Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №487/9228/25 — Миколаївський апеляційний суд

28.09.26

22-ц/812/1605/26

Справа № 487/9228/25 Головуюча у 1-й інстанції Афоніна С. М.

Провадження № 22ц/812/1605/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючої- судді: Ямкової О. О.,

суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 травня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Афоніної С. М. в місті Миколаєві о 16 годині 10 хвилині зі складанням повного рішення суду, у справі

за позовом

Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго»

(далі – ОКП «МОТЕ»)

до ОСОБА_1

про стягнення боргу за спожиті послуги теплопостачання,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2025 року ОКП «МОТЕ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 18 926 грн 33 коп. боргу за спожиту теплову енергію за період з 1 листопада 2021 року по 30 червня 2024 року та 1 129 грн 36 коп. боргу за абонентською платою, а також 11 грн 71 коп. втрат від індексу інфляції та 2 грн 22 коп. в якості 3% річних за невиконання грошового зобов`язання.

В обґрунтування позову зазначало, що підприємство під час опалювальних сезонів у 2021-2024 роках здійснювало теплопостачання до будинку АДРЕСА_1 , у якому розташована квартира АДРЕСА_2 , яка належить відповідачці на праві власності.

Між тим, відповідачка ОСОБА_1 , на ім`я якої відкрито особовий рахунок, своїх зобов`язань зі сплати отриманих послуг з теплопостачання та абонентської плати за вказаний період не виконала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути разом зі збитками від інфляції та 3% річних за порушення виконання грошового зобов`язання.

Задля примусового стягнення боргу, позивач 6 вересня 2024 року звертався з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за теплову енергію з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, але ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 17 грудня 2024 року цей судовий наказ скасовано.

Тому ОКП «МОТЕ» використало своє право на подачу позову, який пред`явило до суду у грудні 2025 року.

У відзиві на позовну заяву відповідачка позовні вимоги не визнала, посилаючись на відсутність договірних відносин із позивачем, та як наслідок відсутність підстав для надання послуг з теплопостачання, які фактично є нав`язуванням послуг, за отриманням яких вона не зверталась та двічі письмово відмовлялася від їх надання.

Також зазначала, що вартість послуг ОКП «МОТЕ» становить 69% її пенсії, в той час як плата за житлові та комунальні послуги не має перевищувати 15% сукупного доходу сім`ї, та коштів, що залишаються у її розпорядженні не вистачає на забезпечення життя.

Крім того вважала, що до суми заборгованості включено борг попереднього власника квартири, з огляду на розбіжність сум заборгованості вказаних у досудовому повідомленні, яке вона отримала, та в заяві про видачу судового наказу, направленій до Заводського районного суду міста Миколаєва.

У відповіді на відзив позивач заперечив доводи відповідачки щодо відсутності договірних правовідносин з надання послуг, зазначивши що договір з надання послуг позивачем є публічним договором приєднання, та відповідно до пункту 4 цього договору про приєднанням споживача свідчить вчинення будь-якої дії, що свідчить про бажання на його укладення, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунку за надану послугу, факт отримання послуги.

Також вказував, що з огляду на визначення відповідачкою розрахунку заборгованості, як суперечливого, свого власного розрахунку ОСОБА_1 не надала, а вирішення питання відключення відповідачки від централізованого опалення не є компетенцією позивача.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідачка, на спростування викладених позивачем аргументів, зазначила що сплачені нею кошти спрямовувались на інший особовий рахунок, та повторно заперечила існування як договору приєднання на надання послуг, так і її приєднання до нього та виклала інші, раніше зазначені нею доводи.

23 квітня 2026 року відповідачка направила до суду заяву про врахування правових підстав, в яких зазначила, що керівництво позивача не врахувало її звернення про вчинення дій з метою її захисту від потенційних боргів, та не відреагувало на її заяву про відключення від отримання послуг з теплопостачання, зазначала про врахування положень щодо свободи договору та необхідність здійснення захисту прав споживача. Також посилалась на положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо обов`язку виконавця комунальних послуг з припинення надання послуг, у разі їх неоплати, внаслідок чого позивач, як теплогенеруюча організація, повинен був припинити постачання теплової енергії, після направлення письмового попередження, але цих дій ним зроблено не було. Тому наголошувала на зазначення у справі неправильного особового рахунку у направлених їй рахунках-повідомленнях, внаслідок чого сплачені нею кошти не були враховані.

4 травня 2026 року сторони звернулись з заявами з проханням розглянути справу за їх відсутності, у яких позивач підтримав позовні вимоги, а відповідачка зазначила про заперечення позовних вимог у повному обсязі та просила відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 травня 2026 року позов ОКП «МОТЕ» задоволено, ухвалено про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 18 926 грн 33 коп., 1 129 36 коп. за абонентське обслуговування, 11 грн 71 коп. втрат від інфляції та 2 грн 22 коп. 3% річних. Розподілено судові витрати.

Ухвалюючи таке рішення, місцевий суд виходив з доведеності підстав для стягнення з відповідачки наданих до належної їй квартири послуг з централізованого теплопостачання, які нею не оплачені, і за порушення чого є підстави для стягнення такого боргу з урахуванням втрат від інфляції та 3% річних за порушення виконання грошового зобов`язання.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність судового рішення нормам матеріального та процесуального права, а висновків суду фактичним обставинам справи, з неправильним встановленням ним обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що житлово-комунальні послуги надаються виключно на договірних засадах, однак нею такий договір не укладався та вартість наданих позивачем послуг становить 69% її пенсії. Тому заперечувала посилання позивача на процедуру публічного договору приєднання.

Вказувала, що зверталася до позивача з приводу відмови від отримання послуг з теплопостачання, які були проігноровані, внаслідок чого вважала, що у позивача станом на 1 листопада 2021 року відсутні законні підстави застосовувати процедуру «публічного договору приєднання» до неї.

Посилаючись на відсутність договору з отримання послуг з теплопостачання, що не є питанням технічного характеру, вказувала на її свідому, озвучену та двічі письмово підтверджену позицію відмовитись від послуг з теплопостачання з метою уникнути боргів, оскільки позивач своїми діями штовхав її у боргову яму.

Залишено судом поза увагою також і той факт, що вона не отримала від позивача відповіді на свої звернення, а надані формальні відповіді про порядок відключення не містили посилання на підстави відмови у відключенні. При тому докази надані позивачкою свідчать про її тривале намагання вирішити питання уникнення боргів в рамках правового поля, що залишено поза увагою суду.

Зазначала, що не була належним чином повідомлена про проведення чергового судового засідання 3 квітня 2026 року, оскільки не отримувала від суду повісток та смс-повідомлень, а розписці свій підпис не ставила. Також вважала, що в розписці має місце виправлення дати судового засідання. До того ж в протоколі судового засідання здійснено вибіркову фіксацію судового процесу.

Вважала, що усі вищенаведені дії сформували її образ як злісного боржника, що ігнорує суд та виявляє неповагу до суду, що вона бажає спростувати у суді.

Стверджувала, що наявні у справі суперечності свідчать про конфлікт інтересів, який вбачається у діях судді.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважав її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наявності підстав для задоволення позову, послався на докази надані в обґрунтування пред`явлених вимог та відповідну судову практику.

Ухвалами колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 17 липня 2026 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

18 вересня 2026 року відповідачкою ОСОБА_1 подано клопотання про розгляд справи за викликом сторін у судове засідання з визначенням часу його проведення.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 28 вересня 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 відмовлено за відсутністю підстав для розгляду справи з викликом учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом, відповідачка ОСОБА_1 з 2016 року є власницею квартири АДРЕСА_3 (а.с.15-16, 38), і тому за положеннями пункту 5 статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» є співвласницею багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Обов`язками співвласників таких будинків відповідно до статті 7 цього ж Закону та частини 2 статі 382 ЦК України є: забезпечення належного утримання та належного санітарного, протипожежного і технічного стану спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечення технічного обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку.

Отже, за змістом статті 322 ЦК України саме на власника квартири покладається тягар утримання майна, яке згідно до статей 150, 156 ЖК України та статей 379, 382-383 ЦК України, використовується власником для власного проживання чи проживання членів сім`ї.

Тому плата за утримання майна, якими є комунальні послуги, береться з власника та осіб, що разом з ним проживають, відповідно до затверджених в установленому порядку тарифів у відповідності до статей 67, 162 ЖК України, крім квартирної плати.

Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначається, що комунальними послугами є послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Для отримання комунальної послуги, зокрема, і для послуги з постачання до житлового приміщення теплової енергії, за приписами пункту 1 частини 2 статті 7 цього Закону та статті 24 Закону України «Про теплопостачання» індивідуальний споживач зобов`язаний укласти договір у порядку та випадках, визначених законом, а за споживання житлово-комунальних послуг такий споживач зобов`язаний здійснити оплату щомісяця згідно до статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. При тому споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Аналіз наведених норм права, дає підстави колегії суддів виснувати, що обов`язок укласти договір задля споживання житлово-комунальної послуги покладено законодавцем на споживача, яким є власник квартири, який, в свою чергу, не звільняється від обов`язку оплатити отримані ним послуги, навіть, до укладення такого договору.

Таким чином, за загальними нормами цивільного права, у відповідності до статті 11, частини 1 статті 14, статті 526 ЦК України, виконання обов`язку з укладення договору та оплати наданої послуги покладено на фактичного споживача послуг.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обв`язки.

Тобто зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, та відповідно до статті 509 ЦК України означають правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право від боржника виконання його обов`язку.

Отже, у розумінні положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» і Закону України «Про теплопостачання», а також положень Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №315 від 22 листопада 2018 року (далі – Методика №315 від 22.11.2018), власник майна, яке розташовано у багатоквартирному будинку, що має спільні мережі теплопостачання, повинен сплатити надані йому послуги з постачання теплової енергії за фактом їх надання, зокрема, у випадку невиконання ним обов`язку укласти індивідуальний договір до факту їх отримання.

Судом встановлено, що відповідно до нарядів на підключення системи опалення, будинок АДРЕСА_1 , у якому розташована належна відповідачці квартира, підключено до системи опалення у відповідності до рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради та наказів ОКП «Миколаївоблтеплоенерго», а саме: відповідно до рішення №1106 від 29 жовтня 2021 року, наряд 99-А, накази № 732 від 1 листопада 2021 року та № 115 від 9 березня 2022 року; відповідно до рішення міськради від 9 листопада 2022 року №625, наказ № 253-АГ від 11 листопада 2021 року та № 76/2-АГ від 23 березня 2023 року наряд АДРЕСА_4 ; рішень №1190 від 8 листопада, накази № 321 – АГ від 13 листопада 2023 року та від 27 березня 2024 року № 93/2-АГ (а.с.6-14).

Тобто позивачем, як підприємством з теплопостачання, виконано свій обов`язок з теплопостачання до багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , де розташована належна відповідачці квартира та балансоутримувачем якого є юридична особа. Сама по собі вказівка в нарядах-роботах по постачанню тепла балансоутримувача будинку не виключає обов`язок конкретного споживача послуг від їх оплати, оскільки на неї, як власниці квартири, покладено тягар з утримання належного їй житла.

Таким чином, спір у справі, за якою відкрито провадження, та яка переглядається у суді апеляційної інстанції, виник спір між постачальником тепла та власницею житлового приміщення, розташованого у багатоквартирному будинку, з приводу сплати останньою відповідних платежів за поставлену, спожиту нею, але неоплачену теплову енергію.

Тому звертаючись до суду з позовом, ОКП «МОТЕ» обґрунтовано посилалося на наявність у будинку АДРЕСА_1 загальної мережі централізованого опалення, до якої приєднана квартира, належна відповідачці, а тому тепло, що постачається позивачем, споживається усіма співвласниками будинку, зокрема, і відповідачкою, як власницею квартири АДРЕСА_2 , але останньою не оплачується.

Посилання відповідачки на відсутність договору на споживання тепла, її не бажання отримувати цю послугу та намагання від`єднатися від централізованого теплопостачання, як підставу для відмови у позові, не є слушним, оскільки спростовується, як наданими позивачем доказами про постачання ним тепла до багатоквартирного будинку, де розташована квартира відповідачки, так і відсутністю рішення компетентного органу про дозвіл на від`єднання квартири відповідачки від внутрішньобудинкової тепломережі за наявністю технічної можливості, що не є компетенцією позивача. Відсутні у справі і акти-претензії, які повинні складатися між споживачем, постачальником послуги та балансоутримувачем у відповідності до статей 7, 8 та 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо надання послуги неналежної якості, як підстави для звільнення споживача від її оплати. Такі акти у справі відсутні та відповідачкою до суду першої або апеляційної інстанцій не надані.

Згідно до положень частин 4 і 6 статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначається, що розподіл між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг здійснюється відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. А обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

Тому нарахування спожитих у будівлі або будинку послуг з постачання теплової енергії та плати за загальнобудинкові потреби здійснюється підприємством у порядку, встановленому Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету міністрів України №830 від 21 серпня 2019 року (далі – Правила №830), та з врахуванням вимог пунктів 1 і 2 розділу ІІІ Методики №315, яка передбачає нарахування витрат, за відсутністю у приміщеннях встановлених вузлів обліку тепла, розрахунковим методом у відповідності до формул №№ НОМЕР_1 і 11.

За розрахунком сум, які підлягають сплаті відповідно до діючих тарифів та встановленої абонплати за утримання житла, що належить власниці квартири у будинку, який підключений до централізованої системи теплопостачання, та знаходиться на балансі утримуючої організації, що не вимагає складних розрахунків, відповідачці ОСОБА_1 за утримання належної їй квартири за період, починаючи з 1 листопада 2021 року по червень 2024 року включно, нараховано 18 926 грн 33 коп. вартості наданих послуг з постачання тепла та 1 129 грн 36 коп. абонентської плати за цей же період, які нею не оплачені (а.с.24)

За встановлених колегію суддів обставин слід дійти висновку, що відповідачка ОСОБА_1 , будучи у спірний період власницею квартири, розташованої у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 , в силу приписів закону була зобов`язана сплачувати платежі за надані послуги з постачання теплової енергії за встановленими тарифами незалежно від наявності підписаного договору.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За частиною 2 статті 612 ЦК України боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до положень статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому сума нарахованих позивачем 3% річних та втрат від інфляції розрахована правильно та обґрунтовано стягнута судом з відповідачки на користь позивача у розмірі 2 грн 22 коп. та 11 грн 71 коп. відповідно.

В той же час, заперечуючи проти здійснених позивачем нарахувань, відповідачкою ОСОБА_1 не наведено жодних доводів щодо неправильності алгоритму такого розрахунку, оскільки нею зазначено лише про безпідставність надання їй таких послуг за відсутністю відповідного договору та не бажання їх отримувати, а також можливість наявності заборгованості за попереднім власником квартири. За такого, усі перелічені відповідачкою доводи не мають правового обґрунтування та спростовуються наявними у справі доказами, які належним чином досліджено судом першої інстанції та надані мотивовані обґрунтування щодо відхилення аргументів наведених відповідачкою, зокрема, і щодо порядку відключення житла в багатоквартирних будинків від систем централізованого теплопостачання.

Не є слушними і доводи відповідачки стосовно допущених судом процесуальних порушень, які стосуються не належного її повідомлення про проміжні судові засідання у справі, неналежну поведінку судді та неправильність фіксації судового засідання, оскільки, по-перше, порядок повідомлення судом про призначені судові засідання вчинено з дотриманням глави 7 розділу І ЦПК України, що підтверджено доказами, які містяться у матеріалах справи; по-друге, відповідачкою не заявлено про відвід судді з питань неналежної поведінки головуючого у справі відповідно до статті 36 ЦПК України, внаслідок чого усі наведені нею твердження в змісті апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях, не вирішених у процесуальному порядку; по-третє, вказівка про неправильність фіксації судового засідання теж не вирішена відповідачкою у встановленому процесуальному порядку відповідно до статті 249 ЦПК України, та не є підставою для скасування судового рішення.

Тому, колегією суддів не встановлено будь-яких процесуальних порушень, які є підставою для скасування обґрунтованого та законного рішення суду, ухваленого з дотриманням норм процесуального та матеріального права, та з правильно встановленими обставинами справи.

За наведеного, відповідно до статті 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Підстави для перерозподілу витрат відповідно до статті 141 ЦПК України відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України .

Головуюча О. О. Ямкова

Судді Т. В. Крамаренко

О. В. Локтіонова