Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №490/817/26 — Миколаївський апеляційний суд

Справа № 490/817/26

Провадження № 33/812/402/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року місто Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі судді Темнікової А.О.,

за участю секретаря судового засідання Гулого С.В.,

захисника Букура М.Є.

потерпілого ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 адвоката Букура Максима Євгеновича на постанову судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 серпня 2026 року, якою

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та закрито провадження у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 575586 від 26.01.2026 року, 25 жовтня 2025 року о 13 годині 30 хвилин в місті Миколаєві, на перехресті вулиці Веселинівська та вулиці Поштова, водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом «MAN TGX 18.440», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «SCHMITZ 60THA SKI 24», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , при цьому проявив неуважність до дорожньої обстановки, змінив свій напрямок ліворуч, не дотримався безпечного бокового інтервалу та допустив зіткнення зі стоячим ліворуч від нього у попутному напрямку автомобілем «Volkswagen Touareg», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який стояв ліворуч. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальні збитки. ОСОБА_2 порушив п. п. 2.3 «б», 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

Постановою судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 серпня 2026 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та закрито провадження у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду захисник ОСОБА_2 , адвокат Букур М.Є. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову судді.

На думку апелянта, постанова суду є незаконною та необґрунтованою в частині встановлення вини ОСОБА_2 та такою, що постановлена без належного та повного дослідження доказів, а висновки суду є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Захисник вважає, що висновок суду щодо вини ОСОБА_2 є передчасним, оскільки наведені судом докази не підтверджують у своїй сукупності саме тієї послідовності подій та механізму ДТП, які встановлені судом. У тому числі, вважає, що судом не було належним чином досліджено та оцінено істотні суперечності між поясненнями учасників ДТП, фактичне розташування транспортних засобів, послідовність та характер здійснення ними маневрів, а також не встановлено причинного зв`язку між конкретним порушенням ОСОБА_2 кожного пункту Правил дорожнього руху та настанням ДТП, які визначені у протоколі.

Зазначає, що наведені в протоколі формулювання є загальними, оціночними та не містять конкретних фактичних даних, які б дозволяли встановити об`єктивну сторону адміністративного правопорушення.

Стверджує, що зміст протоколу серії ЕПР1 № 575586 не містить належного та конкретного опису об`єктивної сторони адміністративного правопорушення. У ньому відсутні будь - які відомості щодо швидкості руху транспортних засобів, траєкторії їх руху, розташування відносно меж смуг руху, конкретної ширини бокового інтервалу. Вважає, що вказана невизначеність безпосередньо впливає на можливість встановлення механізму ДТП та визначення причин її виникнення. При цьому, недоліки опису суті правопорушення у протоколі набувають особливого значення, оскільки механізм ДТП двома учасниками фактично заперечується та має різне трактування.

На думку апелянта, суд першої інстанції не усунув вказаних суперечностей, не встановив фактичного механізму ДТП та не навів переконливих мотивів, з яких відхилив доводи захисту щодо невизначеності обставин події.

Зазначає, що протокол серії ЕПР1 № 575586 не може сам по собі підтверджувати висновок про те, що ОСОБА_2 конкретними діями порушив п. 2.3 «б», 10.1 та 13.1 ПДР України та, що саме ці порушення перебували у причинному зв`язку з ДТП.

Також захисник зазначає, що пояснення ОСОБА_1 підтверджують факт здійснення ним маневру перестроювання та перебування у безпосередній близькості до напівпричепа вантажного транспортного засобу. При цьому контакт, за його ж поясненнями, відбувся із задньою частиною напівпричепа, а не з передньою частиною тягача. Вказані обставини мають істотне значення, оскільки сам факт контакту із задньою частиною напівпричепа не свідчить автоматично про порушення Правил дорожнього руху саме водієм вантажного транспортного засобу. Навпаки, за таких умов технічно можливим є небезпечне зближення або незавершений маневр перестроювання з боку автомобіля «Volkswagen Touareg».

Водночас суд першої інстанції не встановив, яка саме з наведених учасниками ДТП версій відповідає фактичним обставинам, не визначив послідовність маневрів обох транспортних засобів та не навів мотивів, з яких віддав перевагу одній версії перед іншою.

Також захисник зазначає, що суд першої інстанції, пославшись на схему та фототаблицю, як на підтвердження вини ОСОБА_2 , не надав їм належної оцінки, не встановив фактичного механізму ДТП та не обгрунтував, яким саме чином наведені у схемі дані підтверджують порушення ОСОБА_2 п. п. 2.3 «б», 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху України.

Окрім того, захисник зазначає, що вирішення судом питання щодо наявності вини ОСОБА_2 після спливу строків притягнення до адміністративної відповідальності та закриття справи на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП свідчать про вихід суду за межі процесуальних повноважень, визначених КУпАП.

22.09.2026 року потерпілий ОСОБА_1 надав до суду заперечення на апеляційну скаргу, відповідно до яких з доводами апеляційної скарги не погодився, вважав їх необґрунтованими та такими, що не спростовують встановлених судом першої інстанції фактичних обставин дорожньо-транспортної пригоди.

ОСОБА_1 зазначає, що матеріалами справи встановлено, що перед зіткненням його автомобіль перебував у нерухомому стані, а зіткнення відбулось внаслідок руху великогабаритного транспортного засобу та його напівпричепа у бік займаного ним положення.

Вважає, що доводи апеляційної скарги щодо нібито непереборних суперечностей між поясненнями учасників ДТП не свідчать про відсутність доказів правопорушення. Певні відмінності в поясненнях учасників дорожньо-транспортної пригоди є закономірними та мають оцінюватись в їх сукупності з об`єктивними даними: схемою місця ДТП, з якої вбачається взаємне розташування автомобілів та відстані між ними, фотоматеріалами, характером пошкоджень транспортних засобів та фактичним розташуванням транспортних засобів.

ОСОБА_1 вказує на те, що апелянт не наводить конкретних доказів, які б спростовували встановлений судом механізм ДТП, а переважно будує свою позицію на припущеннях щодо його можливого маневру.

Сам факт закінчення строку притягнення до адміністративної відповідальності не є доказом того, що ДТП не відбулась, що транспортні засоби не були пошкоджені або що дії ОСОБА_2 не перебували у причинному зв`язку з наслідками ДТП.

25.09.2026 року до апеляційного суду надійшли додаткові пояснення захисника ОСОБА_3 .

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

За змістом статей 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суддя суду першої інстанції має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом першої інстанції зазначені вимоги закону при розгляді справи стосовно ОСОБА_2 виконані в повному обсязі.

За наслідками перевірки рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, встановлено, що при розгляді матеріалів справи про адміністративне правопорушення, судом належним чином були досліджені докази, що містяться в матеріалах справи, яким суд першої інстанції надав належну оцінку та обґрунтовано визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Приймаючи оскаржену постанову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вина ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, а саме відомостями, що містяться: у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №575586 від 26.01.2026 року, в якому вказані обставини вчинення адміністративного правопорушення, а саме водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом «MAN TGX 18.440», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «SCHMITZ 60THA SKI 24», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , був не уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, при зміні напрямку руху не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen Touareg», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який стояв ліворуч. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальні збитки; схемою місця ДТП від 25.10.2025 року, з якої вбачаються обставини вчинення ОСОБА_2 дорожньо-транспортної пригоди, а саме розташування ОСОБА_1 у своїй смузі руху та виїзд напівпричипа ОСОБА_2 на середню смугу руху, тобто недотримання безпечної дистанції та безпечного інтервалу. Так, загальна ширина дороги становить 12,2 м, відповідно кожна смуга по 4,06 м. Відстань від транспортного засобу "Volkswagen Touareg" до лівого узбіччя становить 4,5 м, а відстань до правого узбіччя - 5,5 метра. Разом з тим, відстань від передніх коліс автомобіля "MAN TGX 18.440" до правого узбіччя становить 1 м, від задніх коліс - 1,8 м, а від задньої осі причепа "Schmitz ski 24" до правого узбіччя - 2,8 м; фототаблицею дорожньо-транспортної пригоди, з якої вбачається розташування транспортних засобів після зіткнення та місце контактування.

Крім того, судом першої інстанції було досліджено інші документи, долучені до протоколу про адміністративне правопорушення:

- письмові пояснення ОСОБА_2 , відповідно до яких він 25.10.2025 року керував транспортним засобом «MAN TGX 18.440», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «SCHMITZ 60THA SKI 24», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , по вулиці Веселинівська в бік Варварівського мосту, пропустивши декілька авто, які рухалися зліва, продовжив свій рух, після чого почув звук удару, вийшов з автомобіля і побачив, що відбулося зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen Touareg», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ;

- письмові пояснення потерпілого ОСОБА_1 , згідно яких він 25.10.2025 року керував транспортним засобом «Volkswagen Touareg», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , рухався по вулиці Веселинівська в напрямку Варварівського мосту в середній смузі, побачив вантажний автомобіль, який рухався праворуч, зупинився щоб перелаштуватися, однак відчув удар в праву частину свого авто від лівої задньої частини напівпричепа вантажного автомобіля.

Вказаними доказами, які є належними та допустимими, а також достатніми, підтверджено, що внаслідок невиконання ОСОБА_2 вимог п. п. 2.3 «б», 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху України він допустив зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen Touareg», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який стояв ліворуч. В результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Наведене також свідчить про те, що дії водія ОСОБА_2 знаходяться у прямому причинному зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками (пошкодженнями транспортних засобів), а тому правильно кваліфіковані за ст. 124 КУпАП - порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Статтею 124 КУпАП передбачена відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Тобто, диспозиція статті 124 КУпАП є бланкетною, тому обов`язковою ознакою об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, є спричинення пошкодження об`єктів, зазначених у цій статті, внаслідок порушення конкретних правил дорожнього руху.

Дії ОСОБА_2 кваліфіковані працівником поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 575586 від 26.01.2026 року за статтею 124 КУпАП через порушення ним вимог п. п. 2.3 «б», 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху України.

Відповідно до п. 2.3 "б" Правил дорожнього руху України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Згідно п.10.1 Правил дорожнього руху України, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Пунктом 13.1 Правил дорожнього руху України передбачено, що водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р. Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, водій ОСОБА_2 , реалізуючи своє право керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм законів держави Україна.

Посилання захисника на помилковість висновків суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, не є слушними, так як повністю спростовуються дослідженими судом доказами, яким надана належна оцінка.

Відповідно до схеми місця дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб «Volkswagen Touareg», державний номерний знак НОМЕР_4 , перебував у середній смузі руху, не виїжджав на суміжні смуги та не створював перешкоди для інших учасників дорожнього руху, оскільки загальна ширина дороги становить 12,2 м, відповідно кожна смуга по 4,06 м; відстань від транспортного засобу «Volkswagen Touareg», державний номерний знак НОМЕР_4 до лівого узбіччя становить 4,5 м, а відстань до правого узбіччя – 5,5 м; в той же час відстань від передніх коліс автомобіля «MAN TGX 18.440», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , до правого узбіччя становить 1 м, від задніх коліс – 1,8 м, а від задньої осі причепа «SCHMITZ 60THA SKI 24», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , до правого узбіччя – 2,8 м.

Схема місця дорожньо-транспортної пригоди була складена працівниками патрульної поліції 25.10.2025 року безпосередньо після події ДТП за участю водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які погодилися з відображеними в ній даними та підписали схему без будь-яких заперечень щодо змісту.

Зазначене узгоджується з доповідною запискою старшого інспектора з ОД відділу розшуку та опрацювання матеріалів ДТП УПП в Миколаївській області О. Нікітіна, відповідно до якої отримавши повідомлення про факт ДТП на місце події прибув наряд патрульної поліції, співробітниками якого, після огляду місця події, в присутності обох водіїв складено схему ДТП, з якою всі погодилися, що підтверджується особистими письмовими підписами.

Відповідно до відеозапису, при складанні схеми ОСОБА_2 пояснював працівникам патрульної поліції, що машина стояла та він не услідкував.

Дорога, якою рухалися транспортні засоби, має три смуги для руху в одному напрямку та, відповідно до конфігурації проїзної частини в ділянці, де сталася ДТП, рух можливий лише в одному напрямку – заокруглення ліворуч.

Отже, водії, які рухаються даною дорогою, також мають здійснювати відповідний поворот ліворуч відповідно до конфігурації проїзної частини кожний у своїй смузі руху.

Наявні в матеріалах справи докази (схема, фото та відеоматеріали) свідчать про те, що на момент ДТП, транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 , перебував у середній полосі; транспортний засіб (вантажівка), якою керував ОСОБА_2 , перебував передньою частиною на крайній правій смузі руху (відстань від передніх коліс до правого узбіччя становить 1 м), задньою частиною – на суміжній середній смузі руху (відстань від задньої правої осі причепа до правого узбіччя – 2,8 м, від лівої 5,5м).

У момент ДТП крайня ліва смугу руху була перекрита, що підтверджується обома водіями, на середній смузі руху перебувала перешкода, поліцейський спрямовував всі транспортні засоби, які рухалися центральною смугою, у крайній правий ряд.

Згідно пояснень водія ОСОБА_1 у зв`язку із неможливістю продовження руху у середній смузі він мав намір перелаштуватися у праву смугу, побачив у правому дзеркалі вантажівку, яка рухалась позаду у праві смузі, та зупинився з покажчиком повороту для здійснення маневру перестроювання у праву смугу після її проїзду. Після цього відчув удар в праву частину свого авто від лівої задньої частини напівпричепа вантажного автомобіля.

В свою чергу водій вантажівки ОСОБА_2 пояснював, що він рухався у середній смузі, попереду утворився затор, зліва рух був перекритий працівниками поліції. ОСОБА_2 пропустив декілька авто, що рухалися зліва, потім продовжив повільно рух та дивився у дзеркало справа, щоб там ніхто не підліз під його авто. В цей момент почув хрускіт з лівого боку позаду причепа, зупинився та побачив, що автомобіль під керуванням ОСОБА_1 здійснив зіткнення з колесом передньої осі причепа.

З цих пояснень, з урахуванням того, що ліва полоса була перекрита, вбачається, що на момент того, як водій ОСОБА_2 пропускав водіїв, що рухалися ліворуч, він перебував праворуч від них. Також з даних пояснень вбачається, що на момент ДТП водієм ОСОБА_2 контролювався правий бік його транспортного засобу за допомогою дзеркала, в той час як зіткнення відбулося зліва.

Під час повороту будь-який довгомірний транспортний засіб (фура, автобус) зміщує свій причіп/напівпричіп всередину повороту (ефект «зрізання» кута або завалу траєкторії). Задні осі вантажівки рухаються по набагато меншій траєкторії, ніж її передні керовані осі та при повороті осі зміщуються всередину повороту (ближче до центру повороту).

З наведеного вбачається, що водій ОСОБА_2 , перебуваючи у правіq смузі руху та повертаючи ліворуч відповідно до конфігурації дороги не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою з лівого боку від свого транспортного засобу, оскільки контролював рух праворуч, змінюючи напрямок руху ліворуч, з урахуванням габаритів вантажівки, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого не дотримався безпечного інтервалу, що призвело до зіткнення задньої частини причепу з транспортним засобом, який перебував у суміжній (лівій по відношенню до нього) смузі руху.

Твердження сторони захисту про те, що саме на ОСОБА_1 лежав обов`язок дотримуватись безпечного бокового інтервалу відносно великогабаритного транспортного засобу та оцінювати достатність наявного простору для безпечного виконання маневру апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідно до встановлених обставин, автомобіль ОСОБА_1 на початку перебував попереду вантажівки у середній смузі, ОСОБА_2 рухався у правій смузі та повертав ліворуч, отже саме він мав врахувати траєкторію руху вантажівки та причепу таким чином, щоб не зачепити при зміні напрямку руху транспортні засоби, які рухаються у суміжніq смузі у попутному напрямку, натомість він, відповідно до його ж пояснень, дивився не в бік повороту, а в протилежну сторону, контролюючи правий бік вантажівки.

Отже, аргументи апелянта про те, що є недоведеним, що саме дії ОСОБА_2 перебували у причинному зв`язку з ДТП є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, проаналізованими вище.

Щодо посилань апелянта на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася не з вини ОСОБА_2 , а внаслідок порушення другим учасником події – водієм автомобілю «Volkswagen Touareg», то апеляційний суд виходить з таких міркувань.

За змістом постанови Центрального районного суду міста Миколаєва від 22.12.2025 року (справа №490/9320/25; провадження №3/490/3116/2025), яка набрала законної сили, було встановлено, що транспортний засіб «Volkswagen Touareg», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , перебував у середній смузі руху, не виїжджав на суміжні смуги та не створював перешкоди для інших учасників дорожнього руху, що узгоджується з характером пошкодження транспортних засобів та фотоматеріалами. Даною постановою провадження у справі стосовно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП було закрито у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 12.08.2026 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Букура М.Є. в поновленнs строку на апеляційне оскарження вказаної постанови.

В межах даної справи відповідно до вимог статей 254, 256 КУпАП предметом дослідження є саме оцінка правомірності дій водія ОСОБА_2 , відносно якого складений протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 575586 від 26.01.2026 року. Оцінка правомірності дій інших осіб судом в межах цієї справи не надається, так як протокол про адміністративне правопорушення складений щодо ОСОБА_2 , і саме в межах обставин, у ньому викладених, здійснюється розгляд справи, а з`ясування інших питань виходить за межі розгляду протоколу про адміністративне правопорушення відповідно до положень статей 7, 254, 280 КУпАП.

Апеляційний суд зауважує, що вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення повинна бути доведена поза розумним сумнівом.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений статтями 251, 255 КУпАП, особи, які уповноважені на складання протоколу про адміністративне правопорушення, та збір доказів, мають довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, за встановленими обставинами якого відносно неї складено протокол.

В цьому разі стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, достеменно встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміновані правопорушення були учинені і особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні цих правопорушень.

Проаналізувавши надані докази, які містяться в матеріалах адміністративної справи, в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що вина водія ОСОБА_2 у справі щодо порушення ним вимог п. п. 2.3 «б», 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху України і як наслідок – зіткнення з автомобілем «Volkswagen Touareg», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , доведена поза розумним сумнівом.

Версія події, яка викладена у протоколі про адміністративне правопорушення особами, які уповноважені на його складання, доведена за допомогою належних та допустимих доказів перед судом.

За такого апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції в межах наданих йому матеріалів справи про адміністративне правопорушення провів судовий розгляд, дослідив надані йому докази, з`ясував обставини, що підлягали з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, ухвалив законну та обґрунтовану постанову, визнавши ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та, визнавши ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, суд першої інстанції обгрунтовано закрив провадження у справі у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

Стосовно посилань апелянта на застосування у контексті справи позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2018 року у справі №308/8763/15-а, щодо відсутності у п. 7 ч. 1 статті 247 КУпАП положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження у зв`язку із закінченням строків, суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «“Дія-97” проти України», заява № 19164/04, § 47).

Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в пункті 3.1 мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 у справі № 1-25/2010, відповідно до якого одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Згідно з нормами ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За такого, посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 11 липня 2018 року у справі №308/8763/15-а, є безпідставним, оскільки висновок у ній зроблено за інших фактичних обставин справи, які не є подібними тим, що переглядаються у даній справі.

Крім того, законодавче регулювання питання закриття провадження у справі про адміністративні правопорушення у зв`язку зі спливом строків накладення адміністративного стягнення здійснюється, зокрема, ст. 38, п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді), коли цей строк становить 3 місяці.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що закриття провадження на підставі ч.1 ст. 38, п.7 ч.1 ст. 247 можливе за одночасної наявності таких умов: - вчинення (виявлення) адміністративного правопорушення; - сплив встановленого законом двомісячного (або тримісячного) строку, перебіг якого розпочинається з дня вчинення адміністративного правопорушення (при триваючому правопорушенні - з дня його виявлення).

Тобто, для обчислення встановленого законом строку для накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі у зв`язку з його спливом необхідним є встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення - протиправної, винної дії чи бездіяльності.

Так, відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Отже, закриття провадження у справі на підставі п. 7 ч.1 ст. 247 КУпАП можливе лише за умови встановлення судом факту вчинення особою винної протиправної дії чи допущення винної протиправної бездіяльності, що підпадає під ознаки адміністративного правопорушення. Наявність можливого адміністративного правопорушення, не доведеного та не підтвердженого належними та допустимими доказами, не може бути достатньою підставою для закриття провадження у справі відповідно до п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Водночас, слід враховувати, що однією з самостійних підстав для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення законодавець визначає відсутність події і складу адміністративного правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП). Тобто, у разі якщо факту вчинення адміністративного правопорушення встановлено не буде, то провадження у справі підлягатиме закриттю на підставі п.1 (відсутність події і складу адміністративного правопорушення), а не п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП (закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу).

Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_2 адвоката Букура М.Є. про те що, судом першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 38, 247 КУпАП після закінчення строку накладення адміністративного стягнення розглянуто справу по суті та встановлено наявність вини ОСОБА_2 у скоєнні ДТП є неспроможними, оскільки відповідно до положень п. 7 ст. 247 КУпАП, закриття провадження у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення можливо лише в разі встановлення судом в діях правопорушника ознак адміністративного правопорушення, але закінчення на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що суддя дійшов до законного висновку про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування оскаржуваної постанови судді, суд апеляційної інстанції не знаходить.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 адвоката Букура Максима Євгеновича – залишити без задоволення.

Постанову судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 серпня 2026 року, якою ОСОБА_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та закрито провадження у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови буде проголошено 28 вересня 2026 року.

Суддя А.О. Темнікова