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог, зважаючи на те, форма оспорюваного договору відповідає вимогам Закону України «Про товарну біржу» в редакції чинній на момент вчинення правочину, а сам договір зареєстрований в МБТІ ще у 2003 році.

Позивач на час укладення договору купівлі-продажу повинен був достеменно знати, в якому стані перебуває придбаний ним об`єкт нерухомості, а оскільки позивач особисто підписав договір купівлі-продажу, в якому зазначено який самий об`єкт він придбав та його характеристики, перевірити достеменно стан цього об`єкту нерухомості на момент вчинення правочину через 23 роки після його вчинення не є можливим.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на ті ж самі обставини, які зазначав у позовній заяві, а також на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Так вказує, що в тексті оспорюваного договору є порушення, а саме у 2002 році діяла Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації, за якою власники нерухомості для вчинення правочину (продажу) зобов`язані були мати актуальні облікові документи. Нотаріуси (або бюро технічної інвентаризації) для посвідчення або реєстрації договору вимагали «довідку-характеристику», дійсну протягом певного строку. Її видача напряму спиралася на свіжі обміри та перевірку того, чи відповідає поточний стан будівлі інвентаризаційній справі. Вказує, що такі обміри не проводились. В справі є два протилежних документи: простий письмовий договір між позивачем та представником СГВК «Степовий маяк», де вказано, що позивач придбав будівельні матеріали, та договір купівлі-продажу, посвідчений на біржі, в якому вказано, що ОСОБА_1 придбав комплекс нежитлових будівель - корівників. Суд не прийняв до уваги, що в договорі вказані діючі приміщення, яких на той час вже не було, тобто в договір внесено недостовірні дані.

Вказує, що у 2002 році для посвідчення договору купівлі-продажу майна (як рухомого, так і нерухомого) на товарній біржі, якщо воно належало сільськогосподарському підприємству, потрібно було надати відповідний пакет документів, які не були надані.

Також у спірному договорі купівлі-продажу, а саме у наявному у позивача екземплярі, відсутні підписи брокерів як представників сторін та підпис продавця щодо ознайомлення з текстом договору, а також підпис представника біржі, який мав ознайомити з договором продавця та покупця.

Вказує, що суд не звернув уваги на те, що відповідно до статті 227 ЦК УРСР (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору) договір купівлі-продажу житлового будинку (а також, за судовою практикою, нежитлових будівель, що прирівнювалися до них у контексті правового режиму нерухомості) має бути нотаріально посвідчений. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору (статті 47 ЦК УРСР).

Правом на подачу відзиву Мигіївська сільська рада не скористалася.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, у судове засідання не з`явився. Справу розглянуто за відсутності відповідача, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.

У судовому засіданні апеляційної інстанції позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 10 жовтня 2002 року між Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Степовий Маяк» ( далі - СГВК «Степовий Маяк») в особі голови ліквідаційної комісії Обараза С.Є. та позивачем ОСОБА_1 на Первомайській філії Південної Товарної біржи було укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості № 7604, за умовами якого позивач купив комплекс нежитлових будівель - корівники, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається із : корівника літ.Г шлакоблок, корівника літ. Г1 черепашник, корівника літ.Г11 цегла, загальною нежилою площею 2064.3 кв.м., який на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Романовобалківської сільської ради Первомайського району від 03 жовтня 2002 року, зареєстрованого Первомайським МБТІ реєстр №148 книга 2 від 03 жовтня 2002 року, належить СГВК «Степовий Маяк»( а.с.4).

27 червня 2003 року відповідно до реєстрового напису, вказаний договір зареєстровано у Первомайському міжміському бюро технічної інвентаризації. Відповідно до витягу про реєстрацію права власності від 27 червня 2002 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме майно комплекс нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.9).

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу комплекс нежитлових будівель - корівники, який укладено 10 жовтня 2002 року на Первомайській філії Південної Товарної біржи між продавцем СГВК «Степовий Маяк» та ним.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22).

Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21 (провадження № 61-6730св23)). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частини 1,2 статті 51 ЦПК України).

У цій справі, предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу комплекс нежитлових будівель - корівники, який укладено 10 жовтня 2002 року на Первомайській філії Південної Товарної біржи між продавцем СГВК «Степовий Маяк» та ОСОБА_1 .

Отже, відповідачем у цій справі, повинен бути продавець за оспорюваним договором купівлі-продажу, оскільки вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу безпосередньо стосується прав та обов`язків СГВК «Степовий Маяк» і не може бути розглянута судом.

ОСОБА_1 пред`явив позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу до Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, лише з тих міркувань ( про що зазначив адвокат у судовому засіданні апеляційної інстанції), що вказане нерухоме майно знаходиться на території вказаної сільської ради.

Позовних вимог до СГВК «Степовий Маяк» (продавця за оспорюваним договором купівлі-продажу) позивач не пред`являв, оскільки вказана юридична особа припинила свою діяльність.

Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року визначено, зокрема, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що правові наслідки вчинення недійсного правочину насамперед стосуються прав та інтересів осіб, які є сторонами за таким договором.

Отже, під час вирішення спорів щодо встановлення недійсності правочину судам необхідно перевірити склад учасників процесу та з`ясувати коло осіб, на яке поширюються наслідки недійсності укладеного правочину.

У пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2002 року зазначений позивачем відповідач є неналежним, позивачем не було зазначено в якості відповідача продавців за договором, що свідчить про неналежний суб`єктний склад учасників справи. Це є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог, разом із тим, апеляційним судом встановлено, що оспорення договорів купівлі-продажу майна та можливе визнання його недійсними має наслідком повернення прав та обов`язків їх сторін у стан, який існував до укладення таких договорів. Отже, предмет позову у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків обох сторін договорів, оскільки безумовно впливає на можливість застосування двосторонньої реституції.

Разом із тим, суд першої інстанції не звернув увагу на порушення позивачем норм процесуального права щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості залучати нових учасників справи, оскільки по суті справа вирішується судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності і обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення.

Оскільки позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, не заявив клопотання про залучення у справу співвідповідачів, а також осіб, на яких поширюються наслідки недійсності укладеного правочину, то висновок суду першої інстанції про відмову в позові з підстав необґрунтованості позовних вимог є помилковим. Підставою для відмови в задоволенні позову в цій справі є пред`явлення його до неналежного складу відповідача.

Суд не може вирішувати питання обґрунтованості позовних вимог по суті без залучення до розгляду справи належного відповідача.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним, однак помилився щодо мотивів такого висновку, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з вимогами частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 червня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.