Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №940/3/26 — Миколаївський апеляційний суд

28.09.26

22-ц/812/1921/26

Справа №940/3/26

Провадження № 22-ц/812/1921/26

Доповідач в апеляційній інстанції: Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Мікульшиною Г.А., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі – ТОВ «Діджи Фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 01 лютого 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1303259792632, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 4 000 грн. зі сплатою відсотків за його використання. Договір було підписано відповідачем електронним цифровим підписом у вигляді одноразового ідентифікатора.

Відповідачу кредитні кошти було перераховано на платіжну картку. Проте ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів не виконав належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 12 358, грн, з яких: 4 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8 358,00 грн - заборгованість за відсотками.

04 жовтня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» та ТОВ «Діджи Фінас» було укладено договір факторингу № 04102023, згідно якого позивач набув право вимоги, серед іншого, до відповідача.

Враховуючи вищевикладене, просили стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 1303259792632 від 01 лютого 2023 року у розмірі 12358 грн, судовий збір 2422,40 грн та витрати на правову допомогу 6 000 грн.

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2026 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1303259792632 від 01 лютого 2023року станом на 04 жовтня 2023 року у розмірі 12 358 грн, з яких: 4 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8 358,00 грн - заборгованість за відсотками, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн, судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що між ТОВ «ФК «Віва Капітал» та відповідачем було укладено кредитний договір в електронному вигляді, що відповідає вимогам комерцію», належними і допустимими доказами підтверджується фактичне отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, згідно наданих ним реквізитів при укладенні кредитного договору та утворення заборгованості у розмірі вказаному позивачем, на момент набуття ним права вимоги (укладення договору факторингу), яка відповідачем не спростована.

За такого наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про споживчий кредит 1№303259792632 від 01 лютого 2023 року у розмірі, заявленому позивачем.

Вирішуючи вимоги представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції з врахуванням тривалості розгляду справи, складності справи, часткового задоволення позову, час, витрачений адвокатом на виконання адвокатських робіт (наданих послуг), фактичну відсутність участі представника позивача при розгляді даної справи, ціну позову, вважав, що вимоги про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у цій справи підлягають частковому задоволенню, в розмірі 1 500 грн.

Частково не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказував, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, тому просив скасувати рішення в частині стягнення 8 358 грн заборгованості за відсотками та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні необґрунтовано нарахованих процентів також переглянути питання розподілу судових витрат та витрат на правничу допомогу

Зазначив, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не наведено: розрахунку заборгованості; періоду, за який нараховані проценти; формули, за якою отримано суму 8 358 грн; правової підстави для нарахування процентів після закінчення строку кредитування.

Вказує, що строк кредитування за договором становив лише 15 днів. Однак позивачем заявлено заборгованість станом на 04 жовтня 2023року, тобто після значного часу після закінчення строку кредитування. Суд першої інстанції не дослідив питання, чи мав позивач право продовжувати нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору, та не встановив, на підставі яких саме умов договору здійснювалось таке нарахування.

Також зазначає, що суд не надав належної оцінки тому, що сума заявлених процентів більш ніж удвічі перевищує суму отриманого кредиту, а розмір заборгованості був визначений виключно на підставі розрахунку позивача без детальної перевірки його правильності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів не вбачала підстав для зупинення виконання рішення суду, оскільки апеляційну скаргу на оскаржуване рішення подано у строки, визначені статтею 354 ЦПК України.

Що ж стосується клопотання апелянта про витребування доказів, то воно не підлягає задоволенню, оскільки таке не було заявлено відповідачем у суді першої інстанції, поважних причин неможливості витребування вказаних у клопотання доказів у суді першої інстанції та вжиття апелянтом заходів для самостійного отримання вказаних ним доказів апеляційна скарга не містить.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України (в редакції на час подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Так, згідно із частинами 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до частин 1, 3 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (статті 638 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалі справи, що 01лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся із анкетою-заявою на отримання кредиту, де зазначено розмір кредиту, строк кредиту, та реквізити банківської карти для зарахування кредитних коштів.

01 лютого 2023 між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту «СТАРТ», відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених договором, надати позичальнику грошові кошти в розмірі 4 000,00 грн. Строк кредиту - 15 днів від дати отримання кредиту позичальником, а саме до 16 лютого 2026 року. Процентна ставка за користування кредитом в період дії кредиту становить 1,99 % за кожний день користування ним.

На підтвердження перерахування кредитних коштів в матеріалах справи міститься інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» від 09 жовтня 2023 року про те, що 01 лютого 2023 року на номер картки НОМЕР_1 відбулося зарахування коштів в розмірі 4000 грн., а також повідомленням АТ «Райффайзен Банк» та випискою з особового рахунку відповідача, наданими на запит суду( а.с.109-110).

Відповідачем підписано також паспорт договору про надання фінансового кредиту продукту «СТАРТ» до договору № 1303259792632 від 01 лютого 2023 року, графік платежів. Підписанням зазначених документів без будь-яких застережень відповідач підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма умовами такого договору. Та обставина, що відповідач підписав ці документи, вказує на вільне волевиявлення позичальника в момент укладення правочину, повну обізнаність та погодження з умовами кредитування.

Натомість відповідач ОСОБА_1 свої обов`язки зі сплати кредиту та відсотків за його використання не виконав належним чином, в зв`язку з чим станом на 04 жовтня 2023 року утворилась заборгованість в розмірі 12 358,00 грн., з яких: 4 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8 358,00 грн - заборгованість за відсотками.

04 жовтня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 04102023/2. Згідно даного Договору факторингу відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором про надання фінансового кредиту продукту «СТАРТ» № 1303259792632 від 01 лютого 2023 року.

Перехід права вимоги за кредитним договором підтверджується копією договору факторингу № 04102023/2 від 04 жовтня 2023 року; копією платіжної інструкції №4856 від 12 жовтня 2023 року, як доказ здійснення оплати за договором факторингу № 04102023/2 від 04 жовтня 2023 року ; витягом з Реєстру боржників до Договору факторингу № 04102023/2 від 04 жовтня 2023 року.

Із матеріалів справи вбачається, що представником позивача на адресу відповідача направлялася досудова вимога від 15 серпня 2025 року щодо сплати вказаної заборгованості в термін до 20 жовтня 2025 року (а.с. 55), у якій, одночасно, повідомлялося про відступлення права вимоги від ТОВ "ФК "Віва Капітал" до ТзОВ "Діджи Фінанс", однак, ураховуючи подальше пред`явлення позову, заборгованість в добровільному порядку не погашена.

Зважаючи на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що між ТОВ «ФК «Віва Капітал» та відповідачем було укладено кредитний договір в електронному вигляді, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»,

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з матеріалами справи, 01 лютого 2023 року між ТОВ «ФК «Віва Капітал» і ОСОБА_1 укладено договір № № 1303259792632 про надання фінансового кредиту продукту «Старт», за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 4 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,99 % в день від суми кредиту. Строк, на який надається кредит 15 днів з 01 по 16 лютого 2023 року /п. п. 1.3., 1.6., 1.7., 1.9.1./.

У пункті 1.8. сторонами визначено порядок та умови пролонгації кредиту: за ініціативою позичальника та при умові сплати усіх процентів.

Матеріали справи не містять жодних доказів, що 16 лютого 2023 року, чи після цієї дати відбувалася пролонгація кредитного договору.

Таким чином, станом на 16 лютого 2023 року відповідач зобов`язаний був сплатити кредитору 4 000 грн тіла кредиту і 1194 грн процентів за користування кредитом за ставкою, визначеною у пункті 1.9.1. (1,99 % від суми Кредиту за кожен день користування ним).

Колегія суддів звертає увагу на те, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку із незабезпеченням виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може бути підставою для звільнення від відповідальності боржника, тим більше розглядатися як «відкладальна умова», яка може й не настати, оскільки в розумінні частини 1 статті 212 ЦК України, відкладальною є саме та обставина, щодо якої невідомо чи настане вона чи ні.

Тому, добросовісний кредитор, укладаючи договори зі споживачем, розраховує на повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом у межах погодженого сторонами строку, відповідно й обов`язком споживача у такому договорі визначено своєчасну сплату кредиту.

У зв`язку із цим, несвоєчасне повернення, чи неповернення відповідачем кредиту є порушенням споживачем договірних зобов`язань за укладеним договором, а не відкладальною умовою.

У зв`язку з порушенням грошового зобов`язання настає відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України.

Нарахування і стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У позовній заяві до стягнення заявлено лише заборгованість по тілу кредиту і заборгованість по несплачених процентах за користування кредитом.

Вимог про стягнення коштів на підставі частини 2 статті 625 ЦК України із зазначенням їх розміру та наведенням розрахунку позивач не заявляв.

Ураховуючи наведене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за кредитним договором у розмірі 5194 грн.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції про задоволення позову у заявленому позивачем розмірі заборгованості зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення суду.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема на професійну правничу допомогу.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1, 2 статті 141 ЦПК).

Згідно вимог позову ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з відповідача кошти на загальну суму 12358 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на суму 5194 грн, що становить 42.02 % від заявлених вимог.

З урахуванням застосування принципу пропорційності, позивачу за подання позовної заяви необхідно відшкодувати витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 017 грн 89 коп.(42,02 % від сплачених 2 422,40 грн).

Апеляційну скаргу задоволено частково. За подання апеляційної скарги, яку задоволено частково, а саме на 14.28%, із позивача в на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 446 грн.20 коп. (14.28% від 3633.60 грн, які сплачені відповідачем при подачі апеляційної скарги

Враховуючи наведене, а саме те, що з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 1 017 грн.89 коп., а з позивача на користь відповідача 446 грн.20 коп., то із застосуванням вимог частини 10 статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути різницю у судових витратах, а саме 571 грн.60 коп. (1017.89-446.20).

Судом першої інстанції при повному задоволенні позову визначено до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн.

Позивач визначений судом розмір цих витрат не оскаржував, а тому апеляційний суд визначає пропорційність стягнення витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача саме із визначеного судом розміру 1500 грн.

Оскільки позов задоволено на 42,02 % від заявлених вимог, то відшкодуванню позивачу відповідачем підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 630 грн 30 коп. (42.02 % від 1500 грн).

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц Велика Палата також вказала, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

На підтвердження витрат на правову допомогу у апеляційному суді представником позивача надано договір № 42649746-АБ від 05 січня 2026 року про надання правової допомоги, укладений ТОВ «Діджи Фінанс» та Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», додаткову угоду до цього договору від 03 серпня 2026 року, детальні описи робіт (наданих послуг), акти про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом на загальну суму 4000 грн.

Разом з цим, керуючись критеріями, визначеними у пунктах 1 та 2 частини 3статті 141 ЦПК України, суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18).

Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, та з урахуванням ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019року у справі № 922/445/19.

Колегія суддів з огляду на те, що справа, яка переглядається, не відноситься до складних, з урахуванням обсягу фактично виконаної адвокатом роботи із представництва позивача в суді апеляційної інстанції, зокрема те, що усі зазначені в детальному описі виконаних адвокатом робіт послуги зводяться до складання відзиву на апеляційну скаргу, який в більшій частині повторює аргументи відповіді на відзив на позовну заяву, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, дійшла висновку, що заявлена представником позивача сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн є завищеною і непропорційною до предмету спору виходячи з конкретних обставин справи. Враховуючи заперечень представника відповідача та у відповідності до принципу співмірності та критерію розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу розмір витрат необхідно зменшити з 4 000 грн до 1500 грн.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з того, що позов ТОВ «Діджі Фінанс» задоволено частково на 42.02 %.

Отже, вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції підлягають частковому задоволенню пропорційно до задоволених позовних вимог, а тому з відповідачки на користь позивача належить стягнути витрати на правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 630 грн.30 коп.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина 4 статті 268 ЦПК України).

Керуючись статтями 268, 367, 369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2026 року змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 5194 (п`ять тисяч сто дев`яносто чотири) грн заборгованості за кредитним договором № 1303259792632 від 01 лютого 2023 року, з яких: 4000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1194 грн - заборгованість за відсотками; 571( п`ятсот сімдесят одна) грн.60 коп. судових витрат по сплаті судового збору, 630 ( шістсот тридцять) грн 30 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 630( шістсот тридцять) грн 30 коп. витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено28 вересня 2026 року.